Головним джерелом знань у навчальній роботі у ВНЗ, та й у житті, є, безперечно, книга. Яскраво висвітлив роль книги у ста­новленні особистості російський письменник М. Горький: "Я міг би багато розповісти про те, як читання книги — цей звичний для нас, буденний, але за суттю своєю таємничий процес духовного злиття людини з великими умами всіх часів і народів — як цей процес читання іноді раптом осяює світлом людині смисл життя і місце в ньому...

...Любіть книгу, вона полегшить вам життя, по-дружньому допоможе розібратися в пістрявій і бурхливій плутанині думок, почуттів, подій, вона навчить вас поважати людину і самих себе...

...Любіть книгу — джерело знань, лише знання можуть вря­тувати, лише вони можуть зробити нас духовно сильнішими, чес­ними, розумними людьми, здатними щиро любити людину, по­важати її працю і сердечно милуватися прекрасними плодами її неперервної великої праці".

Започаткував книгодрукування німецький винахідник Іоган Гутенберг в середині XV ст. Його відкриття виявилося геніаль­ним. Воно сприяло збереженню на віки найціннішого людського скарбу — витворів людського розуму, дало змогу зміцнити зв´яз­ки поколінь. Особливо збільшилася кількість книг в останні десятиріччя. Вважають, що за останні 25—30 років у світі видруковано стільки книг, скільки за всі попередні роки з початку книгодрукування. Зорієнтуватися в цьому потоці друкованої про­дукції без спеціальної підготовки складно.

Для успішної роботи з літературою особливо важливим є вміння відшукати потрібну книгу чи статтю. І тут студент не може обійтися без оволодіння навичками бібліографування. Пошуки літератури доцільно починати з перегляду бібліотечних ката­логів, а також каталогів, що їх ведуть у навчально-методичних кабінетах. Є різні каталоги: алфавітний, систематичний, пред­метний, або тематичний. В алфавітному каталозі, коли відоме прізвище та ініціали автора, можна швидко знайти потрібну кни­гу, виписати її шифр, який необхідно вказати при заповненні бланка замовлення на потрібне видання. Це значно полегшить роботу бібліотекаря і пришвидшить пошуки літератури.

Якщо необхідно знайти книгу з певного питання, а автор її невідомий, звертаються до систематичного каталогу. Він складе­ний за десятковою системою. У систематичному каталозі картки групуються за такими розділами:

0. Загальний розділ (довідники, словники, покажчики).

1. Філософія, психологія, логіка.

2. Релігія, атеїзм.

3. Суспільно-політичні науки. Право.

4. Мовознавство.

5. Природознавство, математика, фізика.

6. Техніка. Сільське господарство. Медицина.

7. Мистецтво. Гра. Спорт.

8. Літературознавство.

9. Історія. Географія.

Розділ поділяється ще на 10 підрозділів, кожен з яких, у свою чергу, поділяється на 10 груп тощо.

Крім алфавітного і систематичного каталогів є також пред­метні, або тематичні. У тематичному каталозі картки розміщені в алфавітному порядку за темами книг приблизно так, як розмі­щуються статті в енциклопедіях. Користуючись таким катало­гом, легко дібрати літературу з конкретних питань.

Вдаючись до пошуку книг у систематичному каталозі, варто дотримуватися схеми (рис. 19).

 

Рис. 19. Схема пошуку книги в систематичному каталозі

 У бібліотеці, крім книжкових каталогів, є картотека газетно-журнальних статей. Такий каталог дає змогу також відшукати статті з певної проблеми.

Відомості про найновіші наукові роботи, а також художню літературу можна знайти у спеціальних збірниках, що видають­ся Книжковою палатою, зокрема у "Книжковому літопису", який виходить щотижня. У цьому виданні реєструються книги, які видаються в країні з усіх галузей знань. "Літопис журнальних статей" виходить теж щотижня. Тут вміщено перелік статей, які з´явилися в журналах, альманахах, збірниках, наукових запис­ках. "Літопис газетних статей" виходить щомісяця, у ньому реє­струються важливі статті, надруковані в газетах.

Бібліографічними джерелами є також енциклопедії і словни­ки. Уміння користуватися ними значно полегшує самостійну ро­боту студента. Це та довідкова література, яка допомагає орієн­туватися у великому потоці інформації.

До довідкових посібників, які можна знайти в бібліотеці ВНЗ, належать:

1. Большая советская энциклопедия: В 30 т. / Под ред. A.M. Про­хорова. — 3-е изд. — М: Сов. энциклопедия, 1969—1976.

2. Большая советская энциклопедия: В 50 т. / Под ред. Б.А.  Введенского. — 2-е изд. — М: БСЭ, 1950—1958

3. Малая советская энциклопедия / За ред. Б.А. Введенско­го. — 3-е изд. — М.: БСЭ, 1958 — 1960. — Т. 1—10.

4.Українська радянська енциклопедія: У12 т. / За ред. М.П. Ба­жана. — 2-ге вид. — К.: Голов, ред. УРЕ, 1977—1985.

5.Українська мова: Енциклопедія / НАН України, Ін-т мо­вознавства НАН України. — К.: Вид-во "Укр. енциклопедія" ім. М.П. Бажана, 2000. — 750 с.

