Безкоштовна бібліотека підручників



Політологія: курс лекцій

12.5. Політична культура сучасної України


Політична культура сучасної України має посткомуністичний, пострадянський, постколоніальний характер.
Проте така політична культура на сьогодні не є монопольною чи тим більше офіційною, але вона ще функціонує за інерцією. Нинішня політична культура українського народу є постколоніальною. Це доводить зрусифікований стан, комплекси національної меншовартості, нездатність до адекватної оцінки власних національних інтересів, схильність більше розраховувати на зовнішню допомогу, ніж на власні сили. Проте характер сучасних соціально-політичних процесів дозволяє твердити, що політична культура українського суспільства стає національною та незалежницькою.
За ставленням до демократії і держави політична культура України залишається авторитарною, етатистською, патерналістською. Але за умов суверенного існування відроджуються такі традиційні риси української політичної культури, як народоправство, толерантність, ліберальне ставлення до держави (не людина і нація для держави, а держава для людини і нації).
За ідеологічною спрямованістю для політичної культури України характерний розкол суспільства на прихильників комуністичних і соціалістичних цінностей, з одного боку, та консервативно-ліберальних - з іншого.
Особливості політичної культури в умовах сучасної України:
- заідеологізованість мислення, непримиренність будь-яких нетрадиційних поглядів;
- низька компетентність в управлінні справами суспільства та держави;
- правовий нігілізм;
- нерозвиненість громадянських позицій;
- недостатньо розвинутий індивідуалізм;
- підданські відносини до будь-якого центру реальної влади.
Сучасній Україні загалом властива прихильність до західноєвропейських політичних цінностей, але помітними є риси ментальності та культури східних народів, зокрема орієнтація на харизматичних лідерів, етатизм, патерналізм, підпорядкованість церкви державі.
Політична культура українського народу на сьогодні ще не є цілісною, бо відсутні окремі її компоненти, а багато з існуючих мають ще несформований характер. Багато політико-культурних елементів не відповідають національному характеру, традиціям української нації, тобто політичній культурі властива неорганічність.
В руслі даного питання варто згадати і про формування політичної культури сучасної української молоді.
Значення молоді у поступальному розвитку людської спільноти важко переоцінити. За будь-яких часів, ледве людство стало усвідомлювати себе творцем власного буття, його найкращі сподівання неодмінно пов’язувалися з молоддю, прийдешніми поколіннями.
Не є у цьому виключенням і наше сьогодення, коли не можна не рахуватися з молоддю, з її потенціалом, ідеалами, інтересами, сподіваннями, з її радикалізмом і нетерпимістю до всього оманливого і хибного, з її відвертістю та прямотою. В цілому проблеми молоді в українському суспільстві мають три тісно пов’язані аспекти:
- що суспільство може дати молоді? Йдеться не лише про певні пільги, а й про умови розвитку, становлення, соціалізації, формування активної життєвої позиції молоді;
- що сама молодь може і повинна дати суспільству? Йдеться про активну діяльність молоді в усіх сферах державотворення;
- як найповніше, найефективніше використати молодіжний потенціал? Тут все залежить від дій конкретних суб’єктів молодіжної політики: держави, політичних партій, об´єднань тощо.
Радикальні політичні та соціальні зміни, структурна перебудова економіки України супроводжуються процесом формування сучасного громадянина. З огляду на вік, фізичні потенції і кондиції, духовні сили, нереалізовані можливості тощо - молодь є найперспективнішою частиною суспільства. Молодіжне середовище - це лабораторія, яка виробляє та апробовує невідомі раніше цінності, відносини, моделі поведінки, культурні норми та зразки. Вступ у життя сучасної української молоді супроводжується динамічними та неординарними процесами зміни не лише політичної системи або економічних механізмів господарювання, - вражаючою є зміна системи духовних, моральних цінностей, ідеалів та орієнтирів.
Молодь України нині знаходиться на етапі зміни ідейних, моральних орієнтирів. Вона надто складно й досить повільно визначає свої позиції як у політичній, так і в інших сферах життя і, відтак, у суспільстві певною мірою порушена природна спадкоємність поколінь загалом. На жаль, далеко не всі, від кого залежить доля молодих людей в Україні, це визнають і розуміють.
