Електронна бібліотека підручників та Українських Рефератів

Интернет реклама УБС






Цивільне право України. Загальна частина

§ 3. Поняття та види строків позовної давності


Наділяючи суб´єктів цивільних правовідносин певними пра­вами та обов´язками, законодавець, водночас, піклується і про їх охорону. Проте державний захист деяких цивільних прав не є безстроковим.

Позовна давність - це строк для захисту права за позовом особи, право якої порушене. Іншими словами, це строк протя­гом якого особа, право якої порушено, може вимагати захисту чи примусового здійснення свого права через суд.

Строки позовної давності мають загальний характер. Вони по­ширюються на всі правовідносини, крім випадків, передбачених законодавством. Норми, в яких містяться правила щодо позовної давності, складають самостійний цивільно-правовий інститут, який є однією із складових загальної частини цивільного права.

Строки позовної давності належать до строків, що встановлю­ються законом, але сторони за домовленістю можуть збільшува­ти їх. Позовна давність, встановлена законом, не може бути ско­рочена за домовленістю сторін (ст. 259 ЦК).

При порушенні суб´єктивного цивільного права особа може звернутися з позовом до суду за захистом. Необхідно розрізняти право на позов у матеріальному розумінні і право на позов у про­цесуальному розумінні.

У матеріальному розумінні право на позов - це право ви­магати від суду винесення рішення про захист порушеного суб´єктивного права і право отримати такий захист. Закінчення строку позовної давності позбавляє сторону можливості вима­гати примусового здійснення права через суд, але не позбавляє права звернутися за захистом до суду взагалі, оскільки для подачі позовної заяви до суду про захист порушеного суб´єктивного права законодавець ніяких строків не встановлює.

Право на позов у процесуальному розумінні - це право на по­дачу позовної заяви з метою захисту порушеного права, не обме­жене строками позовної давності. Вимоги щодо захисту поруше­ного права розглядаються судом незалежно від строку позовної давності, але закінчення строку позовної давності є підставою для відмови в задоволенні позову.

Значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідно­син. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності у здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість господарських відносин.

Якби законодавець не обмежував можливість захисту поруше­ного права певним строком, це знижувало б дієвість матеріальної відповідальності за порушення договірних зобов´язань, створю­вало б перешкоди для розгляду справи по суті та встановлення істини, оскільки з плином часу докази втрачаються, зумовлюю­чи хиткість фактичних даних, оскільки вони завжди перебували б під загрозою оспорювання.

Позовна давність поширюється на всі вимоги, за винятками, передбаченими безпосередньо в ст. 268 ЦК України.

Так, позовна давність не поширюється:

-   на вимогу, що випливає з порушення особистих немайнових прав. Особливість особистих немайнових прав полягає в їх безстроковості, тому законодавець і не обмежує можливість їх захисту в часі. Винятки встановлені у ст. 7 ЦК України щодо вимог про спростування відомостей, які не відповідають дійс­ності і завдають шкоду інтересам, честі та гідності або діловій репутації громадян чи організацій та компенсації моральної шкоди. Для цих вимог строк позовної давності встановлено в один рік (ст. 37 Закону України «Про друковані засоби масової інформації»);

-   на вимогу вкладника до банку (фінансової установи) про видачу вкладів. Характер взаємовідносин, які виникають між клієнтом та банком, передбачає право клієнта в будь-який час вимагати повернення внесених грошових внесків. Застосування позовної давності в цьому випадку суперечило б суті укладеного контрагентами договору;

на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров´я або смертю. Водночас, такі ви­моги задовольняються не більш ніж за три роки, що передують пред´явленню позову;

на вимогу власника або іншої особи про визнання незакон­ним правового акту органу державної влади, влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким по­рушено його право власності або інше речове право;

на вимогу страхувальника (застрахованої особи) до стра­ховика про здійснення страхової виплати (страхового відшко­дування);

на вимогу центрального органу виконавчої влади, що здій­снює управління державним резервом, стосовно виконання зобов´язань, що випливають із Закону України «Про державний матеріальний резерв».