6. Плющ MM., Грипас НЛ. Українська мова: Довідник. — К.: Рад. шк., 1990.— 254 с.

7.  Сучасна українська мова: Довідник / Л.Ю. Шевченко, В.В. Рі-зун, Ю.В. Лисенко; За ред. О.Д. Пономарьова. — 2-ге вид., випр. — К.: Либідь, 1996. — 320 с

8. Ющук І.П. Практичний довідник з української мови. — К.: Рідна мова, 1998. — 223 с.

9. Енциклопедія сучасної України / За ред. М.Г. Желізняка. — К.: Координаційне бюро ЕСУ НАН України, 2001. —Т. 1. —823 с.

10.Всемирный биографический словарь / Ред. кол.: В.И. Бо-родулин, Н.М. Кузнецов, Н.М. Ланда и др. — М.: БРЭ, 1998. — 926 с.

11.Новый энциклопедический словарь. — М: БРЭ, 2001. — 1456 с.

12.Биология: Большой энциклопедический словарь / Гл. ред. М.С. Гилеров. — 3-е изд. — М.: БРЭ, 1998. — 864 с.

13. Биологический энциклопедический словарь / Гл. ред. М.С. Гилеров. — 2-е изд. — М.: Сов. энциклопедия, 1998. — 864 с.

14. Скиннер М. География. А — Я: Словарь справочник. — М., 1999.— 528 с.

15.Географический энциклопедический словарь / Гл. ред. А.Ф. Трешников. — М.: Сов. Энциклопедия, 1989. — 522 с.

16.Геодезичний енциклопедичний словник / За ред. В. Лі-тиського. — Л.: Евросвіт, 2001. — 668 с.

17.Мусієнко М.М., Серебряков В.В., Брайон О.В. Екологія. Охорона природи: Словник-довідник. — К.: Т-во "Знання", 2002.—550 с.

18.Великая Отечественная война. 1941—1945: Энциклопедия / Гл. ред. М.М. Козлов. — М: Сов. энциклопедия, 1985. — 832 с.

19.Дюпон Р.З., Дюпон Т.Н. Всемирная история войн: Энци­клопедия военной истории. — СПб.: Полигон, 1998. — Т. 1—3.

20.Кіндер Г., Хільгеман В. Всесвітня історія: dtv-Atlas: Пер. з нім. — К.: Знання-Прес, 2001. — 631 с.

21.Советская историческая энциклопедия: В 16 т. / Гл. ред. Е.М. Жуков. — М.: Сов. энциклопедия, 1960—1976.

22.Гренвіл Д. История XX века. Люди. События. Факты / Пер. с англ. О. Суворова. — М.: Аквариум, 1999. — 896 с.

23.Безсмертя. Книга пам´яті України. 1941—1945 / Гол. ред. І.О. Герасимов. — К.: Книга пам´яті України, 2000. — 944 с.

24.Довідник з історії України (А — Я): Посібник для загаль-ноосвіт. навч. закл. / За ред. І. Підкови. — 2-ге вид. — К.: Ґене-за, 2001. —113 с.

25.Енциклопедія українознавства: У 3 ч. / Інститут україн­ської археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України. — Репр. вид. — К., 1985.

26 Українське козацтво: Мала енциклопедія. — К.: Ґенеза; Запоріжжя: Прем´єр, 2002. — 568 с

27.Математическая энциклопедия: В 5 т. / Под ред. И.М. Ви­ноградова. — М.: Сов. энциклопедия, 1977. — 1985.

28.Математический энциклопедический словарь / Под ред. Ю.В. Прохорова. — М.: Сов. энциклопедия, 1988. — 847 с.

29.Малая медицинская энциклопедия: В 12 т. / Под ред. В.Х. Василенко. — М.: Сов. энциклопедия, 1965—1970.

30.Популярная медицинская энциклопедия / Под ред. П.В. Пе­тровского. — М.: Сов. энциклопедия, 1979. — 704 с.

31.    Червяк П.І. Медична енциклопедія. — К.: Просвіта, 2001.—1024 с.

32.Словникукраїнськоїмови:В11т. /Ред. кол.:Н.С. Василь­ева, М.М. Друченко, B.C. Дурко, Л.В. Туник, H.I. Шарапова. — К.: Наук, думка, 1970—1980.

33.Новий словник української мови: У 4 т. / Укл.: В.В. Яре­менко, О.М. Сліпушко. — К.: Аконіт, 1999.

34.Искусство стран и народов мира: В 5 т. / Гл. ред. Б.В. Йо-гансон. — М.: Сов. энциклопедия, 1962—1981.

35.Власов В.Г. Большой энциклопедический словарь изобра­зительного искусства: В 8 т. — СПб.: Лита, 2000. — Т. 1. — 864 с.

36.Історія українського мистецтва: У 5 т. — К.: Рад. Украї­на, 1966—1968.

37.Театральная энциклопедия: В 5 т. / Под ред. С.С. Мо-кульського. — М.: Сов. энциклопедия, 1961—1967.

38.Большой толковый социологический словарь: В 2 т. — М.: Вече, 1999.— 650 с.

39.БерихинА.Б. Экономика и право: Энциклопедический сло­варь. — М.: Книжный мир, 2000. — 908 с.

