Аналіз звітів Республіканського (АР Крим), обласних, міст Києва та Севастополя центрів соціальних служб для молоді показав, що результативності проведення профілактичної роботи перешкоджає ряд проблем.
- Недостатнім залишається фінансування соціальних програм, що заважає проведенню систематичної, послідовної та комплексної соціально-профілактичної роботи.
- Відсутня матеріально-технічна база ряду центрів, зокрема районних.
- Проблематичним є кадрове забезпечення, особливо в районах та сільській місцевості. Якщо в містах до роботи з правової освіти молоді та профілактики правопорушень можна залучати студентів правових факультетів вузів, то в районах до цієї роботи залучаються представники правоохоронних органів і юристи райдержадміністрацій, які за браком часу не завжди можуть добре порозумітися з молодіжною аудиторією. Зберігається негативна тенденція відтоку кваліфікованих кадрів в інші установи й організації з більш привабливими умовами праці.
-  Складним залишається методичне забезпечення центрів соціальних служб для молоді. Особливо з таких питань як підтримка молоді, що звільняється з місць позбавлення волі, соціально-психологічна робота з співзалежними людьми, профілактика ВІЛ\СНІДу та венеричних захворювань тощо.
-  Також актуальним є створення кризових центрів ресоціалізації наркозалежної молоді.
-  При проведенні профілактичної роботи потрібно сконцентрувати увагу на систематизації роботи з патронажу різних категорій молоді, їхніх батьків та найближчого оточення, здійснити так званий соціальний супровід. На жаль, центрами здебільшого проводяться лише окремі, поодинокі заходи масового характеру.
-  З метою кращого методичного забезпечення доцільною є розробка власних та апробація сучасних вітчизняних і зарубіжних методик профілактичної роботи.
-  Важливою умовою підвищення ефективності профілактичної роботи стане відпрацювання системи обміну методичних матеріалів, відео- та освітніх програм серед центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді.
-  Необхідною умовою залишається підвищення кваліфікації соціальних працівників з питань наркології, сексології, венерології тощо. Програма навчання повинна включати, крім теоретичної частини, практичні заняття для оволодіння навиками психологічної роботи (профілактики, реабілітації) з усіма категоріями молоді, які цього потребують.
-  Оскільки однією з причин зростання негативних проявів серед неповнолітніх і молоді е недостатня узгодженість дій служб, що займаються порушеними проблемами, виникає необхідність ефективнішої координації зусиль усіх зацікавлених установ та організацій.
-  Для проведення більш результативних соціально-реабілітаційних програм важливим елементом залишається залучення якомога більшого числа партнерів як з державних, так і з громадських установ та організацій.
   Програми профілактики.
   Всі ефективні про­грами профілактики, спрямовані на зміну небезпечної поведі­нки, мають загальні риси. У таких програмах присутня хоча б частина наступних характе­ристик:
-  визначено конкретну цільову групу за такими параметрами, як стать, вік, сексуальна орієнтація, етнічні/культурні характеристики, характер ризикованої поведінки, соціальне оточення, умови життя;
-  обрано цільову групу, поведінка якої найбільш ризикована;
-  обрано групу, якій приділяється недостатньо уваги;
-  цільовій групі дають можливість змінювати свою поведінку посту­пово, крок за кроком;
-  цільовій групі надаються матеріальні ресурси для зміни поведінки (презервативи, стерильні шприци) та інші послуги за бажанням (консуль­тації, лікування ІПСШ, лікування наркоманії, обстеження на ВІЛ);
-  у плануванні і проведенні всіх заходів активно беруть участь самі представники цільової групи, інформаційні матеріали сформульовані тією мовою, якою вони спілкуються один з одним;
-  організовано взаємну підтримку членів цільової групи;
-  позитивні зміни поведінки й участь у програмі заохочуються (у тому числі й матеріально);
-  мобілізуються духовні (у тому числі релігійні) прагнення членів цільової групи, їхній творчий потенціал (програми "12 кроків", театр, артистичні майстерні);
-  приймаються заходи до зміни середовища, у якому живуть пред­ставники цільової групи: фізичної (переїзд на нове місце) чи соціальної (нове чи “перевиховане” оточення).
   Малоефективні програми також мають загальні риси. Ці програми:
-  розраховані на “населення в цілому” чи на великі і неоднорідні групи населення (наприклад, молодь);
-  містять неконкретні, неоднозначні чи непридатні в реальному житті заклики;
-  складені і проводяться людьми “з боку”, мало знайомими з конк­ретними умовами життя даної цільової групи;
-  використовують переважно однобічний дидактичний підхід (лекції, розповсюдження інформації);
-  засновані на почутті страху чи сорому, використовують репресивні заходи;
-  розглядають цільову групу як “об’єкт впливу”, а не як свідому силу, від якої залежить успіх програми.
   У профілактиці поняття “цільова група” означає конкретну катего­рію людей, на яких спрямована профілактична програма. Як правило, особливості пове­дінки та/чи обставин життя роблять представників цієї групи уразливими для заражен­ня ВІЛ. Цільовою групою можуть бути, наприклад, бездомні підлітки, водії - “далекобійники” чи солдати.