XIV—XV ст. — період відродження і по­ступового розвитку ремісничого вироб­ництва. Результатом стало зростання як старих, так і нових міст, які перетворились у великі центри ремісничого виробництва. Суттєво розширилось коло професій за рахунок відновлення втра­чених і появи нових видів ремесла. Відродилась ливарна справа, мистецтво емалярів, обробка металів, дерева, шкіри, ковальська і ювелірна справа. Виникли нові ремісничі спеціальності, посту­пово вдосконалювалося ремесло, поглиблювалась його диферен­ціація. Так, у виробництві заліза спостерігалося відокремлення видобування руди і виплавлення металу від наступної його оброб­ки. Ковальська справа все більше спеціалізувалась: виділялись майстри з виготовлення окремих видів продукції — цвяхів тощо, лучники, пищальники. У середині XVI ст. налічувалось вже по­над 130 спеціальностей міського населення, з них безпосередньо ремісничих — близько 80. На корінних українських землях від кінця XIV ст. ремісники, за західноєвропейським зразком, об´єд­нувались у цехи. У регіонах, що входили до складу Литви, цехо­ва організація не набула значного поширення. До того ж тут не спостерігалося жорсткої регламентації, притаманної ремісничим корпораціям Західної Європи.