Електронна бібліотека підручників та Українських Рефератів

Интернет реклама УБС






Державне регулювання економіки

15.3. Державне регулювання соціально-економічного розвитку регіонів


Механізм державного регулювання розвитку регіонів передбачає наявність взаємоузгоджених елементів:

— нормативно-правової бази;

— бюджетно-фінансового регулювання та селективної підтримки окремих регіонів;

— державних регіональних програм розвитку;

— створення та розвитку спеціальних економічних зон у певних регіонах;

— розвитку міжрегіонального та прикордонного співробітництва.

Нормативно-правова база визначає права та обов´язки регіонів у фінансово-бюджетній сфері, повноваження в управлінні майном, участь у реалізації загальнодержавних і регіональних соціально-економічних програм, порядок створення та використання регіональних фондів, форми соціальної підтримки населення.

Вплив держави на економіку регіонів здійснюється через фінансово-бюджетну систему шляхом:

— прямого державного інвестування;

— надання субсидій;

— створення спеціальних фондів для фінансування регіональних програм;

— залучення іноземних інвестицій;

— пільгового кредитування та оподаткування;

— преференцій та спрямування коштів державних позабюджетних фондів;

— формування місцевих бюджетів.

З централізованих джерел фінансуються витрати на нове будівництво та реконструкцію промислових об´єктів, об´єктів природоохоронного призначення, на перебудову та розвиток депресивних територій та регіонів з низьким рівнем промислового потенціалу, надлишком трудових ресурсів, регіонів зі складними природно-географічними та екологічними умовами.

Відповідно до Закону України "Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України", в усіх адміністративно-територіальних одиницях розробляються прогнози соціально-економічного розвитку терміном на 5 років та програми економічного і соціального розвитку терміном на 1 рік.

У прогнозі економічного та соціального розвитку регіонів відображаються:

  1. Аналіз та оцінка соціально-економічного розвитку регіону за попередній період, визначення тенденцій і проблем розвитку економіки і соціальної сфери.
  2. Стан використання економічного потенціалу регіону, екологічна ситуація.
  3. Прогноз кон´юнктури на регіональних ринках основних видів товарів і послуг.
  4. Напрями вирішення проблем соціально-економічного розвитку регіону.
  5. Цілі та пріоритети регіонального розвитку, заходи з їх досягнення.
  6. Основні показники соціально-економічного розвитку.
  7. Висновки щодо тенденцій розвитку економіки регіону на середньостроковий період.

Базою прогнозування соціально-економічного розвитку регіону є система досягнутих макроекономічних показників, державні соціальні стандарти і нормативи забезпеченості населення, національно-етнічні особливості регіону, характеристика розвитку соціальної інфраструктури, можливості потенційних інвесторів та інвестиційна привабливість регіону.

Аналогічну структуру мають програми соціально-економічного розвитку регіону, які обов´язково взаємоузгоджуються з проектом державного плану (програми) економічного і соціального розвитку України на відповідний рік. У цих програмах відображаються:

— аналіз та оцінка соціально-економічного розвитку за поточний період, основні проблеми розвитку регіону;

— основні показники економічного розвитку;

— зведений план доходів соціального розвитку;

— показники розвитку промисловості;

— показники розвитку аграрного сектора;

— капітальне будівництво;

— регіональна інфраструктура;

— трудові ресурси;

— охорона природи і раціональне використання природних ресурсів;

— рівень розвитку та економічна ефективність виробництва.

Державні регіональні програми розробляються з метою активізації господарської діяльності та розвитку ринкових відносин у регіонах; забезпечення структурної перебудови народногосподарських комплексів; вирішення проблем соціального характеру, пов´язаних із зайнятістю населення, розвитком соціальної інфраструктури; ліквідації локальних соціально-економічних криз; створення умов для екологічної безпеки в регіоні тощо.

Основні показники економічного розвитку характеризують господарський комплекс регіону в цілому: чисельність населення, кількість зайнятих у народному господарстві, випуск продукції, темпи випуску продукції, продуктивність праці та темпи зростання продуктивності праці, обсяг будівельно-монтажних робіт, розвиток основних сфер народного господарства та галузей невиробничої сфери.

До показників, які характеризують соціальний розвиток регіонів (областей) та заходи в цій галузі, належать: чисельність населення та його соціально-демографічна структура; показники забезпеченості населення житлом, культурно-побутовими об´єктами, установами освіти, охорони здоров´я, торгівлі; показники середньої заробітної плати, доходів населення різних верств тощо.

У плані розвитку промислового виробництва віддзеркалюються такі показники: частка внутрішнього валового продукту, який створюється галузями промисловості; обсяги випуску найважливіших видів промислової продукції в натуральному вираженні; випуск товарів народного споживання.

Розвиток агропромислового комплексу характеризується рівнем забезпечення сільського господарства мінеральними добривами, технікою, кормами; сховищами сільськогосподарської сиро вини і продукції, переробною промисловістю, холодильними установками; забезпечення населення регіону (області) основними продуктами харчування.

Планування капітального будівництва передбачає розрахунок таких показників: введення в дію виробничих потужностей та об´єктів виробничого і невиробничого призначення, обсяг капітальних вкладень у будівельно-монтажні роботи.

План розвитку інфраструктури передбачає зведені показники капіталовкладень, введення в дію об´єктів житлово-комунального і культурно-побутового будівництва; показники частки (паю) участі підприємств різних міністерств і відомств у будівництві об´єктів соціальної інфраструктури (наприклад, телефонізація, перевезення пасажирів та ін.).

