Електронна бібліотека підручників

Интернет реклама УБС




Політологія (теорія та історія політичної науки)

Класифікація політичних систем


Однакові за своєю сутністю основні елементи і функції політичних систем по-різному проявляються в різних історичних і національно-державних умовах, мають певні особливості у кожній конкретній країні. У зв´язку з цим важливою для політології є типологія політичних систем, що дає змогу виокремлювати за певними ознаками різні групи систем, з´ясовувати спільне й відмінне між ними, закономірності переходу від одних типів політичних систем до інших тощо. Основний метод типології політичних систем — їх порівняльний аналіз.

Залежно від ознак, які кладуться в основу розрізнення політичних систем, існують різні їх типології. Перші спроби типології політичних систем у вигляді розрізнення форм державного правління сягають ще античного світу. Так, Платон виокремлював серед давньогрецьких міст-держав монархію, аристократію, тимократію, олігархію, демократію і тиранію, вважав кожну наступну з цих форм гіршою за попередні. Арістотель залежно від кількості правителів у державі та мети, яку вони переслідують, називав три правильні форми правління — монархію, аристократію і політію і три неправильні — тиранію, олігархію і демократію.

У марксизмі основним критерієм класифікації політичних систем виступає суспільно-економічна формація, економічний базис суспільства. Відповідно до цього критерію виокремлюються політичні системи рабовласницького, феодального, капіталістичного і соціалістичного суспільства. Ця класифікація є надто загальною і не пояснює наявних істотних відмінностей між політичними системами в межах однієї суспільно-економічної формації. Проте попри її жорстку прив´язаність до економічної і соціальної структури суспільства вона має таке ж право на існування, як і будь- яка інша, бо кожен із цих історичних типів політичних систем був чи й зараз є об´єктивною реальністю.

Традиційний для марксизму й поділ політичних систем залежно від типу суспільного ладу на політичні системи соціалістичних і капіталістичних країн та країн, що розвиваються. Основні риси політичних систем цих країн збігаються, відповідно, з тоталітарними, демократичними та авторитарними системами, про які йдеться нижче.

Класифікація політичних систем може базуватися й на виокремлених М. Вебером трьох типах легітимності політичного панування — традиційному, харизматичному і легальному. Відповідно до цих типів існують політичні системи з традиційним, харизматичним чи легальним типами легітимності влади. У політичних системах традиційного типу легітимність влади ґрунтується на стійкому переконанні у непорушності традицій і необхідності підкорення правителям, які здійснюють владу згідно з традиціями. У системах з харизматичним типом політичного панування основою легітимності влади є віра у виняткові особисті здібності правителів, що об´єднуються поняттям «харизма». За легального типу легітимності влада в політичній системі ґрунтується на переконанні мас у тому, що правління здійснюється на законних підставах і найкращим чином.

Оригінальну типологію політичних систем запропонував Г. Алмонд. Залежно від особливостей політичної культури і характеру взаємодії різних політичних інститутів він розрізняв чотири типи політичних систем: англо-американський; континентально-європейський; доіндустріальний або частково індустріальний; тоталітарний.

Англо-американський тип політичної системи склався у Великобританії, США, Канаді, Австралії, деяких інших англомовних країнах. Для нього характерна гомогенність (однорідність) політичної культури, яка полягає в тому, що політичні цілі й засоби їх досягнення, основні політичні цінності поділяє більшість членів суспільства. Громадяни й політичні еліти толерантні одні до одних. Тут оптимально реалізується принцип поділу влади на законодавчу, виконавчу й судову гілки, чітко визначено їхні функції. Багатоманітність соціальних інтересів представлена в політичній системі незалежними політичними партіями, групами інтересів, засобами масової інформації, які функціонують на демократичних засадах. Політичні системи цього типу стабільні, ефективні і здатні до саморегулювання.

Континентальне-європейський тип політичної системи притаманний передусім таким країнам, як Німеччина, Італія, Франція. Він характеризується співіснуванням і взаємодією в політичній культурі елементів старих і нових культур, політичних традицій і форм політичної діяльності. Політичні партії вільно функціонують у межах існуючих конституційних норм, однак виступають не лише з різних, а й із протилежних ідеологічних позицій, які знаходять підтримку в суспільстві. Змішаність, фрагментарність культури зумовлює політичну нестабільність у суспільстві й може призводити до суттєвих змін політичної системи, як це сталося в Італії та Німеччині у 20—30-ті роки XX ст.

У багатьох країнах Азії, Африки і Латинської Америки існує доіндустріальний або частково індустріальний тип політичної системи. Він також характеризується неоднорідністю політичної культури, проте ця неоднорідність суттєво відрізняється від змішаної культури країн континентальної Європи. Насамперед тим, що є сумішшю різноманітних і нерідко несумісних елементів — західних і східних, традиційних і сучасних цінностей, племінних, національних, расових, релігійних особливостей тощо. Труднощі комунікації і координації, різко відмінні політичні орієнтації, слабка диверсифікація ролей усіх ланок системи зумовлюють її політичну нестабільність і необхідність застосування насильства у здійсненні влади.

Тоталітарний тип політичних систем утвердився у фашистській Італії, нацистській Німеччині, франкістській Іспанії, СРСР, соціалістичних країнах Центральної і Східної Європи й донині зберігається у країнах соціалізму (Китай, Північна Корея, В´єтнам, Куба). Він характеризується високим ступенем однорідності політичної культури і єдності суспільства, соціальної і політичної активності громадян, який досягається недемократичними методами й засобами, головними з яких є тотальний ідеологічний вплив і насильство.