Саме поняття "політична культура молоді", як і більш загальне поняття "політична культура", сьогодні вживається в досить абстрактних, а подекуди й суперечливих і не зрозумілих для масової свідомості значеннях. Політична культура – це особливий різновид культури, спосіб духовно-практичної діяльності й відносин, що відображають, закріплюють та реалізують головні національні цінності та інтереси, формують політичні погляди та цінності, знання та навики участі громадян у суспільно-політичному житті України. Політична культура – це історично і соціально зумовлений продукт політичної життєдіяльності людей, їх політичної творчості, який відбиває процес опанування суспільством, націями, класами, іншими соціальними спільнотами та індивідами - політичних відносин, а також розвиток їх власної сутності і діяльнісних здібностей як суб´єктів політичного життя.
Формування політичної культури, на думку багатьох людей в Україні, не може бути дієвим, бо демократія ще не відзначається стабільністю, парламентський демократизм існує лише теоретично, а вибори не відбивають істинної думки народу. Політична культура, насамперед, повинна сприяти усвідомленню загальноісторичної відповідальності українців як нації, а також вихованню всіх соціальних і етнічних груп у дусі патріотизму, постійному підвищенню значущості суверенної держави та єдності народу України. До того ж політична культура дає можливість виявити прагнення до законності та порядку, до збереження та розвитку специфічних українських традицій. Сьогодні потрібні практичні дії в напрямі заохочення участі молоді у державотворчих процесах, потрібна відповідна молодіжна політика. У процесі виховання суттєве значення має формування індивідуальної свідомості молодої людини, певних почуттів, стійких настроїв, ідей, традицій, що відображають її корінні інтереси.
Сучасні молоді люди зростали під впливом перебудови не тільки суспільства, але й свідомості попереднього покоління, їхніх батьків. Зараз ідейно-політична зрілість свідомості та культури молоді, а, насамперед, студентської молоді, перебуває на суперечливому етапі становлення, відмови від ідеологічних і політичних стереотипів тоталітарної доби, утвердження нових політико-ціннісних орієнтирів, переконань і соціально-політичних почуттів, установок на вироблення політичної компетентності, формування культури толерантності, політичної коректності. Водночас відбувається переосмислення і переоцінка політичних ідеалів, шляхів участі в громадсько-політичному житті вузу, міста, області, у розвитку місцевого самоврядування.
Стосовно формування політичної культури молоді є низка протиріч. Самодіяльність молоді, пов’язана з її ініціативою, створенням певних громадських об´єднань, досить часто наштовхується на деяку її запрограмованість у державних закладах освіти, культури, армійських колективах. Певну ідеологічну спрямованість мають і багато засобів масової інформації. Отже, логічно постає питання про деполітизацію, деідеологізацію, деконфесіолізацію виховного впливу на молодь. Тобто молодь має отримувати об’єктивну інформацію плюралістичного характеру.
Проте, спроби деполітизації студентської та учнівської молоді, скеровування їх лише на одержання професійних знань, навичок і вмінь призводить інколи до спаду політичної, громадської активності молодих людей.
Через свої особливі характеристики молодь є чи не найбільш важливою соціальною опорою радикальних перебудовчих, прогресивних суспільних процесів і одночасно саме вона є однією з найбільш беззахисних соціально-демографічних груп суспільства – бо лише готується до життя, до трудової діяльності, тобто інтегрується в суспільство. Суспільство, а, насамперед, держава має враховувати таке протиріччя, розробляючи та практично реалізуючи молодіжну політику.
Проте, поглиблення кризи, труднощі економічних перетворень в країні впливають на характер і спрямованість цінностей, соціально політичних орієнтацій молоді, рівень і форми її активності.
На сучасному етапі розрізняють наступні аспекти формування політичної культури молоді:
- родина, де відбувається ідентифікація політичних поглядів з батьками;
- школа (середня, професійна, вища), де зважаючи на рекомбінантне відтворення навчального матеріалу, молоді люди позбавляються активності, творчості, пошуку і, відповідно, прослідковуються прояви песимізму, апатії, роздратування;
- молодіжні громадські та політичні організації, але участю в них охоплено дуже малий відсоток молодих людей;
- засоби масової інформації (мас-медіа), які виходячи з даних соціологічного опитування, проведеного у нашому вузі, відіграють також важливу роль.
