Іваницька А.Г.

Національний аграрний університет (м. Київ)

Розглянуто актуальну проблематику досліджень з історії становлення християнської церкви. Висвітлено питання літературної спадщини, богословської та місіонерської діяльності апостола Павла.

“Праведний житиме вірою ” (Гал. 3,11) - пророчі слова апостола Павла подарували нове життя церкві, лягли в основу Протестантської Реформації. З перших днів свого існування християнська церква намагалася вирішити питання про співвідношення закону та благодаті. Для чого, з якою метою люди отримали старозавітний закон? Чи були врятовані праведники старозавітних часів за допомогою лише закону? Чи можливе спасіння самою лише вірою? Якщо для спасіння людини основоположною є віра, наскільки важливим буде той спосіб життя, який вестиме людина? Ці та інші принципові для християнського віровчення питання були вперше сформульовані та розвинуті апостолом Павлом в його Посланні до Галатів.

Історичні тлумачення книг Біблії беруть свій початок ще з часів давньоіудейської екзегези - традиційного тлумачення Тори. В ХІХ ст. з радикальною критикою Нового Завіту виступили представники Тюбінгенської школи (Бауер Ф., Штраус Д., Древс А., Вольней К., Дюпюі Ш., Робертсон Д., Сміт В., Ковальов С., Ленцман А., Кривельов І. та інші). Їм протистояли представники історичного школи вивчення Нового Завіту (Вельгаузен Ю., Луазі А., Гарнак

А., Клаузнер І., Каждан А., Кубланов М. та інші). Дослідження біблійної тематики сучасними українськими дослідниками репрезентовані в роботах: С. Головащенко, Є. Дулумана, П. Козік, С. Кримського, В. Ляха, В. Малахова, М. Савельєвої, П. Яроцького, С. Ярмусь та ін. Постать апостола Павла стала епохальною для розвитку церкви. Він - фігура, яка відіграла значущу роль у проголошенні й катехізації християнської віри. Його спадщина, яка налічує 14 послань і на яку припадає більше половини Нового Завіту, надовго лишатиметься в центрі уваги вітчизняних та зарубіжних дослідників.

Мета статті - аналіз особистого внеску апостола Павла у становлення інституту християнської церкви на прикладі Послання до Галатів.

Однією з характерних особливостей Corpus Paolinum є їхній тісний зв’язок із практикою. Кожне послання апостола Павла умовно можна розділити на доктринальну та практичну частини. Здається, не випадково вони складені саме таким чином. Праведність, що її кожний віруючий отримує від Бога, через віру пов’язана з людською поведінкою: “Бо як тіло без духа мертве, так і віра без діл - мертва” (Іак. 2,20). Апостол Павло виступає не лише як богослов, але і як практик, бо навчає тому, що сповідує сам. Його повчання мають безпосереднє відношення до життя, власним прикладом він демонструє нерозривність доктринально-практичної єдності.

Ретельна оцінка характеру та служіння апостола Павла необхідна для розуміння й оцінки послань загалом та Послання до Галатів зокрема. Про особисті характерні риси апостола Павла, освіту, фактори, що призвели до навернення, можна дізнатися з книги Діянь, автором якої є Лука - один із послідовників, сподвижник Павла. Саме освіта, яку отримав Савл (єврей. Саул), дозволила йому стати знавцем єврейського закону, вчителем віри, впливовим релігійним діячем свого народу. Серед рис, що характеризують Савла Тарсійського як освіченого, розумного, релігійного єврея, хороброго та шаленого, рішучого та впливового фарисея, ревнителя єврейського закону, навряд чи можна спостерігати риси, притаманні засновнику християнської церкви, апостолу. Але саме такі риси, як освіченість, розум, релігійний запал, рішучість, визначили майбутнє Савла в здійсненні Божого задуму.