Одним із основних у сучасній політології є поділ політичних систем залежно від типу політичного режиму на демократичні, авторитарні й тоталітарні. Демократичні політичні системи є плюралістичними. Політичні партії і групи інтересів представляють та узгоджують у них усю багатоманітність соціальних інтересів. Влада ґрунтується на демократичних принципах і здійснюється як безпосередньо самим народом, так і його уповноваженими в різних формах прямої і представницької демократії.

Певні елементи демократизму притаманні й авторитарним політичним системам; у них можуть функціонувати партії та інші політичні об´єднання, проводитися вибори до представницьких органів влади, існувати певною мірою незалежні засоби масової інформації тощо. Однак при цьому заперечується поділ державної влади, реальні важелі Управління державою і суспільством зосереджуються в руках однієї особи або групи осіб, які очолюють виконавчу владу і вдаються до насильства.

Тоталітарні політичні системи характеризуються одержавленням усіх сфер суспільного життя, запереченням багатопартійності, зрощенням апарату єдиної правлячої партії з державним апаратом, зосередженням державної влади в руках вищого партійного керівництва, яке контролює діяльність усіх елементів політичної системи, здійснює владу як з допомогою всеосяжного ідеологічного впливу на суспільство, так і з використанням насильства, у тому числі в його крайніх формах — масових репресій, фізичного знищення політичних суперників, переслідування інакомислення тощо.

Детальніше про особливості демократичних, авторитарних і тоталітарних політичних систем ідеться у главі про політичні режими.

Існують також інші типології політичних систем. Так, за характером взаємодії з навколишнім середовищем розрізняють відкриті політичні системи — ті, що мають динамічну структуру й широкі взаємозв´язки з навколишнім середовищем, і закриті, які вирізняються жорстко фіксованою структурою і відсутністю таких взаємозв´язків. Відповідно до цього поділу демократичні політичні системи вважаються відкритими, а недемократичні — закритими.

Політичні системи багатьох країн, що розвиваються, та соціалістичних у минулому країн мають перехідний від тотатіларизму чи авторитаризму до демократії характер, внаслідок чого поєднують у собі ознаки різних типів політичних систем і характеризуються як частково демократичні системи.

Сучасна політична система України, як і політичні системи більшості інших молодих незалежних держав, що виникли на теренах колишнього Радянського Союзу, має перехідний від тоталітаризму до демократії характер. В Україні конституційне закріплено основні принципи демократичної організації політичного життя суспільства — народного суверенітету, представництва, поділу влади, багатопартійності тощо. За роки незалежності в країні сформовано демократичні державні інститути, створено численні політичні партії, громадсько-політичні організації, впроваджено демократичну виборчу систему, яка постійно вдосконалюється. Щоправда, вже набуті демократичні форми і засоби здійснення державної влади поки що повільно наповнюються відповідним демократичним змістом. Незбалансованість повноважень вищих органів держави — президента, парламенту та уряду — породжує ситуації протистояння гілок законодавчої і виконавчої влади, нестабільність уряду. Політичні партії, за винятком декількох, не є виразниками інтересів широких верств населення, а обслуговують здебільшого вузькогрупові й персональні інтереси. Це ж стосується і засобів масової інформації. Наслідком недосконалості виборчої і партійної систем, порядку формування уряду є неструктурованість парламенту, відсутність у ньому сталої більшості, яка б узяла на себе відповідальність за політичне керівництво державою, що різко знижує ефективність функціонування парламенту, всієї системи організації державної влади.

 

Література

Алмонд Г., Верба С. Гражданская культура й стабильность демократам // Полит. исследования. 1992. № 4.

Андреев С. С. Политические системы й политическая организация общества // Социально-полит. науки. 1992. № 1.

Белов Г. А. Функции политической системы // Кентавр. 1995. № 3.

Борисов В. К. Теория политической системы. М., 1991.

Бурлацкий Ф. М., Галкин А. А. Современньш Левиафан: Очерки политической социологии капитализма. М., 1985.

Гавриленко І. Політична система суспільства // Політол. читання. 1993. № 1.

Ильинский Й. П., Мишин А. А., Знтин Л. М. Политическая система современного капитализма. М., 1983.

Истон Д. Новая революция в политической науке // Социально-полит. журн. 1993. № 8.

Краснов Б. Й. Политические системы // Социально-полит. журн. 1995. № 3.

Марченко М. Н. МеханизмьІ адаптации политической системьі современного Запада// Сов. государство й право. 1991. № 11.

Марченко М. Н. Очерки теории политической системы современного буржуазного общества. М., 1985.

Основи теории политической системы / Отв. ред. Ю. А. Тихомиров, В. Е. Чиркин. М., 1985.

Політична система сучасної України. К., 1998.

Фарукшин М. X. Политическая система общества // Социально-полит. науки. 1991.№ 5.

Чиркин В. Е. Глобальные модели политической системы современного общества: индикаторы зффективности // Государство й право. 1992. № 5.

Зндрейн Чарльз Р. Сравнительный анализ политических систем. Зффективность осуществления политического курса й социальнне преобразования. М., 2000.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Політологія: курс лекцій
Політологія
Політологія
Основи політології
Політологія (теорія та історія політичної науки)
Політологія
Етнополітична карта світу 21 століття