Електронна бібліотека підручників

Интернет реклама УБС




Етикет і сучасна культура спілкування

3.1. Культура спілкування подружжя в сім´ї


У цьому розділі йтиметься про створення здорового мо­рально-психологічного клімату в сім´ї та школі, про педаго­гічну компетентність і морально-етичну обізнаність батьків, їхню відповідальність за моральний образ дитини, естетичну культуру її почуттів, формування справжньої інтелігентності.

У сім´ї закладаються засади світогляду. Повноцінна осо­бистість не може сформуватися поза родиною, саме в сім´ї закладається фундамент фізичного, психічного, морально-етичного здоров´я.

Справжня вихованість, культура людини перевіряється її поводженням із близькими. Мудрість народна стверджує: "за культурою ставлення до жінки судять про культуру суспіль­ства"; "жити треба так, щоб було легше від того, що ти жи­веш" і "якомога менше заважати один одному". Родина сприяє соціалізації, формуванню й збагаченню духовного сві­ту людини впродовж усього її життя. Класик української лі­тератури Іван Котляревський слушно зауважував:

"Де злагода в сімействі, де мир і тишина, Щасливі там люди, блаженна сторона".

Й це так, адже родина формує підвалини характеру лю­дини, ставлення до праці, найважливіших моральних і куль­турних цінностей.

Стосунки між чоловіком і жінкою мають таку саме трива­лу історію, як і весь людський рід. Характер взаємин подружжя в родині змінюється від однієї суспільно-економічної формації до іншої, від доби до доби, й визначається зреш­тою економічним ладом суспільства.

Природним підґрунтям любові є інстинкт продовження роду й зумовлений ним потяг до представника протилежної статі. Цей інстинкт властивий і тваринам. Утім, на відміну від тварин людина усвідомлює свої інстинкти. Кохання — це не тільки акт фізичної близькості із коханою людиною, а й складний комп­лекс почуттів, переживань, прав і обов´язків. У народі кажуть: любов сильніше смерті. "Що дає основу? — Любов. Що тво­рить? — Любов. Що зберігає? — Любов, любов. Що дає насо­лоду? — Любов. Любов — початок, середина і кінець, альфа і омега", — ці слова належать Григорію Сковороді.

У коханні природна основа зв´язку чоловіка і жінки олюд­нюється: ставлення чоловіка до жінки є природним ставлен­ням людини до людини. У взаєминах людей різної статі, хоч би якими близькими вони були, виявляється те, наскільки ця людина у своєму індивідуальному вияві є водночас істотою суспільною. Бо невесело в світі жити, як нема кого любити.

Підґрунтя етикету сімейних взаємин становить мораль­ний принцип, який полягає в тому, що вдома не можна пово­дитися "як заманеться, бо це нікого не стосується". Навпаки, саме культура спілкування подружжя в сім´ї, їхня поведінка у побуті — головний критерій порядності й інтелігентності.

Зростання кількості розлучень в останні десятиліття, по­ряд з іншими причинами, зумовлене й тим, що люди не вміють поводитися вдома, не знають азів етикету сімейних взаємовідносин.

Практика сімейного існування доводить, що для цілкови­того щастя замало одного лише кохання, спільності інтере­сів і подібності характерів. Конче важливими в сімейному житті є інтелігентність (порозуміння) й уміння поводитися (культура поведінки).

Якщо хтось із подружжя має чуйну душу і почуття такту, сімейне життя складається щасливо. Подружнє кохання на певному етапі саме по собі замінює і такт, і добрі манери.

Проте брак культури поведінки згодом неодмінно познача­ється на сімейному житті.

Родина це соціальний осередок, і в ній виявля­ється все найголовніше з культури спілкування: повага до старших, чемне, коректне й послужливо-делікатне став­лення один до одного.

Існує важлива заповідь: "якщо ви не хочете, щоб діти повторювали ваші помилки, не припускайтеся або, принай­мні, намагайтеся не припускатися цих помилок".

Батьки — вихідна модель для наслідування і взірець для дітей (за умови, що вони по-справжньому займаються вихо­ванням дітей). Про виховання дітей у родині написано безліч книжок. Але нас цікавить один аспект — культура поведінки, гарні манери, етикет сімейних взаємин. Необхідність ознайом­лювати з ними дітей і навчати їх правил поведінки ніхто не піддає сумніву. Проте кожен із батьків робить це на власний розсуд, мірою своїх сил і досвіду. Кажуть: "повторення — мати навчання". І справді, виховання грунтується на прикладі. Якщо батько сам палить, а дитині забороняє робити це, — ціна копійка таким напученням і такому прикладові.

Не можна допускати, щоб молодші в сім´ї відчували по­турання з боку батьків на шкоду старшим. Молодших слід виховувати у повазі до старших незалежно від того, хто це: дідусь, бабуся, старший брат або старша сестра. Шанобли­ве, чемне ставлення до старших зобов´язує молодших у всіх випадках прислухатися до їхньої думки. Якщо й ставитися до молодших дещо поблажливо, це необхідно робити так­товно, у жодному разі не ображаючи старших.

Проблема поваги до віку стосується не так батьків і ма­терів, як бабусь і дідусів, котрі споконвіку вважалися охо­ронцями сімейного вогнища. Цілком доречно згадати, як у давнину поважали батьків, вшановували старість. До стар­шого завжди виявляли особливу шану, він мав перевагу пе­ред молодшими й у побуті, й за святковим столом, й на зборах під час обговорення важливих господарських справ.

Звідси і звичай синівської шанобливості до старших і од­на з головних аксіом культури поведінки всіх народів — шанування старших. Хто знається на звичаях і обрядах Індії, Китаю, Японії, Середньої Азії, Кавказу, тому відомо, якою неосяжною є там суцільна повага до літніх людей.

Натомість повагу дітей потрібно заслужити, а це досяга­ється тільки особистим прикладом. Старші мають бути так­товними, якнайсуворішим чином контролювати свою поведінку.

Немає рецептів, універсальних формул для ідеальної поведінки в родині, вдома. Кожен учинок потребує індиві­дуального рішення, грунтованого на міцному духовному фундаменті: чуйності, сумлінні, добропорядності, такті, вмінні во­лодіти собою, знанні норм і правил культури пове­дінки. Коли ж фундамент хиткий, тоді з мухи "роз­дмухують слона"; не на тому місці поставлена склян­ка, розбите блюдце можуть послугувати приводом для розлучення.

Це, звісно, не означає, що взаємна терпимість має пе­реходити в усепрощення. Пробачати один одному помилки треба, але помилки ці мають бути делікатно, тактовно, без­болісно, без приниження й образи обговорені.

Недарма німецьке прислів´я твердить: "Від недбалого одягу й неприбраної кімнати — один крок до сварки". Недбалість, неохайність у побуті свідчить про безкультур´я, нечемність, неповагу до оточуючих. Неохайність спричинює неспокійну, нездорову, нервозну атмосферу у домі. Адже всім відомо, що тільки здорова, спокійна атмосфера є умовою щасливого, дружного життя. Ясна річ, подружжя разом несуть відпові­дальність за атмосферу в родині, але вихованіший і чемні­ший, делікатніший і тактовніший має правити за взірець.

