Безкоштовна бібліотека підручників

Загрузка...


Психологічні науки (збірник наукових праць)

18. Вивчення етнічної ідентичності у школярів


Морозова О.Л.

На сучасному етапі розвитку українського суспільства перед прогресивними політичними силами країни стоїть завдання консолідації нації. Це неможливо без відродження і формування духовності нації, національної свідомості і самосвідомості. В Україні чимало спільнот, що тривалий час проживають, взаємодіють, спілкуються в регіоні, тому розв’язання цих питань дасть змогу подолати відчуження людей як представників різних етносів, уникнути міжетнічних сутичок і конфліктів. Для того щоб подолати ці проблеми треба вивчати особливості вияву етнічної ідентичності ще в молодшому віку.

У 1953 році термін етнічність у науковий обіг ввів американський дослідник Д. Рісмен. Початок фундаментальних розробок концепцій етнічності пов´язують з прізвищами американських соціологів Н. Глейзера та Д. Мойтігена. Цікавість до даної теми актуальна і зараз, що, в свою чергу підтверджується численними публікаціями. Значний матеріал з даної проблеми ми отримали завдяки дослідженням як зарубіжних, так і українських вчених. Це зокрема, праці Е. Еріксона, Ж. Піаже, З. Фрейда, Марсіа, А. Г. Асмолова, А. С. Бароніна, Г. У. Солдатова, П. І. Гнатенка, В. Н. Павленка та ін.

Етнічність - категорія емоційно-нормативна. Сам термін етнічність відтворює якісні характеристики людини або групи людей, пов´язані з їхнім етнічним походженням і які виявляються у побуті, культурі, поведінці й в цілому у ментальності. Значення етнічності для окремого народу чи його вихідців, які мешкають в іноетнічному оточенні, полягає у тому, що вона є джерелом їхньої ідентичності у різні періоди історичного розвитку країн й залежить від низки чинників.

Проблема ідентифікації, виявлення власної ідентичності в ХХІ сторіччі стає проблемою чи не кожного. Це означає, що в процесі ідентифікації неодмінно присутні елементи константні, не піддані впливу зовнішніх умов, що руйнується. У роботах 3. Фрейда [4] був визначений потенціал ідентифікації як поняття, спільного для членів групи, загального для них, що відкрило можливість дослідження природи цієї групи, основи її згуртованості.

Ідентифікація - пізнавальний засіб для встановлення тотожності, подібності речей, процесів, явищ, осіб; означає розумові операції з зовнішніми по відношенню до суб´єкта, який пізнає, об´єктами. Ідентифікацією називають також і процеси, що пов´ язані із сферою самосвідомості, самопізнання особи: ототожнення себе з іншими, уява іншої людини як продовження самого себе, перенесення себе на місце іншого. В останньому розумінні дана проблема займає важливе місце в системі психології З. Фрейда [4]. Зокрема, поняття ідентифікації несе велике смислове навантаження у його теорії становлення особистості, її характеру. Особливо велику роль це психічне явище відіграє на етапі раннього дитинства, в період виникнення “Я-ідеалу”, а потім його руйнування. Послідовники З. Фрейда розвинули і деталізували теорію ідентифікації особистості. В епігенетичній концепції розвитку особистості Е. Еріксона розроблена проблема динамічного аспекту ідентифікації. У ній розглядається послідовна зміна у часі об´єктів ідентифікації в процесі формування особи.

Поняття ідентичності, широко уживане в науках про людину і суспільство. Ідентичність — тотожність явища, предмета або особистості самій собі, її якісна самототожність за вектором часу. Ідентичність особистості ґрунтується на її самосвідомості. Оскільки людина являється особливим об´єктом, в якому зливаються воєдино матеріальне і духовне, фізичне і психічне, то розрізняють психофізіологічну, особистісну і соціальну ідентичність людини. Ідентичність має наступні модальності [2]. Психофізіологічна ідентичність - це одночасно єдність і послідовність фізіологічних і психічних процесів організму. Особистісна ідентичність - це єдність і послідовність життєдіяльності, цілей, мотивів, життєвих настанов, ціннісних орієнтацій і самосвідомості особистості.

