Філософія, як наука, постійно потребує розв’язання проблеми систематизації своїх категорій і законів. В епоху античності перший системний перелік категорій склав Арістотель. Він виділив десять категорій: сутність, кількість, якість, відношення, місце, час, положення, стан, дія, страждання. Проте був лише перелік, каталог категорій, механічна сукупність у якій категорії не підпорядковувались ніякому висхідному переконанню або закону, не пов’язані ні одна з одною, ні із загальнофілософськими настановами. Ключові для нього категорії - "матерія", "форма", "причина", "ціль" не увійшли до цього списку. Таке ставлення до категорій було зумовлене історично першою логікою, яку він саме і створив. Це була формальна логіка. Вона сприймає схожість і відмінність предметів за їх зовнішньою, формально-кількісною ознакою і байдужа до якісно-зовнішніх особливостей їх. У філософії Нового часу грунтовну систему категорії І.Кант. Їхній склад такий: кількість (єдність, множина, цілісність), якість (реальність, заперечення, обмеження), відношення (субстанція, причина, взаємодія), модальність (можливість, дійсність, необхідність). Вона повніша від арістотелівської і структурно організована за тріадичним законом: кожна третя категорія є результатом взаємодії (синтезу) перших двох. Але вона має серйозні недоліки: по-перше, вона є статичною, по-друге, виключає джерело виникнення і розвитку знання, зокрема джерело розвитку самих категорій, і, по-третє, категорії Канта - це апріорні поняття людського розсуду, тобто дослідні здатності свідомості, які існують до початку будь-якого пізнання. Категорії кантівської філософії лише підібрані і формально упорядковані, але не виведені з якоїсь спільної основи. Таке розуміння категорій диктувалося новим розумінням мислення, новою логікою, яку Кант назвав трансцендентальною. Іншу, динамічну систему категорій навів Гегель. Він вперше ввів у розуміння категорій ідею становлення. Категорії в такому розумінні вже не каталог, не таблиця, яка спочиває, а живе ціле, яке розвивається. Вони пов'язані єдністю походження і розвитку: кожна з категорій випливає з усього попереднього руху як його необхідний результат. Гегель виявив логічну основу, рушійну причину у розвитку категорій. Цей розвиток здійснюється силою внутрішніх суперечностей, які приховані у природі самого поняття, так що мислення в цілому постає як постійне виникнення і вирішення суперечностей. Розуміння категорій у Гегеля є містифікованим: категорії являють собою не засіб і знаряддя людського пізнання, а насамперед сходини абсолютного духу, таке тлумачення категорій диктувалося новим способом розуміння, а також створеною Гегелем, діалектико - ідеалістичною логікою, логікою мислення, яка розвивається із самого себе. Діалектико-матеріалістична філософія розуміє мислення як одну з людських здібностей. Відповідно в неї змінюється зміст і призначення філософських категорій; вони визначаються як загальні нормативи пізнавально - світоглядського ставлення людини до дійсності, в тому числі свого власного буття. За своїм джерелом категорії це відображення суспільно розвиненого людиною реального предметного світу. Оскільки категорії є відображенням об'єктивного в суб'єктивному, то вони мають відношення і до об'єкта, і до суб'єкта, тобто є об'єктивними за змістом і суб'єктивними за формою. Їхня суб'єктивність означає, що вони є ідеальними формоутвореннями свідомості, притаманні тільки людині і мають смисл і практичну виправданість лише у колі людського існування. Проте суб'єктивність категорій не означає їхню довільність, випадковість. Як форми свідомості категорії універсальні і необхідні, отже, обов'язкові і примусові для мислення кожного окремого індивіда. Загальність і необхідність їх коріняться у соціокультурній генезі, а об'єктивність їх грунтується на колективному людському досвіді. Але завершеної і загальновизнаної системи категорій не існує, хоча висхідні точки побудови такої системи є. Це, насамперед, принцип відображення, який утверджує досвідне походження філософських понять; принцип єдності діалектики, логіки і теорії пізнання, згідно з яким категорії діалектики є водночас і універсальними формами буття, і універсальними формами пізнання; принцип відповідності історичного і логічного, який вимагає розглядати логічну послідовність категорій відповідно до їх історичного виникнення і розвитку. Немає досі загальноприйнятої класифікації категорій, хоча основа для такої класифікації є - це фундаментальні принципи діалектики - принцип універсального зв'язку і розвитку. Категорії, що відображають усталений план буття і свідомості, умовно можна назвати зв'язками структури, і, навпаки, категорії, що відображають мінливий план буття і свідомості, - зв'язками детермінації. Що стосується законів, то вони відображають сутність розвитку і послідовно відповідають на такі суттєві питання: Який механізм розвитку? Яка причина розвитку? В якому напрямку іде розвиток? Загальновизнаними є такі закони: закон єдності і боротьби протилежностей; закон взаємного переходу кількісних і якісних змін; закон заперечення заперечення.