Законом можуть бути передбачені й інші вимоги, на які не по­ширюється позовна давність. Так, відповідно до Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» від 8 лютого 1995 р. позовна давність не поширюється на вимоги про відшкодування радіаційної шкоди, заподіяної особі.

Не поширюється позовна давність на вимоги власника або ти­тульного володільця про усунення будь-яких перешкод у здійс­ненні ним права користування та розпорядження майном, навіть якщо ці порушення і не поєднані із позбавленням володіння (ст. 391 ЦК). Ці порушення носять триваючий характер. Наприклад, незаконне заселення приміщення, незаконне зведення споруд на земельній ділянці тощо, тому початок перебігу позовної давності весь час автоматично відсувається.

Види строків позовної давності. У цивільному праві засто­совуються два види строків позовної давності:

а) загальні; 6) спеціальні.

Загальні строки позовної давності поширюються на всі цивільні правовідносини, за винятком тих, щодо яких законом встановлений інший строк, або які взагалі виведені з-під дії строків позовної давності.

Загальний строк позовної давності встановлений у три роки і не залежить від суб´єктивного складу відносин (ст. 257 ЦК).

Спеціальні строки позовної давності встановлені для окремих вимог, визначених законом, і ці строки, порівняно із загальни­ми, можуть бути або скороченими, або продовженими.

Скорочені строки позовної давності тривалістю в один рік по­ширюються на вимоги:

1)  про стягнення неустойки (пені, штрафу);

2)  про спростування недостовірної інформації, надрукованої у засобах масової інформації;

3)  про недоліки проданих речей;

4)  про переведення на співвласника прав та обов´язків покуп­ця у разі порушення переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності;

5)  про розірвання договору дарування;

6)  до позовів, що випливають з перевезення вантажу, пошти і багажу;

7)  про оскарження дій виконавця заповіту.

Позовна давність у п´ять років застосовується до вимог про визнання недійсними правочину, вчиненого під впливом на­сильства або обману.

Позовна давність у десять років застосовується до вимог про застосування наслідків нікчемного правочину (ст. 258 ЦК).

За деякими вимогами скорочені строки позовної давності вста­новлені в транспортному законодавстві. Так, відповідно до ст. 388 Кодексу торговельного мореплавства (КТМ) України до вимог, що виникають із договору морського перевезення вантажу, незалеж­но від того, здійснюється перевезення у каботажному чи закордон­ному сполученні, застосовується річний строк позовної давності.

Дворічний строк позовної давності застосовується до вимог, що виникають з договорів перевезення пасажирів і багажу, фрах­тування судна без екіпажу, фрахтування судна, буксирування, морського страхування, угод, укладених капітаном судна в силу наданих йому законом прав, здійснення рятувальних операцій (ст. 398 КТМ України).

У законодавстві передбачені й випадки, коли встановлено більш продовжений строк позовної давності порівняно із загальним строком. Так, ст. 76 Закону України «Про використання ядерної енергії і радіаційну безпеку» передбачає, що право на подання позову про відшкодування радіаційної шкоди, заподія­ної майну чи навколишньому середовищу, діє протягом десяти років із моменту заподіяння шкоди.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Адміністративне право України: тенденції трансформації в умовах реформування
Конкурентне право України
Дипломатичне представництво: організація і форми роботи
Аграрне право України
Історія держави і права України - Ч.1
Юридична деонтологія
Історія вчень про державу і право
Адміністративне право України
Аграрне право України
Юридична деонтологія (Основи юридичної діяльності)
Виконавча влада в Україні: організаційно-правові засади
Правове регулювання застосування сили працівниками правоохоронних органів
Цивільне право України. Загальна частина
Історія вчень про право і державу
Податкове право