При плануванні використання трудових ресурсів визначають додаткові потреби (надлишок) у трудових ресурсах, розподіл трудових ресурсів за галузями і сферами народного господарства, рівень забезпеченості галузей і сфер народного господарства кваліфікованими кадрами.

У плані з охорони природи і раціонального використання природних ресурсів встановлюються обсяги споживання природних ресурсів (води, землі, лісу, мінеральних родовищ), показники збереження навколишнього середовища.

Показники рівня розвитку економічної ефективності господарювання визначаються за найважливішими галузями регіону (області) - промисловості, сільського господарства, будівництва, транспорту, зв´язку - як відношення обсягів виробництва відповідної продукції до затрат окремих видів ресурсів. Для оцінки ефективності використання праці обчислюються показники продуктивності праці, середньої заробітної платні.

При плануванні розвитку регіонів використовуються державні регіональні цільові комплексні програми, реалізація яких досягається шляхом залучення у виробництво місцевих ресурсів, державних інвестицій, позабюджетних коштів.

Державні регіональні цільові комплексні програми спрямовуються на розв´язання найважливіших регіональних проблем - фінансування будівництва та функціонування загальнонаціональних об´єктів культури, освіти, охорони здоров´я; забезпечення соціальних гарантій для населення регіонів; надання фінансової допомоги для прискорення реформування економіки регіону, створення нових робочих місць тощо.

Державні регіональні програми сприяють найповнішому узгодженню територіальних та галузевих інтересів, створюють реальні передумови для зближення та вирівнювання рівнів виробництва і споживання в усіх регіонах.

Підготовлені державні регіональні програми соціально-економічного розвитку схвалюються Кабінетом Міністрів України і стають складовими державної програми розвитку країни.

Основні завдання регіонального планування, полягають у забезпеченні оптимального розвитку народного господарства регіонів в єдиному народногосподарському комплексі держави; вдосконаленні спеціалізації територій; установленні оптимальних пропорцій; ефективному використанні трудових і природних ресурсів та виробничих потужностей; раціоналізації розміщення продуктивних сил.

Розміщення продуктивних сил - це географічний розподіл, розташування всіх факторів матеріального виробництва по території регіону.

В основі системи розміщення продуктивних сил лежать такі принципи:

— максимальне наближення виробництва до джерел сировини, палива, енергії та споживачів з метою економії коштів на всіх стадіях виробництва і транспортування;

— спеціалізація регіонів у тих галузях, для яких створені найсприятливіші природні та економічні умови;

— залучення в господарський обіг раніше не використовуваних ресурсів, вирівнювання економічного і соціального розвитку регіонів;

— розв´язання питань обороноздатності країни та участь у цьому питанні окремих територій;

— участь регіонів у міжнародному співробітництві.

Науковою основою розвитку і розміщення галузей народного господарства, його територіальних пропорцій є генеральна схема розвитку і розміщення продуктивних сил, яка вказує на розвиток і розміщення галузей народного господарства та промисловості; розвиток і розміщення продуктивних сил; проектування районів, міст; охорону навколишнього середовища.

Ці схеми розробляються на найближчі 15 років з розбивкою на п´ять років та періодично переглядаються й уточнюються. На цій основі міністерства і відомства (як замовники) приймають рішення про розміщення об´єктів нового будівництва і звертаються до місцевої адміністрації з клопотанням про виділення земельної ділянки. При цьому замовники зобов´язані повідомити про:

1)  обсяг виробництва продукції, характер сировини, потребу в ній та джерела поповнення;

2)  потребу в паливі, електро- і теплоенергії, воді та можливі джерела її задоволення;

3)  вантажооборот підприємства, вимоги до транспорту;

4)  потребу в житлово-комунальних послугах та можливості будівництва житла;

5)  потребу в будівельних матеріалах;

6)  розміри земельних ділянок для будівництва основних і допоміжних виробництв;

7)  заходи з охорони природного середовища;

8) розміри капіталовкладень з розбивкою за роками на будівельно-монтажні роботи;

9) терміни будівництва підприємств;

10) потужність підрядних будівельних організацій;

11) кошторисну вартість будівництва.

Місцева адміністрація розглядає клопотання і надсилає свої висновки до Кабінету Міністрів України. Ця робота проводиться на передплановій стадії.

Для визначення спеціалізації виробництва використовується система таких показників:

1)  коефіцієнт товарності - відношення вартості продукції, що вивозиться за межі регіону до загальної вартості її виробництва в регіоні;

2)  коефіцієнт локалізації виробництва на території регіону - відношення частки продукції, яка виготовляється в регіоні, до частки самої галузі в країні;

3)  коефіцієнт виробництва продукції на території в розрахунку на душу населення - відношення питомої ваги галузі до питомої ваги чисельності населення.

Якщо ці коефіцієнти наближаються до одиниці, тобто значна частина продукції вивозиться за межі регіону, то галузі, які її випускають, є галузями виробничої спеціалізації регіону.

Важливе значення для обґрунтування галузевої структури господарства має розв´язання проблеми пропорційності (наприклад, між виробництвом сільськогосподарської продукції та потужностями щодо її зберігання та переробки).



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Історія економічних учень
Економічна стратегія держави: теорія, методологія, практика
Історія економічних учень
Економічна історія
Історія економічної теорії
Історія економічних учень
Державне регулювання економіки
Економічна історія