Вище зазначалося, що провідним соціальним інститутом, який має забезпечувати морально-духовне становлення особис­тості, формування почуття гуманності, є сім´я. Але на цьому етапі процес гуманізації не завершується. Юнаки і дівчата здобувають професійну освіту в загальноосвітніх, вищих навчальних закла­дах. Освіта, як зазначено в Національній доктрині розвитку осві­ти, "має стати найважливішим чинником гуманізації суспільно-економічних відносин, формування нових життєвих орієнтирів особистості".

Вищі навчальні заклади працюють на перспективу. їх випуск­ники покликані утверджувати загальнолюдські та національні морально-духовні цінності. Вони мають усвідомлювати, що нау­кові знання, найновіші виробничі технології мають сенс лише за умов, коли вони спиратимуться на високий рівень морально-ду­ховної вихованості їх носіїв. Науково-технічний прогрес уже ба­гато в чому завинив перед людиною. Кожен фахівець повинен розуміти, завчасно передбачати, якою мірою нові наукові від­криття, технології будуть сприяти людському розвитку, чи не зашкодять вони фізичному та психічному здоров´ю жителів землі. Тому важливими напрямами ефективної діяльності вищих навчальних закладів є демократизація, гуманізація та гуманіта­ризація навчально-виховного процесу, органічне поєднання в ньому національного та загальнолюдського начал.

Вимоги принципу гуманізації мають реалізовуватись на всіх ділянках "навчально-виховного поля" вищого навчального за­кладу. По-перше, визначальним кредо організаторів навчально-виховного процесу має бути таке: "Студент — головна постать закладу". По-друге, студент, який переступає поріг ВНЗ, має відчути особливе ставлення до себе. Це — увага до студента як особистості, повага її винятковості. Така повага має виявлятися навіть у формі звернення. Навряд чи можна погодитися, коли до дорослих, освічених, певною мірою сформованих людей зверта­ються на "ти". Це не відповідає українській ментальності. Навіть статут університетів імперської Росії передбачав, щоб викладачі зверталися до студентів "господин студент" ("пане студенте"). Запозичення в інших народів (зокрема російського) форми звер­нення до батьків, старших людей, начальників до підлеглих на "ти" — вияв приниження особистості, зверхності над нею. Шко­да, що ця тенденція міцно увійшла до побуту українців. Коли викладач звертається до студентів на "Ви", психологічно, мораль­но це підносить особистість, спонукає її до самовдосконалення, адекватності своєї поведінки означеному зверненню. Такі, зда­валося б, "дрібниці" позитивно впливають на студентів, підно­сять їхню людську гідність, підвищують їх відповідальність за виконання навчальних завдань, сприяють формуванню загаль­ної культури.

Якщо в навчальному закладі буде створюватись аура уваги до особистості, поваги до неї, доброзичливості, чуйності, милосер­дя, тактовності, — це надійні чинники, які без зайвих сентенцій будуть найбільш дієвими у процесі подальшого (після сім´ї і шко­ли) формування у молодих людей морально-духовних якостей взагалі й гуманізму зокрема?!

При цьому треба пам´ятати, що широке використання методів переконування буде дієвим, якщо воно діалектично поєднувати­меться з розумними вимогами. Принципом діяльності педагога-вихователя має бути: "Якомога більше поваги до особистості і якомога більше вимогливості до неї".

^Однією із закономірностей навчального процесу є взаємозу­мовленість та єдність навчання і виховання. У процесі аудиторної навчальної роботи зі студентами передусім реалізуються зав­дання розумового виховання. Одночасно необхідно забезпечува­ти умови для морально-духовного, фізичного, трудового й есте­тичного виховання. Воно здійснюється безпосередньо через зміст навчального матеріалу і організацію студентів на навчальну діяльність.

