2. Практична діяльність державних органів болгарії з перебудови освітянської сфери (1944 - 1948 рр.)
Докашенко Г.П.
В статті досліджено основні напрямки діяльності державних органів з кадрового та методичного забезпечення шкільної галузі.
Період суспільних трансформацій завжди привертав увагу науковців різних напрямків - істориків, політологів, філософів тощо. Саме в такі історичні періоди активізується теоретична думка, вдосконалюються форми й методи практичної роботи. Освітянська галузь в цей період вимагає особливого ставлення, бо вона найбільш вразлива, значною мірою залежить від суб’єктивного фактору. Болгарія в повоєнний період здійснила перехід до нової організації суспільного життя і сфера освіти однією з перши
х відчула на собі цей перехід, під час якого керівництво країни повинно було знайти ефективний варіант поєднання багатовікових національних освітянських традицій з вимогами культурної революції. Болгарський досвід може стати у нагоді вітчизняним освітянським діячам, діяльність яких сьогодні спрямована на відродження історичних традицій поруч з використанням новітніх освітянських технологій.В історіографічному аспекті можливо виділити роботи фахівців з педагогіки [1] та історії [2]. Перші розглядають означені проблеми з позицій соціальної педагогіки, дидактики, методики викладання тощо. Другі характеризують історичні умови становлення і функціонування шкільної освіти, відповідальності шк
оли перед суспільством та ін. Разом з тим слід відзначити відсутність у вітчизняній історіографії робіт, присвячених характеристиці освітянської системи Болгарії повоєнного періоду. У відповідь на це, автор поставив завдання:- проаналізувати основні напрямки кадрової політики в освітянський сфері;
- показати особливості змін в змістовній складовій освіти;
- узагальнити досвід болгарських освітян у підвищенні рівня писемності громадян.
Зміни, що розпочалися в Болгарії після 9.09.1944 р., привели до формування нового уряду на чолі з К.Георгієвим, до складу якого ввійшли представники кількох політичних партій об’єднаних у Вітчизняний фронт (далі ВФ). Вже 17 вересня міністерство народної просвіти (скорочено МНП) очолив ректор Вищої школи статистики і господарських наук Станчо Чолаков. На виконання програми ВФ міністр здійснив низку радикальних змін в освітянській галузі.
Найпершим в хронологічному плані з ініціативи міністра наприкінці жовтня 1944 р. з’явилося розпорядження щодо чистки вчительського та викладацького складу в школах, інститутах та університетах з метою оздоровлення освітянських закладів від фашистських елементів. Згідно ст. 1 вказаного документу проявами фашистської впливу були: а) дотримання й розповсюдження фашистських ідей; б) переслідування учнів, студентів, батьків і колег. Освітяни, що проявили подібні впливи, звільнялися з роботи.
В разі, коли провина була незначною, діяло положення ст.2, за якою вчитель або викладач відсторонявся від роботи тимчасово. Важливим принципом в цій акції було надання можливості визнання провини й каяття. Всі, покарані за цим розпорядженням, мали право через два роки письмово звернутися з проханням поновлення на роботі (ст. 8) [3, 6 - 7]. Наслідком дії цього розпорядження стало звільнення або переміщення тільки за 1944 - 1945 рр. 1.970 вчителів основної школи, 414 гімназичних вчителів і 35 шкільних інспекторів, заміна директорів усіх 135 гімназій [4, 136].
В той же час почали поновлювати вчителів, звільнених за політичну неблагонадійність попередньою владою; поновлення проходило на підставі рішення міністерства або уповноваженої особи [5]. Під час призначення нових вчителів перевагу віддавали прихильникам нової влади навіть за рахунок професійних якостей. Архівні документи містять значну кількість заяв і рекомендацій на призначення, де головним критерієм виступає прихильність кандидата до ідей Вітчизняного фронту [6]. Софійська міська конференція освітянської профспілки в своєму рішенні навіть рекомендувала приймати на роботу вчителів, що мають певні заслуги перед Вітчизняним фронтом, перш ніж інших [7].
