Основоположники етики "практичного гуманізму" — К. Маркс (1818—1883) та Ф. Енгельс (1820—1895). їхнє етичне вчення нерозривно поєднане з соціально-політичним. Основні праці, що містять етичні ідеї, — це рання праця К. Маркса "Економічно-філософські рукописи 1844 року", а також написані спільно: "Маніфест комуністичної партії", "Німецька ідеологія", "Роз­виток соціалізму від утопії до науки" та ін. Основні ідеї етики марксизму пов´язані із суспільним життям. Розкриваючи за­кони становлення моралі в історії людства, вони бачать її на­слідком суспільно-історичного процесу, на відміну від представ­ників філософського раціоналізму та емпіризму кінця XVIII — першої половини XIX ст., що розглядали мораль як результат природно-історичного процесу. Здавалося б, поняття "природа людини" іманентне поняттю "суспільна людина", однак акцент на суспільності людини визначив розуміння її природи саме як суспільної. Моральність, як бачимо, розкрилася як здобуток людської історії. Джерела, що зумовлюють її становлення, — це суспільна людська діяльність.

Мораль розкрилася не як певна незмінна величина, а як яви­ще, що розвивається, змінюється і, зрештою, набуває в історич­ному поступі більш досконалих форм. Ф. Енгельс писав, що "уявлення про добро та зло так сильно змінювалися від народу до народу, від віку до віку, що часто прямо суперечили одне другому".

Були визначені чинники, що детермінують зміну уявлень Про цінності життя: це інтереси людей. Вирішальну роль відіграють матеріальні інтереси, або, інакше кажучи, соціально-класові, їм підпорядковуються політика, право, законодавство, релігія, мораль. Це не означає, що у середовищі панівних класів відсутні порядність, моральна доброчесність. Мова йде про до­мінування інтересів, а винятки лише підтверджують правило. До того ж моральна доброчесність у середовищі панівних кіл Поширюється переважно на своїх і не осягає "чужих", тобто Представників інших суспільних кіл.

Класики марксизму обґрунтували поняття соціально-еконо­мічних формацій, кожній із яких властивий свій тип мораль­ності та свої етичні ідеї, що осмислюють зміст і перспективи морального життя свого часу. Велика увага приділена аналізу первіснородових, рабовласницьких, феодальних моральних сто­сунків. Щодо капіталістичного суспільства, то проблема розвит­ку моральності в умовах вільної конкуренції посідає особливе місце в соціально-економічній теорії марксизму. У буржуазному суспільстві будь-які форми моральних зв´язків, що зберігали­ся, скажімо, при феодалізмі, руйнуються. Стосунки набувають позам орального, суто ділового характеру, оскільки посередни­ком між людьми виступають гроші. Описуючи вплив грошей у буржуазному суспільстві, Маркс та Енгельс говорять, що гроші "перетворюють вірність на зраду, любов на ненависть, ненависть на любов, чесноту на порок, порок на доброчесність, раба у пана, пана у раба, глупість у розум, розум углупість" [8, с 138]. Інакше кажучи, вони революціонізують стосунки, ос­кільки підміняють собою моральні цінності. Критика соціаль­них та моральних засад буржуазного суспільства — один із важливих аспектів погляду класиків марксизму на сучасне їм суспільство. Вони зосереджують увагу на перспективах, які бачать у безкласовому суспільстві, до якого, на їх думку, люд­ство неминуче повинно прийти. В обґрунтуванні перспектив суспільства майбутнього вони спираються на мораль пролетаріа­ту як таку, що позбавлена класової обмеженості. Вона утвер­джує людину у її людських якостях, а не її соціальний статус. На цій підставі класики марксизму підтримували робітничий рух у країнах Західної Європи, що саме в 40—70-х роках XIX ст. набув особливо широкого розмаху. В робітничому русі вони ба­чили джерело соціального та морального оновлення людства.

У вченні Маркса пролетаріат постає класом, що покликаний виконати історичну місію духовної перемоги над "міщан­ством". Підстави для цього він бачить у "колективізмі пролета­ріату": моральних зв´язках людей, об´єднаних спільністю долі. Місія усунення суперечностей між сутністю та існуванням, згідно з Марксом, покладена історією на пролетаріат як на найбільш свідомий клас суспільства, інтереси якого не обме­жені інстинктом приватної власності [7, с 30—34].

В абсолютизації класового фактора, зокрема моральних чес­нот пролетаріату, приховувалося слабке місце марксизму. Зго­дом у практиці пролетарської революції в Росії ці слабкості наочно засвідчать про себе.