Історичний розвиток підвів людство до якісно нового й надзвичайно відповідального рубежу. Підвищення акумуляції знань, гігантський науково-технічний (у тому числі й військовотехнічний) прогрес, безпрецедентне зростання можливостей свідомого впливу людини на природні ресурси, близькість вичерпання невідновних природних ресурсів, поглиблення диспропорції між видобуванням, виробництвом і споживанням інших видів їх, зміна кліматичного балансу планети, колосальне забруднення навколишнього середовища, різка зміна демографічної ситуації, голод, злидні й епідемії та війни — усе це й багато іншого різко збільшує міру відповідальності людини за наслідки своїх дій. Людство практично вже не має права на помилку. Масштабність і гострота несприятливих наслідків помилкових дій неминуче набувають глобального масштабу. Але небезпеку становлять не тільки помилкові дії, а й утримання від дій, спрямованих на вирішення гострих проблем людства.

Те, що глобальні проблеми існують і що їх треба розв´язувати, сумнівів ні в кого не викликає, але питання, якими шляхами їх вирішувати, — досить дискусійне. Певно, що найбільшою потенційною помилкою будь-яких прогнозів є досить вузьке проекціювання в майбутнє сьогоднішніх можливостей науки. Дійсно, нерідко важко буває передбачити нові наукові відкриття і ті технічні проекти, які можна створити на їхній основі. Вони ведуть у принципово новий світ, якісні параметри якого просто неможливо уявити сьогодні. Але звернення до майбутнього — не самоціль. Пошуки нових орієнтирів і сприятливих для людства перспектив, нових рішень старих і нових проблем приводять до того, що потенційне майбутнє починає відчутно впливати на сучасність. Тому звернення до майбутнього відіграє все більшу роль у світовій політиці. Воно орієнтується на інтенсивний пошук шляхів і методів долання труднощів і загроз, які набули останнім часом глобального рівня.

Навколо межі тисячоліття було створено футурологічний бум, пов´язаний з виходом книжки Г. Кана й Е. Вінера "Рік 2000" і збірника доповідей Американської академії наук і мистецтв під керівництвом Д. Белла "Назустріч 2000". З 1974 р. існує Всесвітня федерація досліджень майбутнього. Створено й міжнародний науковий центр "Людство у 2000 році", а також міжнародна неурядова футурологічна організація "Римський клуб", доповіді якого присвячено переважно глобальним проблемам, викликають великий інтерес і схвалення. Розглядом цих проблем займається й Міжнародний інститут життя та деякі інші організації.

Водночас у пропонованих "рецептах" вирішення найгостріших проблем сьогодення немає єдності. Залежно від прогнозів усі концепції можна умовно розділити на песимістичні й помірно оптимістичні.

Значна частка прогнозів ґрунтується на так званому соціально-екологічному песимізмі: світ нібито досягає апогея в розвитку виробництва, у зростанні продовольства, деградації навколишнього середовища, у споживанні невідновних природних ресурсів — і в недалекому майбутньому на нього чекає крах. Чимало спеціалістів вважають, що людство повинно вибирати між матеріальним прогресом і продовженням життя на Землі. Заклики припинити розвиток і встановити межі зростання населення, виробництва й споживання знайшли широкий відгук, особливо на Заході. Про це досить яскраво свідчить праця О. Тофлера "Шок майбутнього" — хвороблива реакція на ті нові явища, які несуть з собою НТР і загострення глобальних проблем.

У статті "Майбутнє світового безладдя. Структурний контекст кризи" Д. Белл окреслив широкий соціально-політичний контекст імовірного розвитку міжнародної системи, виходячи із структурних змін її, що мали місце після другої світової війни. Він стверджує, що разом із прискореним розвитком світової економіки стався й "несподіваний розвал старого міжнародного порядку й з´явилося велике число нових держав різного типу зі своїми специфічними інтересами, унаслідок чого стало дуже складно підтримувати міжнародну стабільність. Це пов´язано зі структурними змінами в економіці, з демографічним "вибухом", фінансовою заборгованістю, поділом світу на багаті та бідні країни". Шлях вирішення існуючих проблем бачиться авторові в реформуванні політичних структур на основі "використання ринкових принципів, механізму цін із соціальною метою".