Свідчення про навернення апостола Павла - один з найзначніших моментів, що допомагає зрозуміти кардинальну зміну не лише його внутрішніх переконань, а й всього життя. Події, що передували зверненню Павла до християнської релігії, описані в Діяннях апостолів (Діян. 5,12-39; 6,7; 6,8; 6,9-10; 6,11-15; 7,51-54; 7,55-56; 7,59-60; Матф. 5,44) - йдеться про Божі знамення та чудеса, які передували прийняттю іудейськими священиками Христової віри; благодать апостолів, яка сходить на св. Стефана, змусила Савла вперше замислитися над правдивістю Благої звістки; лице Стефана, що стало подібним до обличчя янголів, справило глибоке враження на всіх присутніх під час його суду, апофеозом якого стала його передсмертна проповідь, вона вразила присутніх: “...як зачули ж оце, вони запалилися гнівом у серцях своїх, і скреготали зубами на нього... ” (Діян. 7,51-54).

Про момент навернення Савла в Діяннях знаходимо три свідоцтва (Діян. 9,1-19; 9,5; 9). Кожне з них містить особливості, моменти, які відсутні в інших епізодах. Насамперед йдеться про ураження Савла світлом з небес під час подорожі в Дамаск, внаслідок чого він осліп. Але то сліпота алегорична, вона символізує Савлову впертість стосовно знаків, що були дані йому згори. Остаточне перетворення Павла відбувається не в результаті поразки в богословських дебатах, а в момент особистого одкровення Ісуса Христа: “Савле, Савле, - чому ти Мене переслідуєш?...Я Ісус, що Його переслідуєш ти” (Діян. 9,4-5). У наступних віршах книги Діянь спостерігаємо, що характеризують зміни не лише в світогляді Савла, а й в його поведінці, про що свідчить також і зміна ім’я із Савла на Павла. Павло став об’єктом особистого одкровення Христа, він приймає надприродне, перш, ніж зміг осягнути його (Діян. 9,3-5); відтепер він поститься, молиться, приймає одкровення через видіння (Діян. 9,9-12). Як переслідувача християн Павла дуже боялись, але тепер він - вибране знаряддя для проголошення Євангелізації інших народів (Діян. 9,13-15); за допомогою рукоположення Ананії відновлюється зір Павла, він приймає хрещення як публічне визнання ним нової віри (Діян. 9,17-18) - і, нарешті, усвідомлює власну місію, приймає навернення.

Павлове навернення та проповідь здивували всіх (Діян. 9,21). А початковий місіонерський досвід, що розпочався одразу після навернення, наштовхнувся на сувору опозицію та переслідування (Діян. 9,23-24). Переконуючи євреїв у тому, що Ісус є Месія, апостол Павло вдається до доказів логіки та розуму, до богословських дискусій, а не до силових методів. Так були закладені підвалини його майбутнього служіння (Діян. 9,22). Після проповідей Благої Звістки в Дамаску та Єрусалимі, що на той час був центральною ареною гоніння християн, апостол Павло повернувся до Тарсу. Наступна подорож Павла відбулася в той час, коли він супроводжував апостола Варнаву з місією до Антиохійських церков. Моменти гонінь, опозиції, непорозуміння, що їх відчув на собі апостол Павло під час переслідувань, на нашу думку, допомогли йому поглянути на проблеми церков зсередини та розпочати написання послань. Усвідомлення необхідності захисту віри спонукало апостола Павла постійно підтримувати контакти з новонаверненими церквами. Незадоволений тим, що люди сприймали Ісуса як Спасителя, апостол щиро намагався утвердити їх в істині, він навчав їх Писанню. Він започатковував церкви, надавав їм практичні поради щодо життя справжнього християнина. Якщо в церкві виникали проблеми, за допомогою звертались до апостола Павла.

