Суспільство як складна система певних відносин громадян та їхніх асоціацій, що відображають багатогранні інтереси індивідів, може успішно функціонувати лише на основі відповідних правил (соціальних норм), покликаних регулювати життя суспільства. Регулювання суспільних відносин притаманне вже родовому суспільству, хоча воно відбувалося переважно на основі звичаїв і різноманітних табу. Формування первісних державних утворень зумовило необхідність державно-владного регулювання суспільних відносин за допомогою права. Таке регулювання спочатку зводилося переважно до санкціонування звичаїв (звичаєвого права), використання з цією метою релігійних норм, які визнавалися як загальнообов´язкові. З часом відбувається утвердження соціальних норм, які фіксують найкращі зразки поведінки й відповідні результати життєдіяльності людей.

Соціальні норми — це історично зумовлені стандарти пове-дінки або діяльності людей, які мають загальний характер, встановлюються різними суб´єктами, забезпечуються різними засобами громадянського або державного впливу і спрямовуються на регулювання чи захист різних суспільних відносин і соціальних цінностей.

Соціальні норми як регулятори життєдіяльності та поведінки людей поділяються на кілька основних видів: правові, моральні, політичні, економічні, естетичні, корпоративні, звичаєві та релігійні норми. Усі вони відіграють важливу роль у суспільному житті і водночас мають свої особливості. Спільним для усіх соціальних норм є те, що вони виконують регулятивну функцію в суспільстві, відображають відповідний досвід поведінки, і це забезпечує бажаний результат.

Політика, політичні норми відіграють надзвичайно важливу роль у суспільному житті. Як вид суспільної діяльності політика зумовлена об´єктивними потребами регулювання й вирішення загальносуспільних інтересів громадян, забезпечення організованості й порядку в суспільстві, підтримання миру і стабільності.

Політичні відносини суспільства утверджуються як наслідок стійких взаємозв´язків соціальних класів, соціальних верств, інших суб´єктів політики за домінування в суспільстві, за політичне панування для використання матеріальних і духовних ресурсів суспільства.

Упровадженню в життя політичних і правових норм сприяло встановлення державної монополії на правотворчу діяльність.

Поняття "право" використовується в суспільно-політичній літературі в кількох аспектах:

• для характеристики сукупності норм, за допомогою яких здійснюється регуляція суспільних відносин;
• для визначення можливостей, які має соціальний суб´єкт;
• для оцінки дійсності, достовірності певних соціальних явищ тощо.

Багатоваріантність використання цього поняття зумовлюється тим, що право є багатогранним соціальним феноменом і різні науки прагнуть пізнати його відповідно до свого об´єкта дослідження. Походження поняття "право" пов´язують зі словом "правда", корінь якого "прав" використовується в багатьох поняттях, таких, зокрема, як "правильний", "правило", "правити" тощо.

У політологічній і юридичній літературі аналізуються різні підходи до трактування ролі права і праворозуміння в суспільному житті. Так, у разі нормативного підходу право відносять до нормативних систем суспільства і розглядають як сукупність загальнообов´язкових, формально визначених норм, які виступають регуляторами суспільних відносин, відображають волю народу, гарантуються й охороняються державою.

Інструменталістський підхід акцентує увагу на специфічних регулятивних функціях права в системі соціальних відносин, за допомогою яких здійснюється державне управління суспільством.

Аксіологічний (ціннісний) підхід розглядає право як феномен культури, соціальну цінність, яка створює більш чи менш сприятливі умови для розвитку суспільства.

Своєрідність трактування права і його ролі в суспільному житті представляють і такі підходи, як системний, соціологічний, аналітичний, класовий та інші.

Сутність і зміст права визначається комплексом об´єктивних і суб´єктивних чинників, серед яких важливу роль відіграють характер суспільно-політичного ладу й політичної структури держави. Як один із визначальних чинників функціонування права дослідники виокремлюють поділ соціуму на окремих суб´єктів й усвідомлення суб´єктами цього поділу. Право виникає й формується завдяки діянням соціальних суб´єктів і характеризується як міра свободи у взаємодії між суб´єктами. Доцільно розрізняти соціальне право докласової стадії суспільства та юридичне право, пов´язане з утворенням держави як політичної організації суспільства. Виникнення юридичного права пов´язане з необхідністю зберігати цілісність суспільства і здійснювати державну владу, визначати міру свободи членів суспільства.