40.Економічна енциклопедія: У 3 т. / Ред. СВ. Мочерний та ін. — К.: Академія, 2002. — 952 с.

41.    Політологічний енциклопедичний словник / Ред.:
Ю.С. Шемшученко, Д. Бабкіна. — К.: Генеза, 1997. — 400 с.

4 2. Юридична енциклопедія: У 6 т. / Ред. кол.: Ю. С. Шемшу­ченко та ін. — К.: Укр. енциклопедія, 1998.

43.Юридическая энциклопедия / Гл. ред. Б.Н. Топорнин. — М.: Юрист, 2001. — 1272 с.

44.Большой юридический энциклопедический словарь. —М.: Книжный мир, 2002. — 720 с.

45.    Юридический энциклопедический словарь / Гл. ред.
А.Я. Сухарев. — М.: Сов. энциклопедия, 1984. — 415 с.

46.Энциклопедический юридический словарь / Под ред. В.Е. Крутских. — 2-е изд. — М.: ИНФРА-М, 1999. — 368 с.

47.Культурология. XX век: Энциклопедия: В 2 т. — СПб.: Университетская книга; ООО "Алетейя", 1998.

48.Книга: Энциклопедия / Редкол.: И.Е. Баренбаум, А.А. Бе-левицкая, А. А. Говоров и др. — М.:БРЭ, 1998. — 800 с.

49.Глоссарий современного образования / Под ред. В.И. Ас­таховой. — X.: ОКО, 1998. — 272 с.

50.Педагогическая энциклопедия: В 6 т. / Гл. ред. А.И. Каи-ров. — М.: Сов. энциклопедия, 1964.

51.Словарь по социальной педагогике: Учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений / Авт.-сост. А.В. Мардахаев. — М.: Изд. центр "Академия", 2002. — 368 с.

52.Гончаренко С. Український педагогічний словник. — К.: Либідь, 1997. — 376 с.

53.Даль В.К. Толковый словарь русского языка. Современная версия. — М.: ЭКСМО-ПРЕСС, 2001. — 736 с.

54.Русский язык: Энциклопедия / Гл. ред. Ю.Н. Караулов. — 2-е изд., перераб. и доп. — М.: БРЭ: Дрофа, 1998. — 703 с.

55.Ожегов СИ. Словарь русского языка / Под ред. Н.Ю. Шве­довой. — 22-е изд., стер. — М.: Рус. яз., 1990. — 921 с.

56.Толковый словарь русского языка: В 4 т. / Под ред. Д.Н. Уша­кова. — М.: Сов. энциклопедия, 1935—1940.

57.Словарь современного русского литературного языка: В 20 т. — М.; Л.: Изд-во АН СССР, 1948—1963.

58.Краткий этимологический словарь русского языка: Посо­бие для учителей / Под ред. С.Г. Бархударова. — М.: Уч. пед. изд., 1961. —403 с.

59.Словарь иностранных слов / Под ред. И.А. Лехина. — 4-е изд., перераб. и доп. —М.: Госиздат иностр. и науч. словарей, 1954. —856 с.

60.Энциклопедический словарь: В 3 т. / Под ред. Б.А. Вве­денского. — К.: Праща; М.: БСЭ, 1954—1955.

При доборі літератури з того чи того питання необхідно вміти скласти бібліографічні записи відповідно до єдиних вимог, які є обов´язковими для оформлення бібліографічного апарату.

У каталозі ви відшукали потрібну книгу чи статтю. Де і як записати дані про них, щоб успішно й раціонально ними кори­стуватися? Найзручніше робити такі записи на бібліографічних картках. Це дає змогу класифікувати їх за різними принципами: алфавітним, тематичним або хронологічним. Подібні картки лег­ко виготовити з цупкого паперу. Рекомендований розмір — 12,5 х 7,5 см.

Опис книги потрібно робити з титульного листа, а не з обкла­динки, за такою формою:

1. Прізвище та ініціали автора. (Якщо книга написана двома чи трьома авторами, їх прізвища та ініціали подаються також на початку опису.)

2. Назва (заголовок) книги. Подається повністю і без скоро­чення.

3. Підзаголовні дані. Зазначаються відомості про жанр книги (науково-популярний нарис, навчальний посібник, довідник і т. ін.); вказується також, за чиєю редакцією вийшла книга; порядковий номер видання.

4. Вихідні дані. Подаються відомості про місце видання, найменування видавництва та рік видання.

Подаємо зразки бібліографічних описів книг, журнальних і газетних статей відповідно до установлених правил (табл. 15).