Наша бурхлива інформаційна доба, доба прискорених темпів і життєвих ритмів породжує нові форми взаємовідно­син у родині. У дім увійшла сучасна побутова техніка, доко­рінно змінивши побут багатьох родин. Усе, що діти бачать на телеекрані й спостерігають у житті дорослих, вони запа­м´ятовують надовго. Діти стежать за кожним кроком і сло­вом батьків. Діти копіюють, беруть на озброєння кожну сварку, кожен закид або зухвале, брутальне слово.

Уміння з´ясувати стосунки — вельми складне мистецтво. Якби у царині домашнього спілкування не припускалися та­кої кількості помилок (напевне тому, що вдома люди менше стежать за собою, не відчувають відповідальності за бру­тальне слово), розлучень неодмінно поменшало. Адже бру­тальне слово — це загроза мирному сімейному життю. До­бре, якщо той, кому воно було адресоване, виявиться вихо­ваним і постане вище дріб´язкової образи, не надаватиме великого значення тому, що було сказано. А якщо ні? Отут уже скандал неминучий. Безкультур´я й нахабство, постійне приниження й образа, порушення провідних норм і правил сімейного етикету можуть зруйнувати навіть найміцнішу ро­дину, розтоптати найдужче почуття.

Родина — школа праці, школа життя, школа поколінь. Без добрих почуттів немає добрих справ. Адже "людина вища за ситість", як казали стародавні мислителі. І щоб ми могли піднятися над ситістю, необхідні дисципліна і самодисциплі­на, високі моральні якості, що виховуються з дитинства.

Характер і глибина естетичного освоєння дитиною світу вирішальною мірою залежать від батьків. "Я гадаю, — писав К.Д.Ушинський, — що естетично впливати прямо на дітей важко, тож треба людей виховувати естетично. Статуї, кар­тини, природа справляють вплив радше на дорослих, і вони вже надихають цим впливом життя, слова, рухи тіла, домаш­нє коло, одяг, поводження з дітьми, — і вже у цій формі діти сприймають витончене"´. Таким чином, естетична культура дітей — це наслідок естетичної культури батьків.

Могутнім засобом естетичного виховання і самовихо­вання слугують література й мистецтво, котрі не лише збуд­жують і викликають благородне хвилювання, а й допома­гають людині якомога глибше пізнавати життя. "Без мис­тецтва, — писав Д.М.Кабалевський, — будь-яка система виховання людини виявиться якщо не безпорадною, то при­наймні меншовартісною".

Культура спілкування подружжя в родині залежить та­кож від поваги чоловічої й жіночої гідності. Інтелігент­ність — визначальна риса чоловічої гідності (це здатність бути другом жінці на виробництві, у громадській діяльнос­ті, у побуті та сім´ї). Виховання чоловічої гідності почина­ється з раннього дитинства, із поваги спершу до матері, сестри, бабусі, потім до дівчини, дружини. У сім´ї хлопчик здобуває перший досвід моральної відповідальності за власні вчинки, наслідуючи свого батька.

Жіноча гідність охоплює чарівність, інтелігентність, доб­роту, доброзичливість, пестливість, ніжність, турботу про батька, брата, чоловіка, дітей, постійну готовність мораль­но підтримати чоловіка, вміння не образити його людську гідність, щирість, вірність, взаємну довіру, почуття гумору. Розважлива жінка навіть у разі серйозної невдачі чоловіка знайде в собі сили, щоб підтримати його, підбадьорити і сповнити його надією.

Людина — істота суспільна, хоча міра її суспільного роз­витку в різні епохи неоднакова. Тому у взаєминах між по­дружжям їхня сутність у різні часи виявляється по-різному. Про кохання говорити й писати завжди непросто. Кохання — інтимне і глибоке почуття. У стародавній міфології й поезії — це космічна сила, подібна до сили тяжіння. У Платона — спо-нукувальна сила духовного піднесення. Кохання в сучасній його формі — це індивідуально-вибіркове почуття, результат три­валого історичного розвитку людської особистості. Коханий давньослов´янською мовою означало "бажаний", "жаданий". "Кохання — продукт емоційної культури суспільства" (Гегель).

Природа наділила нас почуттями, обдарувала коханням, аби ми раділи красі й розмаїттю світу. Вона ж сповнила нас розумом і неоціненною здатністю свідомо розвивати й удо­сконалювати себе, щоб ми не заблукали у світі самих лише емоцій. У "Крейцеровій сонаті" Л.М.Толстой стверджує, що в коханні людина безсмертна, що кохання — це властивість особистості. Кохання — це хист, й оскільки таким хистом наділений далеко не кожен, то й кохати по-справжньому мо­же далеко не кожен.

Шлюб, як правило, грунтується на коханні. Це вели­чезне досягнення людської цивілізації. Кохання, на думку Л.Толстого, дарує особливий спосіб бачення світу, є од­нією із форм людського життя. У коханні виявляється міра людської досконалості.

М.М.Коцюбинський у листах до О.І.Аплаксіної писав: "Не­достатньо кохати як людину, як друга, як товариша — це буде не кохання, а дружба. Недостатньо кохати лише за те, що предмет кохання протилежної статі. Це буде хтивість, яка невдовзі минає, але не кохання. І тільки злиття обох цих почуттів у єдине гармонійно ціле — дає кохання".

Істинне людське кохання грунтується на взаємній повазі гідності, а не на забаганках почуттів і примхах серця. Міри­лом гідності жінки є чоловік, якого вона кохає. Найбільше щастя у житті — це впевненість у тому, що тебе кохають. Якнайбільше, чого досягає чоловік — це вміння кохати жінку, вклонятися її вроді. Від кохання до жінки народилося усе прекрасне на Землі. Жінка подвоює наші моральні та розу­мові здібності. Якщо людина не навчилася осягати мудрість кохання — вона дикун. Кохання народжується саме, живить­ся нашими вчинками і вмирає із нашою допомогою, а зара­зом умирає і наше щастя.

"Неможливість часто бачити тебе", — писав М.М.Коцю­бинський 1913 року з острова Капрі своїй коханій Олександ­рі Іванівні Аплаксіній, — страшенно терзає мене: уяви собі людину, якій закрили рота й не дають дихати; живописця, що осліп, музиканта, котрий втратив слух, — це й буду я. Ти мені потрібна як повітря, як художникові — фарби, як музи­кантові — звуки".

Властивість кохання, — вважав Л.М.Толстой, — саме в тому й полягає, що воно сповнює благом того, хто його від­чуває. У ньому можуть поєднуватися найрізноманітніші по­чуття: насолода, страждання, радість, сум, страх, сміливість і навіть ненависть. Кохання — це найдосконаліший плід, най­вище досягнення людської культури, найвища міра людя­ності, найвища близькість, неперевершений вид розуміння, найвищий різновид допомоги людини людині. Отже, в основі своїй кохання багатогранне, але щоб воно засяяло усіма гранями, потрібне тонке сприйняття світу, палке, захоплене поклоніння мистецтву. Бо тільки духовно багата людина здат­на на прекрасне й піднесене кохання. Григорій Сковорода писав: "Усе минає, любов же ніколи, все тебе облишить, крім любого, в тобі сущого. ...Хороша любов є та, яка є іс­тинною, міцною і вічною".