Готуючись до лекцій, семінарських чи практичних занять, педагог має продумувати, якими засобами він зможе забезпечи­ти оптимальні умови для всебічного гармонійного розвитку осо­бистості. Передусім, заходячи до студентської аудиторії, викла­дач має виявити задоволення від зустрічі, охопити поглядом усіх студентів, чемно привітатися, психологічно організувати при­сутніх на навчальну діяльність, без зайвих церемоній приступи­ти до навчальної праці. Володіючи елементами психотехніки, дати змогу студентам відчути: "Я прийшов до Вас із повагою і любов´ю, аби допомогти Вам у навчанні, у Вашому професійному становленні". Така гуманістична спрямованість безперечно впли­ває на психологічне "перетікання" цих почуттів у душі студентів. Справжній педагог на всіх етапах спілкування зі студентами має володіти "вільними валентностями", щоб притягувати до себе вихованців.

Значні можливості у процесі формування морально-духовних якостей студентів, зокрема почуття гуманізму, високих проявів людської гідності акумульовані у змісті навчального матеріалу. Науку творять люди, визначні вчені. Кожен з них — непересічна особистість. Опановуючи той чи інший навчальний матеріал, тре­ба виокремлювати постаті вчених, акцентуючи увагу на їхніх морально-духовних якостях. Студенти за допомогою педагога мають побачити в певній постаті Людину-гуманіста. З часом за­будуться формули, закономірності, які відкрив вчений, але за­лишиться у пам´яті й серці яскравий образ вченого-гуманіста. Він відіграватиме роль духовного ідеалу для молодої людини. Звер­немося до прикладів.

У процесі вивчення генетики педагог допомагає студентам заглибитись і осягнути певні закони, значимість цієї науки для людини. Але відкриття генетичних законів пов´язане з іменами відомих вчених. Серед них визначною постаттю є академік М.П. Дубінін. Він відкрив закономірності поділу генів, працював у сфері космічної генетики та ін. Уже в 30—40-х роках XX ст. вчений мав світове ім´я, був обраний членом багатьох академій зарубіжних країн. Але наприкінці 40-х років М.П. Дубінін опинився під кот­ком репресій. Зі злої волі Т.Д. Лисенка за підтримки Сталіна гене­тика як наука була розгромлена і знищена вщент. (У словниках того часу писали: "Генетика — це лженаука, придумана буржуаз­ними вченими для виправдання своїх ідеалістичних концепцій"). Усіх науковців, які займалися генетикою, розігнали, позбавили наукових ступенів і звань. Частину з тих, хто "визнав" свої по­милки, допустили працювати вчителями в школах. Непокірні змушені були займатися іншими справами. Академік М.П. Ду­бінін не зрікся своїх переконань. Залишився гордою і непохит­ною особистістю. Його позбавили всіх наукових ступенів і звань. Лише через деякий час йому через знайомих вдалося влаштува­тися лаборантом кафедри орнітології Московського університе­ту. Академік зі світовим іменем — і... лаборант. Але він залишив концентраційних таборів.

У процесі вивчення української літератури перед студентами постає особистість талановитого митця, яскравого гуманіста О.П. Довженко (1894—1956). Його твори сповнені людинолюбства, гума­нізму. Звернення студентів до його особистості через "Щоден­ник", спогади сучасників, учнів — невичерпна школа духовного становлення молодої людини, утвердження її гуманізму.

Видатною постаттю, великим гуманістом у сфері мовознавства є А.Ю. Кримський (1871—1942). Це вчений зі світовим іменем, мовознавець-поліглот. Коли аспіранти запитували його, скілько­ма мовами він володіє, чули у відповідь: "Немає, мабуть, на землі людини, з якою я не міг би порозумітися". Автор багатьох моно­графій з мовознавства, укладач великих словників він вів аске­тичний спосіб життя. Увесь свій заробіток віддавав на навчання студентів, аспірантів. Коли в 1940 р. його нагородили орденом Трудового Червоного Прапора, виявилося що в нього лише один благенький костюм, до якого незручно прикріплювати орден. Аспіранти купили йому новий костюм, що здивувало академіка. Коли у 1941 р. розпочалася Велика Вітчизняна війна, вчений приїхав у своє колишнє помешкання в Звенигородці Черкаської області. Але працівники НКДБ силоміць вивезли Кримського в евакуацію. У тому ж році його засудили до страти нібито за зраду Батьківщини. У Кустанайській в´язниці, куди його запроторили разом з іншими вченими, він зовсім ослаб. Його перевели в окре­му камеру смертників, де не давали навіть води. Слідчий і нагля­дач, якийсь Сєкарєв, прискорював кінець в´язнів: бив їх ціпком, ображав, примовляючи: "Вы знаєте, кто я такой? Я — Советская власть, я — коммунист! Сотру с лица земли и память о вас!" А.Ю. Кримський не втратив своєї людської гідності, зустрівши свій останній час 25 січня 1942 р.

