Комплекс проблем, створений рухом сучасної цивілізації, ставить людство перед необхідністю їх кардинального розв´я­зання. "Сьогодні важливо усвідомити, що розум, рушієм якого є інтерес до пізнання, але не організований моральнісним по­чуттям, загрожує людській цивілізації" [Див.: 9, с 75]. Загро­зу створює і безвідповідальне ставлення людства до власного життя та долі планетарного життя. Врятування планети, як стає все очевиднішим, залежить від розумного регулювання процесів розвитку і підтримання життя шляхом розв´язання демографічних проблем, розвитку культури споживання, розум­ного використання природних ресурсів, розвитку нових еколо­гічно безпечних технологій виробництва тощо. Тобто необхідне виховання нового рівня свідомості, спрямованого на подолан­ня егоїзму людства і практичне утвердження планетарного життя як вищої цінності. Моральним критерієм оцінки особи­стості може виступити принцип, сформульований А. Швей­цером: "Воістину моральна людина лише тоді, коли вона підпо­рядковується внутрішній спонуці допомагати будь-якому жит­тю, якому вона може допомогти, і утримується від того, щоб завдати живому будь-якої шкоди" [16, с 39]. Актуальним є питання екологічного виховання як системи, що має багато­рівневий характер і охоплює собою всі ланцюги освітньої си­стеми. Розвинуте моральнісне ставлення до природи в багатстві проявів її життєвості та екологічна грамотність — дві найваж­ливіші складові екологічної культури.

Методологічним принципом екологічного виховання є прин­цип коеволюції (лат. со(п) — разом; evolutio — розгортання). Людство, щоб забезпечити своє майбутнє, має належним чином змінювати характеристики біосфери. Але змінювати потрібно і людські потреби, у такий спосіб, щоб вони відповідали вимо­гам їх природи [11, с. 40]. Імператив тут такий, що природа без людини може існувати, а людина без природи — ні. А тому суспільний розвиток, зокрема розвиток продуктивних сил, має здійснюватися у такий спосіб, щоб зберегти феномен розумного життя.

Екологічне виховання покликане сформувати новий тип мислення, в основу якого покладене почуття особистої відпо­відальності людини за свій родовід, за фізичне і психічне здо­ров´я нащадків, отже — відповідальність за добробут нації і людства.

Академік Моїсеєв твердить про необхідність для суспільства так виховувати своїх членів, так впливати на формування їх духовного світу, щоб вони виявилися здатними мислити не категоріями своєї печери і навіть племені, а відчувати себе ча­стиною величезного світу, доля якого тою або іншою мірою за­лежить від кожного" [11, с. 32]. Чим зумовлений саме такий стан речей? Вчений стверджує, що основною причиною того, що людство дійшло до межі наближення глобальної кризи, є сама людина. її біологічна природа мало відповідає сучасним умо­вам життя, адже її організм сформувався в передльодовикову епоху, і те, що добре для мисливців за мамонтами, мало підхо­дить для людини, яка володіє атомною зброєю" [11, с. 33].

Актуальність коеволюційного підходу як виховного прин­ципу диктується чинним у Всесвіті принципом антропності: жорсткої приладженості фундаментальних постійних, що за­безпечують існування Всесвіту і тих процесів, що в ньому відбуваються. Очевидно, те ж саме має місце і в системі "люди­на — довкілля". "Подальший розвиток виду homo sapiens, по­дальший його добробут вимагають дуже точної узгодженості характеру еволюції людського суспільства, його продуктивних сил і розвитку природи" [11, с 40]. В природі діють принципи самоорганізації. На рівні природа—суспільство узгодженість їхніх характеристик забезпечується Розумом і Волею Людини. Нині вчені наголошують на необхідності формування певної загальної стратегії у взаєминах людства та біосфери. Шлях до її реалізації вони бачать у перебудові пріоритетів людини, їх узгодження з можливостями природи. Останнє вимагає "нового світорозуміння, нової моральності і, зрештою, нового духовно­го світу" [11, с. 43]. Важливим в екологічному вихованні є та­кий чинник, як усунення зверхності людини і "проповідь сми­рення", як називає цей чинник Клод Лоренц. Мова йде про усві­домлення людьми самих себе як частини Всесвіту. Зверхність заважає людині визнати, що її власна поведінка підпорядкова­на законам природи. Зверхнє ставлення є "духовним чванством людини" [5, с. 7].

Екологічне виховання з необхідністю має бути оперте на по­долання трьох упереджень, що панують над людством. Перше — це упереджене ставлення щодо своїх витоків, зокрема того, що людство еволюціонувало від такої гілки вищих тварин, як шимпанзе.

Друга перешкода до самопізнання — це емоційне заперечен­ня того, що поведінка людини підпорядковується законам при­родної причинності. Адже останнє видається запереченням сво­боди волі.

Третя причина, що заважає самопізнанню — протиставлен­ня матеріального та ідеального начал в людині й утвердження ідеального як єдиного справді цінного. Така позиція характер­на, принаймні, для західної культури. Клод Лоренц слушно вважає, що самопізнання, в якому усуваються всі упереджен­ня, могло б послужити свідченням духовної сили людства. "Зна­юча людина відчує лише нове благоговіння перед Розумом і Відповідальною Мораллю, які вперше прийшли в цей світ лише з появою людини і цілком могли б дати їй силу, щоб при­душити тваринну спадщину в собі самій, якби вона в своїй горди­ні не заперечувала самого існування такої спадщини" [5, с. 10]. Конкретні шляхи і засоби екологічного виховання визначаються названими вище гуманістичними принципами, найважливішим з яких є принцип поваги до життя. Вони покликані виконати роль методологічної засади для побудови системи екологічного виховання.