Кожна країна, в тому числі й Україна, з метою найефективніше використати свої фінансові ресурси, активізувати підприємницьку діяльність намагається залучити додаткові капітальні вкладення у роз­виток своєї економіки. Залучення додаткових фінансових ресурсів у формі кредитів є передумовою виникнення державного боргу.

За економічною суттю державний борг визначає економічні відносини держави як позичальника з її кредиторами (резидентами і нерезидентами) щодо перерозподілу частки вартості валового внутрішнього продукту на умовах повернення, строковості та плат­ності.

За умовами залучення грошових коштів розрізняють внутрішній та зовнішній борг.

Внутрішній державний борг — це сукупність зобов´язань держави перед резидентами, тобто заборгованість держави всім громадянам, які тримають внутрішні державні облігації.

Зовнішній державний борг — це сукупність боргових зобов´язань держави, що виникли в результаті запозичень держави на зовнішньо­му ринку.

Зовнішній державний борг має такі дві складові:

- борг органів державної влади і управління, який виникає в ре­зультаті залучення кредитів іноземних держав та випуску державних цінних паперів, що розміщуються на міжнародних ринках капіталів. Ця частина державного зовнішнього боргу погашається та обслуго­вується за рахунок коштів Державного бюджету та коштів Національ­ного банку України;

- борг суб´єктів господарювання, гарантований Урядом. Він пога­шається та обслуговується суб´єктами господарювання — позичаль­никами. Проте у разі невиконання боргових зобов´язань суб´єктами господарювання перед іноземними кредиторами набирає чинності державна гарантія і погашення та обслуговування таких кредитів здійснюється Державним казначейством за рахунок коштів Держав­ного бюджету.

Державний борг можна поділити на дві складові:

- капітальний, який включає всю сукупність боргових зо­бов´язань держави на певну дату;

- поточний, що складається з платежів по зобов´язаннях, які позичальник повинен погасити у звітному періоді.

Погашення та обслуговування державного боргу здійснюється шляхом проведення платежів з виконання боргових зобов´язань перед кредиторами щодо сплати основної суми боргу, відсотків по ній та су­путніх витрат, передбачених умовами випуску державних цінних па­перів, угодами про позику, державними гарантіями та іншими доку­ментами.

Погашення боргу — це виконання боргових зобов´язань перед кре­диторами щодо сплати основної суми боргу, визначеної угодою про позики або номінальної вартості державних цінних паперів.

Обслуговування боргу — це комплекс заходів держави, спрямованих на погашення позики, виплати відсотків за ними, уточнення і прове­дення змін умов погашення позик.

Відсотки (проценти) — це дохід, що сплачується на користь креди­тора за умовами угоди про позику або про випуск державних цінних паперів.

Погашення та обслуговування державного боргу може здійснюва­тися у грошовій формі, а за згодою з кредитором — шляхом постачан­ня товарів (послуг), заліку зустрічної вимоги та іншими засобами відповідно до чинного законодавства України.

Державний борг можна розглядати з двох боків: з одного боку, державне запозичення сприяє економічному зростанню, а з іншого -борг збільшує навантаження на Державний бюджет. Тому вирішення питання про державний кредит має віднайти оптимальне співвідно­шення між інвестиціями, економічним зростанням та внутрішніми і зовнішніми запозиченнями.

Сучасна світова практика виробила такі способи коригування політики державного боргу, як новація, конверсія, консолідація, уніфікація, відстрочення погашення, реструктуризація, анулювання.

Новація — це домовленість між позичальником та кредитором що­до зміни певного кредиту та інших зобов´язань.

Конверсія — це зміна доходності по кредитах. Вона відбувається за умови зміни ситуації на фінансовому ринку чи погіршенням фінансо­вого стану держави, що характеризується обмеженими можливостями сплати передбаченого доходу.

Консолідація — це переоформлення зобов´язання на раніше отри­маний кредит на новий кредит з метою його продовження на новий термін. Тобто зобов´язання попереднього кредиту переоформляється на новий термін у формі облігацій.

Уніфікація — це об´єднання кількох кредитів в один, чим спро­щується управління державним боргом. Уніфікація може проводити­ся окремо від консолідації або у поєднанні з нею.

Відстрочення погашення боргу означає перенесення термінів ви­плати заборгованості. За період перенесення погашення боргу випла­та доходів не проводиться.

Реструктуризація боргу являє собою використання зазначених способів коригування боргу в комплексі або частково.

Анулювання боргів означає повну відмову держави від своєї забор­гованості. Водночас авторитет держави залежить від об´єктивності по­зиції держави щодо визнання (невизнання) нею своїх боргів і забезпе­чення їх повного погашення у визначені терміни. Основним завдання сучасної боргової політики України є поступове зменшення боргово­го навантаження бюджету й економіки країни. Великий обсяг боргу держави, зокрема перед зовнішніми кредиторами, створює загрозу фінансовій безпеці держави.

Фінансова безпека характеризується таким станом фінансової грошово-кредитної, валютної, банківської, бюджетної і податкової систем, який здатний забезпечити ефективне функціонування націо­нальної економіки та економічне зростання держави шляхом збалан­сованості, стійкості і протидії до внутрішніх і зовнішніх негативних впливів на її розвиток.

Для оцінки стану державного боргу у міжнародній практиці вико­ристовуються різноманітні показники щодо можливості країни з його обслуговування. Так, Світовий банк виходить з того, що критичним рівнем державного зовнішнього боргу є понад 50% від валового внутрішнього продукту. А за вимогою Маастрихтської угоди держав­ний борг не повинен перевищувати 60% валового внутрішнього про­дукту країни. За оцінками спеціалістів, Україна має середній рівень зовнішнього боргу.

Стан зовнішнього боргу держави можна охарактеризувати за до­помогою таких показників:

а) співвідношення зовнішнього боргу до валового внутрішнього продукту (критичний рівень становить 80—100 %). За останні роки для України цей показник становить близько 40%;

б) співвідношення планових платежів щодо обслуговування боргу до валютних надходжень держави. Цей показник характеризує лікві­дність позиції економіки країни. Він свідчить про платоспроможність країни на найближчу перспективу (прийнятним вважається значення цього показника на рівні 20—25%). В останні роки для України цей показник становить менше 16%;

в) співвідношення дисконтованої вартості боргу й експорту. Цей показник застосовується для оцінки довгострокової платоспромож­ності (критичний рівень 200—250%). За останні роки в Україні цей показник не досягає 60%.

Для поліпшення управління обслуговування зовнішнього і внутрішнього боргу бюджетним кодексом України встановлено, що основний обсяг державного боргу не повинен перевищувати 60% фак­тичного річного обсягу ВВП України. Крім того, граничні обсяги дер­жавного внутрішнього та зовнішнього запозичень України і надання державних гарантій здійснюються в межах, що встановлюються   на кожний бюджетний період. Так, відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2004 рік» граничний розмір державно­го внутрішнього боргу України встановлено в сумі 15,57 млрд. гривень та в сумі 1,32 млрд. доларів США, граничний розмір державного зовнішнього боргу України — в сумі, еквівалентній 8,86 тис. доларів США.

Щоб запобігти кризовій ситуації у сфері державного кредиту, не­обхідно вдосконалювати систему управління державним боргом на основі розробки стратегії управління кредитними зобов´язаннями. Головною метою стратегії державного кредиту, зокрема зовнішнього, є визначення оптимальної структури та обсягу державного боргу з ме­тою зниження вартості обслуговування боргу і мінімізації ризику, який виникає при отриманні кредитів.