18.1. Міжнародні відносини і зовнішньополітична роль держави
Актуальність проблем міжнародної політики постійно зростає за кардинальних змін у світі, загострення глобальних проблем, невирішеність яких загрожує існуванню людства. Розв´язання проблем світового співтовариства залежатиме від політики на міжнародній арені як окремих держав, так і міжнародних організацій.
Міжнародні відносини дуже складний і багатоаспектний механізм. Його вивченням займається спеціальна галузь політичної науки — теорія міжнародних відносин.
Міжнародні відносини — сукупність економічних, політичних, ідеологічних, правових, дипломатичних та інших зв´язків між державами й системами держав, між головними соціальними, економічними, політичними силами, організаціями й громадськими рухами, які діють на світовій арені.
Міжнародні відносини є особливим різновидом суспільних відносин. З одного боку, вони — своєрідне втілення внутрісуспільних відносин, з іншого — якісно нова система з притаманними тільки їй рисами. Вони характеризуються взаємодією таких суб´єктів політичного життя, як держави, народи, політичні й громадські організації, рухи і навіть окремі особи різних країн. Забезпечують інтереси соціальних груп за межами національних держав, відносини між державами, міждержавними організаціями, партіями, компаніями, приватними особами різних держав, інтеграційні зв´язки, які формують людське співтовариство.
Формуються вони під впливом зовнішньої політики країн світу, певною мірою регулюючись багатьма міжнародними нормами і цінностями, виробленими людством упродовж його історичного розвитку. Тому міжнародні відносини слід розглядати як систему систем, макросистему, в якій функціонують у суперечливій єдності й взаємодії різні її елементи і ланки, що представляють різноманітні інтереси держав, ідеологічні настанови їх громадських рухів і організацій. З глобалізацією світогосподарських зв´язків, інтенсивною політичною інтеграцією держав, посиленням залежності людства від зброї масового знищення, екологічною небезпекою на міжнародні відносини активно впливають загальнолюдські інтереси. На відміну від внутрідержавних відносин у міжнародних відносинах відсутній апарат їхнього регулювання, єдиний регулюючий центр, якому беззастережно підкорялися б суб´єкти міжнародного політичного життя.
Стрижневим елементом міжнародних відносин є політичні відносини, які, взаємодіючи з іншими відносинами, своєрідно спрямовують їх. Головним суб´єктом міжнародних відносин є держава. За сучасних умов на міжнародній арені все активніше виступають і недержавні, неурядові організації, суспільно-політичні рухи, але їхню роль не можна порівнювати з роллю держав в міжнародних відносинах, особливо у політичних.
Держави репрезентують на міжнародній арені суспільства в цілому, а не окремі соціальні групи чи політичні організації. Такі важливі питання, як суверенітет, безпека, територіальна цілісність вирішує через свої структури тільки держава.
Держава — єдиний загальнонаціональний інститут, який має легітимні повноваження здійснювати політику на міжнародній арені: укладати двосторонні й багатосторонні договори про співробітництво в певних сферах, оголошувати війну та підписувати мирні угоди тощо. Сукупна зовнішньополітична діяльність суверенних держав визначає всю світову політику.
Кожна держава, проводячи зовнішню політику, переслідує свої інтереси. Категорія “національний (державний) інтерес” — головна в теорії міжнародних відносин, визначальна щодо зовнішньої політики держав.
Національний інтерес охоплює:
- проблеми збереження нації незалежної держави;
- безпеки від зовнішньої загрози;
- зростання добробуту населення держави;
- захисту її економічних і політичних позицій у відносинах з іншими державами;
- збереження і розширення її впливу в світовій політиці.
Він реалізується в зовнішньополітичному курсі держави, у політиці її уряду, який визначає конкретні цілі щодо інших держав і шляхи їх досягнення.
Формування зовнішньополітичного курсу держави — складний, суперечливий процес. У боротьбі за владу в країні різні політичні сили демонструють своє бачення національного інтересу і зовнішньополітичного курсу, який не завжди відповідає внутрішнім і зовнішнім умовам його реалізації, не завжди адекватний національним інтересам.
У своєму зовнішньополітичному курсі держава повинна:
- враховувати своє геополітичне положення,
- спиратися на свій економічний, демографічний, воєнний, науково-технічний та культурний потенціал.
Цей потенціал обумовлює зовнішньополітичні можливості держави, визначає пріоритети у вирішенні конкретних зовнішньополітичних проблем.
Організація і контроль за здійсненням зовнішньої політики покладені на спеціальні органи держави:
– міністерства закордонних справ (зовнішніх зв´язків);
– парламентські комітети з питань зовнішньої політики;
– посольства;
– представництва в інших державах;
– наукові й культурні центри за кордоном;
– офіційні й напівофіційні місії тощо.