Наступною проблемою стало впорядкування мережі шкіл і особливо гімназій. Спочатку було прийнято рішення про закриття гімназій як осередків буржуазного впливу( постанова Ради Міністрів від 25.10.1944 р.), але вже через тиждень (!) його відмінили, як таке, що суперечило діючому тоді Закону про освіту ( постанова № 1 Ради Міністрів від 2. 11. 1944 р.) й ухвалили розпорядження про поновлення раніше діючих і відкриття нових повних й неповних гімназій в різних містах і селищах царства. В доповіді міністра народної просвіти на цьому засіданні було надано кількісну характеристику гімназичного рівня - 31 повна і 30 неповних гімназій. Їх матеріальне утримання здійснювалось за рахунок кредитів державного бюджету і внесків місцевих громад [8]. Використання коштів місцевого населення з одного боку можна вважати позитивним моментом (до певного часу) і проявом традиційної для болгарського суспільства турботи про освіту, а з іншого - труднощами фінансування за державний кошт. Ці труднощі поступово зростають, тим більше, що процес відкриття нових гімназій продовжується і їх кількість вже досягає півтори сотні. Державний бюджет не в змозі нести подібні розходи і, як наслідок такої ситуації, 7.12.1946 р. приймається Закон про зміни та доповнення до Закону про народну освіту (ст. 148): „матеріальні розходи по утриманню гімназій повністю перекласти на відповідні общи
ни” (підкреслено нами - Г.Д.) [3, 12]. Важко назвати подібне рішення гарним прикладом використання традицій. Оцінюючи цю ситуацію, автор погоджується з думкою В.Чичовської, що факт існування такої кількості гімназій мав скоріше політичне значення ніж реальне, оскільки об’єктивна ситуація не давала можливості для значного розширення гімназичної мережі. Цей факт представники комуністичної партії будуть постійно наводити як підтвердження настанови на демократизацію освіти [9].Підпорядкування прийнятих рішень ідеологічним позиціям достатньо виразно проявилося і в підходах до проблеми існування приватних іноземних шкіл та гімназій. За даними МНП в 1945 - 1946 навчальному році їх нараховувалося дванадцять: в Софії - п’ять (румунська, австрійська, італійська та дві французькі), в Русе - дві французькі, в Пловдиві - дві французькі, по одній у Варні (французька), Шумені (турецька), Ловечі (американська) [10]. Болгарська інтелігенція і частина комуністів сприймали це явище як позитивне і навіть необхідне для такої невеликої держави як Болгарія, мова якої не є міжнародною. Рівень викладання в цих гімназіях був високий, про що свідчать доповіді головних інспекторів про наслідки перевірки приватних шк
іл у 1946 р., наприклад, італійська школа укомплектована кваліфікованим персоналом, відсутня втрата навчальних годин, французька в Софії має безспірно високий рівень загальної культури і знань [11].Частина суспільства вважала ці навчальні заклади осередками „іноземного впливу”, „шп
игунськими центрами”, вимагала закриття. В архіві Міністерства освіти зберігається більше 40 листів про передачу будівлі американської школи Софійському педагогічному інституту [12]. Не було єдності з цієї позиції і серед керівництва БРП(к), так В.Коларов визначав існування іноземних навчальних закладів в Болгарії як прояв демократії і бажання уряду ВФ розвивати міжнародні культурні зв’язки, а Г.Дімітров в листі до прем’єра висловлював незадоволення з приводу того, що учні столичних іноземних навчальних закладів на маніфестації підтримки ВФ „зберігали гробову мовчанку й підкреслено заморожений вигляд” і поводилися мов іноземці, а не болгарські громадяни [9, 370]. Останні оцінки викликають занепокоєння тим, що висновки робить відповідальний керівник і не на підставі аналізу навчальних програм або результатів навчальної роботи і рівня знань, а на спостереженнях за проявами „вуличного ентузіазму”. Ідеологічні імперативи, на жаль, затиснули здоровий глузд і, починаючи з 1946 року, приватні іноземні школи скорочували й закривали. Діти болгарської національності і болгарських підданих, які підлягали обов’язковому навчанню, не могли вчитися в іноземних школах і повинні були отримувати освіту лише в болгарських народних школах (доповнення до ст. 29 і 42 Закону про освіту).Для подальшого аналізу практичних кроків влади важливо навести дані про стан шкільних приміщень, тобто тієї практичної основи, без чого шкільна справа стає просто неможливою. Дані ж ці свідчать про відсутність у багатьох містах й селищах необхідних приміщень або незадовільний їх стан. Так, за даними столичної Софійської адміністрації з 32 основних шкіл - 10 повністю зайняті під військові потреби, 5 - частково, 4 будівлі зруйновані під час бомбардувань [13]. Через рік на початку 1945 - 1946 навчального року матеріальні проблеми залишалися і в своїх звітах директори шкіл скаржилися на відсутність ремонту, палива, незавершеність відновлювальних робіт тощо [14].
