Скороварова Є.В.

В статті розглядаються онтологічні аспекти естетичного досвіду. Аналізуються онтологічні та онтичні структури естетичного досвіду. Специфіка онтології естетичного досвіду розуміється через поняття «альтернативний план реальності». Дж.13.

Проблема досвіду актуалізується у вітчизняній філософській думці, й це пов’язується з усвідомленням факту важливості визначення ролі досвіду для людського буття. М. Мінаков висловлює це досить читко: «До невеликого числа понять, які насправді можна назвати основними та застосовними для висхідного прарегіону, я зараховую поняття досвіду» [8, с.18]. В естетиці проблема досвіду регіонально постає як проблема естетичного досвіду, проблема визначення змісту поняття «естетичний досвід» та міста цього поняття у системі естетичних категорій.

Якщо з кінця XIX до середини ХХ століття в естетиці відбувається зліт і падіння концепту естетичного переживання [12, с.304-317], то ХХ сторіччя певним чином позначене становленням концепту естетичного досвіду. Деякі філософи ще на початку ХХ сторіччя використовували поняття «естетичне переживання» й «естетичний досвід» як еквівалентні (Г. Шпет, С. Франк), але вже в феноменології термінологічна різниця між досвідом (Erfahrung) та переживанням (Erlebnis) вказала подальший шлях розрізнення цих понять. Ця різниця між переживанням та досвідом полягає в тому, що переживання є надання актом свідомості змісту враженням від зовнішніх відчуттів, що презентують той або інший бік речі в сприйнятті, а досвід - цілісна пресупозиція речей у даність нашим відчуттям, усе, що у якій-небудь формі людині дається, «відкривається» їй. Е. Гусерль вказує: «очевидність індивідуальних предметів й є в широкому сенсі поняттям досвіду» [1, с.6]. Але досвід стосується не тільки даності навколишніх речей у цілісній формі. Треба погодитися з В.П. Івановим, який бачить в досвіді й практичний вимір: «Досвід слід розглядати в межах людського способу буття, в єдності його діяльно-практичних, суспільно-історичних та індивідуальних характеристик. Цей контекст надає досвіду значення суб’єктивної форми освоєння світу, визначальною властивістю якої постає здатність асимілювати явища буття як факти життєдіяльності» [4, с.132]. Ці визначення досвіду розгортають його розуміння й як однієї із фундаментальних форм буття людини, й як форми єдності людини зі світом. Такий своєрідний начерк попередньої онтології досвіду має конститутивне значення й для естетичного досвіду.

Онтологічні аспекти перебігу естетичного досвіду в сучасній естетиці все більше пригортають до себе увагу дослідників. Становлення буттєвих

структур в розгортанні естетичного досвіду є досить складним та суперечливим процесом. Як й в цілому для досвіду, тут відбуваються трансформації форм даності людині фактів її життя та феноменів навколишнього світу, але ці трансформації конституюються специфічною діалектикою й феноменологією буттєвості естетичного досвіду та буттєвості в естетичному досвіді. Актуальність цієї проблеми визначається спробами естетики визначитися зі своїми дискурсивними й методологічними засадами, в межах яких понятійна мережа дефініції «естетичний досвід» постає як перспективна категоріальна реконцептуалізація засад філософсько-естетичного знання [див., напр.: 11]

У вітчизняній естетиці онтологічні питання аналізу естетичного досвіду визначені культурологічної інтерпретацією сутності естетичного досвіду. Ще І.А. Зязюн [2] розглядав культуру як умову здійснення естетичного досвіду, а в сучасній естетиці О. Павлова розглядає онтологічний статус естетичного досвіду та приходить до думки, що «філософський аналіз естетичного досвіду виявляє його онтологічну укоріненість у бутті культури: він є не просто одним з різновидів досвіду взагалі, а стає формою акумуляції енергії культуро творення (а не лише досвідом однієї з форми культури, яким є мистецтво). Естетичний досвід забезпечує цілісність форм культуро творення при переході від традиції до інновації, оскільки інтегративна єдність людських здібностей є не просто регулятивною ідеєю західного типу цивілізації, а реальним процесом цілісного самоствердження людини у Генезі чуттєвої культури» [9, с.251]. Окрім того, що естетичний досвід концептуально підмінює в цьому визначенні творчий досвід як такий, що характерно як раз для культурної традиції західної цивілізації починаючи з Нового Часу, треба відмітити, що дослідниця не розділяє онтологічних та онтичних аспектів естетичного досвіду. Вказані аспекти є необхідними при аналітиці форм досвіду в цілому, але в перспективі естетичного досвіду вони наділяються специфічним характером, особливим саме для естетичного досвіду.

