Безкоштовна бібліотека підручників



Педагогіка вищої школи

Короткий екскурс в історію дистанційного навчання


Розглянемо основні етапи становлення дистанційного навчан­ня. На Заході комп´ютерне навчання великою мірою залежало від рівня розвитку обчислювальної техніки. Бурхливий розвиток комп´ютерних технологій у навчанні припадає на 60-ті роки XX ст. (програми навчання PLATO, TICCET). Після цього темпи спадають унаслідок високої вартості систем та складності розро­бок. Нині має місце нове зростання інтересу до цих технологій, викликане появою персональних ЕОМ. Слід зазначити, що в 60-ті роки у розвитку комп´ютеризації освіти значну роль відіграли урядові організації. А вже у 80-ті роки процес ішов знизу при незначному впливі урядових органів. Тоді ж створюються учи­тельські організації (NEA, AFT) на підтримку комп´ютеризації та порушуються питання про підвищення ролі урядових органів у розв´язанні питань розвитку технології, удосконалення змісту навчальних програм, розповсюдження комп´ютерних програм, навчання викладачів і т. ін.

На 1950—1960-ті pp. припадають перші експерименти в га­лузі комп´ютерного навчання з використанням в основному тьюторських і тренувальних програм. У I960 р. почались роботи з проекту PLATO в університеті Іллінойсу (США), а в 1963 р. — з проекту університету Стенфорда при фінансовій підтримці фон­ду Карнегі та департаменту освіти СІЛА. Мета проекту полягає в розробці комп´ютерних програм навчання з математики та чи­тання учнів шкіл, що вважаються початковими. У 1964 р. з´яви­лися комп´ютери третього покоління на інтегральних схемах. У 1965 р. корпорація DEC поставляє на ринок недорогий мінікомп´ютер PDP-8. Система PLATO починає використовуватися з на­вчальною метою в університеті Іллінойсу спочатку як система колективного користування, після цього — як система, що об´єд­нала декілька тисяч терміналів. Каталог програм включав близь­ко 5 тисяч комплектів уроків з 70 дисциплін. У1966 р. фірма IBM поставила на ринок IBM-1500 — першу комп´ютерну систему для автоматизованого навчання.

31967 р. починається реалізація плану комп´ютеризації шкіл Нью-Йорка. Мета — навчання учнів 1—6 класів математики, ор­фографії, читання. Основою для розробки навчальних планів слу­жили матеріали проекту університету Стенфорда.

У1968 р. було введено мову Лого, створену психологом С. Пайпертом спеціально для навчання молодших школярів програму­вання.

У1971 р. в рамках проекту університету Стенфорда організова­но програму комп´ютерного навчання учнів чиказьких шкіл мате­матики, читання та мови. Національний науковий фонд фінансу­вав проект ТІССЕТ, що розпочався в університеті Техасу й після цього був продовжений в університеті Брайєма Янга. Мета проекту зводилася до апробації філософії навчання — навчання під управлін­ням учня, що передбачає його вміння адаптувати послідовність та зміст навчання до свого темпу й когнітивного стилю.

Упродовж 1970—1979 рр. здійснюється проект CONDUIT, створення мережі, що охоплює приблизно десять американських університетів (Орегони, Північної Кароліни, Айови, Техасу та ін.) й об´єднує інформацію п´яти регіональних обчислювальних центрів, а також розробка й розповсюдження якісних навчаль­них комп´ютерних програм і курсів.

У 1972 р. з´являються ЕОМ четвертого покоління на великих інтегральних схемах. У 1975 р. починається продаж мікро-ЕОМ

"Altair-8800". З 1977 р. широко розповсюджуються мікро-ЕОМ Commodore, Pet, Apple, TRS-80.

З 1981 p. у США зростає значення федеральної політики в га­лузі комп´ютеризації, деякі штати організували низку науково-дослідних програм з розвитку комп´ютеризації освіти, оцінюван­ня програм та використання телекомунікацій.

