Надія КРАВЧУК, аспірант

Анотація

У статті йдеться про діяльність Павла Чубинського на ниві збирацько-дослідницької роботи, зокрема про внесок ученого у студіювання українського фольклору Підляшшя. Очолюючи наукову експедицію у західні губернії Російської імперії, дослідник здійснив чи не першу спробу комплексного аналізу українського фольклору, не залишивши поза увагою території Підляшшя.

Ключові слова: Підляшшя, наукова експедиція, фольклор, губернія, Російське Географічне Товариство.

Аннотация

Статья рассматривает деятельность Павла Чубинского как собирателя и исследователя фольклора, в частности и украинского народного творчества Подляшья. Возглавляя научную экспедицию в западные губернии Росийской империи, исследователь одним из первых осуществил попытку комплексного анализа украинского фольклора, не оставляя без внимания территории Подляшья.

Ключевые слова: Подляшье, научная экспедиция, фольклор, губерния, Русское Географическое Общество.

Фольклор українців Підляшшя у народознавчій науці присутній, починаючи з ранніх етапів її становлення. Народна творчість цього українсько-польсько- білоруського пограниччя стала об´єктом пильної уваги дослідників та збирачів фольклору ще на початку XIX ст. Таке жваве зацікавлення українською народною творчістю взагалі, а зокрема і фольклором автохтонних мешканців підляських земель, пов´язане насамперед із утвердженням романтичних тенденцій у європейській культурі. Романтизм спровокував небувалий інтерес до минулих історичних епох, а разом з тим - до будь-яких проявів народного життя. Серед них чи не на першому місці виявився фольклор.

Однак підляські терени привернули увагу насамперед дослідників та збирачів фольклору, які мали польське коріння. Таке дивне, на перший погляд, явище стає цілком зрозумілим та закономірним, коли зважити на той факт, що для польської літератури та культури в цілому романтизм ознаменувався інтенсивним зацікавленням Україною. За словами Р. Кирчіва, ні до, ні після цієї епохи українські інтереси у польській літературі не мали такого масового та різноманітного представництва. Саме романтизм підняв на небувалу висоту та узагальнив попередні традиції звернення польської літератури до української тематики і розвинув їх аж до такого штибу, що маємо можливість говорити про явище «української школи» у польському письменстві^[1]. Тим-то й не дивина, що ініціальні сторінки студіювання підляського фольклору відкриваються іменами Зоріана Доленги-Ходаковського, Казимира Владислава Вуйціцького, Лукаша Голембйовського, Йозефа Ярошевича, Станіслава Мілковського і, фактично, є мало пов´язані з тереновою Україною.

Така парадоксальна картина студіювання фольклору підляських теренів дещо змінилася лише наприкінці XIX ст. Не останню роль у цьому відіграла і політична ситуація, що склалася на той час. Порубіжжя XIX - XX ст. в історичній долі підляського краю ознаменувалося рядом політичних подій, окреслених ареною російсько- польського протистояння за утвердження панівного статусу в регіоні. Намагання

Російської імперії відсторонити наступ полонізації та задекларувати свою політику на теренах Підляшшя вилилось у створення 1867 р. в її складі нової адміністративно- територіальної одиниці - Седлецької губернії, кордон якої відкроїв північну частину Люблінської і таким чином утворив у пограничній зоні ще одну губернію, заселену автохтонним українським населенням.

Так склалося, що саме у той час терени Люблінської та новоствореної Седлецької губерній, поруч з іншими регіонами південно-західної частини Російської імперії, привернули увагу українського дослідника Павла Чубинського, котрий протягом 1839 - 1884 рр. очолював експедицію в «юго-западный край» за дорученням Російського Географічного Товариства (далі - РГТ). Прикметним є те, що землі Підляшшя та Холмщини (чи навіть невеликі їх частини) первісно не повинні були охоплюватись дослідженням РГТ і лише з ініціативи київського вченого були включені до переліку регіонів, де провадилась фіксація польового матеріалу. Наукова експедиція мала на меті з´ясувати особливості народної культури та побуту тих імперських земель, що були заселені українцями і охопила своєю діяльністю губернії київську, волинську, подільську, південну частину мінської та гродненської (Берестейсько-пінське Полісся та Більський повіт), а також південнопідляську і холмську частини Королівства Польського^[2].

