Безкоштовна бібліотека підручників



Релігієзнавство

Іслам


Іслам – наймолодша зі світових і друга за чисельністю релігія в сучасному світі. Він вважається державною або офіційною релігією в 28 країнах, які заснували організацію − ісламську конференцію. Подія ця симптоматична, оскільки демонструє особливу роль цієї релігії в різноманітних сферах життя окремих країн або регіонів, та й всієї планети в цілому.

Іслам у перекладі з арабської означає “покірність”, присвячення (надання) себе Богу; послідовники ісламу – мусульмани – “покірні”. 

Іслам виник у 7 ст. на території Аравійського півострова, населеного арабськими кочовими племенами, що знаходились на етапі розпаду родоплемінних відносин. Головна священна книга мусульман - Коран (читання), поряд з цим священною книгою вважається Сунна (Священний переказ), в якій у формі коротких повчальних оповідань відображаються деякі ідеї ісламу. Іслам – монотеїстична релігія. Теза про єдиного Бога – Аллаха проводиться чітко й послідовно. Він є єдиний Бог, який створив все суще й визначає його існування.

Соціологи й історики визнають, що виникнення ісламу відповідає закономірностям появи будь-якої іншої релігії. Крім цього, ця релігія розвивалась під впливом більш ранніх релігій ( іудаїзму та християнства), що не заперечують і самі ісламські теологи, що випливає з ісламського віровчення.

Згідно з мусульманським переказом, основні положення ісламського віровчення (зміст Корану) були передані пророку Мухамеду,  який був обраний з числа найдостойніших для цієї місії самим Аллахом, через посередництво ангела Джебраїла окремими одкровеннями, головним чином, вночі через видіння. Основу Корану утворюють перші проповіді Мухамеда, котрі були записані його секретарями-писцями. Таким чином, іслам на відміну від християнства не використовує принцип боговтілення, або буддистський принцип просвітлення. Контакт між Богом і людьми відбувається через передачу істини одному з обраних достойних людей, який стає пророком.

Дослідники ісламу вважають, що Мухамед був реальною історичною особою (роки життя: 570-632) й дійсно багато зробив для становлення та розвитку цієї релігії. Багато подій з його життя, факти біографії стали основою для формування догматики, культу й навіть ісламського літочислення. Згідно з ісламським переказом Мухамед в досить зрілому віці, десь в 610 р. починає проповідувати нове віровчення. Не знайшовши підтримки й розуміння в оточуючих, він був вимушений в 622 р. переселитись з Мекки в Медіну. Наступні роки – це роки боротьби за утвердження нової віри. Нарешті, в 630 р. пророк Мухамед повертається в Мекку. З цього моменту формується мусульманська феодально-теократична держава, яку він очолює до своєї смерті в 632 р. Після його смерті на місце Халіфа – замісника пророка обрано його найближчого сподвижника Абу-Бекра, який організував декілька крупних завойовницьких походів і став на чолі обширного Арабського Халіфату. До речі, в подальші десятиліття саме завдяки, успішним завойовницьким війнам арабів на Близькому й Середньому Сході, в Північній Африці іслам отримує широке розповсюдження, а в цих регіонах утворюється цілий ряд арабських держав. Можна вважати, що ця обставина зумовила концепцію священної війни (джихад) як способу утвердження та розповсюдження релігії.

Основні положення віровчення ісламу сформульовані в декількох тезах, так званих “7 акидах ісламу”:

1.Віра в єдиного Бога Аллаха – Аллах єдиний Бог, творець і верховний суддя всього сущого, йому покірні всі явища природи, люди, ангели, демони.

2.Віра в ангелів. Ангели й демони – безтілесні істоти, які виконують волю Аллаха. До них відносяться носії доброго начала: Джебраїл, Мікаіл, Асрафіл, Азріл; ангели смерті – Накір та Мункаф; вартовий раю - Ридвана; вартовий пекла – Малік; а також втілення зла Ібліс, якого прокляв Аллах.

3.Віра в пророків. У Корані згадуються деякі біблейські пророки: Ібрахім (Авраам), Муса (Мойсей), Нух (Ной), Іса (Ісус), але головне значення надається пророку Мухамеду.

4.Віра в абсолютний авторитет, істинність Корану.

5.Віра в майбутній кінець світу. На Страшному суді сам Аллах буде допитувати кожного з живих і мертвих й визначати його долю (рай або пекло), при цьому  заступництво Мухамеда може пом¢якшити долю грішників.

 6.Віра у воскресіння мертвих.

 7.Віра в божественне попереднє визначення. Все суще підпорядковане волі  Аллаха, яка нічим не обмежена й не може бути збагнута людським розумом.

Мусульманин повинен також вірити в інші положення (догмати): безсмертя душі, посмертне воздаяння у формі раю або пекла, описання яких являє собою досить яскраві картини, тощо.

