Завершилося XX ст., залишивши помітний слід в історії люд­ства. На його історичних теренах були світлі, прогресивні діян­ня людей і водночас темні, трагічні, що ганьблять людську спільноту. З одного боку, XX ст. вирізняється величезними до­сягненнями в галузі науки і техніки. На цей період припадають грандіозні відкриття в природничих, технічних науках. З неба­ченою раніше швидкістю зростали обсяг наукової інформації і засоби її систематизації, збереження та трансляції. Досить лише згадати, що за останні 25 років у світі видано стільки книг, скіль­ки їх було видрукувано за попередні 500 років з часу появи книго­друкування. Суспільство, вочевидь, відчуло вплив величезного інформаційного масиву. У цілому за XX ст. закріпилася назва епохи науково-технічної революції.

З іншого боку, століттям прокотилися дві великі світові війни (1914—1918 і 1939—1945 pp.) з небаченим досі застосуванням військової техніки, які забрали або скалічили понад 100 міль­йонів людських життів і доль, знищили величезні матеріальні та духовні багатства. Крім того, у різних кінцях планети спалахува­ла безліч локальних воєнних конфліктів. У першій половині ми­нулого століття на Євразійському континенті активно "творили" брудні справи дві одіозні постаті — А. Гітлер і Й. Сталін. Відки­нувши гуманізм, загальнолюдські цінності, вони породили неба­чений терор і геноцид цілих народів.

Великі досягнення людства в галузі науки й техніки, коло­сальні матеріальні ресурси в країнах-монстрах використовували­ся для підтримання військово-промислового сектору. Трапилося (зокрема, й у випадку з народами СРСР), як у античного Аполло­на: озброєний, але без одягу. Так було і в нас: голі й босі, але з атомними бомбами й ракетами.

На цей період припав тривалий процес експерименту будів­ництва комунізму. Коли німецькому рейхсканцлеру О. Бісмарку (1815—1898) під впливом комуністичних ідей К. Маркса, Ф. Енгельса політики запропонували будувати соціалізм, він відповів: "Оберіть народ, якого не жаль". І народ колишнього Радянського Союзу підпав під той вибір.

Та головною вадою і темною сторінкою в історії розвитку світо­вого суспільства впродовж XX ст. було те, що кардинально змісти­лися вектори уваги — з людини на техніку. Людина стала додат­ком до техніки, "коліщатком і гвинтиком пролетарської справи". У результаті воєн, репресій, геноцидів, комуністичних експери­ментів катастрофічно, всупереч природі відбулося знецінення Людини.

Чи може людська спільнота, переступивши поріг XXI ст., за­лишатися у своїй діяльності на попередніх позиціях? З усіх по­глядів — ні. Треба шукати нові шляхи й підходи в усіх сферах діяльності. Інакше людство самознищиться.

Зупинимося на філософському осмисленні проблем, які тре­ба розв´язувати у XXI ст. в соціально-педагогічній галузі. "Це ставить перед людиною, а отже, й перед освітою — сферою, що готує людину до життя, небачені раніше вимоги, — наголошує академік В.Г. Кремень. — Але водночас створює для освіти й нові можливості. Викликано це врешті-решт вступом людства на перетині тисячоліть до нового типу цивілізації, опанування нови­ми способами й різновидом прогресу"

Важливо осмислити основні загальноцивілізаційні тенденції, що стали визначальними у XXI ст. і впливають, на думку акаде­міка В.Г. Кременя, на всі сфери діяльності людини і подальший суспільний розвиток. Це тенденція до глобалізації суспільного розвитку, яка характеризується такими ознаками, як зближен­ням націй, народів, держав; кроками до створення спільного еко­номічного поля, інформаційного простору; тіснішим зближенням характеру суспільних відносин у різних країнах світу, залежні­стю прогресу кожної країни від здатності спілкуватися зі світом; загостренням конкуренції між державами у всіх сферах діяль­ності та ін. Це набуття людством здатності до самоліквідації, що зумовлено появою зброї масового знищення (ядерної, хімічної, біологічної), порушенням екологічної рівноваги внаслідок без­думної тенденції "споживацького" господарювання, використан­ня загрозливих технологій та ін. Це й перехід людства від інду­стріальних до науково-інформаційних технологій. На відміну від індустріального виробництва, новий підхід базується не на мате­ріальній, а на інтелектуальній основі. Прогрес кожної країни за­лежить передусім від наявності та дієвості інтелектуального по­тенціалу нації. Яскравим прикладом є Японія, де завдяки зосере­дженню уваги на розвитку інтелектуального потенціалу громадян за мізерних запасів матеріальних багатств вдалося за 40—50 років зайняти передові позиції у світовому економічному просторі.

