Для ефективного дистанційного функціонального навчання необхідно реалізувати такі дидактичні завдання:

1.Окреслити завдання й напрями процесу розробки дистанцій­ної навчальної програми, підготовку навчальних матеріалів для їх дистанційної передачі.

2.Розподілити обов´язки так, як потребує система дистан­ційного навчання.

3.З´ясувати основні психологічні якості студентів, що навча­тимуться дистанційно.

4.Визначити методику, прийнятну для системи дистанційно­го навчання, врахувавши освітню мету запропонованої програ­ми, доступність для студента, дешевизну як для провайдера, так і для студента.

5.Обумовити вид зв´язку (електронний, телефонний, пошто­вий) зі студентами, що навчаються дистанційно.

6.Створити відповідну структуру для забезпечення зв´язку зі студентами.

7.Визначити, а в разі потреби й протестувати засоби й шляхи комунікації, що використовуватимуться всіма учасниками.

8.Скласти графік проведення всіх заходів, що моделюють процес навчання.

9.Розробити програми оцінювання й коментування всіх ком­понентів навчання і визначити, які з них можна включити у про­цес дистанційного навчання.

10.Підготувати проекти вдосконалення навчальних матеріа­лів і переконатися, що ці нововведення можна включити в систе­му дистанційного навчання.

11.Укласти плани ефективної підтримки студентів відповід­но до чинних стандартів навчання.

12.Організувати процес неперервної перевірки відповідності та якості запропонованої дистанційної навчальної програми.

Установа, що надає дистанційну освіту, має вжити таких за­ходів:

1. Обрахувати кошториси прибутків і витрат (включаючи ті, що пов´язані з передбачуваною кількістю студентів) дистанцій­ної навчальної системи.

2. Розробити фінансові плани дистанційних навчальних про­грам, що враховують реальний контингент студентів. Різниця між запланованим та реальним фінансовими кошторисами не має впливати на академічні стандарти, а витрати студентів не мають залежати від кількості зареєстрованих студентів.

3. Обґрунтувати фінансові розрахунки, що показували б роз­поділ видатків і прибутків під час підготовки й реалізації про­грам, а також розподіл грошей між установами, що надають ди­станційне навчання, місцевим агентом, викладачем і студентом.

4. Передбачити процедури розв´язання незапланованих про­блем, що можуть виникнути.

Важливою умовою дистанційного навчання є дотримання ака­демічних стандартів якості при розробці програм. Процес ство­рення програми чи будь-якого її модуля повинен включати в себе:

1. Повне дотримання академічних стандартів.

2. Визначення мінімальних академічних потреб програми, опис цих потреб таким чином, щоб вони були зрозумілими по­тенційним студентам.

3. Розгляд стратегій підсумкового тестування, включаючи визначення того, як воно впливає на результати навчання у рам­ках програми чи модуля.

4. Опис відношень між стратегіями навчання, поставленими завданнями і очікуваними результатами.

5. Упровадження процесу контролю за якістю основних ком­понентів складеної програми.

Освітньому закладу, що пропонує дистанційну форму навчан­ня, потрібно:

1. Зважати на навички, знання і досвід студента та умови, в яких він навчатиметься, використовуючи дистанційну навчаль­ну систему.

2. Визначити основу для вибору засобів навчання.

3. Детально розглянути та визначити навчальні матеріали й інші засоби навчання, які будуть запропоновані студенту через установу, що надає послуги з дистанційного навчання.

4. Ознайомитися зі структурою навчальних матеріалів і пере­конатися, що вона забезпечує досягнення необхідних результатів.

5. Розглянути, якою мірою навчальні матеріали наповнені інтерактивним потенціалом і сприяють засвоєнню студентами певного багажу знань.

6. Детально скласти розклад занять з конкретної навчальної програми, використовуючи систему планування дистанційного навчання.

7. Укласти програму дій для установи, що надає дистанційне навчання.

