Т.П. Антонішина, І.П. Мельничук

Міжнаціональні відносини завжди були одним з основних аспектів політичної діяльності будь-якої країни. Наша Батьківщина в цьому відношенні не є винятком. Процес становлення новітньої Української держави потребує розробки і дослідження різних аспектів державного будівництва, в тому числі вироблення державної концепції етнонаціональної політики. Для стабільного та ефективного функціонування цієї концепції необхідно ґрунтовно вивчати особливості здійснення етнонаціональної політики в різні часи історичного поступу України до створення незалежної держави. Зокрема значний і вагомий матеріал для наукового дослідження становить етнонаціональне життя та міжнаціональні взаємовпливи населення українських земель у 1920-х рр.

У даній статті зроблено спробу розкрити стан розвитку сучасної методологічної бази досліджень міжетнічних взаємовідносин українців та євреїв у перше десятиліття становлення радянської влади. Особливість цієї проблеми полягає в тому, що вона досі не отримала комплексного висвітлення, хоч окремі її аспекти вивчали різні дослідники, зокрема В.Гусєв, О.Найман, В. Орлянський, І. Погребинська, О. Рафальський, Л. Якубова та ін. [1; 2; 3; 4; 5].

Взаємини двох народів ведуть свій лік від Х-ХІІст. проте як вітчизняні, так і зарубіжні наукові академічні у сучасному розумінні слова дослідження почали формуватись тільки на зламі ХХ і ХХІ ст. На сьогодні немає чітко визначеного напрямку історичної науки, на основі якого має проводитись систематизація та узагальнення накопиченого фактичного матеріалу. Більшість авторів, котрі займаються питаннями етнонаціональних відносин в Україні визначають об’єктом своїх досліджень відносини між суб’єктами національно-етнічного розвитку — націями, народностями, на»ціональними групами та їхніми державними утвореннями, їх сутність і характеристику в сфері національної політики влади, етнодемографічних, етнотериторіальних та етнокультурних процесів [6]. Перший суттєвий крок на шляху інституціоналізації міжетнічних та міжнаціональних відносин українців та євреїв в методології історії зробив Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім.. І.Ф. Кураса. Його науковці досягнули вагомих успіхів у теоретико-методологічному обґрунтуванні нового напряму

соціогуманітарних наук - етнополітології, розробці об’єктно-предметної зони політології та етнополітології і вдосконаленні понятійно- категоріального апарату цих наук, осмисленні діалектики взаємодії етнічних і політичних, етнічних і регіональних факторів. Сьогодні ними провадиться дослідження етнонаціональної специфіки, характеру та особливостей політичного процесу і політичної культури в минулому і сучасному України, релігійної ситуації і взаємовідносин різних конфесій [7].

Першу та найбільш вагому спробу виділити комплексну науку про українське єврейство у його тісному взаємозв’язку із українством зробив відомий філолог Мартен Феллер. Він є автором терміну «україноюдаїка» і саме він наповнив його змістом - «це комплексна, переважно етнокульторологічна наука про українське єврейство у його глибинних взаєминах і взаємопроникненні з українцями»[8, с. 126]. Ця нова наука покликана розвиватися за рахунок вивчення співжиття українців та євреїв як етнічних та національних спільнот. Тобто пояснювати існуючі і формувати нові продуктивні моделі міжнаціонального співіснування, шляхом подолання штучних стереотипів, багаторічної замовчуваності та політичних спекуляцій на цій темі. Основними завданнями україноюдаїки автор бачив дослідження долі, традицій, побуту, менталітету українських євреїв як невід’ємної складової частини історії України. Також М. Феллер закликав вивчати українських євреїв та українсько-єврейське взаємопроникнення за регіонами України, оскільки цілком різні, а часом, навіть протилежні тенденції складалися на Поділлі та, скажімо, у Прикарпатті. Як професор філології вчений наголошував, що завжди слід підкреслювати мовні взаємовпливи та взаємозв’язки, які є найбільш доказовим матеріалом для констатації контактів між народами.

Наука україноюдаїка покликана допомагати долати історичні кривди та прикрі непорозуміння українського та єврейського народів. Тому, не випадково, що вона знаходить схвалення в середовищі української інтелігенції. Доказом цього слугує конференція присвячена пам’яті М. Феллера «Читання з україноюдаїки -2008. Актуальні питання україноюдаїки» що відбулась у Дрогобичі.

Проте, слід констатувати, що історична наука ще тільки розпочала інституалізацію цього напряму в методології історії, а тому межі предмета залишаються розмитими, не окреслене й коло тих наук, які можуть мати зв’язки із україноюдаїкою.

