У І ст. до н. е. на Середню Азію та Бактрію від китайських кордонів накотилася хвиля кочівників, які в китайських хроніках іменуються юеджами. На греко-бактрійській території юеджі, походження яких є предметом гострих дискусій у науці, заснували Кушанську державу — "безкраю, проте дуже нестійку й неоднорідну". До складу цієї держави увійшли, крім території Афганістану, Центральної та Середньої Азії, також Північно-Західна Індія та частина долини Гангу. В долині Інду центрами кушанських ншіснитв-кшатрапій стали Капіша та Такшашила, в долині Гашу — Варанасі та Матхура. Втім, довго в Індії кушани не втримались. Уже наприкінці III ст. до н. е. вони втратили там майже всі свої завоювання.

Завдяки своєму входженню до складу Кушанської імперії індійські землі налагодили ширші й стабільніші міжнародні культурні та економічні зв’язки. При цьому індійці зберегли неповторність своєї культури, яка істотно вплинула на культуру завойовників-кушанів. Саме за кушанської доби в Середній та Центральній Азії поширився буддизм, ревним прихильником якого став у II ст. н. е. один із наймогутніших кушанських володарів — Канішка

(він скликав IV Буддійський собор, на якому було розроблено догматику буддизму махаяни).

Після загибелі Кушанської імперії Індія вкотре вже розпалася на безліч карликових князівств, які дуже різнилися між собою соціально-економічним та культурним рівнем, політичною структурою. Проте невдовзі відбулося нове об’єднання Індії в єдину державу, причому ядром цієї держави стала Магадха, в якій ще за кушанів зацарювала династія Гуптів.

Індійські історики вважають династію Гуптів унікальним явищем у всесвітній історії вже тому, що серед п’яти її імператорів не виявилось жодного недоумка-тирана. Гупти були висококультурними, освіченими політиками. Свою державну мудрість вони засвідчили, зокрема, тим, що, сповідуючи індуїзм, опікали також буддизм і джайнізм.

Започаткував династію Гуптів брахман Чандрагупта І (320—335 рр.), який став царем завдяки одруженню з принцесою племені ліччхавів Кумарадевою. За його наступника Самудрагупти (335—380 рр.), якого історики часом називають "індійським Наполеоном", держава Гуптів стала наймогутнішою в країні. Ядром держави була долина Гангу, проте її звідусіль оточували васальні країни: на півночі Непал, на північному сході Камарупа (нинішній Ассам), на півдні "лісові царства", на заході та північному заході держави-республіки та окремі області Декана. Але найбільший розквіт імперії Гуптів припав на добу царювання сина Самудрагупти — Чандрагупти II Вікрамадітьї (380—415 рр.), який знищив державу шаків, завоював Гуджарат і Сураштру. Держава Гуптів, таким чином, здобула вихід до Аравійського моря, а з ним — можливість установлювати безпосередні зв’язки із цивілізованим Близьким Сходом. Це благотворно позначилось на розвитку індійської культури. В тогочасній Індії розквітли наука, література, мистецтво, тому добу IV—V ст. індологи називають "золотим віком Гуптів", хоча археологи виявили, що гуптівська Індія була біднішою за кушанську.

Як мовиться, немає нічого вічного під сонцем. Урешті-решт, закотилася й зірка Гуптів. Уже в середині V ст. останній представник цієї династії мусив рятувати свою державу від гунів-ефталітів ("білих гунів"), які вдерлися з Центральної та Середньої Азії в Гандхару. Гуни, найімовірніше, відпаростилися від великої групи тюрксько-монгольських народів, хоч не виключається їхнє іранське походження. Війна з гунами тривала 70 років (до речі, саме тоді західна гілка цих кочівників справляла свій кривавий бенкету Західній Європі). Зрештою, Гуптам удалося відтіснити смертельного ворога на північний захід, однак ця воєнна перемога стала для них пірровою. Затяжна війна з гунами посилила залежність Гуптів від місцевих князів і вождів племен, які під час війни підтримували центральну владу, а коли настав мир — перестали з нею рахуватись. Урешті, одна з найбільших імперій давнини розпалась на безліч дрібних царств.

Південній Індії, про яку джерела розповідають дуже скупо, не довелося мати справу з нападниками-кочівниками. її господарство розвивалося в умовах зміцнення внутрішньо індійських зв’язків та налагодження стабільної торгівлі із Середземномор’ям та Південно-Східною Азією. На півдні Індостану в першій половині І тис. н. е. поставали міста, з’являлися великі й, головне, стабільні держави. Найсильнішими тамтешніми державами були Андхра, що піднялася з руїн імперії Маур’їв і розквітла за династії Сатаваханів, та держава Вакатаків у Декані, яка була васалом Гуптів, а після загибелі Гуптської імперії сама розпалася. Про тамільські держави Чера (Керала), Чола та Пандья, що люто ворогували між собою, майже нічого не відомо.