Таблиця 15. Зразки бібліографічного опису наукових праць

 

Характеристика джерела	Приклад оформлення
Монографії (один, два або три автори)	Карпенчук С.Г. Теорія і методика виховання: Навч. посіб. — К.: Вища шк., 1997. — 304 с Чернокозова В.Н., Чернокозов И.И. Этика учите­ля. — К.: Рад. шк., 1973. — 176 с. Мороз О.Г., Сластьонін В.О., Філіпенко Н.Г. Під­готовка майбутнього вчителя: зміст та організація: Навч. посіб. — К., 1997. — 168 с
Чотири автори	Робоча книга класного керівника / В.П. Драгун, В.Л. Омеляненко, С.В. Омеляненко, Л.І. Прокопен­ко. — Черкаси, 1986. — 172 с
П´ять і більше авторів	Системный анализ инфраструктуры как элемент народного хозяйства / Н.И. Белоусова, Е.И. Виш­няк, В.Ю. Левут и др. — М.: Экономика, 1982. — 262 с.
Багатотомні видання	Сухомлинсъкий В.О. Вибрані твори: В 5 т. — К.: Рад. шк., 1966—1967.
Книги за редак­цією	Педагогіка / За ред. М.Д. Ярмаченка. — К.: Ви­ща шк., 1986. — 542 с
Збірки праць	Педагогічний пошук / Упоряд. І.М. Баженова. — К.: Рад. шк., 1989. — 496 с
Збірник науко­вих праць	Подготовка учителя к работе в сельской мало­комплектной школе: Сб. науч. трудов. — Смоленск, 1983.— 164 с.
Перекладні видання	ОконъВ. Введение в обшую дидактику: Пер. с пол. — М.: Высш. шк., 1990. — 382 с.
Словники, енциклопедії	Короткий тлумачний словник української мови / За ред. Д.Г. Гринчишина. — К.: Рад. шк., 1988. — 320 с. Педагогическая энциклопедия: В 4 т. — М.: Сов. энциклопедия, 1964—1968.
Складові ча­стини книги	Макаренко А.С. Методика організації виховного процесу // Макаренко А.С. Твори: У 7 т. — К.: Рад. шк., 1954.—С. 9—92. Сухомлинсъкий В.О. Розмова з молодим дирек­тором школи // Сухомлинсъкий В.О. Вибрані твори: У 5 т. — К.: Рад. шк., 1977. — Т. 4. — С. 136—328.
Складові ча­стини збірника	Лисенкова СМ. Коли вчитися легко // Педагогіч­ний пошук / Упоряд. І.М. Баженова. — К.: Рад. шк., 1989.—С. 47—89.
Складові час­тини журналу	Карпенко І., СілитінаІ. Емоційна культура майбутнього вчителя // Рідна школа. — 1998. — №6. —С. 34—38. СтельмаховичМ.Г. Виховний потенціал укра­їнської родини // Учитель. — 1998. — №6. — С 52—55.
Газетні статті	Закон України "Про освіту" // Голос України. — 1996. — 25 квітня. Рострапович М. Провидец // Факты. — 1998. — 17 октября.
Дисертації	Майборода Г.Я. Соціально-педагогічний потен­ціал українських народних обрядів у системі фор­мування морально-духовних цінностей особистості: Дис. ... канд. пед. наук: 13.00.01. —Черкаси, 1996. — 214 с.
Автореферати дисертацій	Кретова О.І. Формування культури професійно­го мовлення майбутніх учителів на основі систем­ного підходу: Автореф. дис. ... канд. пед. наук: 13.00.01. — Кіровоград, 1998. — 20 с

Опис книг, газетних і журнальних статей треба робити тією мовою, якою вони надруковані.

Для більш зручного обслуговування в бібліотеках з великою кількістю книг є спеціальні картки-вимоги. Подаємо можливий зразок такої вимоги:

 

 

Трапляється, що у бібліотеці навчального закладу немає по­трібної книги. У такому випадку її можна замовити за міжбібліо­течним абонементом (МБА). Слід звернутися у відділ МБА бібліо­теки, яка обслуговує читача, заповнити бланк-замовлення на одержання потрібної літератури. Бланк посилається в коорди­наційні центри МБА і через деякий час книга надсилається бібліотеці-замовникові. Література за МБА видається на такі терміни: книги вітчизняного видання — на ЗО днів; книги іноземними мо­вами — на 15 днів; журнали — на 15 днів; видання, що користу­ються підвищеним попитом, — на 15 днів, мікрофільми — на 45 днів.

Кожен студент, починаючи з першого курсу, має дбати про комплектування власної бібліотеки відповідно до професійних та пізнавальних інтересів. Шлях книги до читача довгий. Навіть змістовні, цінні книги перевидаються не частіше як через 5—7 років. Тому думати: "Я придбаю книгу пізніше, коли вже буду працювати", — припускатися помилки. Якщо ж ставити собі за мету щомісяця купувати 3—4 книги для власної бібліотеки, то за 5 років навчання у ВНЗ можна зібрати 240—250 книг. Це той цінний багаж, який допоможе молодому фахівцеві успішно на­бувати своєї фахової майстерності.

Досить важливим для студента є вміння користуватися кни­гою. Для ефективної і результативної роботи з книгою необхідно дотримуватися науково обґрунтованих організаційних і санітар­но-гігієнічних вимог. Зокрема:

1. Раціонально організувати своє робоче місце (стіл, стілець, приладдя: ручка, чорнило, олівець, лінійка, папір, довідники та ін.). Стіл і стілець мають бути дібрані відповідно до росту люди­ни. Правильним і зручним за висотою має бути співвідношення стола і стільця. Книги, підготовлені для опрацювання, мають лежати зліва попереду, а письмове приладдя — праворуч. Якщо стіл приставлений близько до стіни, то над ним можна приладна­ти поличку, на якій розмістити частину потрібних книг, особли­во довідників. Книга, яку читаємо, має бути віддалена від очей на відстань 25—ЗО см і лежати з нахилом 45 градусів, щоб усі рядки тексту знаходилися на однаковій відстані від очей. До­цільно використовувати також підставку для книги. Це значно полегшує роботу очей. Не потрібно завантажувати стіл великою кількістю книг, паперів.