Онтологічний аспект естетичного досвіду ми будемо розглядати як засади породження естетичних феноменів в їх феноменальній цілісності.

Онтичний аспект естетичного досвіду ми будемо розглядати як структурні розташування естетичних феноменів в предметності досвіду.

Певним чином таке розрізнення засновується на принципах фундаментальної онтології М. Гайдеггера, запропонованої у «Бутті і часі», а саме не тезі: «Буття є щораз буття сущого. Всесвіт сущого може по своїх різних сферах стати полем висвітлення й окреслення певних предметних регіонів. Останні, наприклад, історія, природа, простір, життя, присутність, мова тощо зі своєї сторони дозволяють у відповідних наукових розвідках тематизувати себе в предмети. Наукове дослідження проводить виділення й першу фіксацію предметних регіонів наївно й нарисно. Розробка регіону в його основоструктурах відомим образом уже досягнута донауковим досвідом і тлумаченням кола буття, у якому обкреслений саме предметний регіон. «Основопоняття», що так з’явилися, виявляються найближчим образом дороговказними нитками для першого конкретного розмикання регіону» [13]. Сформульована таким чином, ця теза для аналізу досвіду

вказує, як треба відрізняти різні його типи. Дослідження досвіду Е. Гусерлем від рецептивних елементів до часових Я-структур [1, с.49-142] можливо інтерпретувати як перехід від онтичних (рецептивних) до онтологічних (часових) структур. На нашу думку, на відміну від Е. Гусерля, в досвіді не лише часовий регіон, але й просторовий також відноситься до онтологічних аспектів, в тому сенсі, який надавав простору й часу І. Кант, характеризуючи їх як апріорні форми [6, с.93-135]. Єдність простору й часу є континуальна єдність, а отже онтологічні структури досвіду треба позначити як суттєво континуальні.

Розрізнення онтологічних й онтичних структур в формах даності естетичного досвіду дозволяє нам краще підходити як до питання про буттєві особливості естетичного досвіду, так й до питання про буттєві особливості його феноменів.

У вказаній вище культурологічній парадигмі трактування естетичного досвіду суттєвим недоліком є визнання буттєвою формою естетичного досвіду культуру, а не людину. Континуум культури дається нам через «символічні форми» (Е. Касирер), через «створені», «вироблені» форми континуальності, й тому зв’язок естетичного досвіду з культурою є в першу чергу не онтологічний, а скоріше онтичний, бо естетичний досвід опосередковується через культуру структураціями свого змісту, регламентаціями проявів, легітимацією даностей. Предметні регіони, що конституюються в культурі, закріплюють структурну даність естетичного досвіду в свого роду культурних контекстах, наприклад:

етнічний контекст - етноестетика досвіду;

релігійний контекст - сакральна естетика досвіду;

мистецький контекст - художня естетика досвіду;

політичний контекст - ідеологічна естетика досвіду;

соціальний контекст - класова естетика досвіду;

тендерний контекст - полова естетика досвіду;

семіотичний контекст - комунікативна естетика досвіду тощо.

Контекстуальна предметність регіонів естетичного досвіду розкриває

себе саме як онтична форма - вона не дає засад для визначення одного з регіонів як такого, що фундує усі інші. Різноманіття онтичних форм естетичного досвіду в культурі спрямовує нас на полягання онтологічної структури цього типу досвіду не в культурних формах, а в антропологічності людини.

