У 70-х роках XX ст. складається нова галузь екологічного знання — біоетика. Розвиток її був започаткований науковця­ми США, де видана п´ятитомна енциклопедія з біоетики. Основ­ною проблемою, на якій початково зосереджувалася увага до­слідників, були стосунки "лікар — пацієнт". Поряд із названим вузьким аспектом, склалося значно ширше її розуміння. Цен­тральною проблемою стало ставлення до життя і смерті. Жит­тя бачиться само цінним, вищою цінністю. Під життям розумі­ється не лише людське життя, але і життя тварин, біоценоз, біосфера тощо. Біоетика спирається на цінності культури, що складалися в антропогенезі та знаходили відображення в міфо­логії, в світових релігіях, у філософії. Вона виникла як відповідь на "технологічні виклики" в медицині: нові технології транс­плантації органів, зародження і підтримання життя тощо.

Біоетика в ЇЇ широкому значенні включає в коло своїх про­блем етичні норми ставлення до феномена життя. Одною з ак­туальних і складних проблем, навколо якої зосереджена нині увага біоетики — визначення смерті, евтаназія. Вона загостри­лася у зв´язку з розвитком трансплантології. Пересадка органів тяжкохворій людині від здорової людини, що перебуває у стані клінічної смерті внаслідок трагічного випадку, — один із по­ширених нині методів порятунку тяжкохворих. Однак зали­шається запитання: що слід вважати смертю? Коли справді Припиняється життя людини?

Біоетика пов´язана з медичною етикою, деонтологією (дисцип­ліна, що визначає ставлення лікаря до пацієнта) та медичним правом. У коло досліджень біоетики органічно вписується, з од­ного боку, історія становлення відносин людини з природою закріплена в ментальних культурах: у міфології, епосі, народній звичаєвості. З іншого боку — біоетика розглядає велике коло проблем утвердження прав людини (в тому числі і як пацієнта) на життя, на здоров´я, на відповідальне і вільне самовизначен­ня власного життя. Маючи на увазі складний комплекс мо­ральних проблем, перед якими опинилася сучасна наука, відо­мий американський вчений-біолог Б. Гласс пише: "Я наполя­гаю на тому, що філософи науки в майбутньому повинні значно більше мати справу з етичними проблемами, ніж з логічними" [Див.: 15, с 80].

Моральною основою, на яку має спиратися сучасна біоети­ка, є вимоги Нюрнберзького кодексу 1947 p., що був сформу­льований у ході судового процесу в справі 23 нацистських лікарів, звинувачених у військових злочинах і злочинах проти людства. Висунуті судом десять "моральних, етичних і право­вих" вимог показували злочинний характер експериментів, що проводилися на людях. Разом з тим, Нюрнберзький кодекс вво­див розмежування двох типів клінічних досліджень: терапев­тичних і не терапевтичних. Перші виправдані тою мірою, якою спрямовані на збереження життя та покращення стану хворо­го. Другі — не терапевтичні. Це такі, що не мають цінності для людини, яка служить їх об´єктом. Кодекс забороняє проведен­ня експериментів, що загрожують пацієнту смертю або непо­правною шкодою.

Упродовж наступних років під впливом ідей Нюрнберзького кодексу було прийнято ряд документів, що регламентували екс­перименти на людині. Це, зокрема, Міжнародний кодекс медич­ної етики (1964 p.); Гельсінська декларація (1964 p.), що була суттєво уточнена в 1975 p.; документи Швейцарського колоквіу­му на тему "Експерименти на людині", документи ООН про гро­мадянські й політичні права, прийняті в 1966 р. та інші.

Важливу роль у контролі над дотриманням етичних вимог при експериментах на людині відіграють такі міжнародні об´єд­нання, як Всесвітня організація охорони здоров´я (ВОЗ), Все­світня медична асоціація (ВМА) та інші. У 1981 р. був прийня­тий і затверджений глобальним комітетом ВОЗ Звіт міжнародних рекомендацій для проведення медико-біологічних дослі­джень з участю людей. Пояснюючи причини, що викликали його появу, відомий учений Ф. Гуттерідж у статті "Досліджен­ня з участю людини і медична етика" відзначав складність упро­вадження вже прийнятих заборон на медико-біологічні дослі­дження з метою забезпечити охорону прав людини та її соці­ального добробуту.

Етична наука, як свідчить сказане, все активніше долучаєть­ся до вироблення морально-правових засад збереження люд­ського життя, що стає об´єктом науково-дослідницького інте­ресу. Біоетика ставить моральні обмеження на ті експерименти над здоров´ям людини, що небезпечні для її життя. Останнім часом у зв´язку з актуалізацією питання про клонування тва­рин та органів людини, проблема набула особливої гостроти. Виникла необхідність більш широкого формулювання питань зв´язку природничих наук із етикою.

При всій різноманітності підходу до розв´язання проблеми вчені доходять згоди, що всебічне вивчення наукою феномена людини має, поряд із логікою, включати етику, тобто те, що називають "нормами науки", — етичні стандарти. Вони управ­ляють соціальними взаємодіями вчених. Формулюючи прин­цип взаємозв´язку природничо-наукових досліджень та етич­них цінностей, американський учений П. де Форест пише: "Гло­бальний суспільний інтерес науки випливає з того, що вчений відповідальний перед людством загалом і не лише індивідуаль­но за ті дії, які він здійснює як вчений, але і колективно — за застосування результатів науки в кожній країні і в усьому світі" [Див.: 15, с. 153]. Об´єктом моральної оцінки в сфері науки є не лише наслідки застосування її даних у практиці, але і самі про­цеси дослідження, а також "внутрішній світ" науки: тематика Досліджень, характер постановки та проведення експериментів тощо. Моральний критерій поширюється також на особистість Ученого: від його моральних якостей великою мірою залежить об´єктивність, науковість результатів.

Біоетика покликана відповідати таким вимогам. По-перше, Необхідна єдність науки і гуманістичних цінностей. По-друге, Необхідно, щоб гуманістичні цілі ставилися вище за дослід­ницькі. По-третє, необхідне регулювання наукових досліджень з позицій гуманістичних цінностей. Регулювання має включа­ти і заборони на деякі види експериментів з участю людини, що можуть бути небезпечними для її життя. По-четверте, необ­хідна розробка правил біомедичних робіт з урахуванням прав людини, включаючи юридичні норми [Див.: 14, с. 6].