2. Під час читання і ведення записів світло має падати зліва і зверху. При штучному освітленні важливо потурбуватися про достатню його кількість. Найбільш зручно користуватися на­стільною лампою. Світло не має бути ні надто яскравим, ні тьмя­ним, бо це є причиною швидкої втоми очей.

3. У робочій кімнаті має бути чисте повітря, насичене достат­ньою кількістю кисню, що є важливим чинником підтримання працездатності й активності клітин головного мозку. Тому доціль­но працювати при відкритому вікні чи кватирці. Якщо з якихось причин не можна дотримуватися цього, то періодично (через 1— 1,5 години) потрібно відчиняти вікно і провітрювати кімнату.

4. Необхідно чергувати періоди напруженої праці і відпочин­ку. Групи нейронів, які включені в активну розумову діяльність, порівняно швидко стомлюються. Важливо через 1,5—2 години один вид розумової роботи змінювати на інший, зовсім відклю­читися від розумової роботи і зайнятися виконанням протягом 10—15 хвилин іншого виду діяльності, яка не потребує розумо­вого напруження. Ефективним є активний відпочинок і виконан­ня фізичних вправ, прогулянка на повітрі тощо.

5. Працюючи з книгою, не треба робити часті перерви. Необ­хідно "запрацюватися", "ввійти в матеріал", щоб виробити певний динамічний стереотип. Це підвищує ефективність розумової праці.

6.Заняття мають бути регулярними і постійними в часі. Ми часто нарікаємо на нестачу часу. Але це лише тому, що ми нера­ціонально його використовуємо. Російський письменник А.П. Че­хов писав: "Якщо хочеш, щоб у тебе було мало часу, то не роби нічого". Якщо кожного дня відводити хоча б 3—4 години на чи­тання книг, опрацьовуючи 20 сторінок за годину, то за рік мож­на прочитати близько 30 тис. сторінок. А це в середньому 140— 150 книг.

7.Під час роботи з книгою в кімнаті має панувати тиша. Шум знижує активність розумової праці, викликає пригнічений стан (гіпостенію). До того ж, організм витрачає значну кількість енергії на захист від зовнішніх подразників.

8.З книгою треба працювати спокійно, без зайвих рухів. Не слід привчати себе читати лежачи. Це розсіює увагу, веде до швид­кої втоми. Не можна продуктивно працювати з книгою у транс­порті або стоячи в черзі.

9.Під час роботи з книгою не слід застосовувати збуджувальні засоби: чай, каву, тютюн та ін. Це підвищує працездатність на короткий час, але шкодить здоров´ю.

10.    Читати треба мовчки, що дає змогу глибше зосередитися на змісті прочитаного, проникнути в його суть. Інколи для відчут­тя поетичності твору окремі місця доцільно читати вголос.

У роботі з книгою варто дотримуватися таких правил:

1.При вивченні певної проблеми у першу чергу потрібно озна­йомитися з першоджерелами, а потім уже з посібниками і кри­тичними статтями. Опрацювання посібників не може замінити вивчення першоджерел. Робота над першоджерелами викликає у читача самостійні думки, судження, сприяє більш глибокому розумінню теми чи проблеми.

2.Опрацювання літератури з конкретного питання варто по­чинати з робіт загального характеру і від них переходити до спе­ціальних і більш вузьких досліджень.

3.Необхідно добирати для читання книги, доступні для розу­міння. Безперечно, робота над літературою має викликати певні складнощі, але цього не треба боятися. Перечитуючи книгу або статтю кілька разів, можна проникнути в суть матеріалу, дійти до розуміння тих чи тих понять.

Починати працювати з книгою варто із загального ознайом­лення з нею. Спочатку оглядають титульний лист, на якому вка зано рік і місце видання. Коротка анотація, яка вміщена, як пра­вило, на початку, допомагає читачеві визначити загальний орі­єнтир щодо проблем, які розглядаються в книзі. Перегляд змісту передмови, післямови також певною мірою сприяє формуванню у читача інтересу до книги.

Залежно від змісту книги і мети, що її ставить перед собою читач, розрізняють такі види читання.

1.Суцільне читання. Воно становить процес уважного прочи­тання книги або окремих її розділів без відволікань, скажімо, для записів. При такому читанні можна зробити багато, але це не зав­жди дає потрібний ефект. Часто прочитані в такий спосіб книги складаються в калейдоскопічні картини і залишають у пам´яті мало знань. К. Д. Ушинський застерігав: "Книга, що має таке важ­ливе значення для людини, залишається німою не лише для того, хто не вміє читати, але й для того, хто, прочитавши механічно сторінку за сторінкою, не зумів видобути із мертвої букви живі думки".

Щоб суцільне читання не зводилося до бездумної механічної роботи, даремної витрати часу, варто попередньо ознайомитися з відомостями про автора, змістом, структурою, прочитати, як уже було сказано раніше, анотацію книги. У спеціальному зошиті (чи­тацькому щоденнику) записати основні дані про книгу і автора, а після прочитання занотувати головні проблеми, які в ній розгля­даються.

