М.Г. Ватковська

Дослідження основних умов і механізмів самореалізації особистості відбувається сьогодні в рамках загальнофілософських концепцій людини, її залучення у життєдіяльність суспільства. У статті автором доведено вплив системи освіти на становлення і самореалізацію особистості.

Ключові слова:. розвиток особистості, самореалізація особистості, система освіти.

Постановка проблеми. У сучасних умовах розвитку суспільства якісно по-новому розглядається проблема розвитку і використання людського потенціалу. Постають більш високі вимоги до самостійності, ініціативи та конкурентоздатності особистості. Значно посилився вплив людського фактора на різні сторони сучасної дійсності. Народжується нове бачення можливостей і суті людства в цілому, формується новий погляд на людську природу як цілісну, єдину, складну систему. А коли змінюється філософія людини, тоді змінюється й філософія освіти, особистісного розвитку, теоретичні подання про те, як допомогти людині стати тим, ким вона може й ким їй варто бути [7, с.4]. Сьогодні освіченість розглядається не як володіння великою кількістю знань і професійних навичок, а як розвиненість різноманітних здібностей особистості.

Актуальність теми. Швидкість змін, що відбуваються у суспільстві, поява нових технологій, зміни вимог до характеру трудових відносин і підготовки працівників ведуть до того, що сьогодні реально соціально захищеною може бути лише добре освічена людина, яка здатна швидко перебудовувати напрями і зміст своєї діяльності. Все це обумовлює зростання актуальності моделювання такої системи освіти, у якій чільну роль займали б не традиційна трансляція знань, умінь, цінностей, норм поводження, а створення умов для максимально можливого розвитку та самореалізації конкретної особистості.

Аналіз досліджень. Емпіричний аналіз результатів діяльності системи освіти свідчить про те, що процес розвитку й формування властивостей особистості має складний і, більшою мірою, безсистемний характер. Співвідношення елементів системи освіти, їх ієрархія, зміст, значення у житті суспільства та окремої особистості визначається історично обумовленим розумінням сутності, сенсу і мети освітньої системи, а в підсумку, розумінням сутності людини, сенсу її життя, її ролі у житті суспільства [10, с.25]. Істотне значення для розуміння проблеми самореалізації особистості в освітньому процесі, вплив освітньої системи на розвиток і становлення особистості мають дослідження В.П. Андрущенко, П.С. Гуревича, Р.А. Зобова, М.С. Кагана, В.М. Келасьєва, С.Ф. Клепка, Л.М. Когана,

М.К. Мамардашвілі, Н.П. Піщуліна, М.І. Романенка, В.Ф. Сержантова,

І.Т. Фролова, А.Н. Шіміної та ін.

Метою даної статті є розгляд освітніх концепцій, їх вплив на становлення особистості, її розвиток та самореалізацію.

Сучасний рівень розвитку економіки, розбудова громадянського суспільства передбачають іншу якість освіти, що забезпечує підготовку людини до життя у соціумі, побудованому на знаннях. Освіта в інформаційному суспільстві має забезпечити освітні потреби особистості, що забезпечують її повну самореалізацію та адаптацію до життя. Перед людиною постає необхідність постійно поповнювати свої знання, щоб відчувати себе впевнено у швидкозмінному світі.

Таким чином, відбувається орієнтація на освіту як на засіб досягнення будь-яких значимих для особистості цілей і орієнтація на освіту як само- цінність, що дає можливість особистості використовувати освіту як засіб розширення і реалізації життєвого потенціалу.

У сучасній науці є певні теоретичні обґрунтування ідей оновлення системи освіти. Розглянемо основні дидактичні концепції, що направлені на створення умов для самореалізації, саморозвитку особистості. До таких концепцій можна віднести концепції відбору змісту освіти, проектування освітнього процесу.

Досвід показує, що в останні роки найбільш поширеною є концепція змісту освіти, що розглядає освіту як педагогічно адаптований соціальний досвід людства, тотожний за своєю структурою його культурі [5, с.93]. Таке розуміння змісту включає крім готових знань і досвіду діяльності за звичним алгоритмом ще й досвід творчої діяльності і емоційно-ціннісних відносин. Зміст освіти складається з чотирьох основних структурних елементів: досвіду пізнавальної діяльності, зафіксованого у формі знань; досвіду здійснення відомих способів діяльності за зразком - вміння діяти за зразком; досвіду творчої діяльності - вміння приймати нестандартні рішення в проблемних ситуаціях; досвіду емоційно-ціннісних відносин - у формі особистісних орієнтацій.

