Після загибелі Хеттського царства найсильнішу державу в Анатолії утворили фрігійці, мова яких займала в індоєвропейській мовній сім’ї проміжне становище між давньогрецькою та протовірменською. Фрігійське царство, розташоване в центрі Анатолії, досягло свого найвищого розквіту в X—VIII ст. до н. е. Його столицею стало м. Гордіон, назване за ім’ям найвидатнішого (принаймні, таким його вважали греки та римляни) фрігійського царя Гордія.

Доброї слави зажив на фрігійському троні син Гордія Мідас, який після смерті батька у жорстокій боротьбі за владу переміг усіх своїх суперників. Він поширив свою владу також на казково багату на золото Лідію і, можливо, саме тому зажив репутації людини, здатної лише дотиком своєї руки перетворювати все на золото. Мідас віддавався меценатству, активно діяв на міжнародній арені, дружив із греками. Він був незмінним учасником анти ассирійських коаліцій, аж поки Саргон II не завдав йому воєнної поразки, змусивши Фрігію платити данину Ассирії. Утім, не лише ассирійці були головною біллю для фрігійців. На західних і північно-західних кордонах фрігійців тіснили мореплавці-греки та деякі інші малоазійські народи, а наприкінці VII ст. до н. е. зі сходу на них звалилися божою карою кочівники-кіммерійці. Зазнавши поразки від кіммерійців, Мідас наклав на себе руки. Фрігійське царство розвалилося. Його територія дісталася близько 600 р. до н. е. Лідійському царству, а ще через півстоліття — персам.