Невизначеність питання щодо співвідношення онтологічних та онтичних структур естетичного досвіду може призвести до того, що естетичний досвід буде визначатися як оперування квазі-буттєвими феноменами. В цілому це пов’язано з поглядом на естетичний досвід як досвід образний, що виражає себе в мистецтві. Згідно з Гусерлем, для естетичного споглядання існує певна нейтральність свідомості об´єкту-образу, що він демонструє наступним чином: «Ми можемо для приклада переконатися в тому, що модифікація нейтральності, яка ставиться до нормального сприйняття, що встановлюється у вірогідності, яка не модифікується, є нейтральна свідомість об´єкта-образу, яке знаходиться нами в нормальному спогляданні перцептивно репрезентуємого віддзеркалення світу, у якості такого компоненту. Спробуємо пояснити це: будемо споглядати, скажемо, дюрерівську гравюру на міді - «Лицар, Смерть і Диявол». Тут ми насамперед розрізнимо нормальне сприйняття, корелятом якого виступає річ «гравюрний лист» - ось цей лист в теці з гравюрами. По-друге ж, - перцептивна свідомість, в якій перед нами є проведені чорними лініями та не розфарбовані фігурки - «лицар на коні», «смерть», «диявол». У естетичному спогляданні ми не звернені до них як до об´єктів, - ми звернені до них як до репрезентованих «в образі», точніше ж, як до «відображених» реальностей, лицаря з плоті та крові і так далі. Образ-об´єкт, що відображає, - він не перебуває перед нами ні як сущий, ні як не-сущий, ні в якій-небудь іншій модальності подання, або ж, краще сказати, він зізнається як сущий, але тільки як як би - сущий в модифікації нейтральності буття. Проте так само перебуває й відображене, якщо тільки наше відношення - чисто естетичне і ми приймаємо його «просто як образ», не ставлячи на ньому відтиск буття або небуття, буття можливого або передбачуваного тощо» [2, с.111]. Уявний простір конструювання образів у феноменології постає як фантазування у просторі образності, виведення об’єктів інтенціональності у образну свідомість. А це означає, що реальність об’єктів у естетичних феноменах є квазі-буттєвою; як вказує Ж.-П. Сартр: «Так і є справа й з образним схоплюванням зображеного на картині Карла ѴШ. Цей Карл ѴШ неминуче є корелятивним інтенціональному акту образної свідомості. І оскільки Карл ѴІІІ, ірреальний у тій мері, у якій він схоплюється по його зображенню на картині, саме і є об´єктом наших естетичних оцінок (саме про нього можна сказати, що він «вражає нас», «написаний зі знанням справи, з добірністю, могутньо тощо»), остільки ми повинні визнати, що зображений на картині естетичний об´єкт є щось ірреальне»; «Прекрасним». є те, що не може бути дано сприйняттю та по самій своїй природі віддалено від універсуму» [10, с.310]. Як це формулює Р. Інгарден: «предмет естетичного відчування не є ідентичним ніякому реальному предмету» [5, с.122]. Така концепція «естетичного» обмежує буттєвий статус естетичного досвіду сферою уявного, більш того - неантизуючого уявного: «Краса - це достоїнство, яке якщо й можна було б чому-небудь приписати, то тільки уявленому, і яке має на увазі звернення до небуття світу в його сутнісній структурі» [10, с.316]. Зрозуміло, що найкращою альтернативою тоді уявляється культурологічна концепція, в якій буття культури має фундувати прояв естетичного досвіду як структурно-буттєвої, а не ірреально-уявної форми. Але культурологічна концепція не є альтернативною «квазі-буттєвій» концепції, бо в них обох йде мова не про онтологічні виміри естетичного досвіду. Особливість конструювання об´єктної області образу як квазі-спостереження (Ж.-П. Сартр), що синтезує акти свідомості для представлення об´єкту образу як цілісного, певним чином фіксує той факт, що саме для регіону рецептивного досвіду в його окремих даностях цілісність феномену не дається. Естетичний феномен, як і феномен взагалі, певним чином в своїй цілісності дається в розмірності усього досвіду. Але тоді феномен квазі-буттєвості постає як проявлення онтичних структур естетичного досвіду, як онтичний момент в структурі даності естетичного феномену. Нам здається, що застосування терміну «квазі-буття» в цілому є некоректним по відношенню до естетичного досвіду, його онтологічних структур. Так, факти естетичного досвіду постають у апперцепційному базисі свідомості на одному рівні з фактами практики, і ця особливість сприйняття естетичної подіієвості широко використовується в інших культурних сферах, культурних контекстах життєдіяльності людини. Наприклад, в релігійній практиці не рідко для підтвердження безпосередньої реальності релігійних постулатів використовується репрезентація їх через естетичний досвід.