Етикет сімейних взаємин — це захист від егоїзму, індиві­дуалізму, черствості, сліпих ревнощів, це шлях до рівності, дружби, взаємоповаги. Рівність у коханні та дружбі — річ свя­та. Кохання неможливе без довіри (втім, так само, як і без ревнощів, мук і страждань). Однак ми заперечуємо ревнощі власника, котрий вважає дружину (чоловіка) як на свою влас­ність. Кохання не має більшого ворога, ніж ревнощі, зумов­лювані браком довіри і поваги.

Ревнощі — це пристрасть, притаманна людям егоїстич­ним, морально незрілим. Немає більшого зла для заліза, ніж іржа, що народжується з нього самого: "Ревнощі — це іржа, це чудовисько, яке саме себе зачинає і саме себе народ­жує" (В.Шекспір). Ревнивці вдивляються у підзорну трубу, яка речі дрібні перетворює на великі, карликів — на велетнів, здогадки — на істину.

Ревнощі чужі для щирого кохання, вони сліпі й уїдливі, вони виявляються у принизливих сценах, даючи вихід хво­робливому самолюбству, а точніше — себелюбству. У рев­нощах більше себелюбства, непристойного, божевільного егоїзму, аніж кохання. Ревнивець вагається не в дружині, а в собі, його ревнощі підживлюються егоїзмом, доведеним до межі, себелюбністю, міщансько-обивательською пихатістю.

Ревнивці нещасливі удвічі: вони водночас мучителі й му­ченики, тирани й раби. Ревнощі затьмарюють їм усе, вони щомиті готові до сварок, що позначаються на взаєминах із сторонніми людьми, на статевому житті (на кожні дев´ять убивств припадає одне, скоєне через ревнощі).

Утім, існують інші ревнощі: побоювання втратити своє щастя, втратити кохання, опинитися в очах коханої людини гіршим за інших. Ревнощі — це тінь кохання. Тож подібно до того, як будь-яка тінь з´являється лише на сході або заході сонця, вона зникає під яскравим полуденним сонячним світ­лом. У вихованої людини ревнощі можуть бути терплячими, мовчазними, необтяжливими, набувати форми жартівливої іронії. В егоїстичної, брутальної, зухвалої людини ревнощі дістають форми деспотизму.

У деспота немає й натяку на справжнє кохання, він не­здатний до нього, він фізично й морально катує свою жерт­ву. Ревнощі для деспота — ширма, за якою він приховує своє дикунство й убозтво. Ревнощі прямо пропорційні коханню. Ревнощі можуть виявлятися й у вигляді болісного сумніву, побоювання чужого успіху, суперництва, недовіри. Проте як­що є розуміння — ревнощі зникають.

Не варто влаштовувати сімейних сварок через те, що один неквапливий, а інший моторний; один полюбляє музи­ку, а інший — техніку. Одна молода дружина сказала чолові­кові (математику): "Я кохаю тебе, в тебе гарна, чиста душа, тільки навіщо ти висушуєш її математикою?". На що чоловік відповів: "Ти полюбляєш красу звуків, барв — це добре. Але ти не навчилася любити ще й красу людської думки. Споді­ваюся, що це в тобі минеться". Напевно, треба всім нам учитися розуміти, шанувати і цінувати в людині те позитивне й особливе, що в неї є.

Пов´язавши себе узами Гіменея, не можна забувати про розвиток духовного світу особистості, про чемні манери, про правила доброго тону. Дівчина йде на побачення причесана, причепурена, а ставши дружиною, опускається, не стежить за своєю зовнішністю, стає кумедною і жалюгідною.

Кохання починається з захоплення, але не всяке захоп­лення переростає у кохання. У 20-30-х роках XX століття з´явилася так звана теорія склянки води, що проголошувала нічим не обмежувану "свободу кохання", що зводилася суто до задоволення фізіологічних потреб так само просто, як утамовують спрагу склянкою води (О.М.Коллонтай). Це була найвищою мірою хибна теорія. І справді, хіба нормальна лю­дина ляже на вулиці в грязюку і питиме з калюжі, ба й навіть зі склянки, вінця якої замацані десятками чужих губів?

Іноді запитують: "Скільки разів можна кохати?" Якщо за кохання приймати скороминуще захоплення, тоді багато ра­зів, натомість по-справжньому кохати можна тільки раз. "Я хочу любити тільки одну й на все життя " (М.Г.Чернишев-ський). Молода дружина О.С.Грибоедова Ніна Чавчавадзе залишилася вірною чоловікові після його смерті. Мужні дру­жини декабристів (О.Г. Муравйова, К.І.Трубецька, М.М.Вол­конська та інші) вирушили за своїми чоловіками у Сибір.

Звісно, трапляється нове кохання, але слабше за перше: "Це не злочин — кохати кілька разів, і то не заслуга — кохати лише раз, утім, дорікати за перше і вихвалятися другим — однаковою мірою безглуздо" (В.Г.Бєлінський).

Важливою умовою подружньої сумісності є розрізнення подружжя за домінантністю3. Тип відносин, коли схильна до­мінувати жінка в усьому передує, є доволі поширеним. На долю чоловіка випадають глузування й епітети на кшталт "під-каблучник", "розмазня" тощо. Однак це зовсім не означає незадоволеності самого подружжя. Якщо дружина не наго­лошує свою першість, чоловік почувається цілком комфорт­но і зовсім не прагне опинитися за сімейним кермом. Він рік у рік може не помічати лідерства дружини і бути впевненим у блискавичному виконанні своєї чоловічої партії.

Там, де панує гармонія подружніх стосунків, існує й обо­пільність визнання позитивних якостей один одного. Справ­жня повага до жінки виявляється тим щиріше, чим вищою є духовна культура чоловіка. Ядром сімейної культури є ви­знання особистості іншої людини, зокрема жінки. Жінка чуй­но дослухається до тону партнера, не приймає жодних но­ток переваги. Жінка у сім´ї визнає чоловіче верховенство, коли воно грунтується на справедливому поділі праці; справ­жньому інтелектуальному пріоритеті; відсутності претензій на традиційні чоловічі привілеї.

Жіноча сімейна дипломатія, заснована на етикеті сімей­них взаємовідносин, є необхідною умовою подружньої гар­монії. Д.Кутсар та Е.Таят вивчали такі полярні чинники, як сердечність, доброта, відособленість, відчуженість; висо­кий і низький інтелект; емоційна сталість і несталість; збуд­жуваність і флегматичність; безжурність і заклопотаність; ви­сока сумлінність і недобросовісність; сміливість і боязкість; м´якосердність, ніжність і суворість, жорсткість тощо. Подруж­ня сумісність можлива за різної виразності перелічених рис.

На думку СІ.Голода, існує сім царин сімейної адаптації: духовна, психологічна, сексуальна, інформаційна, родинна, культурна, побутова4.