Як свідчать результати дослідження у молодіжному середовищі спостерігається зацікавленість політичним життям в Україні та світі. Жоден із студентів не визнав, що зовсім не цікавиться проблемами політики. Понад третину(37%) намагаються бути в курсі справ політичних подій. Серед опитаних студентів майже кожен дев´ятий цікавиться політикою лише в тому разі, коли це стосується його особисто. Ситуативне відношення до політики притаманне третині (34%) студентів. Цікавляться і беруть активну участь в політичному житті країни 18% опитаних.
Взагалі не орієнтуються в ідейно-політичних напрямках всього 5% респондентів.
Про рівень політичної культури студентів деякою мірою свідчить їх ставлення до політичних партій, громадських, молодіжних об´єднань, бажання увійти до складу таких об´єднань. Опитування студентів засвідчило, що членами молодіжних громадських організацій є 16% респондентів, громадських рухів 9%. Байдужість та відсутність будь-якого інтересу до особистої участі в будь-яких громадських, політичних об´єднаннях виявили 8%. У молодіжному середовищі спостерігається також низький рівень інформованості та байдужість до існування та діяльності молодіжних громадських об´єднань. Більшість з них молоді просто не відомі.
Важливу роль у формуванні політичної культури сучасної молоді відіграє національний менталітет, який і формує особливості українського політикуму. Найбільш вираженими ознаками ментальності є:
- кардоцентричність (сентименталізм, емпатія, чуттєвість);
- анархічний індивідуалізм (прагнення до особистої свободи без належного стремління до державності);
- перевага емоційного, чуттєвого над волею та інтелектом.
Дослідження, що проводилися Інститутом соціальної та політичної психології АПН України, довели, що сучасна українська молодь досить егоцентрична. Оскільки цінності особистісного порядку в неї явно переважають, теоретично вона цілком бачить себе в контексті ринкових відносин. Переважаючим мотивом її ділової активності є матеріальне благополуччя. Не випадково 56% школярів та 54% студентів вважають, що найважливішим у майбутньому для них є матеріальна забезпеченість. Водночас спостерігається цікава для теоретико-методичного аналізу і досить драматична для державного та педагогічного процесу ситуація. Лише 4% студентів та 4% школярів пов´язують своє майбутнє з Україною.
Врешті-решт для суспільства, яке, запроваджуючи нову ціннісну ієрархію, не працює у цьому напрямі свідомо та відповідально, не вносить відповідні корективи у процес формування молодіжного світогляду, такий стан речей є абсолютно природнім. Побіжно зазначимо, що матеріальний добробут людини ніколи не був для нашого суспільства базовою цінністю. Нині ми спостерігаємо як на тлі витискання суспільно-значущих мотивів та маргіналізації культурного простору формується якісно інша молодіжна культура, утворюється новий клас – клас підприємців, виникнення якого з самого початку пронизує фундаментальне протиріччя між власними інтересами та суспільно-значущими цінностями.
Мабуть, зрозумілими є бажання молодої людини бути матеріально забезпеченою. Але як поєднати це із нагальною потребою виховання у молоді якостей свідомого громадянина? Такий досвід сьогодні активно обговорюється в науці.
Він властивий системі морального виховання в японському суспільстві, де так зване "моральне виховання" ґрунтується на розумінні моралі як засобу самовдосконалення людини та відображає головний принцип японської національної ідеології та моралі, згідно з якими кожен зобов´язується постійно самовдосконалюватися заради кращого служіння своїй нації.
Зазначений досвід активно обговорюється на сторінках англомовної наукової літератури і має, зокрема, в американському суспільстві, умовну назву "громадянська релігія".
Вітчизняні науковці все частіше розглядають проблему формування політичної культури молоді в контексті вирішення питань, пов´язаних з сучасною розробкою української національної ідеї як основи функціонування нації, наріжного каменю соціально-політичних прагнень. Адже чітке усвідомлення змісту національної ідеї як складного інтелектуально-духовного, соціально-економічного, політичного, морально-етичного та соціально-психологічного феномену народного буття є одним із необхідних передумов самоусвідомлення етносом, зокрема молоддю, своєї суті, або "самості", де головне питання зміщується не тільки в гносеологічну площину ("то ми?"), а у практичну площину визначення необхідних кроків політичних для реалізації смисложиттєвої ідеї нації.
За такого підходу створюються передумови для розробки концепції національної політичної культури як неодмінної складової виявлення ефективних шляхів її модернізації, в тому числі модернізації молодіжної політичної культури.