У 1982 р. департамент освіти Каліфорнійського університету виділив 880 тис. дол. на проект, завдання якого полягало в інте­грації засобів нової технології навчання та виховання в студентів ставлення до навчання як до неперервного процесу. Також цей проект покликаний координувати діяльність у сфері нових техно­логій навчання в публічних школах, коледжах, вищих навчаль­них закладах та організаціях, що займаються питаннями освіти.

У 1982 р. при фінансовій підтримці корпорації DEC у коле­джах Роуд-Айленда розроблена автоматизована навчальна систе­ма, призначена для навчання історії.

У1987 р. в штаті Каліфорнія з ініціативи Комітету технології навчання розпочалася робота з п´яти проектів Model Technology School, що проводилася в школах Монтерея, Сакраменто і Купертіно та ін. Проекти охоплювали всі школи й розраховувалися на п´ять років. їх завдання — аналіз впливу нових технологій на результати успішності учнів; включення комп´ютерних курсів у навчальні плани; розвиток в учнів комунікативних навиків і на­виків рішення задач; створення інтегрованих уроків.

У 1988 р. відповідно до рішення Конґресу США використан­ня нових технологій у заочному та дистанційному навчанні за­охочується з метою попередження відсіву учнів.

Дослідження американських учених з комп´ютерного навчан­ня, проведені декілька десятиріч тому, показали, що ефек­тивність навчання зростає на ЗО %. Тобто великих змін у процес навчання поява таких навчальних програм, як PLATO, ТІССЕТ, не внесла. Але при цьому вказується на зростання мотивації, якості запам´ятовування інформації.

Утім, серйозних досліджень з впливу комп´ютерних програм на процес навчання не проводилося, однак зауважується, що ос­новна маса наявних програм є недосконалою. Це пов´язано з тим, що до їх розробки не завжди залучають викладачів-методистів, роблячи наголос на якості графіки, спеціальних ефектах та якості програмування. Розвиток обчислювальної техніки, поява мультимедіа та інструментальних пакетів дає змогу створювати навчальні комп´ютерні програми, що враховують індивідуальні особливості студентів, підвищуючи завдяки цьому мотивацію та рівень засвоєння матеріалу.

Комп´ютерні мережі становлять новий етап у розвитку зовнішніх засобів інтелектуальної діяльності, пізнання та спілкування. За­стосування комп´ютерних мереж веде до значних структурних і фун­кціональних змін у психічній діяльності людини. Ці зміни торка­ються пізнавальної, комунікативної та особистої сфери.

Розвиток дистанційної освіти за кордоном яскраво прогля­дається на прикладі статті Томаса Г. Ассея, написаної на матеріа­лах доповіді Національної інвестиційної комісії вищої освіти СІЛА.

Навчальні заклади з традиційними формами системи вищої освіти, якщо вони хочуть вижити у XXI столітті, змушені внести серйозні зміни до своєї діяльності, й передусім — до пропозицій послуг і систем доставки знань. Як показують дослідження, такі зміни потребують великих витрат.

Вихід з подібної ситуації вбачається у виборі правильної стра­тегії. Наразі є два стратегічних плани:

1)збільшення суспільних інвестицій (на противагу приват­ним);

2)реформування інститутів вищої освіти (для зниження вар­тості послуг, підвищення рівня сервісу і збільшення кількості послуг).

Ці ідеї досить активно обговорюють академічні сенати і адмі­ністратори коледжів та університетів.

Розглянемо особливості організації дистанційного навчання у п´яти університетах США — відкритому університеті штату Фенікс (UOP), Західному державному університеті (WGU), Калі­форнійському віртуальному університеті (CVU), корпоративних університетах корпорацій (КУ), Британському відкритому уні­верситеті (BOU).