Задоволеність подружжя взаємовідносинами залежить від таких речей, як ніжність, увага, дбайливість, оцінка осо-бистісних якостей, тобто повага. Особливо у шлюбі за ко­ханням подружжя очікують одне від одного саме такого став­лення. Розчарування в цій царині виявляються найболісні-шими. Шлюб за коханням, здавалося б, передбачає глиби­ну почуття й високу взаємну оцінку. Але насправді кохання може виявлятися по-різному. Так, наприклад, палке кохан­ня може спричинити й неприборкуванні ревнощі, які висна­жують партнера. Якщо дружина явно виграє й у зовнішнос­ті, й в інтелекті, у чоловіка посилюється почуття меншовар-тісності і, відповідно, незадоволеності шлюбом. Становище "другорядного" партнера, допустиме на початку шлюбу, че­рез деякий час стає нестерпним.

Для духовної адаптації важливим є прийняття подруж­жям головних життєвих цінностей та інтересів один одного.

Психологічна адаптація відіграє самостійну роль і не за­вжди підкріплюється духовною адаптацією. Потрібно вміти пристосуватися до темпераменту і характеру один одного. Поширеною є думка, що більш сумісними є подружжя із різними і навіть протилежними рисами. Приміром, динаміч­ність і товариськість сангвініка можуть виявитися вельми по­зитивними у союзі з партнером флегматичного типу. Ця вза-ємодоповнюваність стане в пригоді в разі конфліктів, коли стриманість одного може пом´якшити, ба й звести нанівець запальність і різкість іншого. Обопільна нестриманість, агресивність або вразливість обтяжують взаємоіснування. У цьому разі знадобиться не тільки глибина почуттів, а й до­тримання етикету сімейних взаємин.

Предметом хронічних побутових суперечок можуть стати різні вподобання щодо їжі або одягу. Для молодої сім´ї, що живе з батьками, найактуальнішої стає родинна адаптація. Подружню адаптацію СІ.Голод вважає однією з трьох най­важливіших цінностей шлюбу. Автор дуже високо оцінює роль інтимності у створенні подружньої гармонії: радше не кохан­ня, а саме інтимність подружжя у ставленні одне до одного стає стабілізуючою цінністю шлюбу.

Характер сімейних стосунків вимагає не лише психологіч­ної і фізичної близькості чоловіка й дружини, а й певної неза­лежності їх, непов´язаності. Людина завжди цінує свою інди­відуальність, власні погляди на життя. У міцній сім´ї "розлука береже кохання", у поганій — "геть з очей — із серця геть".

Іноді тимчасова розлука буває корисною, адже постійне спілкування породжує видимість одноманітності. А кохання один до одного, якщо це справжнє кохання, в розлуці постає таким, яким є насправді, бо в ньому зосереджена вся духов­на енергія і вся сила особистих почуттів.

Для подружньої гармонії однаковою мірою необхідні ін­тимність і певна автономія духовного і фізичного світу обох. Розумне подружжя не скаржиться на звички іншого, підтри­мує одне одного в усіх починаннях. Той, хто опанував етикет сімейних взаємовідносин, зазвичай урівноважений, поступ­ливий, чесний, тактовний, ніжний, лагідний і довірливий, май­же не критикує партнера, не виказує ревнощів, не прискіпу­ється через дрібниці, вміє відчувати, співчувати, підтриму­вати один одного у скрутних ситуаціях. Такі люди доброзич­ливі й чуйні у горі, вміють розділити радість іншого, взаємно задоволені інтимними стосунками, впевнені в порядності ін­шого і не відчувають щодо нього жодних підозр.

Сім´я створюється також для того, щоб мати "розкіш люд­ського спілкування". Спілкування — не тільки спосіб одер­жання інформації або розв´язання проблем, а й одна з головних соціальних потреб людини. Нерідко загроза подруж­ній злагоді зумовлена низькою культурою спілкування.

Людські взаємини просякнені рясною мережею взаємо­залежності. Педагогіка людських стосунків застосовує два принципи: заохочення і покарання. У ділових відносинах ви­могливість і суворість, безумовно, необхідні, натомість але подружні взаємини — це особлива сфера людських стосун­ків, побудованих на коханні. Відомий французький письмен­ник А.Моруа писав: "Кохання, що має слугувати надійним прихистком, насправді всипане шипами погроз і наказів. Попервах, якщо він дуже закоханий, чоловік упокориться із примусом, спробує стати краще; однак потім його справж­ня натура візьме гору, і він прокляне ту, котра руйнує його: кохання послабшає й умре; ймовірно, він навіть стане всім серцем ненавидіти ту, що викрала в нього найдорожчий скарб, — колишню віру в самого себе".

Стосовно чоловіка цілком недоречні зневажливі слова і вирази. А от виявлення поваги до чоловіка — елементарна вимога етикету сімейних взаємовідносин.

Сім´я як психологічний союз має давати людині змогу бути спокійною, відвертою, емоційно розкріпаченою, не ви­кликати суперечностей між емоційними спонуканнями.

Дружині хотілося б бачити в чоловікові відкритість, інте­лігентність, довіру до себе, порядність, сумлінність, уміння розуміти прихований сенс висловлювань, знаходити взає­моприйнятні рішення, вловлювати щирі почуття й пережи­вання, вміння не висловлюватися негативно на її адресу.

Щоб не створювати передумов для конфліктів, потрібно правильно розв´язувати найважливіші сімейні проблеми сто­совно розподілу обов´язків, виховання дітей, взаємин із бать­ками, психологічної сумісності тощо. Якщо навіть виникнуть сімейні суперечності, то важливо знати культуру конфлікту, тобто вміти вийти з конфліктної ситуації із якомога менши­ми нервовими втратами.

Найтиповішими помилками спілкування в сім´ї є знева­жання людською гідністю партнера, що неминуче завдає ударів по самолюбству (сердитий погляд, підвищений тон, навіть якщо їхній суб´єкт має рацію; звернення, недоречне за формою і тоном, що скидається на покарання: "Скільки можна повторювати...?"

В.Сисенко висуває низку вимог до тактики розв´язан­ня сімейних конфліктів. Це підтримка почуття особистої гідності чоловіка і дружини; постійне виявлення взаємної поваги і шани; прагнення викликати ентузіазм у партнера; приборкання себе у нападах люті, гніву, дратівливості, знервованості; вміння не акцентувати увагу на помилках і прорахунках партнера по шлюбу; вміння не дорікати ми­нулим взагалі й припущеними помилками зокрема; жар­том, гумором, будь-яким прийомом, що відволікає увагу, знімати або гальмувати зростання психологічного напру­ження, не картати себе і партнера підозрами в невірності та зраді, стримувати власні ревнощі, підозрілість; необ­межене терпіння, поблажливість, добросердя, належна оцінка позитивних якостей.

Культура конфлікту передбачає уміння подружжя не під­даватися стихії негативних емоцій, сліпо спрямованих одне проти одного. Доцільніше поміркувати.

Він: "Як реально я поводився? Як би я хотів поводитися за такої ситуації? Як я мав поводитися?"

Вона: "Якою він побачив мене у цій ситуації? Якою він волів би побачити мене?"

