Особливе місце в шиїтському ісламі займає секта асасінів, яка виникла наприкінці одинадцятого століття. Ця секта відноситься до ісмаїлітського напрямку в шиїзмі.

Фатімітський халіф Єгипту Мустансір лишив свого старшого сина Нізара права на наслідування халіфату і передав це право своєму молодшому сину — Мусталі. Невдовзі Нізара було вбито, однак ця обставина не завадила тому, що не вдоволені в халіфаті угруповання розпочали боротьбу під прапором Нізара. Опозиційний рух розповсюджувався на значній території, отримавши особливо міцні позиції в північно-західній частині держави Сельджуків. Таким чином, нізаритський рух виступав не стільки проти Фатімідів, скільки проти соціальн-політичних конструктів, що склалися на Близькому та Середньому Сході.

Є версія, що назва асасіни була дана членам цієї секти тому, що вони вживали наркотики. В європейському варіанті назва членів цієї секти стала синонімом релігійно-фанатичних вбивць. Таке твердження походить і від того, що головним методом релігійної і політичної боротьби членів цієї секти були вбивства ворожих для неї діячів.

В 1090 році керівник нізаритської партії Хасан ібн Саббах втікає з Єгипту і з´являється в горах південніше Каспійського моря. Там він розпочинає вербувати всіх невдоволених під прапором "прихованого" імама з династії Нізарітів. З часом Хасан оволодів гірською фортецею Аламут, яку він перетворює на головну базу свого руху. Невдовзі в північно-західному Ірані з´являється ще декілька таких фортець, з яких Хасан розсилав своїх підлеглих для вбивства ворожих йому ісламських правителів. Сам керівник асасінів не залишав свою головну базу до кінця життя (помер він в 1124-му році). Таке ж таємне і приховане життя продовжували керівники цієї секти після смерті Хасана. Вони розпоряджались життям багатьох керівників феодальних держав і князівств Близького і Середнього Сходу, завдяки підпорядкованим їм терористам. Керівників цього руху з жахом називали "гірськими шейхами", інколи не усвідомлюючи, хто саме займає цей жахливий і таємний пост. Перші "гірські шейхи" вважались представниками "прихованого" імама. Деякий час в образі такого "прихованого імама" вважали маленького онука Нізара. Але четвертий "гірський шейх" Хасан Другий (1162—1166) проголосив себе таким "прихованим" імамом, який відкрився для встановлення небесного правління на землі. Та обставина, що Хасан Другий через півтора року після цього проголошення був вбитий одним із своїх наближених, не похитнула віру асасінів в божественність своїх шейхів.

З часом асасінський рух розповсюджується далі на захід, де утворюється відносно самостійна Сирійська гілка цієї секти. їх центром стала гірська фортеця Масіяф. Формально сирійські асасіни визнавали зверхність Аламуту, але фактично вони були самостійним угрупованням.

Секта асасінів мала суворі ієрархічні принципи з різними ступенями посвячення. Шейху були безпосередньо підпорядковані так звані "великі міссіонери", які в свою чергу керували рядовими членами секти, розсилаючи їх в усі кінці мусульманського світу.

На найближчому щаблі цієї ієрархії стояли так звані "федаї". Вони безпосередньо виконували ті смертні вироки, які виносив шейх чи його наближені. Федаї виконували свою справу, сліпо підкоряючись наказу. Вони вважали, що після своєї смерті, яка, як правило, слідувала одразу ж після виконання ними вироку, опиняться в раю. Цих фанатично віруючих виконавців вибирали здебільшого з селян в тих землях, де мешкав шейх, або з тих, хто зазнав переслідувань від феодалів.

Кожний більш високий ступінь посвячення в секті асасінів був пов´язаний з все меншим релігійним фанатизмом. Головним фактором тут був політичний розрахунок. Як і в цілому, в ісла-маїзмі вищий ступінь ієрархії в секті асасінів скоріше нагадував синкретичну політизовану філософську систему. Керівники секти для досягнення свого політичного успіху входили в контакти не тільки з шиїтськими, а й з сунітськими угрупованнями. Свої справжні релігійні погляди керівники секти приховували як від рядових членів своєї секти, так і від інших. Коли сельджуцький султан Сінджар звернувся до аламутського "гірського шейха" з запитаннями про сутність асасінських релігійно-догматичних поглядів, він отримав відповідь в дусі ортодоксального ісламу. В історії асасінської секти був епізод, коли їх шейх Джалаладін вирішив публічно продемонструвати свою прихильність до ортодоксії. Він зібрав в Аламуті багатьох авторитетних богословів з різних місць. В їх присутності Джалаладін спалив ряд творів, які начебто містили в собі єретичні концепції. Після цього він відправив свою матір (за іншими джерелами одну із своїх дружин) в мекканське паломництво, де вона демонструвала благочестя по відношенню до святині і щедрість в роздачі милостині. Мабуть політична обстановка вимагала від асасінів шукати єднання з іншими ісламськими властителями. Однак треба відмітити, що після смерті Джалаладіна в 1220-му році секта асасінів повернулась до минулої практики.

В 50-х роках тринадцятого століття монгольська навала під керівництвом Хулагу поклала кінець існуванню асасінських угруповань в гірському Ірані. В 1273-му році Єгипетський султан Бейбарс знищив останнє сховище асасінів в Сирії.