Етнографічно-статистична експедиція, очолювана П. Чубинським, стала початком нового етапу вивчення фольклору взагалі та зокрема народної творчості українського „зарубіжжя” - Підляшшя та Холмщини. Насамперед - періодом активного збирання та фіксації багатого текстуального матеріалу, початком його систематизації та класифікації. Сам дослідник окреслював свою діяльність таким чином: «Я намагався не випустити з уваги ні однієї сторони народного життя, зокрема я звертав увагу на ті сторони життя, які найменше були досліджені. Так, я завжди стежив за фонетичними та граматичними особливостями говорів, змінами побутових умов, із пам´яток народної творчості я звертав увагу особливо на обрядові пісні.»^[3] Услід за П. Чубинським, збирачі та дослідники фольклору поступово почали відходити від звичайних народознавчих описів та здійснювати перші спроби наукового осмислення зібраного фактичного матеріалу.

Фіксуючи фольклорні матеріали на теренах, заселених українською людністю, але розкроєних між різними державними утвореннями (Україна, Польща, Білорусія), П. Чубинський, виконуючи левову частку роботи, не гребував допомогою представників з різних регіонів, котрі надсилали йому свої записи. Так, деякі фольклорно-етнографічні матеріали з Підляшшя дослідник отримав від учителя педагогічних курсів із Седлецької губернії П. Андрієвського^[4] .

Результатом широкомасштабної дослідницької роботи у рамках очолюваної П. Чубинським етнографічної діяльності стало семитомне видання «Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западно-Русский край»^[5] (далі - «Труди»), котре, разом з тим, було однією із перших спроб дослідження та фіксації підляського фольклору, здійсненого українськими дослідниками.

Зважаючи на малодоступність праці П. Чубинського у наш час, а також на не зовсім детальну паспортизацію фіксованого матеріалу, окреслимо в загальних рисах матеріали не лише з Підляшшя, а й з холмських територій (доволі часто Холмщина та Підляшшя номінуються у виданні єдиною назвою Холмская Русь), вміщені у кожному з томів.

Перший том «Трудів» об´єднує інформацію про народні вірування забобони, заклинання, а також записи загадок, прислів´їв та приказок. Паспортизація записів, однак, окреслюючи матеріали з Підляшшя та Холмщини загальною назвою Холмская Русь, не дає змоги визначити точну географію побутування того чи іншого фольклорного зразка, проте свідчить про їх поширення на теренах регіону.

Другий том праці «Малорусские сказки» репрезентує тексти казок, дев´ять з яких записані у Седлецькій губернії. Три з них - «Про персидського царевича», «Про царевича-дурня», «Про чоловіка і його жінку аньола» - із с. Полоски²¹.

Наступні - третій та четвертий томи - присвячені традиційній звичаєвості українців. Так, третій том «Народный дневник» об´єднує матеріали календарної обрядовості, з того ж таки населеного пункту (с. Полоски) тут уміщено шість весняних та шість жнивних пісень²². Четвертий том праці «Обряды: родины, крестины, свадьба, похороны» присвячений родинно-обрядовому фольклору. У ньому вміщені тексти весільних пісень із с. Кульчин Більського повіту Седлецької губернії²³.

П´ятий том видання П. Чубинського «Песни любовные, семейные, бытовые и шуточные» містить записи пісенного фольклору з с. Полоски, серед яких ліричні, родинно-побутові, рекрутські пісні²⁴.

Два останні томи збірника П. Чубинського для дослідників фольклору Підляшшя є менш вартісними, адже репрезентують головно спостереження та зауваги щодо етнічного складу обстежених територій, а також характеристику говіркових особливостей теренів, заселених українцями. Однак для етнографів, народознавців та діалектологів саме ці два томи становлять особливу цінність, адже один із них - шостий - містить інформацію про склад населення тогочасного Підляшшя, а інший - сьомий - матеріал про українські говірки на основі зафіксованих текстів.

Не вдаючись у детальну характеристику особливостей говірок Підляшшя (залишимо цей матеріал для діалектологів та мовознавців), усе ж закцентуємо увагу на інформації, вміщеній у шостому томі видання, адже досліджуючи фольклор Підляшшя неодноразово стикалися зі спробами ідентифікувати його як білоруський, исследования, собранные П. П. Чубинским. - СПб.: Императорское географическое общество,

Павло Чубинський залишив сучасним дослідникам статистичні відомості про національно-релігійний склад тогочасних мешканців Підляшшя, які категорично спростовують такі некомпетентні закиди. За його даними, до часу ліквідації російським царизмом унії на теренах Холмщини та Підляшшя, на цих землях проживало 255 тис. уніатів, із яких близько 245 тис. осіб розмовляли українською мовою, решта ж спілкувалася польською. Серед римо-католицького населення на той час використовували українську мову ще понад 36,5 тис. осіб. Павло Чубинський відзначив, що українське населення переважало в Грубешівському, Холмському, Томашівському, Білгорайському повітах Люблінської губернії та Константинівському, Володавському і Радинському Седлецької губернії^[6]. Попри те, що ці дані стосуються підлясько-холмських теренів у цілому - кількість українського населення вражаюча. Спростовують вони і ретельне та наполегливе намагання російського та польських урядів почергово заперечувати присутність на теренах Підляшшя значної кількості україномовного населення.