Значення “Послання до Галатів” неможливо зрозуміти, розглядаючи його поза кризою, з якою зіткнулося християнство з боку іудейських священиків. Так, однойменне послання було написане з метою захисту християнської віри від загроз з боку тих, хто наполягав на слідуванні закону з метою спасіння або підтримки правильних взаємовідносин з Богом. Місцева криза, що назрівала в церквах Галатії, віддзеркалювала загальну кризу тогочасного християнства.

Відповіді на запитання про те, хто такі галати, чому виникла криза та в чому полягала Павлова відповідальність, зроблять доступними для розуміння цілі, з якими писалося це послання, а також його структуру Згідно з Північногалатською теорією, назва Галатія належала або до більшої однойменної римської провінції, або ж лише до її північної частини. Ця північна частина, розташована на Чорноморському узбережжі, відповідає початковій Галатії. Населення, що мешкало там, було потомками галів, котрі потрапили туди з території, що належить сучасній Франції, в ІІІ ст. до Р.Х. Якщо вірити цій теорії, своє послання апостол Павло адресував церквам саме цих районів. У книзі Діянь Апостольських ніде не згадується про факт перебування Павла в північній Галатії. Проте церкви, що їх започаткував апостол Павло, знаходяться саме в південній частині Галатії . Це аргумент, що був запропонований прихильниками Південногалатійської теорії. Тобто послання належить саме християнським спільнотам південної частини Галатії.

Якщо Південногалатійська теорія є вірною, то Послання до Галатів було написане до Єрусалимського собору (припущення базується на тому факті, що собор не згадується в посланні). Вірогідно, що це було одне з перших апостольських послань Павла. На той час південні регіони перебували в центрі євангелізації вже до кінця його першої місіонерської подорожі ( орієнтовно 45-49 рр. по Р.Х.) (Діян. 13,4). Можливо, що послання було написане після місіонерської подорожі, напередодні Єрусалимського собору (49 р.). У посланні висвітлюються питання, які обговорювалися під час роботи собору (Діян. 15).

Повертаючись до кризи в церквах Галатії, що її спричинили іудаїсти, важливо зрозуміти, в чому саме полягала ця кризова для церкви ситуація. В галатських церквах, заснованих Павлом, виникло питання про сотеріологію (вчення про спасіння). В своїх проповідях апостол Павло наголошував на тому, що тема спасіння вірою є провідною доктриною християнства. Апостол звертається в посланні до Галатів з наміром вберегти їх від помилок, адже “праведний житиме вірою ” (Гал. 3,11). Це головний вірш послання. Галатські церкви складалися з іудеїв та язичників. Іудеї вважали, що для спасіння язичникам необхідно дотримуватись закону. В той же час апостол Павло навчає про діяння Ісуса, який несе спасіння, однакове як для євреїв, так і для язичників, за допомогою самої лише віри. Павловий доказ звучить таким чином: “Бо коли набувається правда Законом, то надармо Христос був умер ” (Гал. 2,21). Так постали питання, принципові для самовизначення християнства: чи відповідає євангельська звістка єврейській вірі та вірі в Ісуса Христа? Чи є християнство сектою всередині іудаїзму чи воно має свої специфічні, характерні лише для нього особливості? Чи є дотримання єврейської культури необхідною запорукою навернення до християнства? Багато хто з іудеїв позитивно відповідав на ці запитання, не усвідомлюючи принципової різниці між розумінням Євангелія. Головна помилка іудаїстів полягала в їхньому бажанні додати щось до вчення Ісуса. Йдеться про єврейський обряд, свідчення союзу з Богом - обрізання. Фарисеї наполягали на тому, що язичники заради спасіння підлягають обов’язковому обрізанню. Вони навчали, що спасіння дається вірою та наслідуванням закону.

