Фараони доби Стародавнього Царства особливу увагу приділяли організації грабіжницьких воєнних експедицій. Вони ще не мали звички приєднувати завойовані території до складу своєї держави, а просто-напросто дощенту грабували їх. Тому єгиптянам доводилось одну й ту ж територію завойовувати по кілька разів. На пострах ворогам єгипетські вояки вдавалися до тактики "випаленої землі":

Это войско вернулась благополучно,разворотив страну бедуинов. Это войско вернулось благополучно,разорив страну бедуинов. Это войско вернулось благополучно, снеся ее крепости. Это войско вернулось благополучно,зажегши огонь во всех се [селениях?]. Это войско вернулось благополучно,перебив в ней отряды в числе многих десятков тысяч. Это войско вернулось благополучно, (захватив] в ней пленными премиогие [отряды]...

Основними об’єктами воєнної експансії єгиптян у найдавніший період були багата на золото та слонову кістку Нубія (сам цей топонім перекладається як "країна золота"), не менш багата на промислову деревину та метали Лівія, а також Синайський півострів з його легкодоступними покладами мідної руди. Темношкірих нубійців та бородатих азіатів Сінаю єгиптяни підкорили без особливих труднощів, лівійці ж нерідко самі нападали на Єгипет.

Воєнні походи на Сінай та в Нубію з метою пограбування організовував уже засновник III династії Джосер Фараони V династії вже порядкували в Нубії, Лівії та на Сінаї, немов у себе вдома. Фараони VI династії протоптали військову стежку аж до третього нільського порога. Споряджали фараони Стародавнього Царства й морські військово-торговельні експедиції — на Крит та в далекий екзотичний Пунт (мабуть, на території Сомалі). Внаслідок серії успішних воєнних походів міжнародний авторитет

Єгипетської держави зростав, налагоджувалися її контакти з сусідами.