Установа, що надає дистанційне навчання, повинна мати:

1.Технології керівництва й рецензування, що підходять для даної навчальної системи й навчальної програми.

2.Основну мету періодичних перевірок навчальних програм як дистанційного, так і традиційного типу.

3.Методику, за допомогою якої навчальні матеріали перевіря­ються на предмет їх ефективності, доступності й гнучкості.

4.Процедуру з обробки даних про успіхи студентів і засвоєн­ня програм дистанційного навчання, аналізу цих даних.

Крім того, установа має вирішити, що інформація необхідна як потенційним, так і наявним студентам. Цей процес включає в себе щонайменше:

1. Документ про права та обов´язки установи і студентів

2.Чіткий опис сертифіката, що видається по закінченні курсу.

3.Характеристику дистанційної навчальної системи.

4.Розклад усіх видів діяльності, включаючи терміни складан­ня завдань та наслідки за невиконання цих термінів.

5.Інформацію:

—про визнання диплома;

—правила і критерії прийому;

—зміст і тематику навчальної програми та її окремих модулів;

—очікувані результати;

—вимоги й засоби оцінювання та процедури обробки резуль­татів;

—засоби спілкування зі всіма сторонами, що беруть участь у цьому процесі;

—вартість навчання і навчальних матеріалів, терміни опла­ти, форми оплати та її підтвердження;

—терміни виконання навчальної програми;

—роль академічних і адміністративних співробітників як у центрі, так і на місцях;

—можливі контакти з установою та співробітниками;

—підтримку навчання, яку студент дістає індивідуально й на базі місцевої освітньої групи;

—наявність мереж і комунікацій, через які студент може шукати підтримку на відстані;

—механізми оцінювання й надання рекомендацій студентам;

—доступ до освітніх ресурсів у місцевих організаціях і на­вчальних установах, крім ресурсів, що надаються установою-про-вайдером через бібліотеки, консультативні служби та ін.;

—процес стеження за надійністю оцінювання;

—процедури, пов´язані з виявленням фактів списування, об­ману й плагіату;

—завдання установи щодо забезпечення розвитку студента і його автономного навчання;

—юридичний формальний статус і права студентів в установі;

—процедуру подачі протестів і скарг, зокрема опису подачі скарг безпосередньо в установу-провайдер;

—процеси забезпечення надійності оцінок і коментарів.

Щодо системи оцінювання знань студентів установа-провай-дер має зважати на такі чинники:

1. Логічне пояснення порядку включення стратегій оцінюван­ня у навчальну програму.

2. Рівень завдань мусить відповідати особливостям студентів, їхньому рівню знань і успіхам.

3. Можливість продемонструвати доступні процеси для пере­вірки самостійної роботи студентів.

4. Засоби координації та визначення всіх стандартів оціню­вання.

5. Рівень надійності будь-яких систем оцінювання в рамках дистанційного курсу.

6.      Правила, інструкції та документація з кожного етапу
іспитів.

7. Вимоги до повідомлення результатів оцінювання.

8. Можливість використання усних іспитів для розв´язання спірних питань.

9. Присутність сторонніх спостерігачів під час іспиту.

Як приклад структури, що проводить дистанційне навчання в Росії, можна розглянути досвід Московського університету еко­номіки, статистики та інформатики (МЕСІ). Інститут дистанцій­ної освіти МЕСІ (ІДО МЕСІ) створено у травні 1996 р. як об´єднувальний ключовий компонент системи дистанційної освіти, що складається, своєю чергою, з низки підсистем і елементів.

Дидактична підсистема містить два блоки: навчально-мето­дичний та засобів інформаційних технологій і дидактичної взає­модії. До навчально-методичного блоку входять викладачі, які поділяються на розробників навчального матеріалу, методистів і тьюторів. Усі вони становлять "віртуальний" мобільний штат. Основне навчальне навантаження безпосередньо виконують тьютори, котрі працюють у регіонах. їх підготовка й сертифікація проводиться в ІДО.

