Формування вотчини
Індивідуальна земельна власність зародилась у Київській Русі лише в другій половині XI ст. "Руська правда", складена за Ярослава до 1073 p., ще не знала такого способу власності, тому в "Правді Ярославичів" 1073 р. можна знайти підтвердження наявності особистого землеволодіння, поки що князівського. Лише у "Розширеній редакції" "Руської правди", що оформилась наприкінці XII — на початку XIII ст., зустрічаємо ясні докази наявності боярського землеволодіння й ведення боярами власного господарства. У літописах перші звістки про князівське землеволодіння датуються кінцем XI ст., а боярське — починаючи з XII ст.
Названі документи закріпили також привілеї феодала, становище залежних від нього селян та інших груп населення. Низка статей передбачала покарання за посягання на власність, за розорення межі, за пограбування боярської садиби, за вбивство слуг феодала (тіунів, огнищан та ін.).
"Руська правда" відобразила походження феодальної залежності населення шляхом як економічного, так і позаекономічного примусу. Приклад останнього — розорений смерд вимушений був іти в кабалу до світського або церковного феодала (рядовичі й закупи).
У "Правді Ярославичів" показано влаштування вотчини як форми земельної власності й організації виробництва. Її центр становили палаци князя або боярина, будівлі його наближених, конюшні, приміщення для худоби. Вотчину можна було купити, продати, передати у спадщину. Як правило, вона з´являлася шляхом приєднання багатими людьми земельних ділянок інших общинників, зокрема збіднілих. Інколи таке приєднання здійснювалося насильницьким шляхом. Таким чином, на Русі вотчинники перетворювались у великих землевласників.
Вотчина могла бути княжою, боярською, монастирською, церковною. З цього періоду (X—XI ст.) смерди (сільське населення) не тільки сплачують данину державі, а й стають залежними від феодала (боярина) і сплачують йому за користування землею оброк (натуральний) або відпрацьовують барщину. Але в цей період ще значна частина жителів залишались незалежними від бояр. Існувала общинна власність, яка переважала у сільському господарстві.