Важливою складовою навчального процесу у вищій школі є кон­троль і педагогічне оцінювання. Виходячи з того, що в процесі на­вчання викладач здійснює функцію управління пізнавальною діяль­ністю студента, контроль потрібно розглядати як категорію управ­ління, як важливий, відносно самостійний завершальний елемент управлінського циклу навчального процесу. Контроль у вищій школі — це спосіб виявлення й оцінювання результатів спільної діяльності студента і викладача. Із низки функцій контролю голов­ною є забезпечення зворотного зв´язку, під час якого з´ясовується ступінь відповідності досягнутих результатів функціонування на­вчальної системи прогнозованій меті. Контроль завжди пов´язаний з оцінюванням реалізації намічених завдань і планів.

Будь-яка діяльність особистості, і передусім інтелектуальна, з психологічного погляду є досить складним і багатогранним про­цесом. Психолог С.Л. Рубінштейн, досліджуючи різні аспекти діяльності людини, наголошував: "З суспільною природою моти­вації людської діяльності пов´язаний вплив, який справляє на неї оцінка — обумовлена суспільними нормами самооцінки й оцін­ки з боку оточуючих, особливо тих, думкою яких людина доро­жить <.. .> Психологічно значною мірою саме за допомогою оцін­ки здійснюється соціальний вплив на діяльність особистості. Тому практично особливо важливо правильно її організувати те­оретично — розкрити її тонкий і лабільний механізм".

Для того, щоб контроль був об´єктивним і дієвим, необхідна чітка визначеність норми, якою задаються умови успішності навчальної роботи та її очікувані результати. Операційною формою контролю є перевірка — порівняння, співвідношення досягнутих результатів із заданими нормами. Трактування рівня відношення досягнутого до прогнозованого прийнято називати процесом оцінювання, а за­фіксований у певній системі вимірювання (балах, інших цифрових чи словесних характеристиках) результат є оцінкою.

Для ефективності контролю і дієвості оцінки важливими умо­вами є об´єктивність і коректність норми. Вона має бути доступ­ною, вільно вимірюваною і органічно застосовуваною. Задана норма не має бути ні завищеною, ні заниженою. Система навчан­ня має забезпечувати реальні умови для її досягнення, здійснен­ня. Непомірна завищеність норми викликає у студентів невпев­неність у її досягненні, тривогу, байдужість ("опускаються руки", "все одно я цього не осилю"). Занижені норми знижують ак­тивність студентів, викликають стан благодушності, несерйозно­го ставлення до досягнення норми, лінощів і неробства.

Відповідальність за об´єктивність і посильність норми несе викладач, він повинен стежити за відповідністю між вимогами норми і умовами та можливостями її досягнення. Якщо зміню­ються умови, то необхідно вносити зміни і в норми. Важливо, щоб на визначення нормативів не впливали побічні чинники. Скажі­мо, суворі вимоги ректорату щодо недопущення відсіву студентів, зменшення кількості невстигаючих можуть штовхати виклада­ча до заниження вимог, завищення оцінок і в кінцевому підсум­ку до випуску некваліфікованих фахівців.

Важливо враховувати психологічну роль оцінки. Вона вико­нує дві основні функції: стимулювальну і орієнтувальну. Особ­ливо важливою в психологічному плані є стимулювальна функ­ція. Вона пов´язана зі спонукальним впливом на афективно-во­льову сферу особистості студента і, відповідно, сприяє якісному поліпшенню структури інтелекту особистості та пізнавальної діяльності студента, виконуючи і виховну функцію.

Бажано звести до мінімуму можливість помилки при оціню­ванні рівня досягнень студента. Найбільш поширеними, особли­во серед молодих викладачів, є помилки великодушності, екс­траполяції, ореолу, контрасту, центризму і логічні помилки. По­милки великодушності — це невиправдано завищені оцінки; екстраполяції — викладач при оцінюванні орієнтується не на дійсний рівень досягнень студента, а на попередні оцінки в його заліковій книжці; ореолу — упереджене ставлення викладача до студента, яке проявляється у виставленні завищеної оцінки тому, до кого він ставиться з симпатією, і заниженої тому, до кого у викладача негативне ставлення; контрасту -— знання і поведінка студента оцінюються нижче або вище, залежно від того, нижче чи вище виражені ці характеристики у самого викладача; цен­тризму — намагання не виставляти екстремальних оцінок: "неза­довільно" і "відмінно". Логічна помилка при оцінюванні знань навчального матеріалу проявляється у врахуванні поведінки, ставлення до викладача. Помилками означені вище тенденції можна вважати лише в тому разі, коли вони дійсно є помилками, не усвідомлюються викладачем, не є навмисним. У протилежно­му випадку ці відхилення від норми кваліфікуються як профе­сійна несумлінність і несправедливість.

В оцінювальній діяльності потрібно обов´язково враховувати інтереси студента. Будь-яку оцінку треба об´єктивно аргументу­вати, обґрунтувати, пояснити, якщо оцінка незадовільна або низь­ка, потрібно порадити, що необхідно зробити для її підвищення.

Нинішня суб´єктно-суб´єктна гуманістична педагогічна пара­дигма потребує від викладача коректності та поваги до людської гідності студента незалежно від його навчальних досягнень. Ні­якими мотивами і причинами не можуть бути виправдані су­б´єктивізм, несправедливість, грубість, безтактність, перенесен­ня оцінки знань, умінь, компетенцій на особистість студента.