UOP — приватний університет, заснований групою Арроіо, перший національний університет, що прагне дати освіту (як ос­новну, так і додаткову) тим, хто працює (дорослим). Для реалі­зації цього плану розвивається мережа із забезпечення повного сервісу, що надається студентам з боку адміністрації, та розроб­ки навчальних курсів початкових і середніх рівнів з нових дис­циплін гуманітарного спрямування (бізнес, психологія і т. ін.).

Загалом система навчання не зазнала істотних змін, але ди­станційні курси виявилися більш інструктивними у використанні звичайного обміну матеріалами електронною поштою.

Заняття в університеті відвідують 42 тис. студентів. Плата за навчання становить 6 тис. 500 дол. за рік. Протягом 15 років ро­боти UOP набув респектабельності і є головною загрозою тради­ційним університетам, маючи вже сьогодні філії в штаті Меріленд.

Гасло Дж. Сперлінга (засновника UOP): "Зручність, зручність, зручність для працівників віком понад 25 років, що навчаються разом зі студентами 18—24 років. І це одна з рис експерименту. Цікаво, що в UOP немає футбольної команди, жіночих клубів, але немає й "дрімотності" студмістечок. Тут панує тільки навчан­ня, навчання,навчання".

У 1995 р. Західна асоціація губернаторів створила на своєму з´їзді західний губернаторський університет (WGU) як віртуаль­ний заклад для навчання студентів у Західних штатах США. Студ­містечок у WGU також немає, як і в UOP, але система доставки більше базується на телекомунікації. Планується створити ви­сокочутливу організацію, яка швидко відгукується на динаміку необхідних користувачам послуг у різноманітних штатах. В уні­верситеті немає власного професорсько-викладацького складу, використовуються матеріали співробітників суспільних і приват­них коледжів західних штатів і приватної індустрії.

Щоб застосувати базові курси та інші засоби дистанційного навчання, створюються локальні навчальні центри, які здійсню­ють сервісну підтримку та інспекторський нагляд. За задумом такі центри обслуговують не лише західні штати, а й деякі інші країни. Для цього укладені партнерські угоди з Англією, Бри­танською Колумбією, Китаєм, Малайзією, Шотландією.

CVU створений як альтернатива WGU за рішенням губерна­тора штату Каліфорнія Піта Вілсона. На його думку, штат з ве­ликою кількістю інститутів вищої освіти, розвиненими телеко­мунікаційними мережами й численним населенням повинен мати власний університет, що готує робочу силу, вносить вклад в еко­номіку штату, забезпечує глобальний експорт каліфорнійської освіти і навчання, сприймає та задовольняє потяг до освіти нової генерації.

CVU як віртуальний університет істотно відрізняється за своєю організацією від WGU: він включає університети штату, університети Південної Каліфорнії і всі громадські коледжі, розвиває мережу, де студенти можуть зареєструватися на курсах, запропонованих коледжами й університетами Каліфорнії. При­чому захист ступенів, акредитація або здобуття суміжних про­фесій забезпечуються місцевими осередками мережі.

Університети, основані на дистанційному навчанні, мають сотні тисяч активних студентів і пропонують курси, що дають право на захист ступенів. У світі 11 таких університетів, усі — поза США. Більшість з них розвивається відповідно до традицій своєї країни та її системи вищої освіти (зі всіма плюсами й мінусами).

BOU сьогодні — лідер дистанційного навчання, що забезпе­чує масову освіту. Разом з Оксфордом і Кембриджем, які дають елітарну освіту, BOU є зразком освітньої системи, її вершиною. Цей рейтинг ґрунтується на високій якості навчання й дослідній роботі. Більшість студентів BOU після його закінчення продов­жують навчатися, одержуючи ступені в інших елітарних універ­ситетах. BOU має свій професорсько-викладацький склад і ака­демічний сенат з тисячі членів, в нього багато спільного з інши­ми університетами. Але зміни в ньому і його структурі передусім визначаються потребами ринку. В університеті є власна TV-ме­режа, за допомогою якої можна давати освіту в усій Британії та Європі, забезпечити навчання тисяч студентів.