Онтологічний аспект як більш глибинний має бути розглянутий як буттєвий статус естетичних об’ єктів досвіду в континуальній формі здійснення естетичного досвіду. У приблизному наближенні до визначення онтологічного аспекту естетичного досвіду позначимо цю континуальність як естезис.

В цілому досвід можна визначити як форму та спосіб присутності буття в свідомості, в якому дається нам єдність світу та людини як конструкт досвідної активності. Естетичний досвід тоді постає як спосіб даності та розгортання у свідомості естезису як особливого роду чуттєво- емоціональної актуалізації й інтерпретації взаємовідношення людини та світу, схоплених у атенціональний формі. Атенціональність тут позначає специфічний прото-інтенціональний модус звертання уваги феноменом на себе таким чином, що в досвіді виникає попередня емоція, яка спрямовує свідомість людини в естетичну інтерпретацію цього феномену, тобто викликає естетичну інтенцію.

Якщо квазі-буття, фіксоване феноменологами в естетичному досвіді, є онтичним елементом, то треба зафіксувати, саме на основі чого виникає цей онтичний елемент. Питання про квазі-буттєвість естетичних об’єктів є питанням про існування естетичної предметності: чи естетичні об’єкти є фікційними, чи вони, у певному сенсі, є реальними? Що визначає буттєвий статус естетичних феноменів?

Емоційно-чуттєве переживання змушує нас сприймати інформацію, дану в естетичному досвіді, як факт дійсності. Реалізується максима «почуваю, отже існує». Але в результаті соціокультурних установок, певного роду навчання, на заднім тлі естетичного сприйняття присутнє знання про несправжність, умовність того, що відбувається. В акти усвідомлення естетичного досвіду синтезується деяка дистанція, естетичне віддалення від естетичних феноменів як реальних. Як приклад, розглянемо мистецтво як особливий предметний регіон, який встановлює художній контекст практичної реалізації структур естетичного досвіду. Певним чином, смислові структури мистецтва обґрунтовуються необхідністю сприймати репрезентативні форми мистецтва як дійсні, але в той же час пам’ятаючи про їх умовність: «Якщо предметам і образам реального світу завжди приписується безумовність і чуттєва реальність, то їхнє художнє відтворення сприймається як щось умовне, створеною людською культурою» [7, с.155]. Ця створеність, умовність й, як наслідок, так звана квазі-буттєвість художніх форм мистецтва, що фіксуються як необхідні умови нашого сприйняття естетичних феноменів, в цілому можуть постулюватися для всієї сфери соціокультурної діяльності людини, бо в такому випадку усе штучне як створене є умовним. Якщо це було б саме так, то усі феномени, що постають в естезисі, були б квазі-буттєвими по своєму онтологічному статусу. Виходить, що естезис дає статус квазі-буттєвості своєму предметному наповненню. Можливо, це було б так, якби естетичний досвід обмежувався тільки рамками художнього досвіду й те тільки в його предметній даності. Зміст морального вчинку, описаний у художньому творі, не зникне від того, якщо це буде вчинок вигаданого персонажа. У відношенні до інших контекстуальних регіонів естетичного досвіду ми можемо вказати ситуації, коли дійсний предмет навколишнього світу або дійсні факти нашого життя постають у фокусі естетичної інтенції.

