Автаркія (гр. autarkia — самовдоволення) — економічна полі­тика, спрямована на господарське відособлення, створення еко­номіки в межах окремої країни або групи країн, максимальне обмеження імпорту при одночасному стимулюванні експорту товарів і капіталів.

Алод (нім. Allod, від старонім. аі — повний і od — володін­ня) — повна спадкова власність на землю за феодалізму в Західній Європі.

Анексія (лат. аппехіо) — насильницьке приєднання, загар­бання однією державою всієї (або частини) території іншої дер­жави або народу.

Ар (фр. are < лат. area — площа) — одиниця площі, що до­рівнює 100 м².

Ас (лат. as) — грошова одиниця Стародавнього Риму.

Білль (англ. bill < лат. dulla — кулька, кругла печатка) — 1) законопроект, що вноситься на розгляд законодавчого органу у Великобританії, США та в деяких інших країнах; 2) назва де яких конституційних актів, які набрали чинності закону, напри­клад, Б. про права.

Біржа (нім. Boerse < фр. bourse < середньолат. bursa — гама­нець) — 1) організаційно оформлений ринок, що постійно функ­ціонує, на якому торгують цінними паперами, валютними това­рами або здійснюють оптову торгівлю за стандартними зразка­ми; 2) організація, що обслуговує процес укладання угод між гос­подарюючими суб´єктами про купівлю-продаж.

Бушель (англ. bushel) — одиниця місткості й об´єму сипких речовин і рідин у країнах з англійською системою мір. У Вели­кобританії 1 Б. = 36,37 л, у США — 35,24 л.

Бюргери (нім. Burger — городянин) — 1) заст., у Німеччині та в деяких інших країнах — міські жителі; 2) вільні повно­правні жителі (ремісники, купці) середньовічних міст Західної Євро­пи, об´єднувалися в цехи й гільдії. В Україні Б. називалися міща­ни, вони об´єднувалися, крім цехів та гільдій, також у братства.

Васалітет (фр. vassalite < лат. vassus — слуга) — у Західній Європі в середні віки — система відносин особистої залежності одних феодалів від інших, заможніших і могутніших.

Ваучер (англ. voucher — розписка, порука) — 1) документ, який підтверджує оплату товарів і послуг, надання кредиту, отримання грошей тощо; 2) приватизаційний чек.

Вілан (лат. villanus < villa — маєток) — у середньовічній Західній Європі — феодально залежний селянин; у Британії В. був фактично кріпаком, а у Франції, Німеччині, Італії, зберігаючи особисту волю, був у земельній залежності від феодала.

Гомстед-акт (< англ. homestead — садиба, ферма) — закон про земельні наділи в США і Канаді, який видав у 1862 р. під час Громадянської війни у США 1861—1865 pp. уряд А. Лінколь­на під тиском народних мас. Надавав кожному громадянинові США по досягненні 21 року право одержати за певний внесок ділянку землі (гомстед), що з часом ставала його власністю.

Гомстеди (англ. homestead — садиба, ферма) — земельні наділи в США, Канаді, які надавали згідно з гомстед-актом.

Грюндерство (< нім. Grander — засновник) — масове гаряч­кове організовування підприємств, акціонерних товариств, банків тощо, що супроводжується біржовими спекуляціями, нездоровим ажіотажем та махінаціями фінансових ділків. Г. було найпо­ширенішим у 50—70-х роках XIX ст.

Гуфа (< нім. Hufe) — 1) у середньовічній Німеччині — назва кріпацького земельного наділу; 2) німецька земельна міра, дорів­нює ЗО акрам.

Девальвація (нім. devalvation) — зниження курсу національ­ної чи міжнародної (регіональної) валютно-грошової одиниці щодо валют інших країн, міжнародних валютно-грошових одиниць.

Дивіденд (англ. < dividend < лат. diuidendus — те, що треба розділити) — прибуток від інвестицій, як правило, у формі готів­ки або акцій. Є частиною прибутку акціонерного товариства, яку щороку розподіляють між акціонерами за їхніми акціями і яка залежить від величини чистого прибутку і кількості акцій.

