Основні ідеї етики Шеллінга викладені у праці "Філософські дослідження про сутність людської свободи та пов´язані з нею предмети" (1809). У ній досліджується проблема свободи у зв´яз­ку з проблемою походження та існування у світі добра і зла. Свобода визначається як здатність вибору між добром і злом. Лише та воля дійсна, у якій має місце вибір. Інша справа, чим зумовлена наявність меж вибору: добро — зло. Шеллінг ува­жає, що джерело зла покладено не десь поза Богом, а в ньому як дещо, що не є сам Бог. Це певне темне, ірраціональне нача­ло: "природа в Богові". "Щоб не було зла, не повинно було би бути і самого Бога", — пише Шеллінг [7, с. 1017]. Ідея "темної природи у Богові" запозичена з містичної філософії Я. Беме. Добро і зло співвідносяться як єдність протилежного і як такі покладені у "першооснові".

"Першооснова" — це своєрідне "абсолютне байдуже", що пе­редує всякій основі та усякому існуванню. З цієї першооснови виникає "роздвоєння". Наслідком його є становлення природи і духа. У цьому процесі має місце "одкровення" Бога, тобто явлення його не лише як буття, але й як життя, як особистості-Розгортання протилежностей духу та матерії, сутності та існування відбувається на засадах любові. В етиці Шеллінга поняття "любов" стає рушієм зв´язків світу та визначає його кінцеву мету: гармонію світу. Зло не занурює світ у безвихідь. Співвіднесене з добром, воно є реальним простором для розгортань свободи вибору. "Зло, якщо воно повністю відділене від добра, вжe не є зло. Воно могло діяти лише за посередництва добра (зловживаючи ним і перебуваючи у ньому)" [7, с 1019]. Тобто, добро і зло існують як два вічних начала, однаково наявні одне в одному. Шеллінг наголошує, що зло і добро — не початкові протилежності і не двоїстість. "...Зло не є сутність, воно не сутність і володіє реальністю лише у протилежності, а не само собою. До того ж абсолютна тотожність, дух любові саме тому і передує злу, що зло може з´явитися лише як протилежність йому" [7, с. 1024]. Актуалізація зла відбувається у вільній ді­яльності людини. Людина як носій природного і духовного є цен­тром світу. У ній природа підноситься сама над собою. Разом із тим наявність у ній двох природ є причиною потенції в людині як добра, так і зла. Необхідність вибирати між добром і злом кидає людину щоразу в становище, де вона має визначатися: відбутися у ній божественному (духовному, доброму) чи при­родному (матеріальному, злому) началу. Природне начало, що відділяє людину від Бога, є її самість. В єднанні з ідеальним началом вона стає духом. "Самість як така є дух, — пише Шел­лінг, — тобто людина є дух, оскільки володіє самістю особли­вої (відділеної від Бога) істоти — це об´єднання і складає сут­ність особистості. Але завдяки тому, що самість є дух, вона ра­зом з тим піднята з тварності в надтварність, вона є воля, яка споглядає себе у повній свободі" [7, с 973]. Вибір здійснюється У межах "сліпої волі" і "розумної волі". Перша дає у наслідку зло і несвободу. Друга ж уособлює свободу і моральне добро. Сама можливість вибору утверджує свободу як привілей особи­стості, як можливість виявити себе в добрі. Згідно з Шеллінгом, поступ людства в історії розгортається як відчутна пере­мога над злом. Людство проходить певні етапи розвитку — "світові епохи", що є рухом від несвободи до свободи, до цар­ства Бога на землі, тобто перемоги розуму над "природою". Свобода кожної особистості розглядається як детермінована двома чинниками: зовнішнім та внутрішнім. Зовнішнім є суспільне життя: дух "світових епох" та досягнуте суспільством пізнання необхідності. Внутрішній — це наявний у людині моральний закон. Він визначає здатність діяти, керуючись законами розумного у виборі між добром і злом. Лише у такий спосіб добро стає дійсним.

Етика Шеллінга цілеспрямовано орієнтує особу на свідомий моральний вибір, звільняючи людину від страху за можливі неочікувані наслідки діяльності. Те, що у наслідках її співвідно­ситься як добро і зло, у передумові виступає у вигляді меж ви­бору: між необхідністю і свободою. "Необхідність і свобода на­явні не в одному як єдина сутність, що виявляє себе тою або іншою лише оскільки розглядається з різних сторін; сама со­бою вона — свобода, формально — необхідність" [7, с 996].