Засоби навчання включають: навчально-практичні посібники (НПП), навчальні матеріали в електронному, гіпертекстовому й лінійному виглядах, відео- та аудіоматеріали, комп´ютерні нав­чальні системи у звичайному й мультимедійному варіантах. При проведенні навчального процесу НПП, виконані в паперовому ва­ріанті, становлять базу при "кейсовому" варіанті організації нав­чального процесу. Раціональна структура НПП з дисципліни (кур­су) включає в себе, в ідеальному випадку, 15 структурних одиниць, взятих за основу конструктивної схеми НПП.

Блок інформаційних технологій дидактичної взаємодії та до­ставки навчальних матеріалів охоплює традиційну пошту, елек тронну пошту, телефон, факс, аудіоконференції, відеоконференції, що використовуються в певних пропорціях у навчальному процесі.

Маркетингова підсистема виконує традиційні функції підси­стеми маркетингу підприємства. Необхідність маркетингової підсистеми в освітній установі зумовлена тим, що відкриті універ­ситети підійшли до "точки маркетингу" — ситуації, коли нарощу­ваний обсяг пропозицій освітніх послуг урівноважив те, що доміну­вало раніше, збільшив попит і почав переважати його. Важливим структурним елементом підсистеми є видавнича діяльність.

Ключовою постаттю в системі дистанційного навчання є тью­тор, що відповідає за проведення занять зі студентами. Аналізую­чи досвід зарубіжних університетів, можна помітити, що в біль­шості випадків розробник курсу і тьютор — одна й та сама особа.

Багато досвідчених викладачів віддають перевагу при прове­денні занять зі студентами денної форми навчання використан­ню технології дистанційного навчання.

Викладачі й координатори повинні знати:

—призначення, особливості влаштування й функціонування телекомунікаційної мережі;

—умови зберігання й передачі інформації в мережі;

—основні інформаційні ресурси та особливості роботи з ними;

—особливості організації та проведення телекомунікаційних проектів, тематичних телеконференцій;

—методичні основи організації роботи викладачів і студентів у мережі;

—основні правила поведінки користувачів мережі, основи телекомунікаційного етикету.

Викладачі й координатори повинні вміти:

—працювати з електронною поштою, телеконференціями, мережевими інформаційними службами;

—відбирати й обробляти інформацію, отриману з мережі;

—проводити пошук інформації в мережі;

—готувати інформацію до передачі по мережі з використан­ням текстового, графічного редактора і необхідної обслуги (архі­ваторів, кодувальників);

—      організувати, розробити та провести мережевий проект,
тематичну телеконференцію.

Учасникам системи дистанційної освіти важливо також до­тримуватися правил мережевого етикету. Етикет — це правила хорошого тону в тій або тій соціальній групі. В Інтернеті вже скла­лися певні правила спілкування. Тому викладачі й студенти по­винні їх дотримуватись. Ці правила мають різноманітні форми. Нижче наводимо один з варіантів мережевого етикету.

Правило 1. Пам´ятайте, що ви спілкуєтеся з людиною. Не робіть іншим те, чого не хочете отримати від них самі. Поставте себе на місце людини, з якою розмовляєте. Відстоюйте свою дум­ку, але не ображайте тих, хто навколо вас.

Коли використовуєте телекомунікації, то маєте справу з ек­раном комп´ютера. Ви не можете жестикулювати, змінювати тон, і ваша особа не має жодного значення. Слова, тільки слова — це все, що бачить ваш співрозмовник.

Коли ведемо розмову електронною поштою або в конференції, можна дуже легко помилитися в тлумаченні слів співрозмовни­ка і, на жаль, забути про те, що адресат — теж людина зі своїми почуттями і звичками. Отже, не забуваймо про головний принцип мережевого етикету: всюди в мережі знаходяться реальні люди.

І ще одна причина, яка зобов´язує бути чемним у мережі. Коли ви встановлюєте зв´язок в кіберпросторі, пам´ятайте, що ваші сло­ва фіксуються. Можливо вони збережуться там, куди ви вже не змо­жете дістатися. Проте є шанс, що вони ще повернуться і зашкодять вам, а у вас не буде жодної можливості вплинути на цей процес.