Численні подружжя конфліктують лише тому, що постійно переривають одне одного, не дають партнерові змоги висло­витися до кінця. Треба заборонити собі переривати іншого.

Найдієвішим засобом у боротьбі з дратівливістю й обра­зами є гумор. У Григорія Сковороди читаємо: "Дурну бун­дючність зустрічають по вигляду, випроводжають по сміху, а розумний жарт важливим позначається кінцем", або таке: "Нема смішнішого, як розумний вигляд з порожніми нутро­щами, і нема веселішого, як смішне обличчя з прихованою поважністю"5. Уміння побачити себе в кумедному світлі здатне попередити численні сімейні конфлікти. Адже кожному під силу продемонструвати власне прагнення уникнути сварки.

А.Т.Шмельов наводить приклади кумедних прийомів, до­речних у сімейному спілкуванні. "Мене дратують розкидані по всій квартирі речі, — каже дружина, повернувшися з ро­боти, — бо це порушує моє уявлення про світову гармонію". Це куди краще, ніж заява: "Казна-що за безлад у домі!" Або: "Якщо ти завтра забудеш взяти в бібліотеці обіцяну книжку, я напишу на тебе скаргу міністрові". Кожному з нас слід навчи­тися виявляти свою роздратованість у пом´якшеній формі, а ліпше не виказувати її зовсім, навчившися володіти собою.

Важко здоланна дратівливість пов´язана з неврастенією, із виявом розбещеності, тобто послабленням внутрішніх гальм і дисципліни почуттів. Чоловіки мають усвідомлювати згуб­ність сварок на будь-якій стадії відносин. Відхід від етикету сімейного спілкування порушує подружню гармонію, призво­дить до конфліктів. От чому так важливо вміти контролювати власні емоції, аналізувати свою роль у конфлікті, розв´язува­ти його, не намагаючись будь-що взяти гору.

Процес подружньої адаптації починається з того, що по­дружжя активно обговорюють новини, обмінюються думка­ми та спогадами. Для них вельми цікавими є взаємні оцінки інших людей і подій. Подружжя вбачають одне в одному іде­альних слухачів, зацікавлених і доброзичливих.

Інтелектуальні, моральні й інші гідності чоловіка стають звичними; послужливість, делікатність і тактовність сприй­маються як безумовні. Подружжя й у сімейному житті мають прагнути зберегти ті якості, котрі понад усе приваблювали їх одне в одному до одруження. Завжди відштовхують скна­рість, дріб´язковість, боязкуватість; натомість приваблюють дбайливість, м´якість, уважність, естетична культура, захоп­леність справою, прагнення успіху.

Чоловікам необхідно долати спокусу "поплакатися в жи­летку". Чоловік має бути оптимістом. Визнання чеснот дру­жини може цілковито компенсувати численні чоловічі вади. Чоловіки цінують у жінці доброту, жіночність, вроду, тактов­ність, м´які манери, терплячість, вміння співпереживати.

Моногамна сім´я передбачає подружню вірність. Сім´я — це фортеця, а подружня вірність —її мур. І хоч там що відбу­вається всередині фортеці, мур її має залишатися непоруш­ним. Зберегти кохання куди складніше, ніж заслужити або викликати його. Кохання — надійний фундамент шлюбу.

Психологічна несумісність, низька культура спілкування зумовлюють взаємну зневагу. Дитина, помітивши, що ді­дусеві дають їсти з найкепського посуду, а бабусю вкри­вають найгіршою ковдрою, пообіцяла батькам так само поводитися з ними, коли вони постарішають. Ані меблі, ані авто у старості не зігріють. Усе минеться. Залишить­ся самотність.

Етикет сімейних взаємин зобов´язує усіх чоловіків, котрі бажають міцних подружніх стосунків, пам´ятати такі прави­ла: не дозволяти дружині носити важке; завжди пропускати її вперед; подавати пальто; не вживати брутальних слів; не ганьбити рідних і друзів її подруги; бути гостинним; не спе­речатися через дрібниці; не демонструвати привселюдно своє кохання; кіно, театр, виставки, музеї відвідувати разом.

Нехай кожен із подружжя промовить подумки: "Мені шко­да гаяти час на порожні образи". "Я роблю установку на бі-архат, тобто на обопільне лідерство подружжя".

Що спонукає людину до сімейної діяльності? Заради чого вона здійснюється? Що означає психологічна сумісність у ро­дині? Начебто все ясно: люди кохають одне одного, не мо­жуть жити у розлуці. Чому б їм не постаратися вивчити харак­тер партнера? Навіщо люди сваряться? Кому потрібний кон­флікт? Чому люди виснажують один одного упертістю? Чому б не полічити до тисячі? Невмотивованих учинків не буває. Чому конфлікти виникають? Навіщо вони виникають?

Відповіді дає аналіз причин:

  •  несхожість характерів (вони й не можуть бути схожи­ми. У кожного власні очі, специфічна хода, свій ніс, свій характер тощо);
  •  несприятливі побутові умови (вони не одразу створю­ються);
  •  духовна несумісність (у 47% удалих шлюбів подружжя живуть у нескінченних конфліктах). Забувають, що "ви­хований — вище за освіченого!"

А втім, завжди слід пам´ятати про загадки кохання. Ко­хання — це ідеалізація, обожнювання, самопожертва. Кохан­ня — це найбільше щастя, сенс буття, великий дар, свято душі, багатогранні переживання, це внутрішнє світло, яке про­никає у душу й творить дива. Це й духовна потреба, й почут­тя відповідальності за іншого.

Праця, слово, мистецтво відкрили людині світ кохання. За кохання треба боротися із зашкарублістю, підлістю, міщанст­вом. Увага й повага один до одного мають бути непорушува-ним правилом. Брутальність і хамство — вороги етикету сімей­них взаємин, вони руйнують родину, вбивають сімейне щастя.

Академік О.О.Богомолець вважав, що здоров´я людини значною мірою залежить від уміння бути чемною. Конфлікти, сварки, взаємні кривди, образи зникають, якщо подружжя на­магається не взяти гору за будь-яку ціну, а коли прагне пере­моги обох; не пам´ятають образи: чим скоріше висвітлити кон­флікт, тим менше лиха він завдасть; перш ніж висувати одне одному претензії, відверто усвідомлюють, що їх по-справж­ньому турбує; не вдаються під час обговорення справ сього­дення до колишніх образ; відверто висловлюють свої почуття й очікують цього від партнера; зважають на настрій і пережи­вання іншого, навіть якщо вважають, що він помиляється.

Тож непогано буде запам´ятати кожному: "якщо я беру участь у конфлікті, виходить, що це мені потрібно".

У родині дотримання основних норм і правил етикету є обов´язковим і так само необхідним, як поза домом. Той, хто вихований і чемний "на винос", а вдома лається й поводиться брутально, найменшою мірою заслуговує на кохання і повагу.