Суспільство стає все більш людиноцентристським. Індивіду­альний розвиток особистості — головна передумова соціально-економічного прогресу. "Ось чому найпріоритетнішими сферами у XXI столітті, — слушно наголошує В.Г. Кремень, — стають на­ука, як сфера, що продукує нові знання, та освіта, як сфера, що олюднює знання і, насамперед, забезпечує індивідуальний роз­виток людини".

У міжнародному змаганні лише та країна зможе успішно про­суватися вперед, яка забезпечить розвиток основних сфер діяль­ності — насамперед інтелектуальної. При цьому не варто забувати, що великою цінністю є не лише інтелектуальне багатство, а й високий рівень вихованості, моральне, духовне багатство.

Об´єктивні закономірності розвитку суспільства на межі XX і XXI ст. викликали, за словами В.Г. Кременя, необхідність нау­ково обґрунтованого розв´язання низки кардинальних проблем:

1.  Забезпечити високу функціональність людини в умовах, коли зміна ідей, знань і технологій відбувається набагато швид­ше, ніж зміна поколінь. Віднайти раціональні схеми співвідно­шення між прискореним зростанням знань, нових технологій і здатністю людей творчо підходити до їх використання.

2.Забезпечити оптимальне співвідношення між локальними та глобальними соціально-економічними проблемами, щоб лю­дина, формуючись як патріот своєї країни, відчувала відпові­дальність за щастя, добробут у всьому світі.

3.Сформувати на загальносуспільному й індивідуальному рівнях розуміння людини як найвищої цінності, від якої зале­жить успішність суспільно-економічного розвитку.

4.Виробити у людині здатність ефективно діяти в умовах но­вих суспільно-економічних реалій (глобалізації, інформатизації, високих технологій).

5.Мінімізувати асиметрію між матеріальністю і духовністю, культивування у кожної особистості національної гідності, куль­тури спілкування та ін.

Виходячи з названих соціальних проблем, постають завдан­ня вироблення нових підходів до модернізації системи освіти у всіх ланках її функціонування. Вони перспективно визначені в Національній доктрині розвитку освіти.

Завдання коригування освіти з погляду перспектив її розвит­ку стисло можна окреслити так:

1.  Зміна змісту навчання. Сепарація надмірної інформацій-ності, пізнання людиною себе. Цілісне бачення світу. Система­тичне оновлення змісту навчання.

2.Корекція спрямованості навчального процесу. Вироблення в учня, студента розуміння необхідності та уміння навчатися впродовж життя, а також засвоєння суми базових знань. Це — головна функція навчального процесу.

3. В інформаційному суспільстві знання стають безпосеред­ньою продуктивною силою. Це потребує вміння все життя набу­вати нових знань і застосовувати їх. Тобто учень, студент у ході навчально-виховного процесу повинен набути важливих компетенцій через застосування знань. Для цього необхідний перехід від кваліфікації до компетенції, що дасть змогу знаходити опти­мальні рішення в будь-яких життєвих ситуаціях. Оволодівши технологією прийняття рішень, свободою вибору, людина стає здатною адаптуватися в умовах постійних змін.

4.Утвердження особистісно орієнтованої педагогічної систе­ми. Вимогою часу є дитиноцентризм у виховному процесі як відображення людиноцентризму в розвитку сучасного світу. Це особливо важливо для України, яка тривалий час терпіла поне­волення, тоталітаризм, авторитаризм. Тепер потрібно робити все можливе, щоб замінити авторитарну педагогіку суб´єктно-суб´єкт­ною моделлю відносин. Система освіти має готувати самодостат­ніх людей.

5.Освіта має готувати людину, органічно адаптовану до жит­тя у світі багатоманітних зв´язків, від контактів з найближчим оточенням до глобальних. Треба навчити молоде покоління куль­турі плюралізму думок. Людина XXI ст. має розуміти і керува­тися світоглядними принципами "Єдність у розмаїтті" та "Допов­нення замість протиставлення". Потребує особливої уваги зміц­нення внутрішньонаціональних, громадянських зв´язків, патріо­тичного єднання нації, народу.