Наразі спробуємо проаналізувати існуючі у історії, філософії, соціології, політології визначення етнонаціональних взаємовідносин як базису україноюдаїки. Це завдання тим цікаве що доводиться інтегрувати методи і підходи інших наукових дисциплін. Багатоплановість україно- єврейських взаємовідносин вимагає об’єднання наук, оскільки дослідження даної галузі знань може бути тільки комплексним і системним.

Філософія розглядає процес розвитку і функціонування міжетнічних взаємин на трьох основних рівнях. Перший рівень — це процес об’єктивної саморегуляції, що відбувається на основі функціонування міжнаціональних відносин, свободи взаємовідносин, спілкування суб’єктів етносуспільного буття, свободи вибору етносом, етнічною індивідуальністю свого власного розвитку, зокрема організації в економічній, соціально-політичній і духовній сферах життєдіяльності суспільства, форм реалізації свого внутрішнього етносоціального потенціалу. Другий рівень — регулювання процесів здійснення міжетнічних взаємин інститутами і засобами громадянського суспільства, його основними структурами. До цього рівня належить державне регулювання процесів розвитку етносуспільного буття, що безпосередньо чи опосередковано впливають на розвиток етнонаціональних відносин, суб’єктом якого виступають усі складові влади. І, нарешті, третій рівень регулювання здійснюється на основі свідомого, внутрішнього саморегулювання особистістю свого етносоціального потенціалу, його самореалізації.

Усі три рівні функціонування розвитку етносуспільного буття не перебувають в ієрархічній залежності один від одного, а мають реалізувати себе в діалектичній єдності. Їхній оптимальний вплив на міжнаціональне спілкування, регулювання і саморегулювання його розвитку відбувається не завдяки ієрархії цих рівнів, а в результаті багатогранного і всебічного розвитку кожного рівня, різноманітності їх проявів [9, с. 296].

Керуючись працями колеги та продовжувача справи М. Феллера П. Іванишина, можна окреслити характеристику методології міжнаціональних стосунків як гуманітарну методологію націозахисного типу, яка є іманентною українській герменевтичній традиції системою регулятивних принципів національного мислення. Йдеться про ідейно-наукову базу національного світогляду, що випливає з класичної філософії національної ідеї та онтологічно-екзистенціальної інтерпретації сенсу національного існування і спрямована на освоєння, вивчення і захист буття нації [10]. В основу цієї універсальної методології покладено досягнення філософії нації, націології та передусім націоналізму.

Психологи вивчають головним чином відносини на рівні міжособистісного спілкування, тому індикатором для них служать установки на особистісні контакти з людьми іншої національності. Етносоціологія тримає у полі зору й інші види взаємодії, тому включаює у вивчення також ставлення до цінностей, норм іншої культури, готовність до адаптації і міжкультурну взаємодію. Вивчати останні феномени ставлять своїм завданням і соціальні психологи, коли мають справу з великими групами. Психологи вивчають варіабельність психологічних характеристик і закономірностей. Етнокультурні змінні допомагають їм по-новому поглянути на «традиційні психологічні універсаліі». Етнокультурні контекст для них - приватний випадок соціального контексту.

У етносоціології при вивченні міжетнічних відносин в центрі уваги знаходиться поведінка людей різних національностей в сфері міжнаціональних взаємодій. Психологічні закономірності важливі, але вони - один з факторів, що впливають на поведінку групи.

При цьому поведінка людей розглядається не тільки через вчинки, але й через факти свідомості, сприйняття дійсності - погляди, уявлення, установки, орієнтації, цінності.

Психологія міжетнічних взаємодій вивчається за допомогою соціально-психологічних теорій середнього рівня. Аналіз здійснюється через особу, включену в етнічну групу. Природно, ступінь такого включення у людей дуже різний і залежить не тільки від типу особистості, а й від культурних традицій, конкретних ситуацій При вивченні психології міжетнічних відносин використовується ряд соціально-психологічних теорій. Одна з них - теорія особистості. Для неї перш за все важливі уявлення про структуру особистості, які склалися в її рамках. Відомий російський психолог та соціолог І.С. Кон писав, що одні розуміють особистість «в єдності індивідуальних властивостей та її соціальних ролей», інші - як сукупність інтегрованих в індивіда «соціальнозначимих рис, що утворилися в прямій і непрямій взаємодії цієї особи з іншими людьми» При вивченні міжетнічних відносин другий підхід фактично є домінуючим [11].