З проголошенням незалежності України, здавалося, що політична активність молоді надмірно зросте, слугуватиме суттєвим змінам у суспільстві, однак цього не сталося. І хоча важко погодитися з тими, хто вважає, що молодь сьогодні повністю деполітизована, аполітична, говорити про високу політичну свідомість багатьох молодих громадян України важко. Оскільки ситуація в суспільстві надто складна, багато в чому не просто суперечлива, а й не – зрозуміла, варто вести мову не стільки про політичну культуру молоді, скільки про політичні настрої, оцінки тих чи інших явищ, політичні орієнтації молодих людей.
Якщо говорити про місце молоді в системі української влади, то тут мало що відомо, хоча з погляду на Верховну Раду України, уряд, на представницькі органи влади, неважко дійти висновку про те, що молодь у них представлена дуже мало. Хіба що трохи більше на районному та сільському рівнях. Між іншим, за останні роки довір´я молоді до усіх гілок влади постійно зростає, хоча молоді люди все ще сподіваються, що їх проблеми врешті будуть помічені.
Інша справа, рівень підготовки молодої людини до політичної діяльності. Зрозуміло, що незалежно від віку, в політиці потрібні знання, навики, вміння, досвід. Об’єктивно молодь у цьому може дещо програвати старшим. Саме тому постає питання про необхідність професійної підготовки молодих політиків.
Характерною особливістю сучасної політичної свідомості молоді є поліцентризм її політичних уподобань. Загалом нинішній рівень політичної свідомості української молоді є ще досить низьким, що негативно позначається і на рівні її політичної активності. Рівні політичної активності та свідомості не завжди збігаються. Молодь може бути політично пасивною не тому, що вона є політично несвідомою, а тому що не підтримує ту чи іншу форму політичного правління, той політичний курс, який не задовольняє її специфічні потреби та інтереси. Але ця пасивність може вмить змінитися політичною активністю, якщо з´явиться така політична сила, в якій молодь знайде відгук своїм інтересам.
Сьогодні для молодих людей в Україні, здавалося б, відкривається все більше можливостей задовольняти свої інтереси та потреби, але одночасно ускладнюються й умови для такої самореалізації. Складний і суперечливий процес переходу до ринку призвів до того, що маємо сьогодні такі проблеми, як зниження зайнятості молоді, зростання безробіття, підвищення професійної кваліфікації, соціального захисту окремих соціальних груп, в т.ч. і молодих людей, спостерігаються міграційні процеси серед них.
Заслуговує на увагу ще одна проблема. Вважається, що декларування певних нормативних цінностей та норм ніколи не перейде на рівень глибинних настанов та стереотипів поведінки молоді, якщо суспільство не відмовиться від висловлення цих норм у формі категоричних імперативів. Йдеться про необхідність застосування так званої, синергетичної дії, тобто дії, яка виходить з власних форм існування, з молодіжної ініціативи. У результаті, остання постає не тільки і не стільки проблемою молоді, скільки соціальною проблемою.
Важливо спрямувати молодь на пошук власного найоптимальнішого для неї самої шляху розвитку, забезпечити цей процес таким чином, щоб він мав тенденцію до самозакріплення і самопідтримки.
В Україні помітною є проблема, яка полягає в тому, що надто багато громадян, особливо молодих, виявилися психологічно не готовими до розбудови своєї держави. Це прикро, але факт, що на сьогодні ми не спостерігаємо такого "вибуху" патріотизму, національної самосвідомості, котрий став би консолідуючим фактором економічного, політичного, духовного відродження, на базі якого формувався б наш менталітет, міцніла держава, формувалася б нова генерація громадян.
За підсумками різноманітних досліджень, проведених останніми роками, абсолютна більшість молодих людей (близько 80%) підтримувала дії, спрямовані на побудову незалежної, самостійної Української держави.
Отож, молодіжна політика тієї чи іншої держави має бути складовою загальної цілісної концепції розвитку того чи іншого суспільства. А політична культура в демократичному суспільстві повинна спрямовуватися на виховання молоді, яке неодмінно має опиратися на українські традиції, ментальність, історію, без яких неможливе формування політичної культури молодих громадян.


|
:
Політологія: курс лекцій
Політологія
Політологія
Основи політології
Політологія (теорія та історія політичної науки)
Політологія
Етнополітична карта світу 21 століття