Новелу «Я» супроводжує авторська присвята «Цвітові яблуні». Вона породжує ланцюг аналогій, дає змогу глибше простежити визрівання творчого задуму. Хвильовий був пильним учнем М. Коцюбинського, сліди цього навчання можна знайти в багатьох його творах.

Ще М. Зеров звернув свого часу увагу на сюжетну подібність новели «Пудель» — і «В дорозі» Коцюбинського. У «Я» та «Цвітові яблуні» авторів цікавить персонаж з роздвоєною свідомістю. Але у Коцюбинського конфлікт між трагічними батьківськими почуваннями і невпинною роботою письменницької пам´яті, для якої навіть момент смерті дитини стає творчим матеріалом, розвивається поза контролем свідомості героя, поза його волею. Він страждає, зневажає себе, але не владен будь-що змінити. Творча, життєствердна сила торжествує. Хвильовий також намагається розкрити глибини підсвідомості персонажа. Але при цьому показує, що він сам несе повноту відповідальності за вчинене. Коли герой Коцюбинського карається безвинною виною, і пережите страждання залишає надію на просвітлення, духовне одужання, то егоїстичний доктринер Хвильового такої надії позбавлений. Його вибір був свідомим, і злочин його непрощенний.

Схожий мотив зазвучав пізніше у новелі Миколи Хвильового «Мати» (1927), де сильніше наголошено на розумінні синівського обов´язку не лише як обов´язку перед матір´ю, але й ширше — перед нацією, батьківщиною, якої так само не вибирають. Новелу написано в «сказовій», легендарній манері, у читача виникають виразні асоціації то з мотивами народних пісень, козацьких дум, то з гоголівським «Тарасом Бульбою». В історії вдовиних синів Остапа й Андрія віддзеркалилася вся трагедія народу, розділеного барикадами громадянської війни. Доля виводить хлопців із рідної хати у ворогуючі табори. Кожен з них у фантастичному засліпленні виборює ілюзорні вищі ідеали, нехтуючи найсвятішим. Бо коли гордишся, що «рід розпадається, а клас стоїть» (Ю. Яновський), то й братом, і навіть матір´ю легко пожертвувати в бою. До того ж, чужа всезагальному озлобленню мати «ніяк не хотіла зрозуміти, що її сини в різних таборах, що десь на донських степах Остап і Андрій кидаються один на одного, як розлютовані звірі, і що, можливо, десь вони вже у мертвій схватці». Врешті єдинокровні брати-вороги сходяться на порозі материнської хати. Червоноармієць Андрій має змогу на очах у матері помститися ненависному білогвардійцеві Остапові. Тепер єдине бажання старої матері — вмерти, хай і від синової руки: «Недарма ж їй до болю хочеться вмерти, недарма. І тоді враз гупнуло. То Андрій, гадаючи, що на ліжкові лежить його брат Остап, поспішає виконати свій громадський обов´язок... Мати навіть не встигла скрикнути. Матері вже не було».

В ім´я нових ідеалів стару мораль, старі святині поспішили проголосити шкідливим пережитком. Проте письменник прозірливо показав, як надто дорогою ціною оплачена перемога призводить до неминучої втрати людського в людині. На тлі інших блискучих новел Хвильового «Мати» іноді видається надто простолінійною, плакатною. Авторові так важливо дати точний діагноз суспільної хвороби, що мислитель, публіцист часом перемагає художника. Романтичне буяння фарб, молода залюбленість у сам «запах слова» тут, як у багатьох пізніших творах письменника, поступається тверезішому аналізові.