У праці відомого американського соціолога Г. Кана зі співавторами "Наступні 200 років. Сценарій для Америки і для всього світу" припускається, що весь світ піде по шляху США з деякими модифікаціями. Автори рішуче відкидають теорії, які пророкують людству темне майбутнє, їм чужі песимістичні настрої з приводу перспектив дальшого економічного, технічного і промислового розвитку. Навпаки, вони беззастережно вірять у майбутнє, яке, на їхню думку, забезпечується НТР. Саме в НТР Г. Кан і його співавтори вбачають головну й довгочасну тенденцію розвитку західної культури, загального переходу до майбутнього "супер"- і "постіндустріального" суспільства.

Що стосується колективної праці "Європа 2000", створеної під керівництвом професора П. Холла, то її автори пов´язують майбутнє Західної Європи з вирішенням глобальних проблем, насамперед охорони довкілля, економії природних ресурсів і пов´язаної з нею енергетичної проблеми, зростання народонаселення й забезпечення його харчами, урбанізації та ін. Це потреба, на їхню думку, відмови від споживацьки зорієнтованої системи цінностей. На перше місце виводяться стимули, які відповідають "істинно людським потребам". До них належать задоволеність працею й охорона здоров´я, міжнародна система планування й прогнозування, зменшення крайніх проявів нерівності. Вирішення проблем бачиться в переході до нової "культурної реальності", за якої людей розглядатимуть уже не як засіб досягнення абстрактних цілей, а як мету саму по собі. Формула досить приваблива, але й вона нівелюється заявою авторів, що їхній ідеал — параметри економічного й соціального розвитку США, а саме: класичного "споживацького суспільства", причому надзвичайно ресурсозатратного й екологічно брудного.

М. Рішон´є в праці "Метаморфози Європи з 1769 по 2001 рік: прогноз на завтра" майбутнє бачить у наступі "технотронної ери", "царстві мікроелектроніки і біотехнологій". Машини поступово витіснять людину з усіх сфер економічної діяльності. Але "технотронна ера" викличе й нові проблеми. Різко загостриться екологічна проблема, оскільки населення Землі зростає, а ресурси виснажуються. Повсюдний перехід до біотехнологій тільки прискорить ці процеси. Проти людини спрямовані й роботизація, бюрократизація і "штучний інтелект". Головні проблеми полягатимуть у створенні ефективної системи зайнятості, тому, вважає автор, радикальним шляхом подолання безробіття є перехід усіх працюючих на неповний робочий день (20 годин на тиждень) без зниження заробітної плати. Але вихід для Європи він бачить в її об´єднанні. Потрібно налагодити ефективну систему взаємного економічного співробітництва і протиставити її наступові американських та японських монополій. Майбутнє Європи М. Рішон´є бачить у створенні "Сполучених Штатів Європи", "Європейської держави-нації" з новими політичними й економічними відносинами, що заодно дасть змогу ліквідувати технологічне відставання від США та Японії. Своє місце знаходить у праці цього автора не така вже й безпідставна, як здавалося раніше, ідея "конвергенції" капіталізму й соціалізму.

Крім надмірно оптимістичних (технократичних за своєю сутністю) концепцій існують й інші, які прагнуть суттєво скоригувати попередні прогнози. Доповідь "Глобальний 2000" не залишає сумніву в тому, що світ найближчим часом зіткнеться з величезними невідкладними й складними проблемами. Автори доповіді допускають, що:

1) ще тривалий час зберігатимуться існуючі темпи зростання народонаселення, а це призведе до перенаселення в деяких містах світу, про що свідчать дані Департаменту з економічних та соціальних питань (табл. 7). Це в свою чергу породить проблеми санітарії, водопостачання, охорони здоров´я, постачання продовольства, будівництва житла і створення нових робочих місць; у слаборозвинутих країнах виробництво продовольства ледь-ледь встигатиме за зростанням населення;

2)      урожаї будуть рости повільніше, прискориться ерозія ґрунтів, засоленість їх, зменшиться площа орної землі, знизиться її природна родючість;

3)      прискориться погіршення і скорочення ресурсів;

4)      різко погіршиться якість повітряного басейну і водних ресурсів;

5)      серед енергетичних ресурсів нафта займатиме перше місце і взагалі зростуть витрати енергії на душу населення;

6)      надскладні питання будуть породжені широким застосуванням пестицидів, випаданням кислотних дощів, зміною клімату внаслідок збільшення кількості вуглекислого газу в атмосфері, порушенням озонового шару і т. ін.

