Екзистенціалізм виник на початку XX ст. в Німеччині, Франції, Італії, набувши великого впливу в усьому світі, особливо серед інтелігенції. У джерел цієї філософії був С.Керкегор /1813-1855рр/, а серед російських філософів - М.О.Бердяєв /1884-1948 рр./ Основною категорією екзистенціалізму є категорія існування, або екзистенція, що ототожнюється з суб’єктивними переживаннями людини, оголошується первинною щодо буття, а буття суспільства в цілому заперечується. Дійсність - це внутрішній світ. Екзистенція не може бути пізнана, зрозуміла, пояснена. Вона ірраціональна в людському Я, внаслідок чого людина є конкретною і неповторною особистістю. Екзистенціалізм протиставляє людині суспільство як щось чуже, вороже, абсурдне, що руйнує внутрішній світ індивіда, його свободу.
Жити як всі - значить, втрачати свою індивідуальність, свободу. Звідси пафос конформізму, заклик до бунту у деяких екзистенціалістів /Сартр, Камю/. Крайній індивідуалізм неминуче призводить до розчарування, до асоціальності. Екзистенціалісти не визначають ніяких загальних принципів моралі, вони вважають, що кожна людина сама вирішує, що слід вважати моральним чи аморальним.