Малим народам Східного Середземномор’я випало жити й розвиватися поміж двома найдавнішими вогнищами цивілізації — Єгиптом і Месопотамією, що зумовило значною мірою синкретичний характер їхньої культури. Ці народи багато чого запозичили з культів єгиптян і шумеро-вавилонців, їхньої літератури, науково-практичних знань, їхніх традицій і побутових обрядів. Проте було б несправедливо звинувачувати їх в епігонстві, бо насправді вони творчо сприймали чуже й, у свою чергу, внесли свій вклад у скарбницю світової культури. "Середземноморські народи,— наголошував Л. Дойєль,— постійно і жадібно запозичували один в одного, і, врешті-решт, вони мають спільну культурну спадщину. Абсурдно було б сподіватися, що вони почнуть звинувачувати один одного в „плагіаті"". Цю ж думку відстоюють І. М. Дьяконов, інші вчені. Такий підхід до східно середземноморської культури має сенс, адже навіть антична Греція була лише "кульмінаційним моментом тисячолітнього розвитку, а не унікальною, ізольованою фазою культури Середземномор’я".