Таблиця 7. Дані департаменту ООН з економічних та соціальних питань про динаміку зростання народонаселення (у мільйонах осіб)

Країна	Роки
	1996	2015
Токіо (Японія)	27,24	28,9
Бомбей (Індія)	15,73	26,2
Логос (Нігерія)	10,88	24,6
Сан-Пауло (Бразилія)	16,79	20,3
Дака (Бангладеш)	—	19,5
Карачі (Пакистан)	10,12	19,4
Мехіко (Мексика)	16,91	19,2
Шанхай (Китай)	13,66	18
Нью-Йорк (США)	16,39	17,6
Калькутта (Індія)	12,12	17,3

Потрібні термінові й рішучі зміни в політиці держав, щоб уникнути або звести до мінімуму ці проблеми, перш ніж вони стануть некерованими, потрібні нові сміливі ідеї й готовність запроваджувати їх у життя — такий головний висновок авторів цього документа: "Ера безпрецедентного співробітництва й самостійності — ось що необхідно".

Сім альтернативних сценаріїв розвитку майбутнього — від досить сприятливих до вкрай несприятливих — відображено в праці П. Хоукена, Дж. Огілві і П. Шварца "Сім варіантів майбутнього. На шляху до керованої історії". Автори вважають, що після багатьох років віри в автоматичний прогрес багато хто втратив надію на економічне зростання і процвітання. "Американська мрія" стала вмираючою релігією, хоч у неї ще й залишились проповідники. Проблеми, які наростали поступово, досягли якісно нового рівня та викликали масовий песимізм, незадоволеність і недовіру до основних інститутів суспільства. Авторам здається, що істинну трансформацію суспільства в бік його поліпшення може викликати тільки шок, яким у сучасних умовах може бути ядерна криза. А тому в одному із сценаріїв "Апокаліптична трансформація" передбачається ядерний конфлікт із загибеллю мільйонів людей. Тільки після цього Всесвітня конференція глав держав збирається негайно й починає процес ядерного роззброєння. Ядерна криза викликає переоцінку цінностей, посилюються гуманістичні тенденції, на зміну нестримній конкуренції та конфронтації приходить співробітництво і взаємодопомога, США починають відігравати роль партнера, а не диктатора, утверджується рівність і помірність у способі життя. Чи не занадто дорогою ціною прокладає собі дорогу ця міфологія на глобальному рівні?

Стурбованість безвихідними ситуаціями породжує спроби підійти до аналізу глобальних проблем з ширших позицій, вийти за рамки "чистого" технологізму. Про це свідчить колективна праця німецьких учених "Енциклопедія майбутнього. Спонукання до практичного формування майбутнього", автори якої пропонують відмовитися від існуючих глобальних економічних систем, які ґрунтуються на прагненні до максимального зростання виробництва і споживацтва, і закликають до "творчого аскетизму", який виражається в перенесенні акценту з матеріальних благ на внутрішній світ людини.

Автори справедливо вважають, що майбутнє можна забезпечити тільки за умови всезагального роззброєння, відмови людини від нещадної експлуатації природи, створення альтернативних видів технологій, які дали б змогу поєднувати високу ефективність з вимогами економії ресурсів і захисту навколишнього середовища.

Незважаючи на багато правильних ідей, автори "Енциклопедії майбутнього" не відкривають обґрунтовану перспективу історичного розвитку. Скоріше навпаки, такі футурологічні думки спрямовані не вперед, а назад, оскільки ключовими галузями промисловості майбутнього автори бачать інтенсивне землекористування та садівництво в поєднанні з ремеслом. Це начебто призведе до нового перерозподілу населення між містом і селом, унаслідок чого зникне проблема перенаселення.