Домініон (англ. dominion < середньолат. dominio — володін­ня, влада) — назва самоврядних частин і деяких колоній колиш­ньої Британської імперії, які згодом отримали статус самостійних держав у рамках Британської співдружності націй, наприклад Канада, Австралійський Союз. Після Другої світової війни замість терміну Д. уживають термін "член Співдружності".

Ієрархія (гр. hieros — святий, божественний, священний та arche — влада) — 1) поділ на вищі і нижчі посади, чини; 2) розташування частин, елементів цілого в порядку від вищого до нижчого.

Імперія (середньолат. ітрегіит — царство, наказ, веління; вища влада < ітрегіо — наказую, володарюю, управляю) — 1) монархічна, здебільшого велика держава, на чолі якої стоїть імператор; 2) у минулому — держава, яка має колоніальні воло­діння, а також держава, до складу якої входять території, позбав­лені економічної та політичної самостійності й управління яких здійснюється з єдиного центру, наприклад, Російська І.; 3) пе-рен., велика монополія, яка здійснює контроль над цілою галуззю промисловості, наприклад, нафтова.

Імунітет (лат. immunitas (immunitatis) — звільнення від чо­гось) — у феодальному праві Західної Європи — сукупність прав феодала здійснювати у своїх володіннях деякі державні функції без втручання центральної влади.

Йомени, йоменрі (< англ. yeoman, множ, yeomen) —1) у Ве­ликобританії в XIV—XVIII ст. — селяни, які самостійно госпо­дарювали на землі, отриманій у спадок.

Кадастр (фр. cadastre < середньогр. katastichon — реєстр) — перелік осіб для оподаткування.

Колонат (< лат. colonatus — хлібороб) — форма виробничих відносин між колонами і землевласниками в Римській імперії, Візантії за часів раннього середньовіччя.

Колонізація (< фр. colonisation ) — 1) заселення територій усередні країни, які до цього були малозаселені (внутрішня К.); 2) побудова поселень (колоній) за межами своєї етнічної тери­торії (зовнішня К.); 3) загарбання якої-небудь країни або її час­тини; засоби, які перетворюють країни чи частини їх на колонії.

Конверсія (< фр. conversion < лат. — conversio — перетво­рення, зміна) — 1) обмін, перетворення, перерахунок; К. валю­ти — обмін однієї валюти на іншу за чинним курсом; 2) пере-профілювання промисловості з випуску військової продукції на виробництво товарів широкого вжитку або навпаки.

Концерн (англ. concern < лат. сот-(соп) — разом і сетеге — розрізняти) — багатогалузева корпорація, яка має централізоване керівництво.

Концесія (нім. Konzession < лат. concessio — поступка; дозвіл) — 1) договір про експлуатацію громадянами або юри­дичними особами промислових підприємств чи земельних діля­нок з правом видобутку корисних копалин, будівництва різно­манітних споруд; надається державою; 2) підприємство, органі­зоване на підставі такого договору.

Латифундія (лат. latifundium < latus — широкий і fundus — земля, маєток) — назва великих земельних володінь, маєтків у деяких країнах.

Левант (італ. levante — схід < levare — підіймати) — загаль­на назва країн східного узбережжя Середземного моря, Близько­го Сходу. Уживали до початку XX ст.

Лен (нім. Lehen < Itihen — позичати) — 1) у Західній Європі за феодалізму (переважно в Німеччині) — земельні володіння (рідше — якесь інше джерело прибутків), які васал одержував від сеньйора за умови виконання військової служби. З XII ст. (на відміну від бенифіції) передавалося в спадок; 2) податок, який збирали з ленного помістя.

Ленд-ліз (англ. lend-lease < lend — давати в борг і lease — здавати в оренду) — система передачі США в позику або в орен­ду зброї, боєприпасів, стратегічної сировини та інших матеріаль­них ресурсів країнам антифашистської коаліції під час Другої світової війни (1939—1945).

Люстрації (пол. lustratio — перевірка < лат. lustrum — по­датний або фіскальний період) — у Польщі (XVI—XVIII ст.), у Литві, Білорусі та на Правобережній Україні (XVIII—XIX ст.) — періодичні описи державного майна для обліку прибутків. Про­водили як уряд Речі Посполитої, так і російський уряд.

