Процес виховання не можна вважати стихійним, хаотичним явищем. Він підпорядкований певним діалектичним законо­мірностям і має свою структуру, компоненти якої між собою тісно пов´язані. Схематично її можна подати так (рис. 24).

Рис. 24. Структура виховного процесу 

Зазначені компоненти діють не лінійно, а перебувають в діа­лектичному взаємозв´язку. По-перше, практична діяльність осо­бистості є, з одного боку, спонукальним чинником до вияву зусиль на оволодіння нормами поведінки (дій), уміннями і навичками, а з іншого — через практичну діяльність можна перевірити рівень володіння вміннями поводити себе в конкретній ситуації.

На певному етапі виховання життєві обставини потребують від людини володіння відповідними нормами поведінки. Колишні учні, а нинішні студенти перших курсів розпочинають свою жит­тєдіяльність у новій для них ситуації (нова форма організації на­вчання, зміна місця мешкання, нове оточення, особливості спіл­кування та ін.). За допомогою педагога-куратора вони мають своє­часно і безболісно засвоїти нормативні правила, яких доведеться дотримуватися в нових умовах. З цього має розпочинатися ви­ховна робота на початку кожного нового етапу.

Важливе місце у структурі виховання займають почуття. По­чуття — це стійке емоційне ставлення людини до явищ дій­сності, що відображає значення цих явищ у зв´язку з її потреба­ми і можливостями, вищий продукт розвитку емоційних про­цесів. "Почуття людини, — за висловом С.Л. Рубінштейна, — найбільш яскравий прояв природи, яка стала людиною, і з цим пов´язана та велика чарівність, яка випливає з будь-якого справж­нього почуття".

Почуття є джерелом багатства і глибини поведінки людини. Вони сприяють трансформації певних дій особистості зі сфери розумового сприймання у сферу емоційних переживань, що ро­бить їх стійкими, сприяють активізації психічних процесів. Зга­даймо, як поезія, музика, образотворче мистецтво, впливаючи на емоційну сферу людини, сприяють формуванню почуттів і бла­городних діянь.

Почуття є суттєвою передумовою переконань, що виражають інтелектуально-емоційне ставлення суб´єкта до будь-якого знан­ня як до істинного (чи неістинного) через єдність доведення й віри.

Формування переконань — тривалий і складний процес, що потребує зусиль. Справа в тому, що в процесі формування пере­конань постає чимало перешкод: система стереотипів (чутки, упередження, забобони, звички); пласт знань (істинних, неістинних); шар власних інтересів. Трапляється так, що чим дорослі­ша людина, тим цих перешкод більше, вони стійкіші, а тому і долати їх важче, складніше "добиратися" до центру кори голов­ного мозку, де відбувається усталеність переконань.

Схематично цей процес можна подати так (рис. 25).

Переконання, які ґрунтуються на істинних знаннях, висту­пають з одного боку, своєрідним мотивом діяльності, з іншого — стрижнем поведінки особистості. Висловлюючись образно, питан­ня справжнього виховання людини і є питанням формування у неї "психологічного хребта". Немає його — і перед нами безвільна особистість, яка позбавлена власного "Я", легко піддається сто­роннім впливам. Тому відомі педагоги-практики А.С. Макарен­ко, В.О. Сухомлинський не задовольнялися зовнішніми показни­ками вихованості особистості, а проникали в глибину, домагаю­чись виховання "психологічного хребта".

Рис. 25. Процес формування переконань

Якщо сформовані почуття і переконання, то через систему вправ, спеціально організовану діяльність формуються уміння і навички поведінки. І хоча значна частина умінь і навичок має бути сформована в дитинстві, проте і в студентські роки варто приділяти увагу цьому компоненту виховного процесу. Пере­дусім, на цьому етапі йдеться про формування низки професій­них умінь і навичок. Наприклад, уміння спілкуватися на різних рівнях (учні, колеги, батьки та ін.), уміння в сфері психотехні­ки, педагогічної техніки (зовнішність педагога, володіння своїм тілом, мовленнєва культура, жести, міміка та ін.).