Правило 2. Дотримуйтесь тих самих стандартів поведінки, що й у реальному житті. У повсякденності більшість з нас свідомо підкоряється законам, інколи через обмеження, інколи через побоювання бути викритими. У віртуальному просторі такі шан­си порівняно невеликі. Люди нерідко забувають про те, що "за екраном" перебуває жива людина. Більше того, вважають, що в мережі правила поведінки не такі самі, як у звичайному житті. Цю оману можна виправдати, але все одно це омана. Стандарти поведінки можуть дещо різнитися в різних точках віртуального простору. Однак у цілому вони не більш поблажливі, ніж у ре­альному житті.

Тож дотримуйтеся етики спілкування. Не вірте тому, хто каже: "Уся етика тут полягає в тім, що ви самі для себе встанови­те". Якщо ви зустрічаєтесь з проблемою етичного характеру в кіберпросторі, уявіть, що ви в реальному житті. Тоді ви швидко знайдете розв´язання. Ще один аспект мережевого етикету: якщо ви використовуєте умовно-безкоштовне програмне забезпечення, заплатіть за нього. Ваші гроші сприятимуть створенню нових shareware-продуктів. Якщо хтось порушує закон у віртуальному просторі, він, звичайно, порушує й мережевий етикет.

Правило 3. Пам´ятайте, що ви знаходитесь у кіберпросторі. Те, що без вагань приймається в одному місці, можуть вважати за грубощі в іншому. Наприклад, якщо в конференціях обгово­рюються телевізійні програми, різні чутки й плітки — це цілком нормальне явище. Але якщо ви втрутитесь з цих питань в журна­лістську дискусію, популярності це вам не додасть.

Опинившись у новій ділянці віртуального простору, спочат­ку озирніться. Не пошкодуйте часу на вивчення оточення, "по­слухайте", як і про що говорять люди. Після цього приєднуйтесь до розмови.

Правило 4. Поважайте час і можливості інших. Коли надсилає­те електронну пошту або відправляєте повідомлення до конфе­ренції, ви фактично претендуєте на чийсь час. І тоді ви відповідає­те за те, щоб адресат не витратив цей час даремно. Поняття "мож­ливості" дуже широке. До можливостей треба віднести й таку ха­рактеристику, як пропускна спроможність каналу, через який відбувається зв´язок. Для кожної ділянки цього каналу є обмежен­ня щодо обсягу даних, які можуть бути передані через нього. Це стосується сучасних оптичних ліній. Слово "можливості" доречно використати, кажучи також про фізичний обсяг носіїв інформації на відокремленому комп´ютері. І якщо випадково ви відправили до тієї ж самої конференції п´ять однакових повідомлень, ви ви­тратили і час передплатників цієї конференції, і можливості си­стеми, тому що займали лінію передачі й місце на диску.

Правило 5. Зберігайте особистісність. Використовуйте пере­ваги анонімності. У мережі (наприклад, у конференціях) ви мо­жете зустрітися з тими, кого ніколи не зустріли б у реальному житті, і ніхто не засудить вас за колір шкіри, очей, волосся, за вашу вагу, вік або манеру одягатися. Однак вас будуть оцінюва­ти з погляду того, як ви пишете. Для тих, хто перебуває в мережі, це має неабияке значення. Таким чином, правила граматики відіграють важливу роль.

Несіть відповідальність за те, що кажете. Осмислюйте зміст ва­шого листа. Коли ви хочете сказати щось на зразок "мені здаєть­ся..." або "я чув, що...", спитайте себе: "а чи не перевірити ще раз достовірність фактів?". Неточна інформація здатна викликати цілий шквал емоцій у мережі. І якщо це повторюється другий і третій раз, може статися, як у грі "зіпсований телефон": ваші слова будуть спотворені до невпізнанності. Крім того, переконай­тесь, що Ваші послання зрозумілі й логічно витримані. Можна вигадати параграф тексту, що матиме бездоганний вигляд з по­гляду граматики, але буде цілком безглуздим. Це часто трап­ляється, якщо ви хочете переконати когось у вашій правоті, вико­ристовуючи безліч складних і довгих слів, вам не дуже знайомих.