Майорат (< лат. major — старший) — 1) у феодальному праві та в праві деяких сучасних країн форма спадкування нерухомо­го майна (найчастіше земельної власності), за яким воно повністю передається старшому за віком члену сім´ї; 2) маєток, що пере­дається в спадок старшому в сім´ї.

Манор (< англ. manor < maneo — залишаюсь, мешкаю) — феодальний маєток у середньовічній Англії.

Метрополія (гр. metropolis < meter — мати ipolis — місто) — 1) у Стародавній Греції — назва міста-держави (поліса) щодо заснованих ним в інших землях поселень; 2) держава, яка во­лодіє колоніями.

Мілітаризація (фр. militarisation < лат. militaris — військо­вий ) — підпорядкування економічного, громадського і політич­ного життя країни меті та завданням мілітаризму.

Монополія (гр. monopolia < monos — один і роїсо — продаю) — 1) виключне право на виробництво, торгівлю тощо, що належить одній особі, групі осіб або державі; 2) перен., особливе становище кого-небудь, що надає переваги порівняно з іншими; 3) велике господарське об´єднання (трест, синдикат, концерн), яке зосере­джує у своїх руках більшу частину виробництва і збуту якого-небудь товару.

Муніципія (лат. типісіріит) — у Стародавньому Римі — місто з правом самоврядування.

Ноу-хау (англ. know-how, букв. — знаю, як) — технічні знан­ня, досвід, секрети виробництва, документально оформлені, пере­дача яких обумовлюється при укладанні ліцензійних договорів та інших угод, оскільки Ноу-хау охороняється законодавством.

Олігополія (< oligos — небагато і гр. роїісо — продаю) — панування невеликої кількості фірм, компаній у виробництві та на ринку. Протилежне — монополія.

Охлократія (< гр. ochlos — натовп і kratos — влада) — пану­вання юрби.

Патриції (лат. patricii < pater — батько) — 1) у Стародавньо­му Римі спершу — усе корінне населення, яке входило до родо­вої громади і становило римський народ. Пізніше — родова ари­стократія; 2) у середньовіччі — міська аристократія.

Пауперизм (< лат. pauper (pauperis) — бідний, незаможний) — масові злидні населення.

Поташ (голл. potash < нім. Portasche < Port — горщик і Asche — попіл) — технічна назва карбонату калію. Білий зерни­стий порошок. Застосовують у виробництві скла, рідкого мила, при фарбуванні тощо.

Принципат (лат. principatus — керівна роль, імператорська влада) — у Стародавньому Римі — форма рабовласницької мо­нархії, за якої зберігалися республіканські установи, але влада фактично належала однй людині — принцепсу (першому в спис­ку сенаторів); існувала з 27 р. до н. є. до 198 р. н. є.

Протекціонізм (фр. protectionnisme, англ. protetionism < лат. protectio (protectionis — прикриття, захист) — 1) економічна полі­тика держави, спрямована на захист національної економіки від іноземної конкуренції шляхом уведення великих розмірів мита на товари, що ввозяться до країни, а також низки деяких інших заходів; 2) система протекцій, сприяння у вирішенні яких-не-будь справ.

Рантьє (фр. rentier < rente — рента) — особа, яка живе за рахунок доходів від цінних паперів чи на відсотки від наданого в кредит капіталу.

Резервація (фр. reservation < reservare — зберігати) — у певні періоди історії США, ПАР, Австралії, Канади, Бразилії — терито­рія для примусового поселення корінного населення, наприклад індіанців у США.

Реквізиція (< лат. requisitio — вимога) — примусове відчу­ження за плату (на відміну від конфіскацій) або тимчасове ви­лучення майна.

Реконверсія (< ре... і лат. conversio — обернення) — переве­дення економіки країни після закінчення війни на виробництво продукції мирного часу.

Репарація (<лат. reparatio — відновлення) — у міжнародно­му праві вид матеріально-правової відповідальності. Передбачає відшкодування державою завданих нею під час воєнних дій збитків. Виплату Р. звичайно обумовлюють у мирному договорі.

Сателіт (лат. satelles (satellitis) — охоронець; супутник; спільник) — 1) у Стародавньому Римі — озброєний найманець, що супроводжує свого володаря; 2) той, хто залежить від кого-, чого-небудь, виконує чиюсь волю; 3) держава, формально неза­лежна, але фактично підлегла іншій (більшій) державі.