У кожній науці є постаті, діяльність яких може стати живиль­ним джерелом для утвердження гуманізму особистості. Особли­во важливо дотримуватися принципів гуманізму, виявляти так­товність у процесі аналізу й оцінювання навчальної діяльності студентів. Адже нерідко окремі викладачі напередодні екзаменів і в процесі їх проведення штучно нагнітають психологічну атмо­сферу, нервову обстановку, вдаються до морального знущання, образ і принижень. Усе це далеке від намірів творити добро, утвер­джувати гуманізм.

Окреме, і не останнє, місце у системі гуманістичного вихован­ня студентської молоді займає турбота про здоров´я майбутніх фахівців. Адже здоров´я людини — це та фізична основа, на якій базуються всі інші доброчинності.

Тривалий час увага організаторів вищої освіти концентрува­лася на оволодінні студентами якомога більшим обсягом знань. Критерієм рівня професійної підготовки фахівця була (та й до­нині залишається) екзаменаційно-залікова форма контролю. Не­рівномірність розподілу навантаження на студента протягом на­вчального року, сесійна штурмівщина, нещадна експлуатація короткотривалої пам´яті не сприяють досягненню головної мети — підготовки висококваліфікованого, компетентного, до­статньо підготовленого до виконання конкретних посадових, фун­кціональних обов´язків фахівця. Аритмічний стиль навчальної праці негативно відбивається на соматичному і психічному здо­ров´ї студентів. Значна частина їх вступає до ВНЗ уже маючи сер­йозні проблеми зі здоров´ям. Захворювання серцево-судинної, ен­докринної систем, органів дихання, травлення, неврологічні па­тології, онкозахворювання все більше вражають студентську мо­лодь. Враховуючи, що стан здоров´я студентів в осяжному май­бутньому погіршуватиметься внаслідок ослабленого генофонду, несприятливої екологічної ситуації, неналежного способу життя значної частини населення, слабкої системи охорони здоров´я, навчальне навантаження необхідно розраховувати так, щоб воно було посильним для студентів. Також треба брати до уваги, що з кожним роком зростає кількість так званих категорійних сту­дентів: інвалідів, сиріт, юнаків і дівчат із малозабезпечених і не­повних сімей, постраждалих у зв´язку з Чорнобильською ката­строфою таін.

Особливо відчутною є потреба нинішнього студентства в отри­манні психологічної допомоги. Збільшення обсягів навчального навантаження, зростання частки самостійної роботи, комп´ю­теризація, індивідуалізація і диференціація навчання, застосу­вання новітніх методів контролю знань відчутно збільшують на­вантаження на психічну сферу студента, викликаючи перевтому, психологічний дискомфорт, захворювання. Значна частина студентів вимушена брати академічні відпустки за станом здоров´я. Як правило, це трапляється зі студентами третіх — четвертих курсів. Найчастіший діагноз — вегетосудинна дистонія, анемії, ендокринні захворювання, неврози.

Як засвідчили наші дослідження, теперішня практика дис­пансеризації, інших форм медичного обстеження є недостатньо досконалою. Під час обов´язкових моніторингових процедур ви­являється лише частина хворих студентів і частина хвороб. За більш уважного і глибокого обстеження у нібито здорового сту­дента виявляються вади і відхилення у стані здоров´я, а у хворо­го — додаткові, супутні захворювання. Це стосується й психіки. Значна частина студентів відчувають психологічний дискомфорт, але намагаються не показувати цього, аж поки відхилення не переростає у захворювання. Найбільш поширеними проблемами психічної сфери студентів є труднощі у стосунках з оточенням (колегами, батьками, викладачами, особами протилежної статі), внутрішні конфлікти, навчальні фобії, особистісна тривожність, дезінтеграція особистості, депресивний стан, самотність та ін.