Глобалізація — це тенденція до єдності світу і загострення в цивілізованих рамках конкуренції між державами-націями. І тільки згуртована, консолідована нація зможе ефективно відсто­ювати національні інтереси. Держава матиме успіх тоді, коли її громадяни виявляться здатними до спілкування зі світом. Ось чому в освіті зокрема і в суспільстві в цілому необхідно здійсни­ти своєрідний "мовний прорив". До цього спонукає й світова прак­тика. Наприклад, в окремих ВНЗ Польщі для вступу обов´язко­вим є знання двох іноземних європейських мов.

6.      Освіта має набути інноваційного характеру. Освічена лю­дина має бути здатною до інноваційного типу життя й життєді­яльності. Надзвичайно важлива риса способу життя людини у XXI ст. — змінність, динамізм. Звідси — необхідність формува­ти особистість, налаштовану на сприйняття зміни як природної норми. Але сприйняття повсякчасних запитів неможливе без задоволення освітніх потреб людини впродовж життя. Тому вини­кає потреба побудувати ефективну систему неперервної освіти. Зокрема, змінюється функція вищої освіти. Вона покликана не лише готувати фахівців, а стати обов´язковим етапом у житті людини.

7. Суспільство знань, у якому відбувається формування осо­бистості, вимагає загальної педагогізації, упровадження масової педагогічної культури. Необхідно ліквідувати психолого-педагогічну неграмотність. Треба обов´язково передбачати педагогічні наслідки будь-якої суспільно-політичної чи соціально-економіч­ної дії.

XXI ст. висуває нові вимоги до освіти, але й надає нові мож­ливості для освітньої діяльності. Передусім це пов´язано із сучас­ними інформаційними технологіями, комп´ютерною технікою, що використовується і як засіб набуття комп´ютерної грамот­ності, і як засіб вивчення предметів, і як шлях до знань і досвіду людства, і як засіб дистанційного навчання.

Нові завдання освіти вимагають застосування інноваційних педагогічних технологій, які базуються на фундаментальних епістемологічних і герменевтичних аспектах педагогіки.

Органічною стає потреба в узаконенні множинності освітніх траєкторій, варіативності методик (кейс-системи, тренінгові тех­нології, тьюторство, фасилітація, модерація).

Має розширюватися застосування досвіду світової освіти, зок­рема кредитної системи як можливості вибору студентом дисцип­ліни і викладача. Треба враховувати інтеграційні процеси в євро­пейській і світовій освіті. Стандарти освіти мають збагачуватися шляхом диференціації учасників навчального процесу за рівнем підготовки. Активніше необхідно впроваджувати індивідуальні й "поглиблені" програми для обдарованих особистостей, відхо­дити від усереднення.

Але треба мати на увазі, що ніхто і ніщо не замінить виклада­ча. Нинішній педагогічний і науково-педагогічний працівник має відповідати інтеграційному критерію "педагогічна майстер­ність + мистецтво комунікативності + нові технології". Висока культура комунікативності  тримає розвитку та поглиблення рито­ричного виміру в освіті. А для цього потрібна всебічна підтримка процесу використання друкованих засобів навчання як основних джерел набуття знань.

Освіта у XХІ ст. —"це не лише надання знань і вихованості особистості. Освіта в добу глобалізації та високих технологій — це чинник соціальної стабільності, економічного добробуту, кон­курентоспроможності й національної безпеки.

Освіта — це загальнонаціональна, стратегічна проблема. Тому на перший план виступає і поціновування гідності педагога, нау­ковця, інтелектуала. Це теж одна з вимог філософії XXI ст.

Однією з тенденцій сучасної освітньої парадигми, зумовленою новою філософією освіти, є підготовка спеціаліста нової генерації, який би володів достатнім тезаурусом на початковій стадії своєї практичної діяльності й мав належну базу знань для успішної орієнтації в будь-якій ситуації протягом усього періоду активного життя. Визначальними чинниками успіху випускника вищої шко­ли в післядипломній кар´єрі є моральна довершеність, надійний знаннєвий багаж, високий рівень інтелектуального розвитку, во­лодіння методами самостійної пізнавальної діяльності, прагнен­ня досягти успіху й уміння будувати міжособистісні стосунки.

Що ж становить багаж знань у сучасному розумінні? Це сума фундаментальних знань плюс розуміння необхідності й уміння навчатися упродовж усього періоду фахової діяльності. Це умін­ня і міцні практичні навички.