У естетичному досвіді відбувається сприйняття опосередкованих онтичних структур естетичного досвіду як безпосередніх. Дані нам в досвіді факти сприйняття та переживання не лише інтенціоналізуються в образній свідомості уяви, тим самим стаючи квазі-буттєвими по відношенню їх даності як до естетичного досвіду, так й досвіду взагалі, як це постулюється у феноменології, але вони інтенціоналізуються так, що ця квазі-буттєвість не є конститутивною для їх сприйняття як естетичних феноменів. Естетичні феномени в естетичному досвіді даються як безпосередні феномени, хоча саме для досвіду як такого вони є опосередкованими. Їх розташування в естезисі створює не квазі-буттєвий, а альтернативний план реальності. Найкраще цей процес описав Р. Інгарден: «як часто, ідучи гірською стежкою й звертаючи увагу на деталі не завжди безпечного шляху, ми, мимо волі, «дивуємося» так званою красою пейзажу. Ми тоді інстинктивно зупиняємося. Подробиці поворотів тропи, по якій ми піднімалися на вершину, стають нецікавими, ми не маємо часу на їхнє споглядання, нас тепер «залучає» щось інше. Точно так само й у розмові про деякі, може бути, важливі життєві або теоретичні питання ми часто зненацька перериваємо її, тому що зненацька нас вразила якась випадкова якість, що викликає попередню емоцію, наприклад краса й особливе вираження обличчя людини, що саме біля нас перейшла вулицю» [5, с.128]. Ця «зупинка», «гальмування», згідно з Р. Інгарденом, створює деяке ослаблення або навіть зникнення актуальних переживань, пов’язаних з реальними предметами реального світу: «Відбувається явне звуження поля свідомості стосовно цього світу, і хоча ми не втрачаємо беззвітного відчуття наявності й існування його, хоча й відчуваємо, що продовжуємо перебувати у світі, однак це переконання в існуванні реального світу, що постійно прикрашає всяку нашу актуальність, якось відсувається на другий план, втрачає значення й силу. У пізніших фазах інтенсивного естетичного переживання може виникнути особливе й настільки добре відоме нам явище quasі-забуття реального світу» [5, с.128]. Але Р. Інгарден вказує, що це «гальмування» може бути більш або менш інтенсивним, що пов’язано з перебігом попередньої емоції та її відношення до попередніх інтересів людини [5, с.129]. Мала інтенсивність «гальмування», при якій факти повсякденного життя мають більший вплив на досвід, можуть перервати естетичне переживання, але якщо процес розгортання естетичного досвіду буде розвиватися, то «гальмування» стає стійким, і тоді лише закінчення естетичного досвіду або більш сильний стимул з повсякденного життя поверне нас до звичного перебігу подій. Отже, у естетичному досвіді предмети нейтралізуються у квазі-буття, але лише тому, що переходять від повсякденного досвіду до естетичного, й їх буття є «квазі» лише у відношенні до предметності повсякденного досвіду. Певним чином, проблема існування в естетичному досвіді предметів є проблемою того, як ці предмети існують у альтернативному плані реальності. Це саме альтернативний план реальності, бо він існує спільно із повсякденною дійсністю, в якій реалізація досвіду створює певну установку свідомості, що пов’язана із існуванням навколишньої реальності. Ця установка в естетичному досвіді модифікується: «наші пізнавальні й практичні дії нормально відбуваються на тлі головного, постійно підтримуваного нами переконання про існування реального світу, у якому існуємо також і ми. Таким чином, у той момент, коли в нас відбувається попередня естетична емоція, це переконання, по правді говорячи, не підривається, не виключається зі сфери нашого життєвого досвіду, але. відсувається як би на периферію свідомості й приглушається» [5, с. 132]

