Безкоштовна бібліотека підручників



Культурологія

5.3.4. Наукові знання


У період Середньовіччя важливого значення набули наукові знання. В XIII ст. особливий інтерес проявився до експериментальних знань. До цього часу знання мали умоглядний характер та фантастичний зміст. Природничі методи пізнання не розроблялися, поширювалися лише граматичні, риторичні та логічні погляди.

Але життя вимагало не ілюзорних, а практичних знань. Почалося вивчення природи не тільки як Божого дару, а й як сукупності явищ, які можна пізнати розумом. Це спричинило розвиток таких наук, як механіка, математика, фізика, хімія, біологія, астрономія та медицина. Основи експериментального методу в науці заклав професор Оксфордського університету Роджер Бекон (бл. 1214—1292). Він займався вивченням природи, надавав перевагу експерименту перед чисто умоглядною аргументацією. Бекон досяг значних результатів у фізиці, хімії та оптиці. Йому належали твердження про те, що можна створити судна та колісниці, які рухаються самі, апарати, що літають у повітрі, та ін. Церква засуджувала Бекона за його наукові погляди.

Продовжувачами справи Бекона були Микола Отрекур, що був близький до атомізму, та Микола Орезмський (Орем), що наблизився до відкриття закону па-діння тіл і розвинув учення про добове обертання Землі.

У часи Середньовіччя розвивалися медичні знання, центром вивчення яких була медична школа в Салерно. Ця школа випустила знаменитий «салернськии кодекс» Арнольда да Вілланова, в якому знаходились настанови для підтримки здоров´я, описи лікарських трав, отрут та протиотрут, поради раціонального харчування тощо. У цей період виникають спеціальні медичні заклади для лікування хворих і поранених, починають ізолювати інфекційних хворих. Хрестові походи сприяли виникненню епідемій і зумовили появу карантинів (від фр. guarant — сорок, 40-ден-ний термін ізоляції) у Європі. Відкривалися монастирські лікарні і лазарети.

З XIII ст. у Західній Європі набула поширення алхімія. Це назва донаукової хімії, в основі якої лежала помилкова ідея про можливість перетворювати неблагородні метали на золото та срібло за допомогою «філософського каменя». Практична робота алхіміків дала поштовх для розвитку хімії та металургії.

Значною мірою збагачуються і географічні знання європейців. Так, у XIII ст. брати Вівальді із Генуї намагалися обійти західноафриканське узбережжя, а венеціанець Марко Поло здійснив подорожі до Китаю та Центральної Азії, про які описував у відомій праці «Книга». У IX—XV ст. з´являються численні описи різних земель мандрівниками, вдосконалюються карти, складаються географічні атласи. Все це мало важливе значення для підготовки Великих географічних відкриттів. Так, у 1497—1499 pp. Христофор Колумб відкрив морський шлях з Європи в Індію, у 1519—1622 pp. здійснив перше кругосвітнє плавання Васко да Гама, чим довів, що між Америкою та Азією лежить океан, і земля має форму кола.

У духовному житті середньовічної Європи важливу роль відігравали історичні уявлення. Історичної науки ще не було, а історія була складовою частиною людського світогляду. Хроніки, літописи, «історії», біографії королів та описання їх діянь були поширеними жанрами середньовічної словесності. Оберегом історії, засобом ідеологічного та естетичного самопізнання був героїчний епос, у якому відображались найважливіші грані духовного життя середньовічних народів. За своїм характером епос розвиненого Середньовіччя був народно-патріотичним, разом з тим він відтворював не тільки загальнолюдські цінності, а й лицарсько-феодальні.

Західноєвропейський епос періоду Середньовіччя поділяється на дві групи: іс-торичний (героїчні сказання, що мають реальну історичну основу), та фантастичний, близький до фольклору та народної казки. До числа знаменитих пам´яток світової літератури ввійшли такі твори, як «Сказання про Беовульфа» (Англія), «Пісня про Роланда» (Франція), «Пісня про Сіда» (Іспанія), а також ісландські саги — «Старша Едда» та «Молодша Едда». Пов´язаний із певним типом історичого осмислення світу героїчний епос Середньовіччя був методом ритуально-символічного відображення дійсності.



|
:
Культурологія
Культурологія: теорія та історія культури
Історія світової і вітчизняної культури
Культурологія
Основи наукових досліджень
Культурологія: українська та зарубіжна культура
Основи наукових досліджень