Право — це система встановлених або санкціонованих державою регулівних суспільних відносин, загальнообов´язкових норм, дотримання й виконання яких забезпечується шляхом переконування або державного примусу.

Правові норми — це норми, які встановила держава або суспільство, вони мають формально визначений характер, загальнообов´язкові для всього населення, охороняються державою та суспільством від порушень і спрямовані на регулювання й охорону найважливіших суспільних відносин і соціальних цінностей.

Реалізація правових норм стає можливою завдяки втіленню їх у статтях нормативно-правових актів і життєдіяльності суспільства на визначених правових засадах.

Відмінністю правових норм від інших соціальних норм є загальнообов´язковість виконання їх у масштабах усього суспільства, забезпечення дотримання права методами державного примусу.

Зміст і характер права обумовлюється законодавством, яке є специфічною формою виявлення права. Якщо право є сукупністю правових норм, то законодавство являє собою сукупність законодавчих актів, які виражають право, переводять його в сферу реальних правовідносин.

Правовідносини — це суспільні відносини, які виникають між двома і більше суб´єктами на підставі різних форм права (звичаєвого, природного, державного, прецедентного, договірного), які є суб´єктами права, мають правосуб´єктність (правоздатність і дієздатність) стосовно задоволення своїх матеріальних і духовних потреб та інтересів і між якими існує правовий зв´язок у формі суб´єктивних прав, свобод і обов´язків, які підтримуються, охороняються і не забороняються державною владою або суспільством загалом і не суперечать принципам права, правової держави і громадянського суспільства.

Формування правових норм — процес складний і тривалий, він здійснюється в життєдіяльності суспільства шляхом утвердження апробованих соціальних норм, втілення їх у діяннях членів суспільства, легітимації кращих зразків соціальної поведінки громадян.

Формування й функціонування права залежить від соціально-політичних, економічних і культурних чинників, історичних традицій народу, психологічних особливостей людей. Важливим чинником є правосвідомість як форма суспільної свідомості, що поєднує систему поглядів, ідей, теорій та уявлень, які характеризують ставлення різних верств суспільства до правової системи. Правосвідомість є органічним складником суспільного життя і тісно пов´язана з політичною свідомістю, суспільною психологією, мораллю та іншими суспільними явищами.

У поглядах на право як на засіб упорядкування суспільних відносин виявляються різні підходи. Так, гуманістичне праворозуміння розглядає право як прояв цивілізації, як продукт громадянського суспільства і виходить з того, що людина як вільна істота спроможна самостійно, незалежно від волі держави визначати свою поведінку у сфері особистого життя, тобто тут діє презумпція свободи людини.

Тоталітарно-авторитарне праворозуміння базується на трактуванні нездатності людини до внутрішньої саморегуляції, на домінуванні норм поведінки, які встановлюються державою або іншими соціальними інститутами суспільства. Тут реалізується презумпція сваволі людини, яка хибно відображає сутність людини й детермінанти її поведінки, використовується для утвердження безправності людини, для посилення зовнішнього владного впливу на поведінку особи.

Правові норми як чинники суспільного життя виступають у ролі соціального регулятора поведінки громадян шляхом фіксації таких еталонів поведінки, які відповідають інтересам суспільства. Вони визначають систему взаємних юридичних прав і обов´язків держави й особи, втілюють у собі надійний механізм поєднання порядку й організованості в суспільстві з активністю й самостійністю поведінки громадян.

Свобода людини включає в себе свободу вибору певної моделі життєдіяльності, свободу волі як здатність приймати відповідальне рішення і свободу діяння як безперешкодне здійснення його. Для характеристики прав і свобод громадян використовуються поняття "об´єктивне право" і "суб´єктивне право".

Об´єктивне право — це сукупність діючих у країні юридичних прав, які одержали свою об´єктивізацію в офіційних державних актах і які не залежні від позиції окремого індивіда.