Ця концепція може бути основою проектування змін освітнього процесу за умови, що зміст освіти не можна зводити до змісту навчальних предметів. Засвоєння соціального досвіду відбувається не тільки під час уроків, а і в процесі позакласної та позашкільної роботи. Давно відомо, що система міжособистісних відносин, що існує, є дуже важливим фактором засвоєння соціального досвіду, інколи не менш важливим, ніж вивчення навчального матеріалу. Велике значення в засвоєнні соціального досвіду має залучення учнів до справжніх цінностей культури, її першоджерел [8, с.64].

Особистісно-орієнтована концепція найбільш повно враховує вимоги сучасного суспільства до системи освіти. Це посилена увага до особистості, розвитку її здібностей, орієнтація навчання на максимальне урахування вікових та індивідуальних особливостей кожної дитини, проектування освітнього процесу в інформаційному суспільстві. Особистісно- орієнтована освіта - це освіта, що забезпечує розвиток, саморозвиток і продуктивну самореалізацію особистості, при цьому спирається на її індивідуальні особливості як суб’єкта пізнання і предметної діяльності [4, с.36]. Особистісно-орієнтоване проектування передбачає: визнання особистості основним суб’єктом освітнього процесу, що і визначає його мету

- створення умов для розвитку індивідуальних здібностей особистості. Принципова відміна особистісної освіти від предметно-орієнтованої у цільовій орієнтації. Особистісна орієнтація вимагає подолання педагогічних стереотипів заданості цілей навчання тільки ззовні, переважно з боку вчителя. Не відмовляючись від соціальної детермінованості цілей, особистіс- но-орієнтована освіта спрямована на забезпечення вільного саморозвитку особистості з урахуванням самоцінності дитячих і юнацьких уявлень, мотивів. Така освітня стратегія вимагає обліку динаміки змін у мотиваційній сфері учня, у тому числі й при вивченні конкретного навчального предмета і навіть розділу, теми курсу.

Особистісно-орієнтована освіта базується на технологіях конструювання навчальних програм, процедур оцінювання, організації навчання як самоосвітньої діяльності; на системній психолого-педагогічній діагностиці особистісних якостей учня; на педагогічній підтримці розвитку індивідуальних здібностей учня. При такому підході освіта виступає як підтримка дитини в її особистісному самовизначенні, у її індивідуальному становленні як суб´єкта життєдіяльності. Концепція особистісно орієнтованого навчання базується на ідеях індивідуалізації та диференціації навчання.

З огляду на те, що в інформаційному суспільстві благополуччя, гідний рівень життя, а часом і саме виживання людини прямо залежать від здатності приймати рішення в ситуації крайньої невизначеності - іншими словами, від здатності безперервно навчатися, а виходить, від володіння вміннями й навичками пошуку інформації, її аналізу, обробки, поширення і надання іншим людям, - до передумов проектування змін освітнього процесу в умовах переходу до інформаційного суспільства ставиться також концепція формування узагальнених умінь і навичок освітньої діяльності.

Оволодіння такими прийомами формує індивідуальний стиль освітньої діяльності особистості, забезпечує її самостійність, активність, саморегуляцію. Розроблено умови переносу сформованих умінь на рішення широкого класу пізнавальних або практичних завдань. Дослідження показали, що продуктивність освіти значно підвищується, якщо в учнів формуються не розрізнені вміння (виконувати окремі дії, операції, вирішувати частину завдання), а узагальнені, засновані на знанні структури діяльності, на виявленні наукових основ (принципів) цієї діяльності [10, с.128]. В умовах переходу до інформаційного суспільства, коли з´явилася можливість необмеженого доступу до інформації, освіта виступає як спеціально організований процес розвитку в учнів здатності до самостійного вирішення проблем на основі використання освоєного соціального досвіду, елементом якого є власний досвід учнів. Такі підходи передбачають включення в зміст освіти значимих для учнів проблем, що, у свою чергу, обумовило звернення до аналізу концепції проблемної освіти.