Читаючи послання до Галатів, не можна не звернути увагу на великий ступінь відповідальності, з якою апостол Павло ставиться до навернених галатів. Недарма навіть його звернення до них як батька до своїх дітей свідчить про його любов до них та щирі хвилювання за їхню долю (Гал. 4,19). Відчуваючи, що галати знаходяться на межі зречення своєї віри в Ісуса Христа, апостол Павло, як справжній духовний батько, намагається захистити їх від помилки. Окрім батьківського почуття відповідальності стосовно галатів, апостол Павло відчуває відповідальність перед Богом, він занепокоєний, що захоплення невірним вченням несе загрозу галатським спільнотам. Як вже було підкреслено, криза серед галатських церков була віддзеркаленням перехідного періоду, характерного для всієї ранньої церкви. Причинами кризи став швидкий ріст кількості новонавернених з язичницького середовища, що, природно, викликало хвилю питань з приводу того, яким саме чином приймати язичників у церкву? Іудеї вважали, що стати гарним християнином можливо, якщо ти став гарним євреєм. Для них християнство уособлювалося з продовженням Мойсеєвого закону.

Вийшовши з єврейського середовища, християнство спочатку справді було єврейським. Першими послідовниками Христа були євреї-прозеліти, що прийняли іудаїзм. Вони не розглядали свій новий духовний досвід як дещо окреме від іудейської релігії. Вкрай необхідний перехід від іудаїзму до християнства відбувався повільно (Діян. 2,42-46; гл. 8-11).

Керівники ранньої християнської церкви на чолі з апостолом Павлом зайняли тверду позицію в питанні захисту християнської свободи від іудейських нашарувань. Павло як помазаник на апостольське служіння серед язичників ніс відповідальність за чітке пояснення вимог, що висувалися ним. Ситуація загострилася й досягла свого апогею на соборі, який з цього приводу відбувся у Єрусалимі. В роботі собору взяли участь апостол Павло разом із апостолом Варнавою (Діян. 15,2). Результатом роботи собору стало відокремлення християнства від іудаїзму (Діян. 15,4-31).

З огляду на події, які відбувалися всередині церкви та за її межами, а також на спрямування, що обрала для себе християнська церква, маємо можливість краще зрозуміти Послання до Галатів і роль апостола Павла в цьому процесі. Іудаїсти, багато з яких походили з Єрусалиму, не лише кинули виклик тому, чого навчав апостол Павло, а й самому його праву навчати. Тому апостол Павло, як можна спостерігати зі структури послання, ретельно підготувався до захисту Благовісту. План Послання до Галатів складається з п’ятьох розділів, що логічно випливають один з одного: Про істинність Євангелія (Гал. 1), Про визнання апостолами Павла (Гал. 2), Про віру, що несе благодать (Гал.

, Про Павлову любов до християн-галатів (Гал. 4), Про збереження власної свободи (Гал. 5). Головні теми послання: Закон - його призначення, природа, співіснування з християнською етикою; Благодать - її значення для віруючих і грішників; Віра та її характеристики; Виправдання, шляхи його отримання; Праведність - як наслідок віри, а не Закону; Свобода - її якості та людські обмеження; Святий Дух у житті віруючих.