Усі ці аспекти мають враховувати у своїй повсякденній діяль­ності викладачі ВНЗ, а організатори вищої освіти — вживати на­лежних заходів, які б сприяли усуненню, принаймні мінімізації, дій чинників, що спричинюють погіршення здоров´я студентської молоді.

Зрозуміло, що належні умови на час перебування студента у ВНЗ повинні бути створені передусім в організації навчального процесу. Але значну частину часу студент проводить поза ауди­торією, тому не менш важливо, щоби й інфраструктура була спри­ятливою для його здоров´я і самопочуття. Він повинен мати відповідні умови для мешкання, самостійної роботи, відпочин­ку, дозвілля, побутового обслуговування. Все це суттєво впливає і на стан здоров´я студента, і на якість його навчання.

Перш за все усі студенти, які того потребують, повинні бути забезпечені місцями в гуртожитках. Гуртожиток потребує особ­ливої уваги адміністрації ВНЗ, куратора, консультанта академіч­ної групи; навіть більшої уваги, ніж стан навчального приміщен­ня. У гуртожитку студент має бути забезпечений жилою площею відповідно до сучасних нормативів, тут повинні витримуватися оптимальний температурний режим, добре освітлення, обмін по­вітря, відповідні санітарно-гігієнічні умови, умови для занять. Для сімейних студентів бажано мати окремі гуртожитки або окремі блоки. Ціна за користування гуртожитком має бути при­йнятною для пересічного студента.

Вищий навчальний заклад повинен мати свою медичну служ­бу: лікарські, фельдшерські пункти, медсанчастину, стоматоло­гічний кабінет тощо. Всіх студентів нового прийому повинні уважно обстежувати лікарі, мають бути створені умови для на­дання медичної допомоги їм під час навчання, з ними необхідно систематично проводити профілактичну роботу.

Обов´язковим є забезпечення умов для гарячого і бутерброд­ного харчування студентів. їдальні, кафе, буфети повинні мати нормативну кількість посадкових місць, сучасний дизайн й есте­тичне оформлення. їжа має відповідати якісним і асортиментним вимогам, ціна має бути прийнятною для студента.

У ВНЗ повинна бути кількісно і якісно відповідна до сучас­них вимог база для занять фізичною культурою і спортом: стаді­он, спортивні майданчики, спортивні зали, спортивно-оздоровчі бази, тренажерні зали. Важливим підрозділом ВНЗ є студентсь­кий спортивний клуб.

Піклуючись про піднесення особистості, її звеличення на по­зиціях гуманізму, не можна обмежуватися лише турботою про фізичне здоров´я студентів. Не менш важливий чинник у цьому процесі — психологічне здоров´я. Коли воно нестійке, поруше­не, виховні зусилля педагогів часто виявляються марними.

Доброта й Чесність, Любов і Краса. Яким тільки селекціям не піддавалися ці квіти емоцій! їх прищеплювали до розуму, до за­кону, до сили, до брехні, а вони не приживаються. Чому? Через психологічну бідність, навіть немічність. Якщо людина — істо­та, що головним чином відчуває, то всі дії, які зменшують її чуттєвість або емоційно калічать її, це — хибна дорога, що веде до втрати людського образу.

Психологічний розвиток особистості — складна нинішня про­блема суспільства. В середині 30-х років XX ст. було ліквідовано педологію як науку (у партійних постановах її називали лженау­кою), деформовано філософію, психологію. Люди, які набувають належних знань з професійного фаху, виявляються непідготовленими, навіть невігласами у сфері психології людини. Але ж і вчителеві, і агрономові, і лікареві, й інженерові доводиться пра­цювати з людьми.