Наявні матеріальні проблеми нова влада прагнула компенсувати енергійною роботою з так би мовити «комуністичної демократизація та ідеологізації»і значним пропагандистським кроком стало поновлення конституційних прав і свобод усіх болгарських підданих без різниці віри й національності. Одним із перших документів нової влади стало рішення Ради Міністрів від 23.09.1944 р про зарахування 1943 - 1944 навчального року учасникам національно - визвольної боротьби, що підтверджувалося довідкою місцевої влади, і євреям, які були обмежені в громадянських правах на підставі закону про захист нації 29.08.1942 року [15].
МНП пояснює категорії учасників - участь в національно - визвольній армії (партизанські загони), політичні в’язні, в’язні концтаборів, виключені за політичні погляди, помічники партизан, діти, батьки яких постраждали від фашизму (загинули, пропали, інваліди, в’язні таборів, матеріально потерпілі) . Багато питань викликають ці рішення, наприклад, нечіткість визначення характеру документу, що підтверджує участь в антифашистському опорі і процедури його видачі, поширення пільг не тільки на самих учасників, а й на їх родичів. Стосовно визначення змісту та рівнів освіти чітко висловився міністр С.Чолаков, який закликав ці питання вирішувати спокійно й врівноважено. Мабуть саме ця обережність і стала однією з причин його непорозумінь з представниками комуністичної партії і потім відставки. Подальший розвиток подій демонструє поступову реалізацію пропозицій комуністичної партії. Так, скорочено на один рік з п’яти до чотирьох навчання в гімназії з метою більш раннього включення випускників у виробничий процес (ст. 147 Закону про народну освіту), термін обов’язкового навчання поширено на дітей від 7 до 15 років, скорочена кількість дітей в класах і паралелях - в початковій школі не більше 35 учнів, в основній школі: перший клас 25 учнів замість 30, другий - 20 учнів замість 25, третій клас -15 учнів замість 20, як було раніше. Доволі демократичною була й постанова від 10.02.1945 р. про відміну вступних іспитів з третього в четвертий клас і з п’ятого в шостий клас гімназії, що розширяло можливості учнів безперешкодно просуватися сходинками навчання. З метою подальшої демократизації освіти, як пояснили автори постанови, і надання більшої фонетичності правопису була видана постанова від 27.02.1945 р. про внесення змін в правопис болгарської мови в напрямку її зближення зі слов’янськими мовами.
Прагнення до уніфікації наочно проявилося в створенні Державного видавництва (лютий 1945 р.), в складі якого виділили три підрозділи - підручників та навчальних посібників, науки та культури, періодичних видань. Відтепер видавництво відповідало за видання підручників, навчальних посібників, додаткових матеріалів з усіх навчальних предметів для усіх видів шкіл та всіх освітніх інститутів, підпорядкованих міністерству народної освіти. Підготовкою навчальної літератури до друку (порядок видання, автори, зміст тощо) займалася Адміністративна рада міністерства [3, 11 - 14].
Плата за навчання в старших класах встановлена на основі прогресивного принци
пу, тобто у відповідності до матеріального становища родини. Від плати звільнялися діти освітян, а також всі категорії, постраждалих у визвольній війні .Одним із найважливіших завдань стала проблема ліквідації не писемності. Зразу зауважимо, що Болгарія за цим показником була не на останніх позиціях, адже історичні традиції країни завжди включали шановне ставлення до освіти та освітян, прагнення отримати освіту. Це положення підтверджено даними графіка.