2.      Продовженням попередньої роботи з книгою (суцільного читання) є її вивчення. У процесі вивчення книги, проблем, що висвітлені в ній, можна зіткнутися з певними труднощами. Це може стурбувати, викликати розчарування, зневіру у власних силах. Цього аж ніяк не треба боятися. По-перше, будь-яке пи­тання треба починати вивчати з найпростішого, з елементарних його частин. Лише за цієї умови можна поступово оволодіти і методом, і самим предметом. По-друге, успіху можна досягти за достатньої наполегливості. Тільки наполегливість, тверде бажан­ня йти до конкретної мети, терплячість принесуть успіх. Треба привчити себе:

— вимогливо ставитися до усвідомлення понять, суджень, правил та ін.;

—чітко з´ясовувати основні положення, тези, твердження, встановлювати взаємозв´язок між ними;

—розуміти цінність і цілеспрямованість прикладів, пояснень, ілюстрацій;

—вміти відшукати у власному досвіді і в життєвій практиці нові й додаткові приклади до тих положень, що подані в книзі;

—вміти відокремлювати головне від другорядного, що є лише ілюстрацією до головного;

—вміти критично розібратися у змісті книги, дати правиль­ну оцінку положенням роботи.

Це ті важливі уміння, якими повинен оволодіти студент у процесі самостійної роботи над книгою.

3.      Часткове читання. Застосовується у тих випадках, коли в книзі необхідно опрацювати лише окремі розділи, питання та ін. Часткове читання застосовується у роботі з енциклопедіями, словниками, довідниками. При використанні літератури для ча­сткового опрацювання слід дотримуватися таких рекомендацій:

—визначити коло довідників, якими найчастіше користува­тимемося;

—довідкову літературу розміщувати близько до свого робо­чого місця, щоб вона завжди була під рукою;

—виробити зручну для себе систему записів, щоб поступово накопичувати рукописні довідники з різних питань;

—звертати увагу на науковість обґрунтування певних питань, користуватися найновішими довідниками.

4.      Синтетичне читання є конкретним і раціональним викори­станням всіх означених вище видів читання книги.

Потреба опрацьовувати великі масиви друкованих джерел інформації спонукає до пошуків більш ефективних методів чи­тання. В останні роки поширюється так зване швидкісне читан­ня. Цей метод привертає увагу людей розумової праці тим, що коли при звичному читанні фіксується від 150 до 400 слів за хви­лину, то при швидкісному — від 900 до 2000—2500 слів.

Для оволодіння методом швидкісного читання необхідно до­тримуватися таких рекомендацій:

1. Не допускайте регресій. Регресіями називаються зворотні рухи очей для повторного читання слова, фрази, речення. Текст будь-якої складності читається один раз. Лише після закінчення читання і початкового осмислення змісту прочитаного можна повернутися до повторного читання.

2.      Дотримуйтесь алгоритму читання. Сформуйте свій алго­ритм читання і постійно пам´ятайте зміст і лексичне значення його компонентів. Основою для вироблення власного алгоритму читання може бути така схема:

—автор, назва книги, статті;

—джерело і його вихідні дані;

—структура книги, статті;

—основний зміст;

—особливості й побудова фактографічного матеріалу;

—проблеми, які здаються для вас суперечливими;

—новизна опрацьованого матеріалу, його місце і значення у подальшому розумінні наукових проблем, можливість викори­стання у практичній діяльності.

Подібний алгоритм дає змогу упорядкувати процес оволодін­ня змістом прочитаного. При цьому нова інформація ніби вкла­дається в завчасно підготовлені блоки, фіксується там і набуває певної системи.

3.Читайте без артикуляції. Читання без артикуляції гальмує звичку промовляти текст і сприяє посиленню наочно-образного компонента мислення.

4.Забезпечуйте рух очей по центру сторінки зверху вниз. Це найбільш економний і ефективний спосіб. Він сприяє розвитку периферійного зору. На початковому етапі олівцем проведіть вер­тикальну лінію посередині сторінки. Це буде своєрідний орієн­тир для очей.

5.Будьте уважними. Намагайтеся зосереджувати увагу на процесі читання.

6.Намагайтесь зрозуміти прочитане у процесі читання. Це ключ до проникнення у зміст і сутність прочитаного, шлях до його запам´ятання.

7.  Постійно повторюйте прочитане зразу ж після завершення читання. У процесі читання запам´ятовуйте не слова чи окремі фра­зи, а думки, ідеї. Адже тільки осмислене запам´ятовування раціо­нальне і продуктивне. Не перевантажуйте пам´ять. Якщо ви не зга­дали забуте протягом 3—4 хвилин — ще раз зверніться до тексту.

8.Використовуйте різні способи читання. Це залежить від мети опрацювання друкованого джерела інформації.

Будьте гнучким читачем. Залежно від потреби переходь­те від звичайного читання до швидкісного і навпаки.

10. Постійно вдосконалюйте свої вміння в читанні. Успіхи у швидкісному читанні з´являться лише за умов систематичних занять, формування навичок у цьому виді діяльності.