Подібні мотиви звучать і в книжці Т. Розака "Особа — планета. Творча дезінтеграція індустріального суспільства", яка присвячена аналізові майбутнього в умовах економічної, соціальної, екологічної й духовної кризи. Сучасне суспільство, на думку автора, являє собою розпад і дезінтеграцію: зростання злочинності, криза сім´ї, плинність робочої сили та інші явища, в основі яких лежить криза особистості, пошуки нового "я", сенсу життя. Причини цього — відчужувальний характер урбаністично-індустріальної системи.

У людини, відчуженої як від мети, так і від результатів своїх дій, зникає почуття індивідуальної відповідальності. Мегаполіс — це загибель істинно міської культури.

Потреба у самовираженні, у відкритті свого "я" стала, за словами Т. Розака, головною тенденцією нашого часу. А в міру того як поглиблюється відчуття особистості, зростає екологічна відповідальність, стає гострішою занепокоєність за долю біологічних основ нашого життя. "Екологічна відповідальність, — вважає він, — стала центром політичної боротьби і фундаментом нової етики". Основну причину екологічної кризи він вбачає в ідеології нового часу, яка перетворила природу на об´єкт влад і маніпуляцій. Проти цієї ідеології й створеного нею образу природи як проти хибних цінностей людини треба вести боротьбу. Зв´язок двох рухів, гуманістичного й екологічного, в основі якого лежить зв´язок особа — планета, Т. Розак визначає як фундамент можливої нової економічної та екологічної політики.

Т. Розак відкидає ідеологію індустріалізму й урбанізації, й тому його проекція в майбутньому пролягає тільки через сім´ю, домашню економіку й відродження ремесел. Дивний парадокс: у пошуках шляхів, що ведуть у майбутнє, мислителі нерідко приходять до ідеалізації далекого минулого. І автори "Енциклопедії майбутнього", й автор книжки "Особа — планета", по суті, доходять висновку: майбутнього немає! Науково-технічний та економічний прогрес — це не шлях уперед, а джерело неминучих катастроф. Потрібно вернутись назад, в епоху монастирів, ремісників і дрібних сільських господарів. Тільки тоді, мовляв, людство знайде порятунок. Так, зовнішньо — це парадокс, а по суті — відображення безвихідного характеру розвитку цивілізації. Звідси — чорний песимізм, який ігнорує реальність, або туга за минулим, коли людство ще не знало сучасних бід.

Відому еволюцію ідейних позицій пройшов і "Римський клуб" — від песимістичних до більш-менш оптимістичних. У доповіді "Маршрути, що ведуть у майбутнє", підготовленій під керівництвом Б. Гаврилишина, висувається концепція створення загального "світового порядку", у рамках якого людство, мовляв, зможе справитися з уже наявними проблемами і з тими, які виникнуть у майбутньому. Б. Гаврилишин висловлює низку досить тверезих і достатньо обґрунтованих міркувань: заклик до відмови від гонки озброєнь, до встановлення нормального співробітництва між державами з різними суспільними системами тощо. "Людство, — стверджує Б. Гаврилишин, — продовжить свій рух по звивистих шляхах останніх десятиліть. Але з часом ці шляхи зійдуться. Ми не в змозі покинути нашу Землю. Ми не бажаємо знищити її. Жодна частина людства не зможе привласнити її. Ми повинні пристосувати себе до її меж на основі законів, які будуть управляти всіма нами в єдиному світовому ладі — нашій спільній долі".

Як бачимо, ця зовнішня "глобалістськи гуманістична", а за змістом "конвергентська" позиція, хоч і не показала шляхів у майбутнє, зате передбачила злиття різних політико-економічних систем, більше того, навіть поглинання однієї іншою за певний проміжок часу.

Не відкривають маршрутів і "100 сторінок для майбутнього" покійного президента "Римського клубу" А. Печчеї, який багато зробив для його створення й функціонування. У цій книжці, як і в попередній — "Людські якості", яка мала великий резонанс у світі, досить виразно показано кризові явища як "планетарну трагедію". "Людству, — підкреслював А. Печчеї, — загрожує моральне й економічне банкрутство з усіма незліченними наслідками цього".

Тому на нинішньому етапі людської історії необхідний, на його погляд, радикальний перегляд цілей і критеріїв розвитку, усієї системи сучасної цивілізації.