Суб´єктивне право трактується як право (можливість певної поведінки) особи, що передбачене правовою нормою, але можливість скористатися правом залежить від самого суб´єкта, від його волевиявлення.

Об´єктивне і суб´єктивне право тісно пов´язані між собою, зміст об´єктивного права визначає юридично визнані можливості індивіда. Отже, суб´єктивне право залежить від об´єктивного і не може виникнути без матеріалізації права в нормах об´єктивного права.

Суб´єктивні права фіксуються в конституції держави, регламентуються діючим законодавством. Реалізація суб´єктивних прав забезпечується за допомогою гарантій, тобто відповідних засобів, способів та умов, які дають суб´єктові змогу досягати повного і безперешкодного здійснення своїх прав.

Суб´єктивне право є важливим індикатором розвитку суспільства, його демократизму, визнання й забезпечення свободи особи. Регулівна роль суб´єктивного права виявляється в тому, що завдяки визначенню певних повноважень громадян, системи взаємних юридичних прав і обов´язків держави й особи стимулюється соціально відповідальна поведінка суб´єктів. Через систему суб´єктивного права здійснюється й активізація суспільно-політичного життя, оскільки громадянам надаються права активної участі в управлінні державними і соціальними справами.

Право є складною соціальною системою, що включає в себе відповідні галузі права, правові відносини, правові інститути тощо. Галузі права поділяються на традиційні (цивільне, кримінальне, адміністративне право) та комплексні (господарське, екологічне та ін.).

У формуванні міждержавних відносин важливу роль виконує міжнародне право, яке відображає взаємоузгоджені положення і принципи правових відносин між учасниками. Формування й функціонування міжнародного права зумовлюється реальними потребами взаємин між державами й народами, актуалізацією важливих глобальних проблем сучасності.

Одним із важливих завдань держав у сучасних багатогранних міждержавних відносинах є узгодження національних законодавств з нормами і принципами міжнародного права.

До основних принципів системи права відносять такі: наукову обґрунтованість; демократизм і гуманізм; рівність усіх громадян перед законом; взаємну відповідальність держави й особи; гарантованість правових примусів як засобами громадського впливу, так і силою, авторитетом, різноманітними ресурсами держави; верховенство права та інші.

Соціальна роль права найповніше виявляє себе в його функціях, які поділяються на соціальні та соціально-юридичні.

До соціальних функцій права належать такі, що відображають взаємодію права з іншими соціальними сферами, а саме: ідеологічна, економічна, політична та інші.

Соціально-юридичні функції права відображають напрями власне правового впливу на суспільні відносини і ті, що представлені регулятивною та охоронною функціями права.

Регулятивна функція права здійснюється завдяки закріпленню в нормативних актах сталих розвинутих відносин та стимулюванню розвитку нових відносин, які є соціально значущими, але ще перебувають у процесі становлення.

Охоронна функція права реалізується завдяки припиненню соціально-шкідливих і небезпечних діянь людей та їхніх об´єднань і відновленню порушених прав суб´єктів.

Правові ідеї й політичні рішення, втілені у відповідні законодавчі акти, стають правовими нормами після апробації й реалізації їх у діяльності та поведінці громадян, набуття ними домінуючих тенденцій у суспільному житті.

Важливість права виявляється і в тому, що воно, з одного боку, визначає сферу владних повноважень, а з іншого — регламентує межі непідвладності соціальних суб´єктів, забезпечує сферу їхньої свободи й незалежності від влади, можливість саморегулювання суспільних відносин.

Право регулює й регламентує найважливіші суспільні відносини, які мають велике значення для держави, об´єднань людей та окремих осіб. Правове регулювання суспільних відносин здійснюється за допомогою таких засобів, як дозвіл, зобов´язання і заборона, вони дають найбільший ефект за умови їх тісного взаємозв´язку. За допомогою цих засобів розвиток суспільних відносин спрямовується в напрямах, визначених правовими нормами.

Процес правового регулювання суспільних відносин є складним соціальним явищем, на яке впливає багато різних чинників. Тут важливими є об´єктивні умови життєдіяльності громадян, досконалість законодавчих актів, рівень політичної та правової культури суспільства тощо.