Сегун (япон.) — титул військово-феодальних правителів Японії в 1192—1867 pp., за яких імператорська династія не мала реальної влади. Усього було три династії С: Мінамото (1192— 1333), Асікага (1335—1338), Токугава (1603—1867).

Секуляризація (< середньолат. saecularis — світський, мир­ський) — 1) перетворення церковної і монастирської власності на власність світську, державну; 2) у Західній Європі — перехід особи з духовного стану у світський з дозволу церкви.

Сеньйор (< лат. senior — старий) — 1) у добу середньовіччя в Західній Європі — землевласник-феодал, який володів селянами і городянами; 2) сюзерен (вищий феодал) щодо васалів.

Синдикат (нім. Syndikat < гр. syndikos — захисник) —1) одна з форм монополії — об´єднання підприємців, яке здійснює свою комерційну діяльність (визначення цін, збут продукції), зберіга­ючи виробничу та юридичну самостійність підприємств, що вхо­дять до його складу; 2) у Франції та деяких інших країнах — назва професійних спілок.

Синойкізм (гр. synoikismos — подружнє життя) — у Старо­давній Греції — об´єднання кількох поселень або міст у єдиний поліс.

Скватер (англ. squatter — селитися на чужій землі) —

1)    колоніст, який зайняв вільну, необроблювану ділянку землі під час колонізації (у США, Канаді, Австралії, Новій Зеландії);

2) дрібний орендар.

Стратифікація (< лат. stratum — настил, шар) — соціальна диференціація суспільства, розчленування суспільства на страти (верстви).

Феодал (лат. feodalis < feodum — феод (володіння)) — за феодалізму — представник панівного класу, власник феоду.

Фізіократи (гр. physis — природа і kratos — влада) — пред­ставники класичної політичної економії другої половини XVIII ст. у Франції (Ф. Кене, А.-Р. Тюрго та ін.). Ф. вважали, що додатко­ва вартість створюється тільки сільськогосподарською працею, цим самим підкреслюючи різницю між основним та обіговим капіталом. Виступали проти меркантилізму, обстоювали вільну торгівлю.

Фритредерство (< англ. free trade — вільна торгівля) — на­прям в економічній теорії та політиці промислових кіл. Основні принципи — вимога вільної торгівлі та невтручання держави в економічне життя країни. Ф. виникло у Великобританії у XVIII ст.

Фунт (нім. Pfund, англ. pound < лат. pondus — вага, важок) — 1) одиниця маси в багатьох країнах (від 317,6 до 560 г); 2) основна одиниця маси в системі англійських мір, дорівнює 453,6 г; 3) грошова одиниця Єгипту, Ірландії, Кіпру, Лівану, Сирії, Судану.

Холдинг-компанія — корпорація чи акціонерна компанія, яка використовує свій капітал для придбання контрольних пакетів акцій інших компаній з метою встановлення контролю над ними та управління значно більшим капіталом, ніж початковий.

Ценз (лат. census < censo — роблю перепис, опис) —

1)       у Стародавньому Римі — періодичний перепис майна для опо­даткування; 2) умови, що обмежують право людей здійснювати які-небудь громадянські права, наприклад виборчий Ц.

Цензитарій (лат. censitarius) — феодально залежний селя­нин, який сплачував натуральний або грошовий оброк, чинш.

Чартер (англ. charter — брати в оренду) — 1) морський до­говір між власником судна, літака і наймачем на оренду всього судна, літака або їхньої частини на перший рейс чи термін; 2)        рейс, що здійснюється за таким договором.

Шляхта (пол. Szlachta < давньонім. Slaht — рід, порода) — у Польщі, Литві, Україні, Білорусі, Чехії — дрібне дворянство.

Янкі (англ. yankee < голл. Jan Kees, букв. — Ян Сир — іро­нічне прізвисько англійських колоністів в Америці, яке дали їм переселенці з Голландії) — прізвисько американців — уродженців США.

Ярд (англ. yard, букв. — палиця, стрижень) — одиниця дов­жини в англійській системі мір; дорівнює 3 футам, або 91,44 см.