Згідно з етикетом сімейних взаємин стосунки між чоло­віком і дружиною мають бути не просто поважними, а дуже поважними. Такі "чарівні слова", як дякую, вибач, будь ласка тощо в сімейному житті абсолютно необхідні, хоча й певною мірою умовні. Нерідко жінка скаржиться на чоловіка близь­ким людям, що чоловік звертається до неї у категоричній формі: "звари каву", "принеси книжку", "віднеси костюм у хімчистку" тощо, не додаючи при цьому "будь ласка".

Чи має вона рацію?

Якщо йдеться про повсякденні речі, які зазвичай нале­жать до компетенції дружини, наприклад, кухонні справи, тоді, мабуть, чоловікові не варто щоразу "просити", одначе він має просити про послугу, приміром: "Будь ласка, принеси окуляри, сутеніє, а я не хочу переривати роботу" тощо.

Дружина щодня ставить на стіл перед чоловіком обід, він не зобов´язаний раз у раз дякувати їй за це, проте після трапе­зи не завадить подякувати їй. Вихований чоловік завжди вдо­ма перед виходом подає дружині пальто, в цьому разі вона може й не дякувати. Натомість задоволення прохання "Прине­си, будь ласка, зі спальні мій халат" передбачає слова подяки.

Не слід забувати й про інтонацію у спілкуванні між по­дружжям. У стислому звертанні: "Налий мені чаю" — може пролунати теплота і ніжність, тоді як у пропозиції: "Дуже про­шу, налий мені чаю" може міститися категоричний наказ.

Трапляється, що подружжя називають одне одного лагід­ними вигаданими іменами. У цьому, звісно, немає нічого пога­ного, якщо діалог відбувається без присутності третьої особи. Звертання на кшталт: "крихітку", "котик" припустимі наодинці, одначе коли говориш про свою дружину зі стороннім, доречні­ше сказати "моя дружина" або просто назвати по імені.

Не приведе у захват і не викличе радості в тещі зятеве звертання до неї: "Бабуся". Вона ж йому не бабуся! Таке фамільярне звертання дорослого чоловіка радше обурить і скривдить літню жінку, адже цим наголошується її похилий вік. Якщо в родині не прижилася форма звертання до бать­ків дружини або чоловіка "мамо", "тато", тоді цілком прий­нятним буде звертання до них на ім´я та по батькові.

Для всіх домашніх обов´язкові чистота й охайність одягу. Особиста гігієна — важливий компонент не тільки уваги до себе, а й поваги до інших. Чистота вдома часто-густо залежить від культури тих, хто тут мешкає, а також від пра­вильної організації побуту. Чищення взуття чи одягу не при­пустиме на кухні під час готування їжі або в кімнатах. Для цієї необхідної процедури потрібно виділити конкретне міс­це, наприклад на балконі або у вітальні.

Прибирання ванної кімнати, чищення раковини після уми­вання належить до обов´язків буквально кожного, хто щойно ними користувався. Над раковиною, в якій миють посуд і продукти, вихована людина не чиститиме зуби.

Підтримання порядку і чистоти в оселі (квартирі) не мож­на перекладати на плечі однієї лише господині, це справа й обов´язок усіх домашніх.

Родина — клітинка соціальної організації суспільства. Ха­рактер взаємин між чоловіком і дружиною визначає також культуру дітей. Чистий, охайний вигляд батьків — один із засобів збереження батьківського авторитету у дітей. Коли мати чи батько приводять дитину до дитячого садка або за­бирають її звідти, мають якомога ретельніше подбати про свій зовнішній вигляд. Уважне око дитини схильне до порів­нянь. Уміння дітей усе бачити й чути, їхня спостережливість значно гостріші, ніж це здається батькам.

От чому діти об´єктом для наслідування обирають най­ближчих, улюблених, справедливих, працьовитих, найкращих серед усіх, кого вони знають. Від них нерідко можна почути: "Хочу бути такою, як мама!" або "Хочу бути таким, як тато!" Мірою дорослішання й розширення меж спілкування дитина зустрічає й інших людей, котрі стають предметом її ідеаліза­ції, утім образ батька й матері залишається найдієвішим упро­довж цілого життя дитини.

Якщо професійна етика і педагогічний етикет учителя вимагають від нього в усіх випадках життя бути вірним то­му, чого вчиш, то рівною мірою етика батьків та етикет сімейних взаємин висувають і до батька, і до матері ана­логічні вимоги.

Існує таке правило: якщо хочете виховати дитину, вихо­вуйте насамперед самих себе. Батько — еталон, ідеал в очах дитини. Одначе слід подбати про те, щоб показати дитині

інших порядних людей, познайомитися з ними, розповісти про їхню працю та досягнення. Виховання починається з пра­ці, причому праці будь-якої.

Допомога дітей у домашніх справах — це теж праця, проте вона не має бути предметом купівлі-продажу: "прибереш у кімнаті, тоді підеш у кіно". Замість обіцяти нагороду за пра­цю краще похвалити дитину, наголосивши при цьому, що її допомога у домашніх справах була корисною і потрібною.

Проте всі виховні засоби виявляться марними, якщо діти помітять, що, приміром, батько цілком перекладає домашні справи на матір. Звісно, в розподілі домашніх обов´язків між членами родини немає загальних правил і законів, як їх не­має в розумінні "суто жіночої" або "суто чоловічої" домаш­ньої роботи. Але кожному члену родини треба мати свої обо­в´язки і пам´ятати про них.

Найважливішою сферою спілкування подружжя в сім´ї є домашній побут — повсякдення. У спілкуванні зі сторонніми людьми ми бачимо "парад", а вдома — його "кухню".

Хто має вести домашнє господарство? — Відповідь: "Ні­хто!" Няньок немає. До того ж чому дружина має робити задарма те, що ніхто не бажає робити за гроші?

Проблема сімейних свят — справа кожної окремої сім´ї. Утім, одне не підлягає сумніву — день народження кожного члена сім´ї має бути днем взаємного порозуміння, кохання і цілковитої згоди.

Аналіз етикету сімейних взаємин свідчить, що дружини зазвичай надто болісно переживають, якщо чоловіки забу­вають про день весілля. Не варто засмучувати цим своїх су­путниць життя. Безпам´ятливість чоловіків не завжди є озна­кою їхньої неуважності. Чоловіки творчі, активні, занурені у роботу найчастіше схильні до певної неуважності. Тож дру­жині треба бути великодушною.

Молоді члени сім´ї, якщо вони живуть окремо від бать­ків, мають першими відвідати старших за віком на новоріч­ні свята. Членів сім´ї старшої генерації, які живуть в інших містах і селах, звичайно вітають у письмовій формі. Причому старшим бажано надсилати привітання в конверті, молод­шим та одноліткам можна надіслати тільки листівки.

Нерідко джерелом сімейних конфліктів стає спільне про­живання з матір´ю чоловіка (свекрухою). Трапляється так, що в домі опиняються дві господині. Які хто при цьому має права, як розподілити домашні обов´язки? Давати поради дуже важко. Проте існує низка правил. По-перше, право називатися "гос­подинею" поширюється на обох жінок. Невістка, хоч і заванта­жена на роботі або вчиться, й тому майже не бере участі у веденні господарства, одначе також є "господинею". По-дру­ге, свекруха через хворобу може зовсім не займатися хатнім господарством, однак і вона "господиня" — старша, почесна. В інтелігентних сім´ях свекрусі належить почесне місце за сто­лом, з нею слід завжди радитися стосовно різних хатніх ново­введень. Вона присутня на всіх сімейних урочистостях.

