Період від 70-х pp. XIX ст. до початку XX ст. характеризується значними економічними та соціально-політичними змінами. Най­характернішою рисою економічного життя провідних європейських країн (Німеччини, Великобританії, Франції), США та Японії стало формування індустріального суспільства. Перш за все це означало створення такої структури господарства, за якої частка промисло­вого виробництва перевищувала б частку сільськогосподарського виробництва. З 1871 р. до 1913 р. населення світу зросло з 1,3 млрд до 1,7 млрд осіб. Світове промислове виробництво зросло більше ніж утричі, продуктивність праці підвищилася на 40%, а обсяг сві­тової торгівлі майже вчетверо. Неухильно розширювалося вироб­ництво, все ширше використовувалися науково-технічні відкриття та досягнення, з´явилися нові матеріали, галузі промисловості, види транспорту і зв´язку. Лише за останні ЗО років XIX ст. продукція добувної промисловості збільшилася в 4 рази, видобування нафти в 25 рази, виплавка сталі — в 56 рази, продукція переробної промис­ловості потроїлася. Протяжність залізниць зросла в 4 рази, ванта­жопідйомність парових суден — в 7 разів. Світ, незважаючи на різ­номанітність укладів, являв собою єдину систему господарювання.

Формування індустріального суспільства супроводжувалося процесами урбанізації та пролетаризації суспільства, подальшим соціальним розшаруванням. Використання найманої праці охо­пило всі галузі господарювання, а чисельність світового пролета­ріату в 1914 р. перевищувала 70 млн осіб.

Відбувався прискорений процес концентрації виробництва та капіталу. Для нагромадження велетенських засобів, необхідних для діяльності підприємств-гігантів, були створені акціонерні товариства, ощадні каси тощо. Вони були пов´язані з банками.

Епоха вільної конкуренції в розвитку капіталізму змінюється наприкінці XIX — на початку XX ст. новою стадією — стадією монополістичного капіталізму. її називають також імперіалізмом.

Перша ознака цієї стадії — утворення монополій.

Оскільки відбувалося неухильне розширення виробництва, а внутрішній ринок при цьому розширювався повільно, то утворю­ються монопольні об´єднання — великі господарські об´єднання, що контролювали ринок збуту товарів, зосереджуючи у своїх руках фінансові, матеріальні ресурси та науковий потенціал. Основними видами монополій на той час були картелі — об´єд­нання кількох підприємств однієї галузі, учасники якого уклада­ють угоду щодо розподілу ринків збуту й цін і зберігають свою власність на засоби виробництва і продукцію. Виникають також трести, синдикати, концерни — об´єднання, що були позбавлені комерційної самостійності, мали єдине керівництво і єдину норму прибутку. У Німеччині переважали картелі і синдикати, у США — трести і концерни, у Росії — синдикати.

Друга ознака — злиття банківського капіталу з промисловим і утворення фінансової олігархії.

Формування індустріального суспільства змінило роль банків, які з посередників перетворилися на монополістів, що розпоря­джаються майже всіма грошовими капіталами, частиною засобів виробництва і джерелами сировини. Великі банки не тільки погли­нали дрібні, а й підпорядковували їх, включали до «своєї» групи шля­хом «участі» в їхньому капіталові, скуповування чи обміну акцій. Так виникав фінансовий капітал з могутньою верхівкою, що віді­гравав важливу роль не лише в економічному, а й у політичному житті суспільства, підпорядковуючи собі весь державний апарат.

Третя ознака — різке збільшення вивозу капіталу.

Для машинного виробництва XIX ст. з пануванням вільної конкуренції характерним був вивіз товарів. А для індустріального суспільства з пануванням монополістичного виробництва харак­терним стає вивіз капіталу. Розвинуті капіталістичні держави екс­портують капітал у ті країни, де бракувало власних коштів, а ціни на землю, сировину, робочу силу були значно дешевшими.Частіше всього це були колонії або напівколонії. Разом з тим капітал виво­зився і до держав «середнього» рівня розвитку, зокрема Росії. Лише за перші 13 років XX ст. капіталовкладення провідних дер­жав зросли вдвічі. Наприклад, у 1914 р. у Росії в руках західних держав зосереджувалася 1/3 акціонерного капіталу, 3/4 металур­гійної, вугільної промисловості, 1/2 видобутку нафти і т. д. Вивіз капіталу відзначався нерівномірністю. Чільне місце в цьому про­цесі належить Великобританії. Завдяки цьому вперше створю­ється світова система господарювання і світовий ринок.

Четверта ознака — економічний поділ світу між союзами капі­талістів.

На світових ринках починає панувати вузьке коло міжнарод­них монополій і транснаціональних корпорацій, які розподілили між собою світові ринки збуту й виробництва товарів, контро­люють певні «сфери впливу» тощо. Між кількома монополіями наймогутніших промислових держав були розподілені: світовий ринок нафтопродуктів, цинку, рейкового виробництва, торговель­ного судноплавства. Цей поділ відбувався у напруженій боротьбі й не завжди відповідав тому територіальному поділові, що вже склався між провідними державами.

П´ята ознака — територіальний поділ світу між найбільшими імперіалістичними державами.

Зростаючий попит на сировину, пошуки нових ринків збуту товарів, гонитва за надприбутками прискорили захоплення Вели­кобританією, Німеччиною, Францією та іншими державами коло­ніальних територій. Майже всі держави Азії, Африки та Латин­ської Америки, що не змогли протистояти колонізаторам, потрапили під їхній контроль, перетворившись на колонії та напівколонії. У них імперіалістичні держави захопили провідні позиції в еконо­міці, нав´язали нерівноправні договори, кабальні позики, встано­вили контроль за торгівлею і фінансами. Цілі народи були штучно роз´єднані. На кінець XIX ст. територіальний поділ світу був завер­шений. Розпочалася боротьба за його перерозподіл, що призвела до низки воєнних конфліктів. Співвідношення сил між наймогут-нішими імперіалістичними державами на початку XX ст. увійшло в суперечність з територіальним поділом світу кінця XIX ст.

Наприкінці XIX — на початку XX ст. завершилося станов­лення індустріального суспільства в країнах Західної Європи та Північної Америки. Ці країни утворили зону прискореного еконо­мічного розвитку, тоді як країни Південно-Східної Європи, вклю­чаючи і Росію, а в Азії — Японію, складали зону розвитку країн, що наздоганяли передові індустріальні держави.

Монополістичний капіталізм уперше було ретельно дослі­джено у книзі англійського економіста Гобсона «Імперіалізм» (1902 р.). У 1910 р. у Відні було надруковано дослідження австрій­ського вченого та політика Р. Гільфердінга «Фінансовий капітал». Наукове значення має дослідження В.І. Леніна «Імперіалізм як найважливіша стадія капіталізму», хоч частина ленінських поло­жень і оцінок виявилися сьогодні помилковими.