Не ображайте користувачів. Будьте терплячі й чемні. Не вжи­вайте ненормативну лексику, не йдіть на конфлікт заради само­го конфлікту.

Правило 6. Допомагайте іншим там, де ви це можете зробити. Чому у віртуальному просторі слід ставити запитання ефективно? Тому, що ваші запитання читають багато людей, які знають на них відповідь. І навіть якщо кваліфіковано дадуть відповідь тільки декілька осіб, загальний обсяг знань у мережі збільшиться. Інтернет сам по собі з´явився через прагнення вчених до обміну досві­дом. Поступово в цей захоплюючий процес втягнулися інші.

Дуже важливо обмінюватися відповідями на ваші запитання з іншими користувачами. Якщо ви передбачаєте, що отримаєте ба­гато відповідей на своє запитання, або надсилаєте його до конфе­ренції, яку рідко відвідуєте, відповідайте на репліки електронною поштою, а не на адресу конференції. Коли ви отримали всі реплі­ки, складіть їх і відправте одним повідомленням до конференції.

Якщо ви самі експерт, то можете зробити більше. Багато лю­дей вільно відправляють цілі бібліографії, від списків ресурсів із законодавства до переліків популярних книг. Якщо ви лідирує­те в групі, де немає списку відповідей на запитання, що часто став­ляться, спробуйте самі його написати. Якщо ви виявили або самі створили документ, що, на вашу думку, може зацікавити інших, відправте його до конференції. Обмін досвідом — захоплююче заняття. Це вже давня й славетна традиція мережі.

Правило 7. Не втручайтеся у конфлікти й не допускайте їх. При­чиною конфліктів нерідко стають флейми. Флейми (flames) — це емоційні зауваження, висловлені без урахування думки інших учас ників розмови. Будучи повідомленнями, вони викликають реакцію користувачів: "Ну, скажи, що ти насправді думаєш про це?"

Чи забороняє мережевий етикет флейми? Не зовсім. Флей­ми — теж стара традиція мережі. Вони можуть приносити задо­волення як авторам, так і читачам.

Але мережевий етикет проти флеймів, що переростають у "війни" — серії злісних послань, якими обмінюються, як правило, два або три учасники дискусії. Такі "війни" можуть буквально за­хопити конференцію і зруйнувати дружню атмосферу. Це неспра­ведливо стосовно інших учасників конференції. І дуже швидко люди, які не беруть участі у дискусії, стомлюються від конфліктів. Фактично відбувається неприпустима монополізація ресурсів.

Правило 8. Поважайте право на приватне листування.

Правило 9. Не зловживайте своїми можливостями. Хто у віртуальному просторі почуває себе професіоналом? Це системні адміністратори, аси в кожній мережевій грі, експерти в кожно­му офісі. Маючи ширші знання або повноваження, ці люди авто­матично отримують перевагу. Утім, це зовсім не означає, що вони можуть нею користуватися. Наприклад, системні адміністрато­ри не повинні читати приватні поштові повідомлення.

Правило 10. Навчіться вибачати іншим їхні помилки. Коли хтось припускається помилки (це може бути помилка в слові, необережний флейм, безглузде запитання або невиправдано дов­га відповідь), виявляйте до цього поблажливість. Якщо у вас гарні манери, це ще не значить, що ви маєте ліцензію на викладання цих манер усім іншим. Якщо ж ви вирішили звернути увагу ко­ристувача на його помилку, зробіть це коректно й краще не в кон­ференції, а у приватному листі. Дайте людям можливість пова­гатися. І не будьте бундючним та гордовитим.