Хоч швидкісне читання й має високу ефективність, не варто вбачати в ньому панацею, яка дасть змогу оволодіти значними обсягами знань. Захоплення лише швидкісним читанням нерідко призводить до поверхового опрацювання наукової літератури і поверховості мислення.

Для студентів важливо оволодіти всіма видами читання і вико­ристовувати їх в оптимально ефективному зв´язку. Та до якого спо­собу читання ми б не вдавалися, людська пам´ять не може зберігати всього прочитаного протягом тривалого часу. Тому в процесі само­стійного навчання надзвичайно важливо вміти робити записи про­читаного, вивченого, систематизувати матеріал для раціонального використання його у подальшій науковій і практичній роботі.

При опрацюванні книг застосовуються такі види записів: складання плану; виписування цитат; записи висновків, складан­ня тез; складання конспекту; складання анотацій; написання реферату; рецензування; систематизація зведених оглядів; підго­товка зведеного конспекту; складання схем, таблиць; запис влас­них думок, що виникли під враженням прочитаного; записи окре­мих слів із занотуванням їх значення, прислів´їв, приказок, кри­латих слів та ін.

Зупинимося на особливостях окремих видів записів, що ма­ють важливе значення у самостійній навчальній роботі студентів.

План — це така форма запису, коли читач виділяє окремі ло­гічно завершені частини статті чи книги, даючи їм своєрідні за­головки. Це допомагає глибше усвідомити зміст прочитаного, встановити логічний зв´язок між його частинами. План може бути простим і складним залежно від змісту прочитаного матеріалу та визначеної мети.

Цитатна (лат. cito — приводжу, проголошую) — дослівний уривок з тексту твору або чиїсь слова, що наводяться письмово чи усно для підтвердження міркування. При виписуванні цитат треба дотримуватися таких правил:

—не робити цитування без ретельного ознайомлення з най­ближчим до уривка текстом;

—цитувати основні, закінчені й оригінальні думки;

—цитату брати в лапки, якщо вона починається із середини речення, то після лапок ставлять три крапки і цитату починають з маленької букви;

—після кожної цитати вказувати джерело, з якого вона взя­та; бажано зазначати назву конкретної роботи, а також том чи книгу, де ця робота вміщена; місце видання, видавництво, рік, сторінки;

—при цитуванні слід точно відтворювати курсиви, підкре­слення, розрядки та виписувати цитати в окремі зошити з поміт­ками проблем, яких стосується цитата; зручно також кожну цита­ту записувати на окремих аркушах паперу (рекомендований розмір — 105 х 146 мм), зазначаючи у правому верхньому куті проблему, якої вона стосується; на звороті або в кінці можна за­писати свої думки з приводу виписаної цитати;

—зберігати аркуші з цитатами у певній системі.

Дотримання цих правил дасть змогу протягом певного часу зібрати значний матеріал і неодноразово використовувати його у навчальній та науковій роботі. У такий же спосіб можна систе­матизувати й інші виписки, матеріали.

Наведемо приклади записів цитат.

Моральне виховання. Кохання
По шляху Чумацькому у росах
Буде вічність мчати на коні,
Я ж губами у розкішних косах
Позбираю зоряні вогні.
	Де світи стикаються у шалі
	І сміється злісно маніяк,
	Я свої повідаю печалі
	Тій, що жду і не діждусь ніяк.
Див.: Сом М. 3 матір´ю на самоті. — К.: Молодь, 1990. — С 110.

Майстерність виховання колективу

"Там, де вірять у могутню силу виховання, в школі панує воля батьківської мудрості. Не свавілля бажань, яке може призвести до хаосу, а саме воля — строга, безумовна і разом з тим мудра".

Сухомлинський В.О. Методика виховання колективу. — К.: Рад. пік., 1971. —С 182.

Записи висновків, складання тез. У багатьох випадках при опрацюванні літератури є потреба зробити записи основних ду­мок автора з певної проблеми. При цьому читач у зошиті для за­писів вказує прізвище та ініціали автора, назву книги, місце і рік видання. Тут же в певній послідовності записуються судження про ті вузлові проблеми чи питання, що розглядаються у творі. На полях можна робити свої помітки. Такий підхід дає змогу про­думати прочитане, усвідомити в загальних рисах його суть і збе­регти матеріал (основу) для відтворення у пам´яті головних про­блем книги у майбутньому.

Поглибленим видом попередньої роботи є складання тез. Теза (гр. thesis — положення, твердження) — коротко сформульоване основне положення доповіді, лекції, повідомлення тощо. Записи прочитаної книги, статті (залежно від її змісту і спрямування) можна робити у вигляді коротких тез. Це не що інше, як випису­вання своїми словами основних тверджень автора і розміщення їх у певній логічній послідовності. Кожна теза має бути сформу­льована чітко, стисло і передавати основну думку автора. При­клади і докази при цьому не записують. На полях читач може робити свої помітки, записувати власні думки, викликані розмір­ковуваннями над опрацьованим матеріалом. Робота з книгою в такий спосіб допомагає синтезувати основні думки і положення, сприяє розвитку логічного мислення.

