Припинення зобов´язання означає, що учасники зобов´язання втратили свої права та обов´язки за зобов´язанням, тобто кредитор вже не має права вимагати, а боржник не має обов´язку виконувати.
Для припинення зобов´язання необхідне існування певної обставини, тобто юридичного факту, з настанням якого закон або договір пов´язує припинення зобов´язання. За своєю правовою природою ці юридичні факти можуть бути різноманітними: односторонніми правочинами (прощення боргу); двосторонніми правочинами (новація); подіями (смерть боржника чи кредитора).
Ці підстави передбачаються безпосередньо в законі, в інших нормативних актах або випливають із укладеного договору.
Перелік підстав припинення зобов´язань в новому ЦК України не лише систематизований, а і дещо розширений.
Підстави припинення зобов´язань можна поділити на дві основні групи:
1) зобов´язання, які припиняються за волею сторін або однієї із сторін (виконання, новація, залік, надання відступного, прощення боргу, одностороння відмова від виконання);
2) припинення зобов´язання незалежно від волі учасників (неможливість виконання, поєднання в одній особі боржника та кредитора, смерть громадянина, ліквідація юридичної особи).
Незалежно від підстави припинення зобов´язання має бути належним чином оформлено. Якщо боржник отримав в борг певну суму, надавши кредитору розписку, то кредитор після повернення боргу зобов´язаний повернути розписку, а у разі неможливості, надати боржнику письмовий документ, який би свідчив про повернення боргу.