Свекруха може не брати участі у вечірках, на які збира­ються лише однолітки молодят або їхні товариші по роботі. І, такою самою мірою, коли приходять однолітки матері, свек­рухи, молодим не обов´язково весь час сидіти в їхньому ко­лі, хіба що мати спеціально прохатиме їх про це. Етикет сі­мейних взаємин, правила ввічливості потребують привітати гостя, котрий завітав до когось із родичів, але якщо ця лю­дина мало знайома, інші члени сім´ї не мусять цілий вечір проводити у його товаристві.

Необхідно пам´ятати, що люди похилого віку надто чут­ливі до того, якою мірою молодь дотримується правил ети­кету і норм ввічливості стосовно них. Тож не слід наполяга­ти на тому, що вони втомилися і їм краще відпочити, коли за столом веселощі; припиняти розмову, коли в кімнаті з´яв­ляється свекруха; навіювати дітям, що в бабусі вікові ди­вацтва; в присутності свекрухи казати про когось: "Але ж це літня людина"; вживати аргумент: "У вашому віці..."; на­голошувати, що хатні справи — тепер її доля; купувати їй у подарунок речі, що асоціюються з жалобою; в її присутнос­ті повторювати, що квартира замала.

Правила етикету сімейних взаємин вимагають і від літніх людей тактовності. їм також треба дещо обмежити свою допитливість і не надто перейматися подробицями життя мо­лодих; не дізнаватися про те, що їм говорили; не дозволяти собі виявляти капризи і невдоволення; не вимагати від мо­лодих, щоб вони якомога рідше відлучалися з дому; не зло­вживати висловом: "От у наш час..."; не критикувати зятя перед дочкою, невістку перед сином; намагатися не надто часто і багато розповідати про своє минуле.

Членам сім´ї слід поважати звички й уподобання ін­ших, приймати їх без закидів і критики, не ставити при цьому за приклад себе. Жінка, приміром, полюбляє почи­тати в ліжку. Чоловік обожнює футбол. Чоловік може на­критися ковдрою, коли захоче спати, а дружина заткне ву­ха ватою, почувши лементи по радіо або телевізору, коли забито гол. Чоловік любить у неділю з´їздити на риболов­лю. Ну то й що?! Він обов´язково присвятить родині цілий суботній вечір. Треба вміти поступатися іншому, немає ні­чого гіршого, ніж дорікати одне одного у взаємних жерт­вах упродовж подружнього життя.

Етикет сімейних взаємин зобов´язує членів сім´ї: не ви­являти зневаги до захоплень інших; не засуджувати друзів іншого; не виявляти власного негативного ставлення до них; не підвищувати голос із приводу того, що один із членів сім´ї палить або вмикає програвач; не залишати після себе без­ладдя; тихо зачиняти вхідні двері; витирати ноги, перш ніж увійти до квартири; цілувати матір (дружину), коли йдеш зран­ку із дому; батькам не слід читати листи, адресовані дітям. Подружжя має взаємно поважати таємницю листування; ввіч­ливість вимагає повідомити про лист, отриманий від родичів або спільного знайомого; ані чоловік, ані дружина не мають шукати листи і записки у кишенях одне одного (прагнення до необмеженої поінформованості завдає більше шкоди, ніж користі); свекор або свекруха теж не повинні розкривати лис­ти, що приходять на адресу молодих.

Чи треба попереджати, коли входиш до кімнати кого-небудь із членів сім´ї? У різних сім´ях заведено по-різному. Краще постукати вранці й увечері, тобто в той час, коли лю­дина може роздягатися або вдягатися.

Не обов´язково, сідаючи за спільний стіл, щоразу го­ворити: "Смачного!". Проте після їжі виховані люди зазви­чай дякують і просять дозволу підвестися, якщо необхідно піти раніше за інших.

Якщо донька зустрічається з юнаком, бажано, щоб бать­ки давали їй невеличку суму грошей на дрібні витрати. Не зовсім зручно, коли юнак раз у раз розплачується сам, адже він теж поки перебуває на утриманні в батьків. Інша річ, як­що він уже працює.

Правила гарного тону передбачають подружню галант­ність — особливе мистецтво. Серед чоловіків поширена хиб­на думка, що галантність стосовно дружини можуть розціни­ти як ознаку матріархату, що панує у сім´ї. Часом виникає парадоксальна ситуація, в якій чоловік часто-густо буває над­то ввічливим, надміру ґречним стосовно всіх жінок за винят­ком своєї дружини, тоді як саме за уважністю й повагою до найближчої людини ми визначаємо справжнього чоловіка. Крім того, його шанобливе, делікатне і тактовне ставлення до дружини — це неабияка данина поваги до самого себе, адже вона — його чудова половина.

Згідно з етикетом сімейних взаємин до безумовних обов´язків чоловіка належить: подавати пальто дружині як вдома, так і в публічному місці; не читати за обіднім сто­лом; на вечірці перший танок танцювати з дружиною; вміти помітити нову сукню дружини, сказати з цього приводу щось приємне; якомога частіше казати дружині компліменти; за­вжди пропускати дружину вперед, входячи в помешкання; робити їй маленькі подарунки навіть без приводу, час від часу купувати квіти; у присутності не озиратися на інших жінок; не вдаватися до аргументу: "Я заробляю, тому й ви­магаю"; не ходити по квартирі напіводягненим; виходячи з дому в неробочий час, повідомляти дружину щодо мети ви­ходу і часу повернення; похвалити обід; іноді поцікавитися, що робила дружина, поки його не було вдома; не обмежу­ватися суто "діловими розмовами".

Чимало трапляється чоловіків-критиків. Цей тип чолові­ків виказує свою "увагу" до дружини тим, що постійно критикує її зовнішній вигляд, сукню, риси характеру, друзів, сма­ки, методи виховання дітей. Жити з таким чоловіком не над­то приємно і весело. Чоловік має усвідомлювати, що рано чи пізно такого штибу критика охолоне почуття дружини.

Дружинам непогано було б замислитися стосовно того, що та чи та поведінка чоловіка — наслідок його непевності в собі, незадоволення собою. Рівновагу часом можна віднови­ти, похваливши чоловіка, наголосивши при цьому його чес­ноти й досягнення. У цьому разі натхнений чоловік перестає критикувати дружину, здивований, ба й уражений її увагою.

Трапляється й чимало дружин-критиків. Лікування — ана­логічне.