А. Печчеї закликав якомога швидше вжити заходів для вирішення глобальних проблем на основі скоординованих зусиль і широкого міжнародного співробітництва всіх країн і народів. Найважливішими серед цих проблем він вважає такі:

1)      демографічний вибух і перенаселення, що загострює всі інші проблеми;

2)      повну відсутність програм і планів задоволення потреб величезних мас населення;

3)      спустошення й деградація біосфери;

4)      кризу світової економіки, яка ставить під сумнів майбутнє самої індустріальної системи;

5)      гонку озброєнь і мілітаризацію світу;

6)      занепад соціальної моралі — відчуження, апатію, наркотики, злочинність, насилля, тероризм, — витрати й результати якого розподіляються все більш нерівномірно;

7)      застарілі й "склеротичні" політичні інститути;

8)      конфронтацію між Сходом і Заходом, Північчю й Півднем, що є наслідком політичної й психологічної незрілості людських колективів та їхнього керівництва;

9)      моральну й політичну неспроможність лідерів, жоден з яких не говорить від імені людини, і тому особа залишається без керівництва, один на один зі своєю драмою.

Не можна не визнати, що більшість характеристик і передбачень автора звучать досить гостро й актуально. Який же висновок із цієї критичної й дуже абсурдної ситуації? А. Печчеї, аналізуючи можливості науки й технології, констатує, що вони самі по собі не спроможні вирішити глобальні проблеми в інтересах людства. Він не сприймає й "традиційні економічні засоби", оскільки вони не вирішують існуючих проблем, зокрема проблему зайнятості. На його думку, принцип суверенітету є одним з головних перешкод на шляху до колективного врятування людства.

Тоді де ж вихід? У вирішенні всіх глобальних проблем акцент слід робити, на його думку, на проблемах і перспективах самої людини. При цьому культурна еволюція людства повинна мати випереджальний характер, щоб дати йому змогу вижити й розвиватися далі. Будь-які дії мають ґрунтуватися на таких трьох фундаментальних вимогах:

1)      здійснення глобальної політики й стратегії;

2)      прагнення зробити світ керованим (а воно блоковане напруженням Схід — Захід і структурною нерівновагою між  Північчю і Півднем), почати діалог цивілізацій;

3)      навчитися управляти світом — значить навчитися управляти собою.

Це передбачає розвиток людини, без чого, на думку Печчеї, ніяка політика, ніякий майбутній прогрес неможливі. Він вважає, що розквіт усіх здібностей людини — найвища мета людства, яка має абсолютний пріоритет над усіма іншими цілями. Духовні, моральні, соціально-політичні й культурні цінності й чесноти мають бути основою нового суспільства. А. Печчеї підкреслює необхідність "нового гуманізму", який знаменуватиме "істинно людську революцію", яка й буде головною умовою виживання людства в майбутньому.

Таким чином, майбутнє розглядається через призму глобальних проблем, але різні автори прокреслюють його в різноспрямованих варіантах.

Посттехнократичні концепції виживання і модернізації пов´язані з абсолютизацією сучасного науково-технічного й культурно-цивілізаційного розвитку, зі спробами стверджувати, начебто інтернаціоналізація відзначених процесів автоматично й прямолінійно веде до повної світової єдності історичного процесу. Автори подібних концепцій прагнуть опиратися на найновіші досягнення науки й техніки, зокрема, мікроелектроніки, інформатики й біотехнології.

Наприклад, уже в праці 3. Бжезінського "Між двома віками" робиться висновок, що в майбутньому "постіндустріальне суспільство перетвориться на "технотронне" в результаті розвитку мікроелектроніки, обчислювальної техніки й інформатики".

