У XI—XV ст. розвиток внутрішньої і зовнішньої торгівлі у Західній Європі стимулював зростання центрів ремісничого виробництва. За вар­тістю товарообігу, престижем у суспільстві більшу роль відігра­вала далека транзитна торгівля. Можна виділити три її найбільш значимих райони.

1. Середземне море — Іспанія, Південна і Центральна Фран­ція, Італія вели торгівлю між собою, а також з Візантією, Чорно­мор´ям, країнами Сходу. З XII—XIII ст. першість у цій торгівлі мали купці Генуї, Венеції, Марселя, витіснивши із середземно­морських торгових шляхів візантійців та арабів. Норма торгово­го прибутку становила 25—40 %. У XV ст. Генуя утримувала перше місце в Європі за кількістю кораблів, за нею йшли Вене­ція і Флоренція. Генуезці, венеціанці будували свої торгові фак­торії на східному узбережжі Середземного моря та гірсько-мор­ському басейні. Між ними відбувалася гостра конкуренція за закріплення в пониззях Дону і Дніпра, на узбережжі Криму і Кавказу. Важливими колоніями були: Кафа (Феодосія) з її рин­ком рабів, Балаклава, Солдайя (Судак) та ін.

2. Балтійське і Північне моря. У торгівлі брали участь
північно-західні землі Русі, Полоцьке князівство, Велике князів­ство Литовське, Польща, Східна Прибалтика, Північна Німеччи­на, Скандинавські країни, Брабант, Англія, Північна Франція, Північні Нідерланди, Фландрія.

Якщо в Середземноморському регіоні головними предметами торгівлі були предмети розкоші, прянощі Сходу, зерно, тканини, золото, срібло, зброя, то в Північному регіоні торгували виробами місцевої промисловості, товарами більш широкого вжитку: ри­бою, сіллю, шерстю, хутром, сукном, воском, смолою, лісом, з XV ст. — хлібом.

Структура товарообігу свідчила про те, що ця торгівля "об­слуговувала" потреби місцевих виробників і споживачів, тому мала велике значення для економіки країн Європи, хоча торго­вий прибуток тут становив всього 5—8 %. Порівняно низький прибуток компенсувався обсягами товарообігу і значно меншим ризиком.

3.      Ці два потоки міжрегіональної торгівлі сполучалися між
собою торговельним шляхом через альпійські перевали, по Рей­ну, а також через атлантичне побережжя Європи, де трапля­лись східні і європейські товари. У XI—XII ст. в Англії, Італії, Франції, Німеччині виникають ярмарки, які відігравали велику роль у розвитку міжнародної торгівлі. Найбільш відомі та зна­чимі були шість ярмарків Шампані та Брі. Вони проходили по
два місяці кожен, заповнюючи весь річний цикл, утворюючи "по­стійний базар", який не мав собі конкурентів. Сюди приїздили купці з різних країн Європи: з Італії везли сюди дорогі східні товари; з Фландрії — вино, сукно; Німеччини — хутро, металеві і льняні вироби; Англії — олово, свинець, шерсть. Подібного типу
міжнародні ярмарки стали основою для появи торгових бірж.
Перша з них виникла в 1406 р. в нідерландському місті Брюгге.
Пізніше вони виникли у Венеції, Генуї, Флоренції.

Значно меншу роль відігравала внутрішня торгівля. В ос­нові її розвитку був натуральний характер феодальної економі­ки. Як правило, міста формували місцевий базар, де відбувався обмін із сільською округою. Основну масу товарів тут продавали або ті, хто їх безпосередньо виробляв, або сеньйори, які збували на ринку надлишки оброку чи продукцію свого домену. Про­фесійні торгівці, в основному, були близькі до ремісничого сере­довища — це дрібні крамарі та рознощики.