За даними останнього довоєнного перепису 1934 р. Не писемні складали 31,6 % населення, причому цей показник для чоловічого населення був нижчим, ніж жіночого - 20,4 % та 42,8 % відповідно [18].
Вже 18 листопада 1944 року передова стаття головної комуністичної газети „Робітнича справа” під назвою «На боротьбу за ліквідацію не писемності» закликала партійні організації і громадськість розгорнути наступальну боротьбу проти не писемності [19].
Першою організаційною формою у вирішенні цієї проблеми стали курси писемності, які тільки за перши
й навчальний рік нової влади 1944 - 1945 рр. навчили писати, читати й рахувати 6878 осіб, наступного навчального року (1945 - 1946 рр.) кілька десятків курсів підготували ще 5522 особи. У 1946 - 1947 навчальному році ця цифра становила 8329 осіб [20].Поруч з курсами ліквідації не писемності згідно Закону, прийнятому з ініціативи Міністерства народної просвіти й опублікованого 7 грудня 1945 року, почали відкривати однорічні вечірні шк
оли для мало писемних та вечірні прогімназії з дворічним курсом навчання для дорослих. В спеціальних наказах Міністерство ставило конкретні завдання для цих навчальних закладів щодо програми, методів навчання й визначало мету навчання: придбання елементарних знань з письма, читання і рахування [21].У 1947 року до цієї справи почали активно приєднуватись громадські організації: на початку 1947 р. культурно - просвітницький відділ Національного комітету ВФ спеціально розглядав питання про повну ліквідацію не писемності та підготовив звернення до інших громадських організацій з пропозицією участі в роботі курсів. Центральний комітет Робітничої спілки молоді (болгарський аналог комсомолу) ліквідацію не писемності визначив як важливе завдання молоді країни, керівництво профспілками взагалі і Спілка робітників освіти зокрема, закликали всіх вчителів стати безпосередніми учасниками й керівниками курсів та інших організаційних форм. З метою координації й зосередження спільних зусиль влітку 1947 року при Національному комітеті ВФ створено спеціальну комісію з ліквідації не писемності, яка б об’єднувала дії всіх зацікавлених сторін. [18, с.92-93]. До вже визначених форм роботи додали інформаційну підтримку через періодичні видання, радіо, засоби наочності, як то - плакати, гасла тощо. Ця кропітка робота дала свої результати і кількість осіб, що завершили курси в 1947 - 1948 навчальному році сягнула зразу 15 395 чоловік, а всього за чотири навчальні роки (1944 - 1948 рр.) писемними стали 36 тис. осіб [22]. Основною формою ліквідації не писемності все ж залишалися курси, яких за даними на березень 1948 року в країні діяло приблизно 600. Навчання проходило протягом трьох місяців по 6 - 8 годин на тиждень, а практичне керівництво цією справою здійснювали в основному шкільні вчителі, активно залучаючи й вчителів - пенсіонерів [23].
Однак на 1948 рік не писемні все ще залишалися (768.177 осіб) й більшість їх була у віковій категорії більше 30 років, про що переконливо свідчать дані діаграми 1. Значною була не писемність у представників національних меншин турків, циган, македонців та ін. (346.425 осіб із вказаної загальної кількості) - діаграма 2. По деяким регіонам кількість не писемного населення турецької національності дорівнювалося, або, навіть, перевищувало кількість основного за складом населення в країні болгарського. Так, в Пловдивській навчальній околії не писемних болгар було 48.620 осіб, а турок - 54.200 осіб; в Русенській навчальній околії відповідно 2.993 та 2.454 осіб; в Старо-Загорській навчальній околії відповідно 46.642 та 36.733 особи. За географічним показником переважна більшість не писемних проживала в сільській місцевості - 646.478 осіб (84,16%) [24].
В цілому в 1944 - 1948 роках було зроблено тільки перші кроки на шляху до ліквідації не писемності, що пов’язано із складнощами як міжнародного ( невизначеність певний час міжнародного статусу Болгарії), так і внутрішнього становища (низький соціально-економічний рівень життя більшості населення в повоєнний період, епідемії тифу, дифтерії, скарлатини тощо, історична складність ситуації з турецьким населенням та ін.) Остаточне вирішення цієї проблеми припало на кінець 1953 року, коли була ліквідована не писемність населення з 15 - ти річного до 50-ти річного віку [25, с. 148]. Дослідники і соціалістичного, і постсоціалістичного періоду визнають, що організаторами цієї роботи були переважно представники комуністичної партії, і головними показниками її були цілісність та єдність. До роботи були залучені фактично всі інституції загально просвітницького напрямку - школи, читалища, бібліотеки, театри, кіно, курси, художні виставки, музеї тощо [26].