Психічними утвореннями як підсумковими продуктами взаємодії цих процесів є соціальні установки. Через них звичайно і вивчають міжетнічні відносини. Теорія установки - це теж спеціальна соціально-психологічна теорія, що пояснює відношення до міжетнічних установк як до одного з видів соціальних установок і визначає диспозицію особи і групи в міжетнічних відносинах.

Досліджуючи міжнаціональні стосунки, важко оминути аналіз цього поняття зроблений політологами. Всі питання про сутність, характер, форми життєдіяльності, взаємовпливи етносів, їх взаємозв’язок із владними структурами вивчає етнополітологія - складова частина політології.

Слід виділити деякі функції етнополітики. Це функція забезпечення специфічних потреб різних етнонаціональних груп у сфері мови, національної культури, тра»дицій та ін. Є також функція стабілізації міжетнічних відносин, що передбачає настанову на згоду й міжетнічний консенсус, розв’язання міжетнічних колізій та конфліктів на базі взаємного врахування інтересів та виключення конфронтації з арсеналу взаємодії народів, свідомий вибір конфліктуючими сторонами діалогу як загальноприйнятної форми вирішення суперечливих питань. Важливою є функція формування культури міжнаціонального спілкування. Сприяючи реалізації націо»нальних інтересів, етнополітика забезпечує моделюван»ня і прогнозування етнополітичних ситуацій, що мо»жуть виникнути як у стосунках між етносами, так і у відносинах етносів з державою. Інноваційність має базуватися на вивченні тенденцій національного розвитку, мотивації й спрямування діяльності основних суб’єктів етнополітики, на врахуванні ступеня загостреності конфліктних ситуацій, особливостей етнопсихології насе»лення, традицій тощо.

Для реалізації поставлених завдань та з метою поглиблення досліджень міжнаціональних відносин етнополітологія озброєна низкою методів пізнання. Найважливішими з них є нормативно-ціннісний підхід, що орієнтує на розроблення ідеалу політичного устрою, функціональний метод спрямований на аналіз реального життя з усіма його протиріччями, біхейвіористський метод, що базується на дослідженні поведінки окремих груп і особистостей та антропологічний підхід як аналіз зв’язків між природою людини та існуючою в державі політикою [12, с. 13].

Таким чином, при всіх відмінностях у підходах до міжнаціональних контактів взагалі та україно-єврейських зокрема в сучасній гуманітаристиці виділяють наступні групи, що стосуються даної проблематики: макро- і мікросеридовище, нація та етнос, міжособистісні відносини в різних мікросоціальних групах, об’єктивна історична дійсність тощо.

Питання міжнаціональних взаємин наразі виступає у якості вкрай загального позначення специфічної сфери наукових досліджень, до розробки окремих аспектів якої звертаються представники різних дисциплін, подекуди ігноруючи спроби наукового діалогу в межах згаданої сфери. За таких умов особливо актуальною видається проблема методологічної інституціоналізації україноюдаїки як спроба долучити вказаний напрям гуманітарних досліджень в наявну систему дослідницьких парадигм, намагаючись не тільки усвідомити сучасний стан їх розбудови, але й передбачити хоча б окремі тенденції їх подальшого розвитку.

Поряд з міждисциплінарними принципами пізнання україно- єврейських відносин важливе значення у системі методології мають власне історичні способи та засоби пізнання. Реконструкція непростого сплетіння міжетнічних взаємин неминуче ставить низку методологічних проблем, котрі пов’язані зі складностями узагальнення і оцінки різноманітних і нерідко взаємовиключних даних, що розкривають внутрішню неординарність і мінливу динамічність спільного співжиття цих двох народів. Всі методи що охоплюють досліджувані явища поділяються на декілька груп: загальнонауковий діалектико-матеріалістичний метод, загальні методи, спеціальні та приватно-наукові методи що ґрунтуються на принципах системності, історизму, науковості, гуманізму, світоглядного плюралізму та інтегративності знань. Об’єктивність передбачає правдивий і неупереджений аналіз усієї різноманітності фактів у їх діалектичному зв’язку. Принцип історизму вимагає розглядати всі явища і події в русі та на підставі закономірних причинно-наслідкових зв’язків - від їх виникнення, через усі періоди розвитку, до зникнення. Принцип гуманізму вимагає пояснення й оцінки історичних подій з точки зору високих моральних критеріїв. Він означає пріоритет загальнолюдської моралі над усіма державними, національними, класовими, груповими та іншими інтересами. Світоглядний плюралізм утверджує існування багатьох незалежних одна від одної теорій, концепцій пізнання, методів. Він означає відмову від монополії на істину з боку однієї концепції, що забезпечує повну свободу творчості ученого, пошуковий характер досліджень минулого.

