Створення ідеї юридичної особи, як самостійного суб’єкта цивільного права, самостійного центру господарського життя є безсумнівною заслугою римського права.

правоздатність юридичної особи в Римі обмежувалася тільки майновими правами, однак ці права не для всіх юридичних осіб були однаковими; не кожна юридична особа могла одержати спадщину, таке право належить тільки державній казні. Юридичні особи існують самостійно і незалежно від зміни їх особового складу. Суб’єктом права і обов’язків є юридична особа, тому за правочином вона дістає права і несе відповідальність за себе; за особисті борги своїх членів корпорація відповідальності не несе, а члени корпорації не відповідають за її борги. Вищим органом управління корпорацій були загальні збори, справи вирішувалися більшістю голосів.

Юридичні особи в Римі не мали власної дієздатності. Ця нездатність самостійно здійснювати свої права і обов’язки компенсувалася представництвом фізичних осіб, діям яких право надавало такого ж значення, як діям самої юридичної, особи. Функції господарської діяльності могли бути розподілені між декількома або однією особою.

Діяльність юридичної особи припинялася в таких випадках: 1) після досягнення мети, яка ставилася перед нею; 2) за розпорядженям державної влади, якщо її діяльність набувала незаконного характеру; 3) якщо втрачено майно; 4) після вибуття всіх її членів.