Отже, означений період дає картину кропіткої практичної діяльності державних органів всіх рівнів по відродженню освітянської системи, вирішенню кадрової проблеми, ліквідації не писемності, закладаються основи змістовної складової в освіті. Ця діяльність дала і певні позитивні наслідки, як - то значне підвищення рівня писемності, надання рівних прав здобуття освіти представникам всіх верств населення та всіх національностей. Разом з тим внаслідок чисток порушувалась дисципліна, підривався авторитет вчителя, проходила деморалізація як вчителів, так і учнів. В цілому, цей період характеризується посиленням ідеологічного впливу і поступово школа перетвориться на засіб тотальної ідеологізації суспільства.
Література
1. Георгиева С. История на българското образование. - Русе, 2004. - 160 с.; Колев Й. История на българското образование. - Благоевград, 2002. - 134 с.; Павлов Н. Об образовании и образовательной политике в Народной Республике Болгарии. - София, 1980. - 78 с. та ін.
2. Калинова Е., Баева И. Българските преходи 1939 - 2005. - 542 с.; Цонева П. Управление на училището в Болгария от начало то на ХІХ век до 1989 година. - София, 2007. - 216 с.; Чичовска В. Политиката срещу просветната традиция. -София, 1995. - 458 с.
Чорній В. Історія Болгарії. - Львів, 2007. - 404 с.
3. Закони и правилници по Министерството на народното просвещение. - София, 1947.
4. Цонева П. Вказ.праця.
5. Централен държавен архив на Република България ( далі ЦДА на РБ), ф. 142, оп.1, од.зб.2, арк.65.
6. ЦДА на РБ, ф. 142, оп. 1, од. зб. 16, арк.4-21, 23-34,36-71,73 -104;
7. Там само. - Од.зб.131, арк.283.
8. Там само. - Ф. 136, оп. 1, од. зб.36, арк. 3, 15 - 17.
9. Чичовска В. Вказ. праця. - С. 146 - 147.
10. ЦДА на РБ, ф. 142, оп.3, од. зб. 545, арк. 1.
11. Там само. - Од. зб. 533, арк. 1 - 5.
12. Там само. - Од. зб. 67, арк. 2.
13. ЦДА на РБ, ф. 142, оп.1, одзб.179, арк.12, 17 - 18.
14. Там само. - Оп.2, од.зб.237, арк.1,3,8, 28,41,47,49, 140.
15. Там само. - Ф. 136, оп. 1, од. зб. 11, арк. 37.
16. Там само. - Ф. 142, оп. 1, од. зб.2, арк. 10.
17. ЦДА на РБ, ф. 136, оп.1, од. зб. 218, арк. 22.
18. Монов Ц. Дейността на БКП за ликвидирането на неграмотността и малограмотността в страната (1944 - 1953 г.) // Известия на Института по история на БКП. - София, 1975, бр. 33. - С.86.
19. Работническо дело, 1944, 18 ноември.
20. ЦДА на РБ, ф. 142, оп. 9, од.зб.51, арк.41.
21. Там само. - Оп.4, од. зб. 7, арк.5, 17, 73.
22. ЦДА на РБ. - Ф. 142, оп. 9, од.зб. 51, арк. 41.
23. Там само. - Оп.5, од. зб. 32, арк. 151 - 152.
24. Там само. - Оп.4, од. зб. 58, арк.10, 13, 31, 56.
25. Попов Г. Болгарские коммунисты в борьбе за осуществление культурной революции. - Харьков, 1966. - 242 с.
26. Краткая история Болгарии // Отв. ред.Г.Г.Литаврин. - М., 1987 - С. 460 - 462; Цонева П. Управление на училище то в България от начало то на ХІХ век до 1989 година. - София, 2007. - С. 137 - 138.