Етика ісламу досить елементарна. Вимагається бути справедливим, за добро платити добром, а за зло – злом, бути щедрим, допомагати бідним.

Головні культові вимоги ісламу сформульовані у вигляді так званих п¢яти “стовпів віри” :

1.  Перша культова вимога – вимова вголос основного положення символу віри – “Немає Бога окрім Аллаха і Мухамед пророк його”.

2.  Друга культова вимога – щоденна п¢ятикратна молитва (намаз).

3.  Третя культова вимога – дотримання посту (ураза) в місяць рамазан.

4.  Четверта культова вимога - обов¢язковий податок (закят) на користь бідних та духовенства. Окрім цього існує добровільне пожертвування у вигляді 1/40 частини річного доходу.

5.  П¢ята культова вимога  - паломництво в Мекку (хадж).

(Деякі богослови ще одним стовпом віри вважають священну війну проти невірних – джихад).

Разом з основними п¢ятьма стовпами віри існують й інші вимоги, заборони, вказівки, обряди. Це, насамперед культ Кааби (храм в Мецці) й культ мазарів (святих місць). Особливо важливу роль в ісламському культі відіграють свята (ураза-байрам - закінчення посту, курбан-байрам - жертвопринесення через 70 днів після закінчення посту тощо). Цікаві вимоги щодо ініціації (обрізання), сімейно-шлюбних відносин. Важливою складовою ісламу є заборона на ті чи інші види діяльності, вживання деяких продуктів харчування, види мистецтв і т. ін.

Важливою частиною системи исламу є шаріат.

Шаріат (належний шлях) – перелік норм права, моралі, культурологічних вимог, регулюючих все громадське й особисте життя мусульманина. Шаріат базується на Корані й Сунні, він формувався протягом двох століть. Якщо  на початку його формування дії мусульманина розподілялись на два види: заборонене й схвалене, то сьогодні вони розділяються     на    п´ять    категорій:   1)  обов¢язкові  дії;   2)  бажані  дії;    3) добровільні дії; 4) небажані дії; 5) суворо заборонені дії.                                          

Шаріат є важливим знаряддям впливу ісламу на життя суспільства й індивіда, в деяких країнах він є основою судової системи.

Іслам, як і більшість інших релігій, не являє собою єдиного утворення. Основні течії в ісламі:  - сунізм і шиїзм. Сунніти як основу віровчення й культу визнають всі положення Корану й Сунни. Шиіти, визнаючи абсолютний авторитет Корану, в Сунні визнають лише ті хадіси, авторами яких є четвертий халіф Алі та його послідовники. Разом з тим шиїти мають власний “Святий переказ” – ахбари, куди входять хадіси пов¢язані з діяльністю Алі – прямим спадкоємцем пророка Мухамеда. Шиїти вважають, що державна влада має божественну природу й повинна наслідуватись – вчення про імамат. Вони визнають 12 імамів, з числа прямих нащадків Алі. При цьому дванадцятий імам таємниче зник й з¢явиться серед людей в переддень Страшного суду для встановлення справедливості.

Принципових культових розбіжностей між шиїзмом і сунізмом немає. Хоча можна згадати день загибелі Хусейна (брат онука Мухамеда Хасана, який очолив заколот проти Муравії, який став халіфом після вбивства Алі в 661 р.), який відмічають шиїти (свято Шахсей – вахсей).

Релігійним організаційним центром і місцем культових заходів в ісламі є мечеть, що виступає й як соціо-культурний центр. Первісною організаційною одиницею в ісламі є релігійна община. Керують нею імам і мулла, який обирається мусульманами зі свого складу. У головних релігійних культових будівлях – соборних мечетях є спеціальний штат служителів на чолі з муфтієм. На рівні регіону, або загальнонаціональному рівні формується єдина спільнота – умма.

Керують релігійним життям як в сунізмі, так і в шиїзмі мулли. Найбільш авторитетних теологів і поважних духовних осіб в шиїзмі називають аятола, а найвище звання – великий аятола.

Організації мусульман формуються і структуруються в масштабах окремих країн (там же утворюються загальнонаціональні керівні центри, основою яких є зібрання духовенства). Існує й координація в діях мусульман й на міжнародній арені.

Найбільш актуальні проблеми сьогодні тут пов’язані з явищем ісламського фундаменталізму.

Основні регіони поширення ісламу – країни Близького й Середнього Сходу, Центральної Азії, Північної Африки, райони Північного Кавказу, тощо. В Україні вплив ісламу відмічається серед кримських татар.

Особливу увагу при вивченні ісламу слід приділити проблемам впливу цієї релігії на різні сторони суспільного життя й міжнародної політики в сучасному світі.



|
:
Релігієзнавство: конспект лекцій
Релігієзнавство
Релігієзнавство
Релігієзнавство