Діалектико-матеріалістичний метод пізнання загальнонауковий і розробляється філософією. В україноюдаїці він визначає загальні напрями і підходи до вивчення міжетнічних взаємовідносин, озброює істориків принципами та категоріями наукового пізнання. На основі діалектики сучасна гуманістика виробляє свої методи, що відповідають цілям і завданням тої чи іншої науки, а також особливостям досліджуваних ними явищ.

У процесі досліджень застосовуються різноманітні загальнонаукові і спеціальні методи: діалектичний метод, відповідно до якого міжнаціональні відносини та національно-етнічне буття розглядаються у їх розвитку, взаємозв’язку та взаємодії; методи аналізу та синтезу, за допомогою яких визначається роль і місце національно-етнічних прав особи у системі прав людини; методи абстрагування та моделювання - для розробки механізму реалізації прав національних меншин, визначення структури міжнаціональних відносин, формулювання понять та визначень (міжнаціональні відносини, право на національне самовизначення, правові гарантії реалізації прав національних меншин, національно-культурна автономія тощо).

Із спеціальних методів дослідження знайшли своє застосування: історико-правовий - для дослідження практики врахування національно- етнічних чинників у правовому регулюванні на теренах України на різних етапах її історичного розвитку; формально-логічний - для формулювання понять та визначень (механізм реалізації прав національних меншин, національно-культурна автономія тощо); системно-структурний та структурно-функціональний - для дослідження існуючих нормативно- правових документів за ступенем врахування національно-етнічного чинника, для обґрунтування необхідності виокремлення групи прав людини, пов’язаних з її національно-етнічною приналежністю і самобутністю; статистичний та соціологічний - для аналізу кількісного складу національних меншин в Україні, динаміки зміни його чисельності, для дослідження практики міжнаціональних відносин, реалізації прав національних меншин в Україні, феномену національно-етнічної самоідентифікації тощо; метод прогнозування - для визначення можливих наслідків нехтування національно-етнічним чинником у правовому регулюванні, а також розробки пропозицій щодо подальшого виховання національної культури та прищеплення толерантності серед сучасного населення України.

В цілому весь комплекс історичних, соціальних та гуманітарних наук, що використовуються для дослідження україно-єврейських відносин - перебуває в процесі організаційного та концептуального становлення, пов’язаного із новизною об’єкта дослідження. На сьогодні ми маємо поки що початок міждисциплінарної співпраці, ще в майбутньому розвій історичних шкіл які з різних боків за допомогою різних концепцій та методик пояснять сутність та закономірності історичного розвитку міжнаціональних зв’язків та етнополітичного життя в Україні.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА

1. Гусєв В. Бунд в суспільно-політичному житті України /кінець ХІХ ст. - 1921р. // Автореферат дис. докт. істор. наук. - К., 1999.
2. Найман О.Я. Історія євреїв України. - К., 2003.
3. Орлянський В.С. Євреї України в 20-30 роки ХХ ст.: соціально- політичний аспект. - Запоріжжя, 2000;
4. Погребинская И. Современный методологический подход к проблеме украинско-еврейских отношений (начало ХІХ-начало ХХ веков) // Евреї в Україні: історія, культура, традиції/ Збірник статей. - К., 1997. - С. 209-226.
5. Рафальський О.О. Національні меншини України в ХХ ст.: історіографічний нарис. - К., 2000. - 26 с.
6. Якубова Л. Етнічні меншини в суспільно-політичному та культурному житті УСРР. 20-ті - пер. пол. 30-х рр. ХХст. - К., 2006. - 507 с.
7. Див.: Роговий В.М. Україно-російські етнонаціональні відносини в Україні в 20-30-х рр. ХХ ст. // Автореферат дис. канд. істор. наук. - К., 2001. 14 с.
8. Прилуцька О.П. Вітчизняна історична наука в умовах незалежності: Інститут політичних і етногнаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса // Ел. ресурс: http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum.
9. Феллер М. Про наших великих духом . Есеї з україноюдаїки. - Львів, 2001. - 129 с.

10. Філософія. Навч. Посібник / За ред. І.Ф. Надольного. - К., 2003. – 457 с.

11. Іванишин П. Україноюдаїка Мартена Феллера: шлях до співбуття // Ел. ресурс: http://www.universum.org.ua.

12. Втеча від свободи // Ел. ресурс: http://www.kumarchik.org.ua.

13. Політологія: Посібник для студентів вищих навчальних закладів / За ред.. О.В.Бабкіної. - К., 1998. -368 с.