Визначальним є відоме висловлювання І. М Сєченова про те, що у характері людини лише 0,001 залежить від природи людини і 0,999 - від навколишнього середовища. Відповідно і вся система цих часів виховання будувалася за принципом закріплення у людини певних зовнішніх установок, без урахування характеру, індивідуальних особливостей дітей, що призводило до того ж усереднення, яке мало місце у виховному процесі. В практичному шкільному житті “відмінною” поведінкою відзначалися переважно ті учні, які не висловлювали власних поглядів чи автоматично сприймали загальні переконання. Сумним результатом такого впливу слід визнати відсутність у більшості дітей індивідуальних поглядів, нездатність взяти на себе відповідальність за свої вчинки і зміст власного життя взагалі. Зовнішнє залишається зовнішнім, якщо воно не торкається глибин людської душі.
   У чому ж полягає головна мета виховання? В історії педагогіки існує багато поглядів на це питання, що свідчить про його важливість, постійну актуальність за всіх часів. Природно, що батьки та вихователі, піклуючись про своїх вихованців, прагнуть до того, щоб діти були кращими, досконалішими, і хоча кожний розуміє досконалість по-своєму, існують спільні, загальнолюдські погляди.
   “Якщо б було необхідно визначити словами найкращу, ідеальну людину, то можна приблизно сказати, що вона повинна бути гармонійним максимумом усіх індивідуальних обдарованостей, разом узятих” - так вважає І.П.Ріхтер. З цієї точки зору завдання виховання полягає у всебічному гармонійному розвитку найкращих якостей дитини, для чого, звичайно, необхідне їх відповідне виявлення.
   В. М. Бехтерєв конкретизує завдання виховання, яке “повинно створювати особистість з самостійною ініціативою, з критичним ставленням до всього оточуючого, особистість, сильну духом і тілом, з любов’ю до всього людського, піднесеного і прекрасного і водночас особистість бездоганної чесності, здатну до відгуку на все добре, позитивне’.
   Поряд з цим К. Д. Ушинський виділяє окремі напрями виховної роботи, на які, за його думкою, слід звернути особливу увагу: “Моральний вплив становить головне завдання виховання, значно важливіше, ніж розвиток розуму взагалі, наповнений голови знаннями і роз’ясненням кожному його особистих інтересів”.
   Оригінальний погляд на тему виховання висловлює Г.С.Сковорода, вважаючи, що завдання виховного процесу - народити, зберегти здоров’я, навчити вдячності, що у сукупності допомагає людині бути щасливою. Вдячність (євхаристія) при цьому розглядається .як показник моральної та духовної зрілості. Відсутністю вдячності філософ пояснює причину всіх негативних якостей: „Із невдячності - нудьга, смуток, спрага, зі спраги -заздрість, із заздрості - лестощі, крадіжка, розбій, кровопролиття і вся беззаконностей безодня”.