Правила хорошого тону, етикет сімейних взаємин зумо­вили виникнення низки "тактичних" порад для дружини: під­бираючи туалет, зважайте й на вподобання чоловіка, а не тільки приятельок; якомога частіше кажіть про те, що по­любляє чоловік; не користуйтеся його "священними" пред­метами (не беріть без дозволу електробритву, не наводьте порядок у його шухляді, не порсайтеся в його портфелі), не мигнувши оком, слухайте його балачки у колі друзів, не пе­реривайте чоловіка, коли він розповідає анекдот, вигуком: "Усі його знають"; не беріть під сумнів його компетентність щодо предмета розмови; не критикуйте його в присутності матері (дітей, знайомих і незнайомих); не дуже контролюй­те, бо контроль з боку близької людини буває найобразливі-шим; не заперечуйте його прихильності до матері; кажіть йому якомога частіше компліменти, уважно вислухайте його пораду; не запрошуйте гостей, які йому не до вподоби, і не приймайте запрошень, що будуть йому неприємні; жінці, кот­ра взяла другий або третій шлюб, бажано не згадувати вго­лос чесноти своїх колишніх чоловіків.

Етикет сімейних взаємин також визначає правила, які має пам´ятати подружжя: в разі тривалих конфліктів, час­тих сварок кожному треба замислитися над власною пове­дінкою. Адже йдеться не про розбитий чайник або склянку. Людина, котра постійно ініціює сварки, після самоаналізу часто-густо здатна дійти висновку, що "нерви в неї кепські!"

Це не означає, втім, що тепер можна бешкетувати із чис­тим сумлінням, брутально поводитися з чоловіком (дружи­ною) та іншими близькими людьми. Винуватцям сварок вар­то запитати себе: а чому я весь час нервуюся? Нерідко трапляється так, що вдасться усвідомити істинну причину знервованості, й життя налагоджується.

Добробут, щастя сім´ї величезною мірою залежать від уміння зі звичайного, буденного, з повсякденних справ "створити свято" один для одного. Не буде суперечок, сва­рок, дрібних образ. Адже псувати життя через дрібниці — неприпустима дурість.

Іноді конфлікти або сварки, що виникають без жодного ви­димого приводу й супроводжуються взаємними образами, зво­дяться нанівець пропозицією розлучитися. Але вдаватися до цього слід у найскрутніших випадках. Дотримуючись у дискусі­ях певних правил, можна уникнути катастрофи, що насуваєть­ся. Такими правилами, зокрема, є: ніколи не варто висловлю­вати свої претензії іронічним тоном — цей тон ображає, прини­жує й викликає у відповідь інстинктивний протест. Адже бук­вально все можна сказати по-доброму, по-діловому, чемно, тактовно й спокійно. Це єдино правильний тон у сім´ї. Агресив­ний тон, інтонація наказу дратують, принижують, ображають; заважають порозумінню усілякі натяки, яких слід уникати. Ка­тегорично неприпустимими є загрози вчинити самогубство. У суперечці двох не варто посилатися на думку третіх осіб. Цілком спокійна і дружня розмова подружжя перетворюється на скандал, щойно хтось із них пошлеться на думку своєї мате­рі, брата, сусідки або когось іншого; у сімейних дискусіях будь-що треба уникати численних узагальнень на кшталт: "Ти взага­лі якійсь...", "Ти завжди..." Необхідно говорити про певні факти або конкретні випадки — і тільки про них.

Постійні претензії убивають кохання. А заслужені докори — особливо. "Чим зауваження, докір правдивіше, тим образливі­ше". У цьому полягає парадокс сімейних взаємин. Тому вдава­тися до них треба якомога менше. Інстинктивною реакцією лю­дини, котрій ми висуваємо претензії, робимо зауваження тощо є бажання якнайшвидше ізолюватися від нас.

Правила гарного тону вчать, що краще не обтяжувати се­бе та близьких постійними, безперервними зауваженнями. За­уваження можна зробити раз, до того ж вельми дружнім то­ном. Повторення зауваження й особливо висловлене гучніше за попереднє не принесе успіху: навряд чи партнер не пам´я­тає про зауваження; якщо не реагує, тож або не хоче, або не може, і з цим нічого не поробиш; близьким людям можна простити їхні дивацтва або слабкості у недотриманні якихось умовностей, адже всі ми не без недоліків. Ангелів не буває.

Сказане аж ніяк не є закликом до всепрощення. Навпа­ки, багато чого вимагаючи від себе, людина має підстави очікувати цього й від інших. Одначе вимоги необхідно завж­ди висловлювати у належній формі й у відповідний час. Це доцільніше робити віч-на-віч і, ясна річ, не по телефону.

Духовна близькість подружжя порушується "короткими замиканнями". У сім´ї їх, поза всяким сумнівом, неможливо уникнути. Вихованість, правила гарного тону зобов´язують, а це дуже важливо, щоб ці замикання були по-справжньому короткими. Варто якнайшвидше вибачитися і відновити нор­мальні стосунки в сім´ї. Після примирення причину сварки і саму сварку треба остаточно забути.

Звісно, трапляються ситуації, коли після перемир´я не­обхідно будь-що з´ясувати окремі взаємні позиції, проте кра­ще цього уникати. "Найгірший мир краще за добрячу бійку". Щоб загасити сварку, ліпше не роздмухувати вугілля.

У сім´ї не треба надто часто з´ясовувати стосунки. По­ведінка одного не завжди зустрічає абсолютне розуміння іншого. Краще запитати партнера, чому він вчиняє саме так, а не інакше. Якщо відповідь не задовольняє, не слід силкуватися осягнути всю правду. Партнер бажає про неї не говорити, це його право, а притиснутий до стінки він іноді вибовкає те, про що думав подумки. Цілком імовірно, він би ніколи не сказав цього, аби не засмучувати людину, котру палко кохає.

Сімейні відносини вимагають, щоб кожна заява партне­ра приймалася з довірою. Ніколи не намагайтеся близьку, а тим паче кохану людину викривати в удаваній брехні. У спіл­куванні з близькою людиною (і особливо з нею) треба чітко стежити за тим, що говориш. Вигуки "Ти що, з глузду з´їхав!", "Ти що, збожеволів!", "Чого ти дурня клеїш!" тощо може, й свідчать про безпосередність наших реакцій, але не прикра­шають розмову. Доречніше сказати: "Помиляєшся, любий", або "Ти помиляєшся, люба!"

Культура спілкування подружжя заперечує вживання на­віть у напівжартівливо-дотепних звертаннях різких вислов­лень. Поготів ніколи не можна відповідати образою на обра­зу. Реакція на наші слова не завжди збігається з очікуваною, тож, самі того не відаючи, не бажаючи, ми інколи сильно ранимо партнера. Особливо коли необережне слово було сказане без жодного злого наміру. Людина, котру вдарили чи вразили словом, може простити, натомість криваві рани в її серці залишаються, причому надовго.

Напевно, у будь-якій суперечці дружину переконає заява чоловіка: "Ти мій найдорожчий скарб". Незрозуміло, чому чо­ловіки дуже рідко використовують цей чудовий аргумент. Бу­ло б добре, якби ми могли засвоїти всі ці правила сімейного етикету, попередньо не припустившися помилок. Вони по-збудуть нас від жахливих днів туги і злості на себе, від свідо­мості своєї недосконалості в питаннях культури спілкування.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Етика та естетика
Етика соціальної роботи
Эстетика
Етика ділового спілкування
Дипломатичний протокол та етикет
Етика
Етикет і сучасна культура спілкування