Сам дослідник, однак, уже в той час зауважив загрозу полонізації та асиміляції україномовного населення у польськомовному середовищі. З цього приводу П. Чубинський зауважував: «Что касается собственно малорусского населения губерний Люблинской и Седлецкой, то оно подверглось сильному влиянию Польши [.] можно удивлятся, как русины, при таких условиях, не утратили окончательно народности. Они сохранили язык, мировоззрение, нравы и обычаи; хотя несколько обезличились, утратив многие пословицы и песни»^[7].

Попри те, що П. Чубинський відкрив українським дослідникам шлях на Підляшшя, він свого часу здійснив спробу ідентифікації підляського фольклору як українського, адже календарно-обрядовий фольклор Підляшшя, трактований у контексті загальноукраїнської культури, дає можливість з´ясувати національні витоки фольклорної традиції регіону. Як слушно зауважив Р. Кирчів, вміщені у «Трудах.» народознавчі матеріали та статистичні дані про українське населення Підляшшя та Холмщини мали важливе значення для утвердження наукового погляду щодо характеру української етнічності цих земель^[8].

Таким чином, не зігнорувавши ті території, заселені українською людністю, котрі перебували під тривалим чужоземним пануванням, Павло Чубинський здійснив чи не першу спробу цілісного аналізу українського фольклору, надавши змогу своїм сучасникам та дослідникам майбутнього студіювати традиційну звичаєвість, користуючись записами з різних етнічних регіонів України. Фольклорні записи, здійснені етнографічно-статистичною експедицією РГТ на теренах Підляшшя, не тільки підтвердили їх українську генеалогію, а й стали еталоном наукової фіксації фольклорних текстів на наступні сто років.

Література:

1. Кирчів Р. Вивчення фольклору Холмщини і Підляшшя// Кирчів Р. Із фольклорних регіонів України. Нариси й статті. - Львів: НАН України. Інститут народознавства НАН України, 2002. - С. 263 - 295.

2. Кирчів Р. Ф. Український фольклор у польській літературі. - К.:Наук. думка, 1971. - 275 с.

3.Лесів М. Українські говірки у Польщі. - Варшава: Видавництво «Український архів», 1997. - 495 с.

4. Пыпин А. Н. История русской этнографии: В 4 т. - Санкт-Петербург, 1891. - Т. ІІІ. Этнография малорусская.

5. Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западно-Русский край, снаряженной Императорским русским географическим обществом. Юго-Западный отдел. Материалы и исследования, собранные П. П. Чубинским. - СПб.: Императорское географическое общество, 1872 - 1878. - Т. 1-7.

6. Hawryluk. J.’’Staryna -je to pisnia chorosza”//Rus Podlaska. Podlasie w opisach romantykow/ Wybory dokonat Jerzy Hawryluk. - Bielsk Podlaski, 1995,- S. 5 - 25.

^[1] Кирчів Р. Ф. Український фольклор у польській літературі. - К., 1971. - С.5-6.

^[2]Hawryluk. J.”Staryna - je to pisnia chorosza”// Rus Podlaska. Podlasie w opisach romarrtykow/ Wybory dokonat Jerzy Hawryluk. - Bielsk Podlaski, 1995. - S. 6.

^[3] Пыпин А. Н. История русской этнографии: В 4 т. - Санкт-Петербург, 1891. - Т. III. Этнография малорусская. - С. 350.

^[4] Лесів М. Українські говірки у Польщі. - Варшава, 1997. - С. 247.

^[5]Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западно-Русский край, снаряженной Императорским русским географическим обществом. Юго-Западный отдел. Материалы и

^[6] Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западно-Русский край, снаряженной Императорским русским географическим обществом. Юго-Западный отдел. Материалы и исследования, собранные П. П. Чубинским. - Т. VI. Ч. 1. - СПб., 1872. - С.360-374.

^[7]Там само. - Т. VN. Ч. 3. - СПб., 1877. - С. 359.

^[8] Кирчів Р. Вивчення фольклору Холмщини і Підляшшя// Кирчів Р. Із фольклорних регіонів Укоаїни. Наоиси й статті. - Львів, 2002. - С. 266.