Отже, має рацію французький дослідник Р. Арон, стверджуючи, що “змістом міжнародних відносин є передовсім відносини між державами”.
Однак не всі політологи поділяють думку, що головна роль у міжнародних відносинах належить державі. Так, американський дослідник Д. Капорозо вважає головними дійовими особами в міжнародних відносинах не держави, а класи, соціально-економічні групи й політичні сили. Інший американський фахівець у галузі міжнародних відносин Д. Розенау стверджує, що структурні зміни, які відбулися за останні десятиліття у світовій політиці, спричинивши взаємозалежність народів і суспільств, докорінно змінили і міжнародні відносини. Головною в них є вже не держава, а конкретна особистість, оскільки утворився так званий “міжнародний контінуум (лат. continuum — неперервне, суцільне), символічними суб´єктами якого є турист і терорист”.
Міжнародні відносини не можна зводити тільки до міждержавних, тим більше до діяльності недержавних суб´єктів. Значне розширення кількості суб´єктів міжнародних відносин, зростання активності в міжнародній політиці й міжнародному житті недержавних суб´єктів, у тому числі особистостей, свідчить про необхідність враховувати роль цих суб´єктів, їх вплив на міжнародну політику. Попри помітну питому вагу кожного суб´єкта в міжнародних відносинах, головними, вирішальними з них, як свідчить практика, залишаються держави.
Зовнішня політика держав пов´язана з внутрішньою. В політичній науці перевага як вирішальному чинникові надається або зовнішній, або внутрішній політиці. Однак пріоритет внутрішньої чи зовнішньої політики визначається в кожній конкретній ситуації. Загалом все-таки переважають внутрішня політика, внутрішні інтереси держави, заради яких проводиться і зовнішня політика.
Міжнародні відносини виявляють себе у різних типах, видах, станах. У радянській і східноєвропейській літературі їх класифікували, виходячи з класового критерію, поділяючи на такі типи:
- відносини панування і підкорення (у рабовласницькому, феодальному і капіталістичному суспільстві);
- співробітництва й взаємодопомоги (між “соціалістичними” країнами);
- перехідні відносини (між країнами, що розвиваються).
Реальне міжнародне життя не вписувалося в таку схему, адже між капіталістичними країнами існували й існують відносини справжнього співробітництва, а між деякими “соціалістичними” країнами виникали серйозні протиріччя, навіть збройні конфлікти.
Нині більшість фахівців поділяє міжнародні відносини на два типи:
1) відносини, які ґрунтуються на балансі сил;
2) відносини, що спираються на баланс інтересів.
Види міжнародних відносин розрізняють також:
- за сферою суспільного життя (економічні, політичні, військово-стратегічні, культурні, ідеологічні);
- за суб´єктами взаємодії (міжнародні, міжпартійні, відносини між різними неурядовими асоціаціями тощо);
- за ступенем їх розвитку (високий, середній, низький).
Рівні розвитку міжнародних відносин іноді визначають через такі поняття:
- “регіональні”;
- “субрегіональні”;
- “глобальні”.
Нарешті, з точки зору міри напруженості розрізняють різні стани міжнародних відносин:
- нестабільності,
- суперництва,
- ворожнечі,
- конфлікту,
- війни
- мирного співіснування,
- довіри,
- співробітництва,
- політичного вирішення проблем на основі цивілізованого узгодження державами своїх інтересів.
Послідовна зміна станів міжнародного політичного життя зумовлена особливостями світового політичного процесу, який є результатом взаємодії всіх політичних інститутів і сил, задіяних у міжнародному житті. У цій взаємодії стикаються різноманітні, інколи цілком протилежні, інтереси, ідеологічні позиції, цілі й наміри суб´єктів міжнародного політичного життя, насамперед держав. Вагому роль відіграє й те, що світ поділений на зони політичного впливу держав, угруповань держав, блоків, які, переслідуючи свої інтереси, нерідко суперничають з іншими. Тому результат взаємодії суб´єктів міжнародного політичного життя може виявлятися в різних тенденціях світового політичного процесу: в тенденціях пом´якшення клімату на міжнародній арені або загострення, протистояння, конфронтації тощо. У цьому полягає суперечливість і нерівномірність розвитку світового політичного процесу.
У просторі міжнародних відносин відсутнє центральне ядро влади, рішення якого були б обов´язковими для всіх держав, інших суб´єктів міжнародного політичного життя. Тому світовий політичний процес певною мірою є стихійним, хоча в останні десятиліття простежуються спроби його впорядкування, зміцнення миру і стабільності у світі. На перебігу світового політичного процесу позначаються як раціональні, виважені з точки зору інтересів людства політичні дії і рішення держав і міждержавних об´єднань, так і спонтанні, ірраціональні, непередбачувані дії. Поряд з прогресивними інституціями на міжнародній арені діють і реакційні, екстремістські сили.
А