Видатний представник національного відродження. Михайло (Михайль) Васильович Семенко народився 31 грудня 1892 року в с. Кибинці на Полтавщині. Поет-футурист, невтомний організатор футуристичних угруповань, редактор багатьох видань, зокрема модерного журналу «Нова генерація». Оприлюднив збірки «Прелюди» (1913), «Дерзання», «Кверо- футуризм» (1914), «П´єро задається», «П´єро кохає», «Дев´ять поем» (1918), «В садах безрозних» (1919), «Проміння погроз» (1921), «Кобзар» (1924), «Зібрання творів: У 3 т.» (1929 — 1931) та ін. Модернізував українську лірику урбаністичною тематикою, сміливими експериментами з формою вірша, запровадив свіжі (навіть епатажні) образи й творив нові слова, покликані відбити нову індустріалізовану добу. 1937 року Михайли Семенка розстріляли.

Тротуар

Сполучився в рухові візник
з дзвінким трамваєм.
Розтанув в небі блакитний стек
зламавшись об бриллянтові мрії.

Розриваються в струнних садах
ляскають фіолетові огнепали.
Під каштанами незримий сміх
а каштани вже спали.

Павутинивсь освітлений дріт
перспективно по стрійній улиці
одчинився матовий ґрот
і вийшов дідусь без палиці.

Пошкутильгала пудрована проституція
самотно рояль виліз на тротуар.
З фотографічної вітрини зійшла панна Люція
і чийсь пес біля ліхтаря вмер.

Тов. Сонце

(Уривок із ревфутпоеми)

Розгубилися напередодні великих свят

розірвали люди — і може ніколи

ніколи не простять ображені груди —

стомлені напередодні залізних свят.

І сказали, що ніхто не винний,

і промовили всім душам і всім серцям —

неминучого руху ніхто не спинить

і ніхто не помітить ям —

і ніхто і ніхто і ніхто

не захоче лягать посеред дороги

і кожний жаліє своє пальто

і кожний обмацує свої ноги.

Не збивайтесь зі шляху —

бо не хочеться думать —

бо ми заплутаємось —

не відходьте не розбігайтесь всі разом —

в душі спільне змагання —

не збивайтесь,

не розходитесь по манівцях,

бо ми заплутаємось, і не зійдемось,

і загубим зорю.

Зорі владають

засвічені нами —

зорі в димну ніч

підпалену нами —

загине, хто відірветься —

пропаде, хто втеряє ногу —

не пристане, хто загубить пульс.

І скільки вас блідих і ніжних

що довіряють Сатурну —

хто сполучив з душею сатурновий знак —

околені —

розгублені без мети

відбилися від шляху —

піддалися гіпнозній силі —

стомились, обезуміли без майбутнього.

Меридіан

І

О куле земна куле земна

прекрасна ти й велика

як останній поет на тобі — я.

куле земна куле земна

прекрасна ти й могутня

хоч на нещастя й поет я

але не буду римою думати я

не буду слинити твої континенти й моря

О куле земна куле земна

може замість морів крицьний гамак

вкриє тебе щезне навік сучасний корабель

а замість материків буде суцільне залізо —

що ж!

не загину знак! все ж наша вітчизна куля земна

тобі таки справді співає останню пісню

останній на тобі поет — цебто я —

лірик океанів і континентів —

о куле земна — куле земна моя!

Екватор і меридіани

полярні кола й тропіки

всі ці уявні лінії

і радіанти —

слухайте поети езопики

і ви академіки комедіанти!

В ті часи коли ви

будете абстраговані й уявні —

меридіанні знаки

градуси

по залізній підлозі землі
проведуть інженери справжніми.
Замість кордонів між державами
кулю земну розподілено буде
паралелями й меридіанами!
Хто ж винен
чи я —

чи куля земна —
що син батьків ненароджених
малює майбутнього панорами
сидячи тут з вами —
і крутиться
і сіпається
і плює
і плаче

і смішить людей
блукає й питається —
де я?

І таки добре знає
він не злий і
усміхається:
де ж пак?
у Києві.