На нашу думку, в альтернативному плані реальності, який розгортається в естезисі, здійснюється презумпція існування: усе існує, поки немає потреби стверджувати зворотне. Треба зазначити специфіку цієї презумпції. Для усього різноманіття естетичного досвіду вона дається саме як онтична презумпція, бо вона конституює буттєву даність об’єктів як буттєву даність естетичних феноменів, тобто їх буттєву даність у певному естетичному контексті, певному предметному регіоні естетичного досвіду. А як онтологічна презумпція, тобто як конституювання буття континуальності естетичних феноменів, презумпція існування характеризує лише художній досвід, де визначення фікційних подій, образів, описів тощо як реальних потребує такого ж визначення від просторово-часових меж фіктивного світу, де відбуваються події, формуються образи, створюються описи тощо. Світ, що дається в художньому досвіді, фундує елементи свого континууму саме своїм існуванням, тобто, певний художній образ може існувати лише в певному художньому світі, релевантному йому. Еклектичне поєднання різноспрямованої художньої образності, що, наприклад, маємо в творах постмодерністів, означає не те, що тут не має художнього світу, а те, що презумпція існування як онтологічна презумпція в художньому досвіді уможливлює створення просторово-часового утворення, де таке еклектичне поєднання буде органічним. Це відбувається саме завдяки тому, що в естезисі розгортається альтернативний план реальності, тобто специфічна естетична цілісність світу, в якій саме естетичні якості є головними для створення органічного континууму.

Таким чином, онтологічні аспекти естетичного досвіду пов’язані з особливостями конституювання предметності у онтологічних й онтичних структурах естетичного досвіду, даність яких визначена розгортанням альтернативного плану реальності в естезисі та презумпцією існування.

Література

Гусерль Е. Досвід і судження. Дослідження з генеалогії логіки / Едмунд Гусерль; Пер. з нім. В. Кебуладзе. - Київ: ППС-2002, 2009. - 356 с. - (ZETEEE).

Гуссерль Э. Идеи к чистой феноменологии и феноменологической философии. Т. 1: Общее введение в чистую феноменологию / Эдмунд Гуссерль; Пер. с нем. А.В. Михайлова - М.: Дом интеллектуальной книги, 1999. - 336 с.

Зязюн І.А. Естетичний досвід особи. Формування і сфери вияву / І.А. Зязюн. - К.: Вища школа, 1976. - 176 с.

Иванов В.П. Человеческая деятельность - познание - искусство / В.П. Иванов. - К.: Наукова думка, 1977. - 251 с.

Ингарден Р. О различном познавании литературного произведения. Эстетическое переживание и эстетический предмет / Роман Ингарден // Исследования по эстетике; Перевод с польского А. Ермилова и Б. Федорова. - М.: Издательство Иностранной литературы, 1962. - С. 114154.

Кант И. Сочинения на немецком и русском языках. Т.2: Критика чистого разума: в 2 ч. Ч 1. / Иммануил Кант; под ред. Б. Бушлинга, Н. Мотрошиловой. - М.: Наука, 2006. - 1081 с.

Кривцун О.А. Эстетика: Учебник / О.А. Кривцун. - М.: Аспект Пресс, 2000. - 434 с.

Мінаков М. Історія поняття досвіду: Монографія / Михайло Мінаков. - К.: Вид. ПАРАПАН, 2007. - 380 с.

Павлова О.Ю. Онтологічний статус естетичного досвіду: Монографія / Олена Павлова. - К.: ПАРАПАН, 2008. - 262 с.

Сартр Ж.-П. Воображаемое. Феноменологическая психология воображения / Жан-Поль Сартр; Пер. с фр. М. Бекетовой. - СПб.: Наука, 2002. - 319 с. - (Серия «Французская библиотека»).

Скороварова Є.В. Проблема метакатегоріального устрою естетики та поняття естетичного досвіду / Є. В. Скороварова // Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури : Зб. наук. праць. - К.: Міленіум, 2009. - Вип. XXII. - С. 192-199.

Татаркевич В. Історія шести понять: Мистецтво. Прекрасне. Форма. Творчість. Відтворництво. Естетичне переживання / Владислав Татаркевич; Пер. з пол. В. Корнієнка. - К.: Юніверс, 2001. - 368 с.

Хайдеггер М. Бытие и время / Мартин Хайдеггер; Пер. с нем. В. В. Бибихина. - Харьков: «Фолио», 2003. - 503, [9] с. - (Philosophy)