О. Тофлер у "Третій хвилі" пояснює сучасну кризу занепадом індустріального суспільства і переходом до нової цивілізації. Він не дає визначення їй, але вказує на чотири споріднені галузі, що стоять на порозі бурхливого розвитку та стануть економічною основою "третьої хвилі" всесвітньої історії (перша — аграрна революція, що відбулася 10 тис. років тому, друга — індустріальна революція, що почалася 300 років тому, третя — НТР, початок якої датується серединою 50-х років 20 ст.): електроніка й виробництво ЕОМ, космічне виробництво, використання глибин Світового океану та біоіндустрія. "Нова техніка, — пише дослідник, — повинна відповідати не тільки економічним і стратегічним критеріям, а насамперед екологічним і соціальним. Вона ще не призвела до значних катастроф, але слід уже зараз вести мову про небезпеку "електронного мозку", космічних війн, інформаційної забрудненості, генетичних видозмін, маніпулювання кліматом і того, що можна назвати "екологічною війною".

На думку О. Тофлера, нові глобальні проблеми, а також нова техніка комунікацій сприяє дальшому послабленню національних держав. Звідси — необхідність у глобальній ідеології, яку слід розглядати як еволюційну необхідність, "як дальший крок на шляху до космічної свідомості, що повинна охопити Всесвіт", і що боротьба за створення нових глобальних інститутів, спроможних представляти інтереси як донаціональних, так і постнаціональних народів, триватиме протягом десятиліть. Усе залежатиме від гнучкості й розуму сучасних еліт, субеліт і супереліт.

Таким чином, майбутнє людства начебто зумовлюється логікою його наукового, технічного й економічного розвитку, його перетворенням в єдине транснаціональне ціле.

Роль політики у вирішенні глобальних проблем сучасності. У сучасних умовах глобальні проблеми значною мірою визначають мету і зміст найважливіших політичних рішень як на національному, так і на міждержавному рівнях. І доля глобальних проблем — це один із найяскравіших і найпереконливіших прикладів загального взаємозв´язку природних і суспільних процесів, які відбуваються на нашій планеті. Ми вже відзначили, що глобальні проблеми надзвичайно взаємопов´язані між собою, а тому вирішення однієї з них або, навпаки, загострення її неминуче позначиться на іншій. Як зазначалося на Конференції ООН з навколишнього середовища і розвитку (Ріо-де-Жанейро, 1992 p.), "зосередження уваги тільки на проблемах довкілля викличе злидні й несправедливість на більшій частині планети. Тому нова модель розвитку повинна створити баланс економічних та екологічних інтересів".

Світова політика все більше будується навколо пошуків позитивного вирішення глобальних проблем людства. Визначено коло стратегічних цілей, які підкріплюються політичними запобіжними засобами для швидшого й ефективнішого досягнення їх. Велика роль у цьому належить ООН та її спеціалізованим міжнародним організаціям, таким як ЮНЕСКО (Організація Об´єднаних Націй з питань освіти, науки і культури), ЮНЕП (Програма ООН з навколишнього середовища), ВООЗ (Всесвітня організація з питань охорони здоров´я), регіональним комісіям ООН та міжурядовим регіональним і субрегіональним організаціям. Значна роль у створенні нового світового економічного порядку, у реформуванні міжнародної валютної системи, стабілізації світових ринків сировини, фінансових пільг, стабілізації світового населення, допомоги в подоланні відсталості належить Міжнародному банкові з реконструкції і розвитку (МБРР) і програмі з підтримання нового світового економічного порядку (НСЕП). Особлива роль у розвитку міжнародного співробітництва в галузі мирного використання атомної енергії, глобального моделювання й моніторингу належить Міжнародному агентству з атомної енергетики (МАГАТЕ).

Підписані конвенції, сотні інших документів Генеральної Асамблеї ООН свідчать про формування ефективного механізму вирішення глобальних проблем, а це започаткувало якісно новий етап співробітництва країн і народів у цьому напрямі. Однак чорнобильська трагедія виявила недостатню інтегрованість зусиль міжнародного співробітництва у вирішенні загальнопланетарних проблем. Тому однією з найважливіших стратегічних цілей людства залишається проведення переговорів і прийняття нового пакету міжнародних угод, які втілять усі заходи, необхідні для всеосяжного успіху плану, — такі, як механізми регулювання, конкретні обмеження, механізми запроваджування, спільне виробництво, спільне планування, стимули, санкції та взаємозобов´язання. Ці угоди повинні досить ретельно враховувати величезну різницю в можливостях і потребах, що існує між розвинутими й слаборозвинутими країнами.