На рівні безпосередньої соціальної роботи з клієнтом функції соціальної діагностики дещо змінюються. Головною її метою стає визначення соціальної проблеми клієнта і пошук правильних шляхів її вирішення. Дані загальносоціологічних методів, масштабних технологій, які використовуються соціальним працівником є лише як фон. У зв’язку з цим широко використовуються у першу чергу мікросоціологічні, соціально-психологічні, педагогічні діагностичні процедури.
      1. На більш високих рівнях соціальна діагностика може бути окремою галуззю діяльності, що здійснюється спеціальними працівниками, які інтерпретують зібрані ними дані (можлива також внутрішня диференціація: збір даних здійснюють одні підрозділи або організації, інтерпретацію – інші). 2. У соціальній діагностиці особи враховуються дві групи факторів: соціальні (зовнішні) і біологічні (внутрішні). Часто завдання полягає в тому, щоб дати клієнту цілісну характеристику з позиції медико-біологічних, психолого-педагогічних і соціально-економічних параметрів. Як відомо, людина являє собою єдність біологічного, духовного і соціального в усій складності їх зв’язків і взаємовідносин у межах єдиного цілого.
      3. Ще одна особливість соціальної діагностики особи — обмежене використовування кількісних співвідношень і математичних методів. Соціальна ситуація клієнта завжди унікальна, неповторювана, тому найбільш поширені технології - емпіричного нагляду, аналіз поодиноких даних. Поки що не дуже розвинені інструментальні технології, що пояснюється лише недавнім виникненням соціальних технологій (і діагностичних, зокрема) і тим, що соціальний працівник розглядає самого себе як інструмент вивчення і перетворення соціальної ситуації.
      4. За допомогою нескладних приладів можна зміряти клієнту артеріальний тиск і визначити важливі показники його здоров´я, але «зміряти тиск» внутрісімейних або внутрішньогрупових суперечностей досить складно.
      5. Нарешті, остання відмінність технологій соціальної діагностики обумовлена вже розглянутими відмінностями: дані технології в значній мірі визначаються не тільки знаннями, але і уміннями, навиками. Їх вивчення не може грунтуватися тільки на засвоєнні теорії. Необхідні передача технологій, наставництво досвідчених фахівців і практичне навчання початківців.