Ще в 70-ті рр. ХХ ст. у теорії й практиці освіти стали простежуватися два напрями. Перший брав за основу створення проблемних ситуацій і залучення учнів до їх вирішення. Це було характерно для досліджень

І.Я. Лернера, М.І. Махмутова та ін. Другий розробляв евристику, евристичні приписи й евристичні програми навчання. Цей напрям, який можна назвати евристичним навчанням, розроблявся Л.Н. Ландой, Ю.М. Кулюткіним, В.І. Андрєєвим, а в останні роки - А.В. Хутірським.

Зазначені вище концепції не суперечать, а взаємодоповнюють одна одну. Оновлення освітнього процесу означає його оновлення згідно з вимогами сучасності. Такими вимогами сьогодні є: посилення уваги до особистості учня, розвитку його здібностей, орієнтації на максимальне урахування вікових можливостей та індивідуальних особливостей кожного школяра. Основний резерв, джерело розвитку особистості полягає в орієнтації на надання педагогічної підтримки, що дозволяє учневі розкрити себе, са- мореалізуватися.

Традиційний процес навчання, побудований у рамках класно-урочної системи, не дозволяє повною мірою реалізувати ідеї особистісно- орієнтованої освіти. Це обумовило звертання до теоретичних досліджень і досвіду освітньої практики, що спрямовані на проектування нелінійного процесу навчання.

Одним із протиріч сучасного освітнього процесу є протиріччя, пов´язане з тим, що педагог повинен давати знання про світ майбутнього, про той світ, про який йому самому майже нічого невідомо [9, с.44]. Вчитель працює з учнями, яких відрізняє фрагментарність мислення, його дискретність, мозаїчність. При цьому виникає запитання, яким чином особистість придбає необхідні для життя в інформаційному суспільстві знання й уміння. Традиційний освітній процес, в основі якого лежить класно-урочна система, передбачає поступове накопичення інформації і заснований на сходженні від простого до складного. Це лінійний процес навчання.

Поширення гіпертекстових і гіпермедіальних систем наприкінці 80-х рр. XX ст. створило принципово нові можливості в освіті для організації й представлення навчального матеріалу, що, у свою чергу, вплинуло на способи отримання знань, педагогічну практику й систему освіти в цілому. Впровадження інформаційних технологій в усі сфери життя, поява Інтер- нету вплинула на процес інтелектуальної діяльності, пізнання й спілкування. Цей факт визнається всім світовим співтовариством.

Перераховані особливості зумовлюють зміну традиційної лінійної освіти на нелінійну, в основі якої не тільки відповідні принципи класичної дидактики, але й принципи інтерактивності, рефлексії, нелінійності інформаційних структур і процесів, комбінованого використання різних освітніх форм, комплексного використання засобів мультимедіа.

Головним в освіті стає не передача знань, а особистість, яка вчиться. При такому підході треба створити умови для вільного вибору учнем вчителя, предметів навчання, тобто створити свою власну програму навчання.

Нелінійна освіта припускає використання спеціальних методів, що формують у людини здатність сприймати потрібну інформацію в потрібному місці й в потрібний час. Відбувається не механічне нагромадження знань, людина одержує лише необхідні поняття. Всі інші знання вона одержує як «інформаційний пакет», яким може скористатися при необхідності.

Нелінійна освіта припускає: створення спеціального інформаційно- освітнього середовища установи; можливість одержання інформації у вигляді неусвідомлених знань, умінь або навичок; можливість прояву отриманої інформації. Як основу реалізації ідей можна розглядати розробку освітніх програм. Розробка освітніх програм дозволяє запровадити в життя дуже важливу ідею про те, що стандарт може бути опанований різними шляхами. Вибір шляху залежить від особливостей кожної конкретної особистості, а сама освітня програма, позначаючи індивідуальний маршрут просування школяра, орієнтує на пошук найбільш сприятливих умов, для самореалізації особистості.

Орієнтація на розширення й активізацію самостійної пізнавальної діяльності учнів, на розвиток комунікативних навичок, на формування вміння робити усвідомлений і відповідальний вибір вимагає часткового виходу за рамки традиційної, переважно замкнутої системи освіти. Тому в якості варіантів удосконалення освітнього процесу можна розглядати модульну організацію процесу навчання, що дозволяє здійснити проектування освітнього процесу як системи тимчасових модулів, специфічних на різних ступенях; організацію проектної діяльності школярів; проектування індивідуальних навчальних планів учнів, що забезпечують можливість враховувати їх пізнавальні запити.