Рукопис послання до Галатів належать до межі ІІ та ІІІ ст. і його автентичність не викликає сумнівів. “Автографи”, тобто оригінали текстів, що були написані безпосередньо особами, яким традиція приписує авторство, не збереглися. Нагоду вивчати Новий Завіт ми маємо завдяки археологічним знахідкам ХІХ - ХХ ст. Серед найдавніших рукописів, що містять апостольські Послання,в тому числі послання апостола Павла, можна вказати такі: папіруси Ч. Бітті (200 та 270 рр. н.е.), папірус М. Бодмера (ІІ - ІІІ ст. н.е.), папірус Оксиринха (ІІІ - ІѴ ст. н.е.), Ефремів кодекс (V ст.), кодекс Фрієра (ІѴ - V ст.). Згадки про 13 послань апостола Павла (за виключенням Послання до Євреїв) містить канон Мураторі (остання третина ІІ ст.). Серед манускриптів Біблії, що можуть засвідчити автентичність Павлових послань, виділяють Синайський кодекс (V ст. н.е.), - манускрипт, знайдений 1930 - 1931 рр. у Єгипті, який містить чимало фрагментів багатьох книг Біблії, зокрема, Послання апостола Павла. Кумранські знахідки, починаючи від 1947 до 1965 рр., збагатили біблійну науку ще на понад 40 тис. фрагментів рукописів. Їх розподіляють на три групи: біблійні тексти, апокрифи, твори спільноти єсенів. Сувої, знайдені в Кумрані, містять дві версії книги Ісаї, арамейський текст або переклад книги Іова, Псалми, Іезекіля, Левіт. Ці знахідки поставили історію біблійного тексту на твердий фундамент. Справедливість цього твердження ілюструє той факт, що до 10% новозавітного тексту посідають посилання та цитати іудейського старозавітного писання. Ще один цікавий приклад значущості цих знахідок: “численні виправлення біблійного тексту, що їх запропонувала біблійна критика останніх двох століть, як правило, не підтверджується давніми на теперішній час біблійними рукописами ” [1, 15]. Про далеко не випадковий збіг між кумранськими рукописами та християнськими писаннями висловив думку представник міфічної школи Я. Ленцман [Див.: Ленцман Я. Сравнивая Евангелия. - М.: Политиздат, 1967. - С.56].

Новозавітний канон формувався та затверджувався церковними соборами протягом ІІ - V ст. н.е. Вже у 50-60-х роках І ст. традицією було сформовано корпус апостольських послань. Послання до Галатів є останнім в низці “великих послань” апостола Павла (слідує за Рим та 1 і 2 Кор.), які були включені до новозавітного канону.

Головна тема послання до Галатів випливає з аналізу лексики та термінології основної частини послання, де ми зустрічаємо: закон (32), віра (26), виправдання, праведність - (13), свобода (10), язичник (11), іудей (6), обрізання (16 разів). У посланні до Галатів підіймається надзвичайно хвилююча тематика співвідносності свободи - дорогоцінного Божественного дару і Закону, в лещатах якого, мабуть, звичніше знаходитися людині, яка весь час намагається здобути праведність. Часто вживані поняття Закону та віри в багатьох випадках зустрічаються парою, як протиставлення один одному заради підсилення змісту: “А коли ми дізнались, що людина не може бути виправдана ділами Закону, але тільки вірою в Христа Ісуса, щоб нам виправдатися вірою в Христа, а не ділами Закону. Бо жодна людина ділами Закону не буде виправдана” (Гал. 2,16).

Справи Закону - система, що обіймає всі боки життя, регламентує кожний людський крок. Апостол Павло виступав проти формального виконання Закону, яке, за його словами, є рабством. Закон, на думку Павла, то є лише виховний засіб. Лише життя в Ісусі Христі принесе людині найвищу свободу. Пояснюючи нову фазу духовного розвитку, апостол використовує термін «виправдання». Виправдання, праведність досяжні лише Богу-Творцю. Людська праведність умовна, людина не в змозі претендувати на абсолютну праведність. До приходу Христа- Спасителя умовно праведною вважалася людина, що жила за Законом. Але справжнього виправдання не існувало. Воно прийшло з хресною смертю Ісуса, через якого людям було дароване прощення. Саме тому, виправдані Богом, вони тепер прагнуть не Закону, а небесної любові: “Бо сили не має в Христі Ісусі ані обрізання, ані необрізання, - але віра, що чинна любов’ю” (Гал. 5,6) Закон керував людьми із-зовні, спасіння змінює їх зсередини.

