Дослідження різноманітних аспектів економічного розвитку регіонів здійснюються в багатьох країнах, з кожним роком зростає чисельність міжнародних рейтингів інвестиційного середовища та кредитоспроможності. В числі основних причин посилення уваги до міждержавних порівнянь — обумовлене посиленням глобалізації пожвавлення міжнародного фінансового ринку, зокрема ринку інвестиційних ресурсів. Аналіз найважливіших міжнародних рейтингів дозволяє виділити пріоритети, за якими здійснюється ранжування країн, і які є реальними факторами формування бізнесового рішення про здійснення кредитної чи іншої операції. Так, індекс економічної свободи Heritage Foundation, включає законодавство про іноземні інвестиції, податкове навантаження, тарифи, регулювання банківської діяльності, фінансову політику, тіньову економіку. Класифікація країн за ризиками журналу Euromoney публікується двічі на рік. Країни отримують загальну суму балів, що виводиться на основі дев’яти показників, кожний з яких оцінюється за значимістю: політичний ризик (25%), економічний розвиток (25%), показники заборгованості (10%), прострочені або відстрочені борги (10%), кредитні рейтинги (10%), доступ до банківського фінансування (5%), доступ до короткострокового фінансування (5%), доступ до ринків капіталу (5%), втрати при стягненні вимог через суд (5%). Щорічник міжнародної конкурентоспроможності Міжнародного інституту розвитку менеджменту, що працює понад 50 років у Лозанні (Швейцарія), базується на аналізі бізнес-середовища країн, умов для розвитку підприємств та конкуренції між ними. Всесвітній огляд конкурентоспроможності готується Всесвітнім Економічним Форумом (Давос, Швейцарія). Конкурентоспроможність оцінюється як спроможність досягати швидкого економічного зростання протягом достатньо тривалого періоду. “Індекс економічної свободи” Інституту Фрейзера (Канада) включає до аналізу та порівняння такі компоненти: вплив уряду — урядові замовлення, дотації, субсидії (11,0%), структура економіки та використання ринків — виробництво та розподіл через уряд (14,2%), монетарна політика та стабільність цін — захист грошей як засобу обігу та заощаджень (9,2%), свобода використовувати інші валюти та їх доступність (14,6%), структура законодавства та права власності — захищеність прав власності та практика дотримання договорів (16,6%), міжнародний обмін — свобода торгівлі з іншими країнами (17,1%), вільний обмін на ринку капіталів та фінансів (17,2%).

Навіть такий невеликий огляд методичних підходів до визначення інвестиційної привабливості та ризиків дозволяє встановити основні вимоги іноземних інвесторів до ринків, які вони прагнуть освоїти. Основним пріоритетом залишаються [13]:

• максимальна економічна свобода;
• прозорість умов господарської діяльності;
• мінімальне державне регулювання підприємницької активності.

В “Звіті про глобальну конкурентоспроможність 2006–2007 рр.”, оприлюдненому Всесвітнім економічним форумом 26 вересня 2006 р., зафіксоване зниження на десять позицій порівняно із попереднім періодом рейтингових показників України. За уточненими даними відповідно до аналізу 90 показників, що використовуються для складання Індексу глобальної конкурентоспроможності (GCI), Україна в 2005 р. посідала 68 місце в рейтингу 117 країн.

Для виведення GCI всі країни були згруповані відповідно до рівня їх розвитку. Україна належить до групи “початкової” стадії розвитку, коли джерелами конкурентоспроможності є або сировина, або дешева некваліфікована робоча сила. Бізнес в таких країнах конкурує на основі цінової політики, а низькі заробітні плати свідчать про низький рівень продуктивності праці. Для підвищення світової конкурентоспроможності країн цієї групи необхідні: стабільне макроекономічне середовище, досконале інституціональне середовище та якісний людський потенціал [2].

В дослідженні GCI 2006–2007 рр. основна увага приділена дев’яти головним факторам, за якими із 125 можливих Україна посіла наступні місця: державні та громадські інститути — 104; інфраструктура — 69; макроекономіка — 74; охорона здоров’я та шкільна освіта — 94; вища освіта та професійна підготовка — 48; ефективність ринків — 80; технологічний розвиток — 90; розвиненість бізнес-процесів — 76; інновації — 73. Таким чином, 78 місце України за Індексом глобальної конкурентоспроможності детерміноване найбільшим чином недосконалістю інституціональної структури та всієї системи управління державою.

Серед численних теоретичних моделей міжнародних економічних відносин однією з найбільш поширених та визнаних є теорія міжнародної конкурентоспроможності націй М. Портера [10]. Згідно цієї теорії місце та роль країни в міжнародному поділі праці та на світовому ринку визначається чотирма основними факторами, так званими детермінантами:

• факторні умови (забезпеченість країни та досконалість факторів виробництва);
• умови попиту (ємність внутрішнього ринку як передумова суттєвого розширення національного виробництва);
• стан обслуговуючих та близьких галузей (характеризує стан виробничої кооперації як необхідної передумови якісного виробництва);
• стратегія конкуренції фірми (здатність адекватно реагувати на зміни зовнішнього середовища та здійснювати ефективну політику завоювання ринку).

Суттєве значення за даною теорією мають також і додаткові фактори — державна політика та випадкові події. Всі вищезазначені фактори конкурентоспроможності країни формують об’єктивні передумови її світогосподарської інтеграції та визначають місце в системі міжнародного поділу праці.

Світовий досвід інвестиційної діяльності дає можливість зробити висновок про найбільшу принадність для зовнішніх інвесторів тих країн та регіонів, де відчутну активність проявляють місцеві інвестори. Узагальнення досвіду міжнародних компаній, що створюють свої структурні підрозділи в інших країнах, дозволило визначити три основні умови здійснення закордонних інвестицій:

• конкурентні переваги від створення власного виробництва за кордоном повинні бути вищі за витрати на його розширення у своїй країні;
• країна, в якій буде здійснена інвестиція повинна бути приваблива за своїми географічними характеристиками;
• реалізація попередніх двох переваг повинна бути для зовнішнього інвестора вигіднішою, ніж для місцевих підприємств.

Такий підхід є цілком зрозумілим та виправданим, оскільки саме за умов поєднання дії ринкових механізмів та діяльності держави, спрямованої на створення рівних умов для економічних суб’єктів, можливий максимальний економічний ефект.