Таким чином, нелінійна освіта - це процес, у якому особистість має можливість сама будувати свій освітній маршрут, реально брати участь у освітньому процесі. Зміст і способи діяльності ставлять її в позицію, що спонукає діяти активно й самостійно; розробляти свою власну програму вивчення того або іншого курсу, у кожного є можливість переходу від однієї форми навчання до іншої.

Модернізація системи освіти, вибір освітніх технологій покликані створити умови для забезпечення повноцінної самореалізації особистості, яка можлива тільки в тому випадку, якщо людина усвідомлена й глибоко вірить у цю життєву самореалізацію, вірить у своє індивідуально неповторне призначення, бачить у ньому вищий зміст свого життя. Людина, здатна до самореалізації, має знання, уміння і навички, що дозволяють їй найбільш повно реалізувати свої здатності в конкретній трудовій діяльності й різноманітних відносинах, вона усвідомлює свої здатності, свої інтереси, життєві переваги і мотиви поведінки, керується ними в різних життєвих ситуаціях, вона усвідомлює себе частиною природи, людського співтовариства й здатна до дружньої взаємодії з іншими людьми[1, с.91].

Зазначені умови можуть бути виконані тільки на основі ефективної системи освіти. Стан сучасної системи освіти свідчить про необхідність корінної перебудови суспільної й педагогічної свідомості, переосмислення відносин до цілей і цінностей освіти. Один з найважливіших принципів перебудови системи освіти - перехід на позиції гуманістичної педагогіки і психології. Г уманістична освіта - це процес, що проходить через все життя особистості, а не обмежується стінами певного навчального закладу [9, с.212].

Висновок. Освіта сприяє актуалізації найважливіших смислоутворюваль- них сфер особистості, що формують її ціннісні й мотиваційні позиції. Почути інших людей, осмислити й відчути цінності кожного, їх розуміння сенсу життя, зіставити різні голоси, прислухатися до власного внутрішнього голосу, усвідомити себе, зміст свого існування й визначити своє місце у житті - така логіка освіти сьогодні.

Освіта як система орієнтації людини на пізнання й розкриття своїх здібностей створює необхідні умови для свідомого вибору людиною пріоритетної сфери своєї майбутньої діяльності, для самовизначення особистості.

Використана література

1. .Абульханова-Славская К.А., Березина Т.Н. Время личности и время жизни - СПб.: Алетейя, 2001. - 304 с.

2. Батищев Г.С. Деятельность и ценности: Критика деятельностного подхода к теории интериоризации // Вопросы философии. - 1985. - № 2. -

С. 58-64.

3. Бим-Бад Б.М. Философско-педагогические основы современных образовательных практик [Электронный ресурс] Режим доступа: http://www.bim-d.ru/philos_sovr_pedagogiki.pdf

4. Бондаревская Е.В. Теория и практика личностно-ориентированного образования . - Ростов-на-Дону: Изд. Рост.пед.ун-т, 2000. - 351 с.

5. Новые ценности образования: десять концепций и эссе // Газман

О.С., Вейсс Р.М., Крылова Н.Б. Инноватор, 1995. - №3. - С. 90-112.

6. Гершунский Б.С. Философия образования для XXI века - М.: Совершенство, 1998. - 608 с.

7. Гершунский Б.С. Концепция самореализации личности в системе обоснования ценностей и целей образования // Педагогика. - 2003. - №2 10. - С.3 - 7.

8. Клепко С.Ф. Інтегративна освіта і поліморфізм знання - Київ - Полтава - Харків: ПОІПОПП,1998. - 360с.

9. МаслоуА. Дальние пределы человеческой психики. - СПб.: Изд-во Евразия, 1997 - 430 с.

10. Романенко М.І. Освітня парадигма: генезис ідей та систем. - Дніпропетровськ: Вид. Промінь, 2000. - 160 с.

11. Хуторской А.В. Развитие одарённости школьников: Методика продуктивного обучения - М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2000. - 320 с.