BOU іде до того, щоб стати визначальним у сфері освітніх по­слуг і створювати мережу як засіб доставки освіти й управління цими послугами. BOU підтримує зв´язки з головними університе­тами світу з метою глобального охоплення освітніми послугами.

Такі корпорації, як General Electric, Wall-Mart, Federal Express, Motorola, Disney та ін. заснували свої корпоративні уні­верситети (КУ). Але чи мають ці відділи (департаменти) навчан­ня право називатися університетами? У багатьох випадках — так. Ігнорувати загрозу традиційній системі вищої освіти з їхнього боку було б помилкою. З 1985 до 1995 р. число КУ зросло в 2,5 раза (з 400 до 1000).

Дистанційне навчання набуває свого розвитку і в Європі, де дистанційна освіта розвивається в основному відкритими універ­ситетами, що фінансуються урядом і пропонують курси з вико­ристанням телебачення й радіо, застосовуючи частіше комп´ю­терні технології. Програми електронної вищої освіти розробля­ються в понад ЗО країнах.

Дистанційне навчання в Європі набуло інтенсивного розвит­ку на початку 70-х років минулого століття і пов´язане зі створенням низки відкритих університетів (університетів дистанцій­ної освіти). Нині кожна європейська країна має групу навчаль­них закладів, що реалізують дистанційні програми.

Методики такого навчання досить добре відпрацьовані. Знач­ний інтерес викликають програми навчання із застосуванням нових інформаційних технологій, включаючи супутникове теле­бачення, комп´ютерні мережі, мультимедіа тощо.

Європейську асоціацію університетів з дистанційним навчан­ням (ЄАУДН) було засновано в січні 1987 р. для того, щоб при­скорити й підтримати створення європейської мережі дистан­ційного навчання на вищому рівні. Це призвело до створення Європейського відкритого університету на основі мережі МЄВУ. 17 організацій-членів з 15 країн включають в себе відкриті університети, факультети в університетах (де навчання ведеться дистанційно або проводяться наукові дослідження у сфері ди­станційної освіти), факультети в установах, залучених до процесу дистанційного навчання. Нині близько 65 000 студентів зареєстро­вані в установах ЄАУДН. Понад 3000 викладачів залучені до про­цесу розробки й презентації курсів через 875 центрів навчання.

Місія ЄАУДН полягає також у заохоченні розвитку дистан­ційного навчання на вищому рівні в Європі; підтриманні двосто­ронніх і багатосторонніх контактів між викладачами універси­тетів; організації співробітництва в галузі наукових досліджень, створенні курсів, обміні курсами й визнанні дипломів; розробці нових засобів і технологій дистанційного навчання; започаткуванні нових спільних проектів у цій галузі; поширенні доступу до можливостей вищої освіти у Європі.

Для досягнення цієї мети ЄАУДН розробила програму дій, що є відгуком на нинішні потреби. По суті, робота Асоціації засно­вана на залученні всіх членів на однакових умовах, ураховуючи їхні потреби.

МЄВУ — це європейська інфраструктура відкритого дистан­ційного навчання. Вона пов´язана не лише з існуючою у Європі мережею ЄАУДН, а й з іншими основними європейськими орган­ізаціями, які працюють у цій галузі, включаючи європейську промисловість як важливого споживача продукції відкритого дистанційного навчання.

Основним інститутом МЄВУ є мережа Європейських навчаль­них центрів (ЄНЦ). Мета цієї мережі — продемонструвати можливості відкритого дистанційного навчання, надати доступ до дистанційних курсів установ у всіх європейських країнах, забез­печити підтримку студентам відкритої дистанційної форми на­вчання.



|
:
Історія педагогіки: курс лекцій
Робоча книга вихователя групи продовженого дня
Педагогіка вищої школи
Дидактика