Електронна бібліотека підручників та Українських Рефератів

Интернет реклама УБС






Політологія (теорія та історія політичної науки)

Поняття політичної еліти


Як уже зазначалось, елітизм як напрям політичної думки склався наприкінці XIX — на початку XX ст. Творцями теорії еліт були італійські соціологи Г. Моска і В. Парето та німецький соціолог Р. Міхельс. Суть елітизму полягає у визнанні того, що суспільством завжди править вибрана меншість, наділена особливими соціальними, психологічними й політичними якостями, — еліта (від франц. elite — краще, добірне, вибране). Починаючи з XVII ст. цей термін вживається спочатку для позначення товарів найвищої якості, а згодом і для виокремлення у структурі суспільства «обраних людей», передусім вищої знаті. У своєму першопочатковому значенні термін «еліта» не містить нічого антидемократичного й широко використовується у повсякденній мові, наприклад, коли йдеться про елітне насіння, елітну худобу тощо. Однак вживання цього терміна стосовно людей надає йому недемократичного відтінку, оскільки передбачає переважання одних людей над іншими завдяки наявності у них якихось особливих позитивних рис. Вже сама наявність таких рис не може вважатися безумовним фактом, до того ж людям взагалі важко дається визнання переважання над собою когось іншого. Тому теорія еліт має немало опонентів, причому не тільки з числа послідовних демократів, а й узагалі серед людей із почуттям власної гідності.

Та хоч би як там було, поділ будь-якого суспільства на тих, хто править, і тих, ким управляють, є незаперечним фактом. Причому стосовно політичних еліт ідеться не про управління взагалі, а саме про політичне керівництво та управління, яке здійснюється особливою, більш-менш сталою за своїм складом і згуртованою групою людей з опорою на політичні норми й силу державного примусу. Називати цю групу можна по-різному: політичною елітою, політичним класом (Г. Моска), панівним класом тощо.

Найпоширенішими підходами до пояснення феномену політичних еліт у політології є ціннісний і функціональний. Ціннісний підхід, започаткований В. Парето, пояснює існування політичної еліти наявністю у належних до неї осіб особливо цінних для суспільства інтелектуальних, психологічних, моральних, організаторських та інших рис, які забезпечують їм переважання над іншими людьми. Еліта таким чином видається за найціннішу частину суспільства, панівне становище якої відповідає його інтересам.

Як стверджують прихильники ціннісного підходу, формування еліт є не стільки результатом жорсткої боротьби за владу, скільки наслідком природного відбору суспільством найцінніших представників. Елітарність закономірно випливає з рівності можливостей людей і не суперечить сучасній представницькій демократії. Соціальну рівність треба розуміти як рівність можливостей людей, а не їхнього соціального статусу. Оскільки люди нерівні за фізичними та інтелектуальними даними, за своєю життєвою енергією та активністю, то саме суспільство зацікавлене в тому, щоб добирати для керівництва найкращих. Сама ж еліта має бути моральним взірцем для інших і викликати до себе повагу. Справжня еліта не владарює, а керує масами з їх добровільної згоди, яка виражається на вільних виборах.

Найпоширеніші в політології визначення політичної еліти грунтуються на ціннісному підході. Так, в українському політологічному енциклопедичному словнику політична еліта визначається як «меншість суспільства, що становить собою достатньою мірою самостійну, вищу, відносно привілейовану групу, наділену особливими психологічними, соціальними і політичними якостями, яка бере безпосередню участь у затвердженні і здійсненні рішень, пов´язаних з використанням державної влади або впливом на неї»´.

Ціннісний підхід до пояснення феномену політичних еліт критикують за перебільшення значення психологічних чинників, аристократизм та антидемократизм, за переоцінку ролі керівників і недооцінку активності мас, цинічне ставлення до боротьби за владу. Опоненти цього підходу наголошують, що немає жодних підстав вважати політиків і вищих чиновників найкращою частиною суспільства; «дослідження політичної еліти показують, що це — часто цинічні, користолюбні люди, які не цураються ніяких засобів... елітаристи, посилаючись на етимологію терміна,, відносять до політичної еліти «кращих», «обраних», приписують їй всі досягнення цивілізації, принижують роль народних мас в історичному процесі»2. Справді, якщо вважають, що політика — брудна справа, то чи може заняття цією справою формувати кращих людей?

Інший підхід до пояснення феномену політичних еліт, започаткований Г. Москою і Р. Міхельсом, — функціональний, або організаційний. Він пояснює існування політичної еліти важливістю функцій управління, які зумовлюють особливу роль людей, що їх виконують. Прихильники цього підходу вважають, що закон поділу праці вимагає професійного заняття управлінською працею як необхідної умови її ефективності. Широкі маси населення політично пасивні, їхні головні життєві інтереси звичайно лежать поза сферою політики. Висока суспільна значущість управлінської праці зумовлює і особливий соціальний статус тих, хто її виконує. Характерним для цього статусу є високий рівень матеріального стимулювання, у тому числі пов´язаного з наданням управлінцям різних соціальних привілеїв.

Прихильникам функціонального підходу докоряють за абсолютизацію формальних механізмів влади та відхід від аналізу її соціально-класової природи. Питання про те, чи є політична еліта позакласовою соціальною групою, яка виражає інтереси суспільства в цілому, або ж це — верхівка економічно пануючого класу, яка здійснює керівництво суспільством в ім´я підтримки соціальної системи, що ставить цей клас у привілейоване становище, є об´єктом гострої наукової полеміки. Прихильники класового підходу вважають належними до політичної еліти найвпливовіших і політично активних членів пануючого класу, в тому числі лідерів і функціонерів його політичних організацій та інтелектуалів, які виробляють політичну ідеологію класу, тобто людей, котрі безпосередньо приймають політичні рішення, що відображають сукупну волю класу. Вони виходять з того, що поняття «політична еліта» не збігається за обсягом з поняттям «правлячий клас»: перше виявляється функціонально ніби управлінським «виконавчим комітетом» другого. Ці поняття не збігаються цілком і за змістом. До управлінської діяльності правлячий клас звичайно залучає і найздібніших представників інших класів і верств населення, передусім тих, які близькі до правлячого класу.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Політологія: курс лекцій
Політологія
Політологія
Основи політології
Політологія (теорія та історія політичної науки)
Політологія
Етнополітична карта світу 21 століття