Складання конспекту. Конспект (лат. conspectus — огляд) — огляд, короткий, послідовний, стислий письмовий виклад основ­ного змісту книги, статті, лекції, записаний у розповідній формі. У конспекті можна записувати тези, виписки, цитати, цифрові матеріали, таблиці, графіки, окремі рисунки. Виклад конспек­тивного запису має бути послідовним, логічно зв´язаним. Для

підтвердження окремих положень необхідно записувати най­більш яскраві приклади. До складання конспектів книг, статей ставляться такі вимоги:

—записи треба вести в окремому зошиті. Найкраще викори­стовувати для цього шкільний зошит, що містить 12 аркушів. Це дає змогу в майбутньому більш зручно користуватися раніше зроб­леними записами, розміщувати і синтезувати їх за тематичним принципом. З лівого боку сторінки відводиться широке поле (4— 5 см). На ньому зручно робити помітки, доповнення, складати пла­ни законспектованого матеріалу, висловлювати власні думки;

—на початку конспекту необхідно записати прізвище та ініціали автора, повну назву роботи з підзаголовками, місце і рік видання, кількість сторінок (при опрацюванні великих за обся­гом джерел доцільно відводити окрему сторінку). Важливо запи­сати дату написання твору, обставини його написання, якщо такі є. Ці дані можна взяти з передмови чи приміток;

—писати необхідно розбірливим почерком і обов´язково чор­нилом. При цьому слід пам´ятати, що конспект ви готуєте не для одноразового використання. Він може стати у пригоді протягом навчання і в подальшій самостійній професійній діяльності;

—цитати і особливо важливі думки (положення, визначен­ня, правила та ін.) необхідно виділяти у тексті;

—доцільно виробити свої умовні знаки, щоб виділяти у кон­спекті потрібні місця.

Розпочинаючи складання конспекту наукової праці, варто попередньо прочитати матеріали про роботу, в яких дано її аналіз, оцінку. Це допоможе звернути увагу на головні питання і про­блеми, які знайшли висвітлення в роботі. Важливо спочатку пе­речитати всю працю без записів, щоб мати уявлення про її струк­туру і загальний зміст, і лише після цього конспектувати. Необ­хідно вчитуватися в текст, до кінця усвідомлювати суть викла­дених думок. Записи варто робити своїми словами. Ефект дає фіксація результатів аналізу й синтезу прочитаного, а не дослів­ний запис незрозумілого чи, в гіршому разі, перефразованих ок­ремих речень, часто не зв´язаних між собою.

У конспекті треба чітко записувати заголовки і підзаголовки, що є в роботі, виділяючи їх підкресленням, іншим чорнилом. Сторінки конспекту необхідно нумерувати. Якщо в одному зошиті вміщені конспекти багатьох праць, то в кінці варто подати пе­релік законспектованих робіт, вказати сторінки. Це допомагає швидко відшукати потрібний матеріал.

Складання анотацій. Анотація (лат. annotatio — зауважен­ня, примітка) — коротка узагальнювальна характеристика кни­ги (чи її частини), статті, рукопису. Для проведення цієї роботи необхідно уважно перечитати книгу, з´ясувати кому вона адре­сована, з якою метою може бути використана. Написання ано­тацій — відповідальне завдання і потребує глибоких знань з відпо­відної галузі. Праця має бути оцінена з погляду її науковості, логічної послідовності, актуальності питань чи проблем.

Рецензія (лат. recensio — огляд, обстеження) — критична оцін­ка художнього, наукового твору, вистави, кінофільму, відгук про них. У рецензії мають бути висловлені такі судження про прочи­тане в цілому і його найважливіші деталі, які підкріплені науково обґрунтованими доказами, фактами, поясненнями. Рецензії у пе­реважній більшості мають характер висновків, узагальнень, оцін­ки прочитаного. Можна давати оцінку книги чи статті в цілому або окремих її розділів, частин, роблячи в кінці узагальнення.

Складання зведеного конспекту становить систему записів, які включають фіксування планів, виписування цитат, окремих тез, висновків, детальне конспектування розділів тощо.

Виписування незрозумілих слів з поясненням і тлумаченням їх значення, прислів´їв, приказок, афоризмів, крилатих слів та­кож є корисним у діяльності студента. Такі записи потрібно роби­ти на окремих аркушах паперу (і певним чином систематизувати) або в спеціальному зошиті, дотримуючись також відповідної си­стеми. Наведемо приклад такої роботи за картковою системою.

Трудове виховання — Етнопедагогіка

11. Гуляй та працю знай.

12.3 праці радість, з безділля смуток.

13.Коли праця вийде дверима, то біда вікном лізе в хату.

14.Люби труд змалу, слухатимеш весь вік похвалу.

Прислів´я та приказки. — К.: Народна думка, 1989.

 

Консолідація (лат. konsolidatio — зміцнення, об´єднання) — зміцнення, згуртування, об´єднання.

Консенсус (лат. consensus — згода) — згода щодо спірного питання, якої досягають у результаті дискусії та компромісів.

Легітимація (лат. legitimus — законний) — визначення або підтвердження законності якогось права чи повноваження.

Зручно записувати пояснення незрозумілих слів на невели­ких картках однакового розміру, розміщуючи їх у спеціальному ящику за алфавітом. Якщо вести таку роботу систематично і три­валий час, це позитивно впливає на поліпшення культури мови, збагачення лексичного запасу.