На одне з центральних положень у сучасній соціальній теорії концепцію ідентичності вивів Е. Еріксон. Він виділив поняття психосоціальної ідентичності як продукту взаємодії між суспільством і особистістю. Психосоціальна ідентичність характерна лише для зрілої особистості, у якої “внутрішня тотожність і безперервність” синтезується з прагненнями її інтеграції із соціальними структурами (державою, нацією). Досліджуючи динамічну адаптивну функцію ідентичності, Е.Еріксон ввів поняття криз особистісної ідентичності і підкреслив їхній нерозривний зв´язок із кризами суспільного розвитку. Е. Еріксон вказував на тенденцію представників етнічних меншостей до інтерналізації негативних поглядів домінантного суспільства, у результаті чого в них може сформуватися негативна особиста ідентичність і ненависть до самих себе.

Аналіз ідентичності як найважливішої психічної структури не тільки особистості, але і групи проводився в межах когнітивного напрямку. Головна ідея його полягає в тому, що враження про світ організуються в логічні інтерпретації - ідеї, настанови, стереотипи, сподівання, що виступають регуляторами соціальної поведінки. Найбільш визнана концепція, розроблена на цій основі, - теорія соціальної ідентичності Г. Тежфела і його колег. Особливе значення мають наступні теоретичні положення цієї соціально-психологічної концепції. Перше: індивід, вважаючи себе членом будь-якої соціальної групи, прагне оцінити її позитивно, підвищуючи в такий спосіб статус групи і власну самооцінку. Друге: якість і зміст ідентичності визначаються за допомогою логічних операцій соціальної категоризації

і порівняння своєї групи із зовнішніми групами за життєвими параметрами. Третє: позитивна соціальна ідентичність досягається завдяки порівнянню “на свою користь”, що одержало назву феномена “інгрупового фаворитизму”. Четверте: у дослідженнях цього напрямку когнітивний компонент нерозривно пов´ язаний з емоційним. Серед різноманітних спроб найбільшу популярність придбали дослідження Марсіа, які дозволяють емпірично вивчати в рамках розробленою ним типології так звані статуси ідентичності. Вважається що дослідження саме цього вченого стали найбільш популярними з двох причин - це були одні із перших експериментальних розробок з ідентичності; на відміну від інших авторів Марсіа звернув увагу на фазу формування ідентичності не просто як на одну з восьми стадій епігенетичного розвитку індивіда, який потенціально може мати позитивний або негативний результат, а як на стадію, яка цікава сама по собі, і може мати чотири варіанта розвитку. Марсіа виділяє чотири варіанта розв´язання проблеми ідентичності, які дозволяють перевести теоретичні уявлення про ідентичність Еріксона в емпіричне русло: досягнення ідентичності, дифузія ідентичності, мораторій, предрешенность.

Були зроблені спроби використати етапи розвитку особистої ідентичності Дж. Маршаем для опису процесу формування етнічної ідентичності. Були виділені наступні етапи: розмита ідентичність - дослідження етнічних питань не проводиться взагалі чи проводиться слабко. Дострокова ідентичність - дослідження не проводиться, але індивід чітко визначив свою етнічну ідентичність. Мораторій - дослідження своєї етнічної приналежності і наявність неясностей у цьому питанні.

Зріла ідентичність - дослідження при наявності ясного надійного розуміння і прийняття своєї етнічної приналежності. Акультурація - це адаптація етнічних меншостей до культури домінантної групи.

Етнічна ідентичність - результат процесу емоціонально-когнітивної самототожності суб´єкта зі своєї етнічною групою, що виражається в позиції приналежності до спільноти, єдності з членами цієї групи і сприйняття як цінності її основних характеристик.

Поняття етнічної ідентичності в останні роки розглядається з точки зору кількох різних концептуальних підходів. Згідно з першим - етнічна належність становить споконвічну сутність, що існує у природі, поза часом. Цей погляд дістав підтримки з боку соціобіології, що розглядає етнічну ідентичність як подальший розвиток процесів генетичної селекції та пристосування до середовища. Інша концепція приписує етнічній ідентичності цілком ситуаційний характер, вважає це явище нетривким і мінливим.