Викладачі вищої школи, як і вчителі загальноосвітніх шкіл, обов´язково повинні мати ґрунтовні знання з психології, володіти психотехнікою. Особливо важливою ділянкою інфраструкту­ри ВНЗ є служба психологічної допомоги. Як свідчить практика, в процесі навчання у студентів виникають різні психологічні про­блеми, такі як відчуття надмірних вимог з боку окремих викла­дачів, перевантаження навчальною роботою, наслідками чого є перевтома, депресія, захворювання. До стресових чинників слід віднести і різку зміну умов життя молодої людини, невдачі та труднощі у навчанні; побутову невлаштованість (дезадаптація до умов проживання в гуртожитках чи у найнятому житлі); скрутні матеріальні умови; відчуття негативного впливу окремих членів колективу чи ситуацій; професійна невідповідність (професійне формування студента успішно відбувається, лише коли воно ґрун­тується на інтересах, нахилах та здібностях молодої людини до певної професії).

Щоденне напруження, часті стресові стани (дистанційованість стосунків між студентами та викладачами, блокування емоцій­ного спілкування тощо) пояснюються і не завжди успішною адап­тацією першокурсників до студентського життя, студентів-старшокурсників — до зміни умов навчання у ВНЗ тощо.

Метою психологічної служби є сприяння особистісному зрос­танню та професійному становленню студентів, психологічне за­безпечення успішної професійної та особистісної реалізації зав­дань навчально-виховного процесу, надання психологічної допо­моги окремим особам та молодим сім´ям, врегулювання стосунків "студент — викладач", оптимізація побутових взаємовідносин.

Поле діяльності служби психологічної допомоги багаторівне­ве, оскільки психологічні проблеми, з якими стикаються викла­дачі та студенти, досить різноманітні. Це й адаптація до навчання у нових умовах, і налагодження міжособистісних стосунків, і фор­мування психологічної готовності до майбутньої професії, і безліч особистих проблем. Це й індивідуальне психологічне консульту­вання, що включає психодіагностику та психокорекцію; групова психокорекційна робота, а саме: тематичні соціально-психологічні тренінги; психопрофілактика та лекційно-просвітницька ді­яльність (організація й проведення тематичних бесід щодо збере­ження і зміцнення фізичного й психічного здоров´я).

Психологічна служба має надавати психологічну допомогу і підтримку студентам, спрямовувати свою діяльність на їх профе­сійне зростання, підвищення психологічної культури, реалізацію творчого потенціалу в процесі навчання, всебічне пізнання та функціонування особистості у багаторівневому студентському житті, використання реальних можливостей для самореалізації.

Отже, успішне функціонування вищих навчальних закладів можливе передусім на базі гуманістичної педагогіки. "Гумані­стична педагогіка... — наголошує академік І.А. Зязюн, — не про­сто педагогіка свободи, педоцентризму і людини як цілі. Це пе­дагогіка "золотого перетину", в якій сповна враховується діалек­тика освітньо-виховного процесу, вибудовуваного і на підмурів­ку необхідності пристосування цілей саморозвитку людини з пе­дагогічним управлінням даним процесом, і на необхідності при­стосування цілей, змісту, форм і методів освіти до дитини при поєднанні цього з організацією їх на певні імперативи, і на ви­значенні самоцінності людини з урахуванням суспільного харак­теру її буття, що вимагає певних ціннісних установок та форм поведінки, і на вихованні розумної особистості, що стає духом та джерелом істини і блага як важливих складників щастя і добро­чесності. Гуманістична педагогіка розглядає цю діалектику крізь призму людини, прагнучи "олюднити" освіту й орієнтуючись на суспільство "людяних людей".

Література

Ващенко Г. Виховний ідеал. — Полтава: Полтавський вісник, 1994.

Державна національна програма "Освіта" (Україна XXI сто­ліття). — К.: Райдуга, 1994.

Ильин ИЛ. Собрание сочинений: В 2 т. — Т. 1. — М.: Мысль, 1994.

Кремень В.Г. Філософія освіти XXI століття // Освіта Украї­ни. — 2002. — 28 грудня.

Лихачев В.Т. Философия воспитания. — М.: Прометей, 1995.

Національна доктрина розвитку освіти // Освіта України. — 2002. — 23 квітня.

Педагогика и психология высшей школы: Учеб. пособие. — Ростов н/Д.: Феникс, 2002.

Сухомлинсъкий В.О. Проблеми виховання всебічно розвиненої особистості // Вибрані твори: В 5 т. — Т. 1. — К.: Рад. шк., 1976.

Шестун Е. Православная педагогика. — Самара, 1998.