Слова про віру та любов заперечують будь-яку можливість для людини бути вірною Богові без виконання моральних заповідей. Так, ідеалом християнства проголошується християнська свобода як свобода від гріховної неволі. Саме ця свобода у поєднанні з благодаттю наближує людину до добра. Апостол Павло не впадає у протиріччя, він наголошує на важливості норм Закону, їхній цінності для християнина. Суть закону полягає у словах: “Люби свого ближнього, як самого себе!” (Гал. 5,14). Цінність Закону була проголошена ще Ісусом Христом, який хоча і перебував вище від закону, із повагою ставився до ветхозавітних настанов. Згідно з вченням апостола Павла, свобода християнина не означає рішучої відмови від зовнішніх проявів віри. Він глибоко шанував церковні таїнства та устрій. Мова йде про намагання апостола звернути увагу навернених Галатів до істини, що міститься в Євангелії. Християнин, що помер із вірою у Христа задля гріха, воскресне як нове створіння, отримає буття нового ґатунку, в порівнянні з яким багато з того, що вважалося важливим, у цьому житті стане другорядним.

Апостол Павло стверджує, що віра - це не лише суб’єктивне відчуття. Це життя. Нове життя, яке здійснюється за участю самої людини. Аргументи Павла, його проповідь досить чітко відтворюють дух Нагорної проповіді в образі уподібнення Христу та присутності Святого Духу. Плоди його: любов, радість, мир, терпіння, віра...(Гал. 5,22-23; 6,2). Звертаючись до опонентів, апостол знову наголошує на тому, що Ісус Христос не зневажав Закон, а проголосив нову месіанську еру. З її приходом людям буде даровано Новий Завіт і Новий Закон.

Так, у своєму Посланні до Галатів, свідомо чи ні, апостол Павло проголошує благовіст християнської свободи, пророкує нову еру. В ній головними сходинками до Царства небесного для християн стають: Ісусова благодать, що спасає, та віра разом із служінням, що уособлюється в любові. Все інше відходить на інший план.

Підбиваючи підсумки, мусимо наголосити, що апостол Павло - ключова постать в становленні інституту церкви. По суті, він перший отець церкви. Саме з його легкої руки у власних канонізованих пізніше Посланнях було сформульовано юридичні норми церковного життя від імені Христа. Павло - не лише апостол, якщо можливо так зазначити, другої хвилі, що з’явився після розп´яття Христа, і той, що не увійшов до числа перших учнів Христа. Але він - перший канонізований апостол, бо до нього після розп’яття Христа апостолами ставали лише ті, кого рукопокладали учні-першоапостоли Ісуса Христа.

Іудейське за місцем походження християнство в своєму історичному поступі переросло межі іудейської секти і природно прагнуло теоретичного та віровчального закріплення своїх фундаментальних положень. За допомогою плідної, надзвичайно важливої, з точки зору становлення церкви, роботи як богослова так і місіонера, апостолу Павлу вдалося розмежувати поняття Закону та Благодаті. Цей важливий крок дозволив апостола Павлу вивести християнство за межі іудейського середовища. Послання до Галатів авторства апостола Павла має полемічний характер і було спрямоване на подолання обмеженостей еврейського Закону, який вичерпав себе. Ідейний зміст послання становить основоположне для християнського віровчення питання - питання про значення слідуванню Закону як зведення визначальних правил та заповідей задля спасіння людини. Послання містить основи сотеріологічного вчення християнства, сформульованого та викладеного апостолом Павлом. У ньому вперше в історії христянства нового значення набули поняття Закону і Благодаті, виправдання, свободи та віри.

Література

Находки у Мертвого моря/Амусин И. - М. : Наука, 1964. - 102 с.

Біблієзнавство. Вступний курс: Навч. посібник/Головащенко С. - К. : Либідь, 2001. - 496 с.

Новый Завет. Поиски и находки/Кубланов М. - М. : Наука, 1968. - 230 с.

Сравнивая Евангелия/Ленцман Я. - М. : Политиздат, 1967. - 190 с.

Біблія або книги Святого Письма Старого й Нового Заповіту/Огієнко І.:Пер. з рос. мови. - К. : Українське Біблійне Товариство, 2002. - 1159 с.

Жизнь и труды св. апостола Павла/Фаррар Ф. - К. : Богдана, 1994.- 1112с.: 255 ил