Частиною змісту етнічної ідентичності є етнічне несвідоме. Психоаналітики визначають його як подавлений (забутий) більшістю людей даної етнічної групи матеріал, який кожне покоління поділяє з наступним. У критичних соціальних ситуаціях, пов´ язаних зі зміною характеру міжетнічних відношень, відбувається порушення компенсаторного зв´язку між колективним несвідомим і груповою свідомістю. Образи несвідомого починають актуалізуватися на рівні свідомості, яка розширює свої межі. Цей стан К. Г. Юнг називав психічною інфляцією, що охоплює окремих індивідів і цілі групи людей [5]. У суспільстві в кризові періоди його розвитку саме етнічність є головним інструментом, за допомогою якого групі вдається окреслити найбільш помітні і надійні етнічні кордони.

Дослідники етнічної ідентичності головними вважають у ній такі компоненти: усвідомлення приналежності до власного народу, усвідомлення інтересів свого народу, уявлення про культуру, мову, територію [1, 2, 3]. Останній компонент присутній практично у всіх дефініціях етнічної самосвідомості. Етнічна самосвідомість розрізняється за своїми носіями як етнічна самосвідомість окремого представника етносу. Індивідуальна етнічна самосвідомість як духовне породження являє собою здатність ідентифікувати себе з певним етносом, відокремлюючись водночас від всіх інших етносів. Центральне місце серед етносоціальних уявлень займають образи власної та інших етнічних груп. Саме вони складають головний зміст етнічної ідентичності як когнітивно-мотиваційного ядра етнічної самосвідомості. Переживання своєї приналежності до групи виражається у формі різних почуттів. Вони можуть бути визначальними або маскуватися вторинними, “соціалізованими” емоціями. Наприклад, сором - це “перетворена” емоція гніву, провина - “перетворена” емоція страху. Відповідно до концепції К. Ізарда, емоції мають тенденцію “склеюватися” в комплекси афектів. Такі афективні комплекси взаємодіють з когнітивними структурами етнічної самосвідомості. Найбільша емоційна концентрація зосереджена в його центральній частині - в етнічній ідентичності у формі етнічних почуттів (комплексних афективно-когнітивних утвореннях). Вони відбивають складні мотиваційні стани етнічної групи, що спонукують її до дій.

Етнічна ідентичність в сучасній російській психології трактується як важлива складова актуального етнопсихологічного статусу особистості. А. Асмолов і Е. Шлягіна є представниками загально-психологічного підходу в питанні вивчення етнічної ідентичності, їх загальна класифікація в свій час була запропонована Е.М. Галкіною. Чисельні підходи до питання вивчення етнічної ідентичності можно умовно розбити на три основні групи: психологічні - головним предметом вивчення є особистість, а етнічна ідентичність розглядається як одна з складників її структур. Акцентується на когнітивному аспекті етнічної приналежності; соціально- психологічний - в центрі уваги людина як член певної групи, спільноти, де формування його якостей поведінки розглядаються в залежності від взаємодії з членами власної групи і контактами з іншими групами; соціологічний - головна увага приділяється не особистості як носію етнічних особливостей і не впливу групових норм і цінностей на людину - члена етнічної групи, а безпосередньо етнічній спільноті. Етнічна ідентичність виступає психологічною основою етнополітичної мобілізації - готовності людей, об´ єднаних за етнічною ознакою, до групових дій, що стосуються національних інтересів.

Використана література:

1. Баронин А.С. Этнопсихология: Учебное пособие / К.: МАУП, 2000. - 115 с.

2. Гнатенко П.И., Павленко В.Н. Идентичность: философский и психологический анализ. - К.:1998. - 462 с.

3. Стефаненко Т.Г. Этнопсихология. М.: Аспект пресс, 2003. - 367 с.

4. Фрейд З. Психология бессознательного. М., 1990. - 447 с.

5. Юнг К.Г. Психология бессознательного. - М., 1998. - 399 с.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Психологічні науки (збірник наукових праць)
Загальна психологія
Психологія
Технології роботи організаційних психологів
Психологія спілкування