Яких саме якостей вимагає нинішній ринок праці від фахів­ця з вищою освітою? Це має бути спеціаліст з ґрунтовним бага­жем знань, практичних умінь, професійних навичок, добре підго­товлений до повноцінного виконання посадових обов´язків. Крім того, випускник має винести зі стін навчального закладу високу культуру, комунікабельність, здатність неперервно поповнюва­ти свої знання самостійно.

Ще одна вимога ринкового середовища до випускника вищої школи — наявність прагнення досягти успіху, орієнтація на ви­сокі результати, перманентне бажання діяти й досягати мети. Обов´язкові риси — динамічність і витривалість як постійна по­треба реалізовувати фізичну й психічну енергію та здатність ви­тримувати довготривалі фізичні й нервові навантаження. Важли­ва якість фахівця — висока професійна компетентність. Не ос­танню роль у цьому плані відіграє здорова амбіційність як іма­нентна потреба постійно бути попереду, здобувати визнання, зна­чимість, прагнути досконалості.

Нинішній спеціаліст має бути психологічно підготовленим до змагальності, уміти здобувати успіх у конкурентній боротьбі.

Фахівець повинен мати тверді життєві переконання як потребу зорієнтовувати свої дії відповідно до панівних у довкіллі духов­них і моральних цінностей, а також чітко усвідомлювати свою місію як бажання втілити в життя свої переконання і прагнення. Важливим є також дотримання на шляху до життєвого успіху етичних норм. Успіх не за будь-яку ціну, а лише за нормальних умов, без завдання шкоди іншим.

Одним з визначальних чинників успіху розвитку кар´єри є уміння фахівця будувати міжособистісні стосунки. Випускник ВНЗ XXI ст., який хоче домогтися успіху у своїй діловій кар´єрі, має орієнтуватися на розуміння й підтримку своїх дій, своєї життєвої позиції. Необхідною рисою є емпатія — уміння співчу­вати, співпереживати іншим людям, поставити себе в умови, в яких перебуває інша людина. Нинішній фахівець має бути кому­нікабельним, уміти спілкуватися з будь-якою категорією людей, знаходити спільну мову в будь-якій ситуації. Треба вміло ство­рювати широку мережу знайомств і ефективно їх використову­вати. Ділова людина працює не індивідуально, а, як правило, з партнерами, в групі, в команді. Отже, у неї має бути добре розви­нене відчуття команди, уміння працювати в команді, уміння ке­рувати й підкорятися волі інших. Невід´ємною рисою спеціалі­ста, який бажає домогтися успіху, є оптимізм, тверда віра в до­сягнення поставленої мети. У жорсткому, прагматичному рин­ковому середовищі важливою запорукою успіху в кар´єрі є енергійність, заповзятливість, наполегливість, послідовність, мужність.

 

 

Література

Андрущенко В.П., Михальченко М.І. Сучасна соціальна філо­софія. — К.: Генеза, 1996.

Вех І. Особистісно-зорієнтоване виховання — нова філософія // Педагогіка толерантності. — 2001. — № 1.

Бим-Бад Б.М. Педагогическая антропология. — М.: Мысль, 1998.

Гершунский Б.С. Философия образования для XXI века. — М.: Совершенство, 1998.

Концептуальні засади демократизації та реформування осві­ти в Україні. — К.: Школяр, 1997.

Кремень В.Г. Філософія освіти XXI століття // Освіта Украї­ни. — 2002. — 28 грудня.

Лихачев Б.Т. Философия воспитания. — М.: Прометей, 1995.

Лутпай B.C. Філософія сучасної освіти. — К., 1996.

Михальченко Н. Украинское общество: трансформация, мо­дернизация или лимитроф Европы? — К., 2001.

Національна доктрина розвитку освіти // Освіта України. — 2002. — 23 квітня.

Сірополко С. Історія освіти в Україні. — К.: Наук, думка, 2001.

Сластпенин В.А., Исаев Н.Ф., Мищенко А.И., Шиянов Е.Н. Педагогика. — М.: Школа-Пресс, 2000.

Філософія /1.В. Бичко, І.В. Бойченко, М.І. Бойченко та ін. — К.:Либідь, 2001.

Філософія освіти XXI століття: проблеми і перспективи: 36. наук, праць. — Вип. 3. — К.: Знання, 2000.